Рішення № 25383199, 24.07.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2012 р. Справа № 5024/770/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Загной О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія", м. Київ,

до: Приватного акціонерного товариства "Херсонський оптовий торговий дім-97", м. Херсон,

про стягнення 1275820 грн. 55 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Кобець О.С. дов.№10 від 26.09.2011 р.;

від відповідача - не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська дистрибуційна компанія" (позивач) звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Херсонський оптовий торговий дім-97" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором № 10171 від 08.07.2011 р. в розмірі 1275820 грн. 55 коп.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, в засідання суду не прибув, про причини неявки не повідомив. У відзиві просить надати відстрочку виконання рішення суду на три місяці.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, який прибув в судове засіданні, суд

в с т а н о в и в:

Між позивачем та відповідачем укладено договір №1071 від 08.07.2011 р. (далі -Договір), за умовами якого позивач зобов'язується передати, а відповідач прийняти та оплатити товари на умовах договору. Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що остаточний термін оплати отриманої відповідачем партії товару складає 7 календарних днів з моменту одержання товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, що підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

В порушення умов договору та приписів чинного законодавства України відповідач заборгував 1203083,56 грн. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1203083,56 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 5778,76 грн. та 3 % річних в сумі 11241,88 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до п.8.1. Договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі 0,2% але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"№543/96-ВР від 22.11.96. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 55716,35 грн. підлягають задоволенню.

При вирішенні питання про відстрочення виконання рішення суд враховує матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору. Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що саме неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань призвело до виникнення вказаного спору, внаслідок чого позивач був змушений звернутися до суду з відповідним позовом за захистом своїх справ та охоронюваних законом інтересів. При цьому, відповідачем не наводились будь-які обставини, що б свідчили про відсутність його вини у порушенні взятого на себе договірного зобо'язання. Судом враховується наявність інфляційних процесів у економіці держави, період на який відповідач просить відстрочити виконання рішення суду. Відсутність оплати відповідачем на протязі тривалого часу позивачу грошових коштів за договором спричиняє позивачу додаткові витрати у власній діяльності, в тому числі і внаслідок зростання індексу інфляції. Враховуючи викладене, суд відмовляє відповідачу в наданні відстрочки виконання рішення суду.

З огляду на викладене, позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.

На підставі вищезазначених норм права та керуючись, ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Херсонський оптовий торговий дім-97»(73008, м. Херсон, вул. Ілліча, 86, кв.88, р/р 26003221822001, в ХФ КБ «Приватбанк», МФО 352479, код ЄДРПОУ 24121211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуцій на компанія»(03164, м. Київ, вул. Підлісна, 3, р/р 26003310076201 в філії АБ «Південний», МФО 313753, код ЄДРПОУ 37310549) 1203083,56 грн. боргу, 5778,76 грн. збитків від інфляції, 11241,88 грн. 3% річних, 55716,35 грн. пені, в рахунок відшкодування судових витрат 25517,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.07.2012 р.

Суддя В.В.Людоговська