Постанова № 25383394, 23.07.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2012 р. Справа № 7/15/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Тимошенко О.М.

суддів Огороднік К.М.

при секретарі судового засідання Вовчко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" на рішення господарського суду Вінницької області від 07.06.12 р.

у справі № 7/15/2012/5003 (суддя Банасько О.О. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2"

відповідач 1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр"

відповідач 2 Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області

про стягнення 468 905,01 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Олійник Р.О. (довіреність №78 від 23.03.2012р.);

відповідача 1 - Страшко А.А. (довіреність №1327 від 23.07.2012р.);

відповідача 2 - не з'явився.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 07.06.2012 року у справі №7/15/2012/5003 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про стягнення 468 905,01 грн. збитків відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Зокрема, апелянт посилається на те, що встановлена в договорі вартість однієї тонни зерна складалась з вартості зерна та суми ПДВ, тоді як, операція по даному договору була звільнена від оподаткування, відтак відповідач-1, на його думку, мав право отримати в рахунок оплати зерна лише чисту його вартість і не мав права вимагати та отримувати за даною операцією ПДВ.

При цьому вказує, що за умов належного виконання відповідачем-1 господарського зобов'язання, передбаченого договором, позивач, який оплатив товар на суму 2813430,00 грн., повинен був одержати товар в узгодженій кількості у власність для використання в господарській діяльності та право на включення суми 1468905,00 грн. до складу податкового кредиту і, як наслідок, отримати 440000,00 грн. у складі суми бюджетного відшкодування суми ПДВ на поточний рахунок за наслідками квітня 2011 року та 28905,00 грн. у складі суми бюджетного відшкодування суми ПДВ на поточний рахунок за наслідками травня 2011 року.

Внаслідок порушення відповідачем-1 господарського зобов'язання позивач не отримав право на відшкодування суми 468905,00 грн, сплаченої відповідачу-1 у складі вартості товару, що підтверджується висновками Акту про результати документальної позапланової перевірки ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2".

Таким чином, на думку скаржника, позивач зазнав збитків у вигляді неодержаної суми доходів, а саме, бюджетного відшкодування в розмірі 468905,00 грн.

Відповідач-1 - ТОВ "Гніванський гранітний кар'єр" у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач-2 - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребуваного апеляційним судом відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача-2, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 лютого 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" (покупець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гніванський гранітний кар'єр" (постачальник/відповідач-1) був укладений договір поставки № 1147 (далі - договір, т.1, а.с.12-14), відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов'язувався постачати покупцеві, а покупець в свою чергу зобов'язувався приймати від постачальника та оплачувати зерно пшениці (товар) урожаю 2010 року.

Згідно п. 2.4 договору, товар повинен бути поставлений в строк до 05.03.2011 року.

В п.2.5 договору сторони погодили, що при укладенні цього договору постачальник зобов'язувався надати покупцю копію форми статистичного спостереження № 29-сг (річна) "Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 01 грудня 2010 року" з відміткою органу державної статистики за місцем здійснення сільськогосподарської діяльності про її одержання.

Кількість товару, що підлягає поставці становить 500,00 метричних тонн +/- 5 % (п.3.1 договору).

Відповідно до п.п. 8.1.,8.2., вартість однієї метричної тонни товару становить 2 000,00 грн., в тому числі ПДВ; загальна вартість товару становить 1 000 000,00 грн., в тому числі ПДВ +/- 5%.

21.03.2012 року та 30.03.2011 року до вказаного договору сторонами були підписані додаткові угоди, в яких серед іншого було скориговано строки поставки товару (до 07.04.2011 року); кількість товару, що підлягає поставці (400 метричних тонн +/- 10 %); вартість однієї метричної тонни (2 050,00 грн. в тому числі ПДВ); загальна вартість товару 820000,00 грн., тощо (т.1, а.с.15-16).

Як встановлено судами обох інстанцій, відповідачем-1 на виконання умов договору в період з 23.02.2011 року по 27.04.2011 року було поставлено позивачу товар - зерно пшениці в кількості 1384,6 тонн на загальну суму 2813430,00 грн., за який позивач розрахувався в повному обсязі.

Факт поставки товару на вказану вище суму та проведення розрахунку за останній сторонами не заперечується та підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями (т.1, а.с.19-80, 86-90).

Як вбачається, на поставлений відповідачем-1 товар, останнім були виписані відповідні податкові накладні, в яких відображена загальна вартість проданого товару, в тому числі ПДВ (т.1, а.с.81-86).

В подальшому, Вінницькою міжрайонною державною податковою інспекцією була проведена перевірка достовірності обчислення податку на додану вартість, за результатами якої було встановлено завищення суми заявленого ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" до бюджетного відшкодування податку на додану вартість за квітень 2011 року на 440000,00 грн. та суми від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за квітень 2011 року на 28905,00 грн., про що заначено в акті "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2011" від 10.08.2011 року за №279/23/34325039 (т.2, а.с.29-148).

Позивач посилаючись на те, що відповідач-1 не мав права оформляти податкові накладні, нараховувати та отримувати за даними господарськими операціями ПДВ, чим порушив приписи Податкового кодексу України, що в свою чергу стало підставою для прийняття Вінницькою міжрайонною державною податковою інспекцією за наслідками перевірки податкового повідомлення-рішення № 0000542300 від 19.08.2011 року, відповідно до якого ТОВ "Вінницький комбінат хлібопродуктів № 2" зменшено суму бюджетного відшкодування на суму 440 000,00 грн. та 28905,00 грн., звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про повернення грошових коштів в розмірі 468905,01 грн. на підставі ст.1212 ЦК України.

В подальшому, позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої останій просив стягнути з відповідача-1 збитки у вигляді неодержаної суми доходів на підставі ст.ст.224, 255 ГК України (т.3, а.с.44-47).

Так, згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків (ст.611 ЦК України).

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відшкодування збитків є мірою цивільно-правової відповідальності, загальними умовами якої є протиправний характер поведінки особи, на яку передбачається покласти відповідальність, або настання інших, спеціально передбачених законом чи договором обставин.

Застосування цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Склад цивільного правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторона. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, протиправна поведінка у вигляді невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками; суб'єктивну сторону цивільного правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї протиправної поведінки і її наслідків.

Таким чином, протиправною в розумінні зазначених норм визнається поведінка, яка порушує норми цивільного права, які містять певні заборони або імперативні правила.

В тій же мірі це відноситься і до відшкодування збитків, завданих у сфері господарських відносин.

Відповідно до ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Пунктом 1 ст.225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.4 ГК України, не є предметом регулювання цього Кодексу відносини з приводу сплати податків, які врегульовані податковим законодавством.

Частиною 2 ст.1 ЦК України унормовано, що цивільне законодавство не регулює податкові відносини.

У сфері податкового (публічного права) можуть лише використовуватися юридичні конструкції цивільного чи господарського права, однак, правове регулювання податкових (фінансових) відносин здійснюється окремим спеціальним законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорювана сума є сумою ПДВ, яка сплачена позивачем відповідачу-1 в складі ціни товару.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішенні, що порядок її нарахування, сплати і повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 16.05.2011 року у справі № 10/7, від 30.05.2011 року у справі № 24/135 (24/0245), від 30.05.2011 року у справі № 14/209 (02-4/4-14).

Слід зазначити, що приписи п.14.1.18, ст.200, п.209.6 ст.209, п.15 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на які посилаєтьсяся апелянт, регулюють порядок обчислення, сплати, отримання бюджетного відшкодування по податку на додану вартість, не визначаючи при цьому можливості отримати відшкодування суми цього податку від контрагента, господарські операції з яким не відносяться до об'єкту оподаткування зазначеним податком.

При цьому слід зазначити, що отримана відповідачем-1 сума податку на додану вартість була відображена останнім в своєму податковому обліку в якості податкових зобов'язань, що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи податковими деклараціями з додатками та листом Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби від 05.06.2012 року за № 518/22-214 з додатками (т.3, а.с.144-157, т.4, а.с.1-32).

При винесенні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції вірно враховано те, що за відсутності хоча б одного з елементів складу цивільного правопорушення цивільна відповідальність не настає, тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи приписи ст.ст. 33, 42 43 ГПК України, позивач при зверненні до суду з відповідним позовом має довести суду обставини щодо наявності шкоди, протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою, вину відповідача, як підставу для настання відповідальності, підстави виникнення обов'язку відповідача по відшкодуванню збитків та надати докази понесених позивачем збитків у заявленому розмірі. В разі надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов'язок їх спростування.

Як встановлено судами обох інстанцій, взяті на себе за договором зобов'язання сторонами виконано в повному обсязі, а саме, відповідачем-1 поставлено позивачу товар за обумовленою в договорі ціною, а позивачем, в свою чергу, сплачено вартість отриманого товару.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, прийшов до правильного висновку, що позивачем не доведено належними та допустими доказами в розумінні ст.ст. 33,34 ГПК України, наявність повного складу цивільного правопорушення, в тому числі і причинного зв'язку між діями відповідача-1 та заподіяними збитками.

Також позивачем не доведено вину відповідача-1 у заподіянні збитків, оскільки посилання останнього як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі на те, що ТОВ "Гніванський гранітний кар'єр" умисно відобразив в п.13.10 договору певні факти щодо свого податкового статусу не позбавляють його права здійснити перевірку таких фактів перед укладенням договору на предмет їх об'єктивності та достовірності.

Крім того, як вже зазначалося вище, відповідач-1 отримані грошові кошти в якості ПДВ відобразив в своєму податковому обліку, віднісши їх до податкових зобов'язань, що в свою чергу свідчить про відсутність наміру на безпідставне отримання вказаних коштів останнім.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення з ТОВ "Гніванський гранітний кар'єр" збитків у вигляді втрати на бюджетне відшкодування ПДВ в розмірі 468905,01 грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Вінницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький комбінат хлібопродуктів №2" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 07.06.2012 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Огороднік К.М.