Рішення № 25382282, 17.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/6294-2012 17.07.12

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажпроектбуд»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрстальмонтаж»простягнення заборгованості, Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: Бершадська Т.О., за довіреністю,від відповідача: Мороз А. М., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажпроектбуд»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрстальмонтаж»про стягнення заборгованості у розмірі 144.833,68 грн., 3% річних у розмірі 2.030,85 грн. та інфляційних втрат у розмірі 1.458,48 грн. за договором № 20/10-2010 від 18.10.2010, а також просило відшкодувати витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання по договору № 20/10-2010 від 18.10.2010 щодо повної та своєчасної оплати робіт, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 144.833,68 грн. та нарахуванню 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 14.05.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/6294-2012 та призначено до розгляду на 31.05.2012.

Ухвалою суду від 31.05.2012 розгляд справи було відкладено на 11.06.2012 у зв'язку з задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 11.06.2012 було оголошено перерву до 19.06.2012.

У судовому засіданні, що відбулося 19.06.2012 було оголошено перерву до 17.07.2012.

Через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва 11.06.2012 позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача основну заборгованість у розмірі 144.833,68 грн., 3% річних у розмірі 4.031,56 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11.078,73 грн. за договором № 20/10-2010 від 18.10.2010.

Позивач в судових засіданнях позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, підтримав в повному обсязі.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у їх задоволені відмовити, посилаючись на те, що розрахунки за Договором № 20/10-2010 від 18.10.2010 останнім проведено в повному обсязі, при цьому відповідач посилався на емітований вексель відповідно до умов п. 5.1 Договору на суму 144.833,68 грн.

У судовому засіданні 17.07.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 18.10.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажпроектбуд»(далі -позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрстальмонтаж»(далі -відповідач, замовник) було укладено договір про надання послуг механізмами № 20/10-2010 (далі - Договір), згідно умов якого позивач зобов'язався надавати для використання за призначенням кран СКГ-63/100, а відповідач зобов'язався вчасно сплачувати за надані позивачем послуги.

Вартість послуг, відповідно до умов Договору (п.2.1) за 12-годинний робочий день становить 194,44 грн., в тому числі ПДВ, але не менше 70.000,00 грн. у місяць, з урахуванням ПДВ. При цьому, прямі затрати, щодо ціноутворення визначено відповідно до ДБН Д. 2.7-2000 та ДБН Д. 1-1-1-2000, березень 2009 року станом на 01.01.2009.

За умовами Договору на виконавця було покладено зобов'язання забезпечити замовника справною технікою для виконання монтажних робіт на підставі листів, оформлених у встановлено порядку (п .3.1). В той час як виконавця було зобов'язано забезпечити справність та належну безпечну експлуатацію механізмів та машин, що надаються шляхом здійснення відомчого нагляду, обслуговування, технічного огляду та ремонту (п. 4.12).

Сторонами Договору, а саме пунктом 4.16 визначено обов'язок виконавця надавати замовнику акти приймання-передачі виконаних робіт та послуг у строк до 30 числа поточного місяця, а замовник зобов'язався оформлювати акти приймання-передачі виконаних робіт та послуг в триденний строк після пред'явлення (п. 4.9).

Про виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчать складені уповноваженими посадовими особами обох стрін акти виконаних робіт, а саме:

акти № 1 на суму 70.000,00 грн., № 2 на суму 79.720,38 грн., № 3 на суму 60.279,60 грн., № 4 на суму 70.000,00 грн., № 5 на суму 70.000,00 грн., № 6 на суму 70.000,00 грн. № 7 на суму 70.000,00 грн. № 8-М на суму 70.000,00 грн., № 8 на суму 70.000,00 грн. та № 9 на суму 19.833,70 грн.;

та виставлені до сплати відповідні рахунки № 1 від 05.01.2011 на суму 70.000,00 грн., № 5 від 31.01.2011 на суму 79.720,58 грн., № 2562 від 25.02.2011 та № 13 від 28.02.2011 на загальну суму 60.279,60 грн., № 80 від 31.03.2011 на суму 70.000,00 грн.

Таким чином, відповідно до актів приймання виконаних робіт за період з 05 січня до 30 вересня 2011 року позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 649.833,68 грн.

Оплата виконаних робіт здійснюється відповідно до рахунків протягом 10 днів на розрахунковий рахунок або векселем (розділ 5 Договору).

Отже, на виконання умов Договору щодо сплати вартості виконаних робіт на вимогу п. 5.1 Договору відповідач повинен був перерахувати кошти визначені у рахунках, на поточний рахунок позивача протягом 10 (десяти) діб після їх виставлення.

Відповідач за надані позивачем послуги розрахувався частково, оплативши за надані послуги грошові кошти в сумі 505.000,00 грн., що підтверджено копіями банківських виписок по рахункам позивача, що знаходяться в матеріалах справи та не заперечується і самим відповідачем у відзиві на позовну заяву. У іншій формі, оплата за надані послуги, у визначені умовами Договору строки, відповідачем не здійснювалась, заборгованість відповідача перед позивачем становить 144.833,68 грн., що підтверджується також актом звіряння розрахунків станом на 01.10.2011.

Відповідно до п. 7.2 Договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до виконання сторонами своїх зобов'язань.

Позивач виконав зобов'язання за Договором своєчасно та в повному обсязі, про що свідчать акти виконаних робіт за період з 05 січня до 30 вересня 2011 року, що підписані уповноваженими представниками сторін.

Відповідачем було порушено умови п. 5.1 Договору щодо оплати послуг, в результаті чого станом на час винесення рішення, сума основної заборгованості відповідача за Договором становить 144.833,68 грн. про стягнення якої заявив позивач у своїй позовній заяві.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлений факт укладання між сторонами договору про надання послуг механізмами, що за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Сторони досягли згоди за усіма суттєвими умовами договору, встановили його предмет, визначили договірну ціну (кошторис), порядок прийому виконаних робіт, а тому в розумінні вимог ст.ст. 638, 639, 837, 844 ЦК України договір вважається укладеним.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що передбачені Договором послуги надавались позивачем та були прийняті відповідачем про що свідчать акти виконаних робіт за період з 05 січня до 30 вересня 2011 року, підписані обома сторонами без зауважень та претензій та лише частково оплачені відповідачем, підтвердженням чого є копії банківських виписок по рахункам позивача, які знаходяться в матеріалах справи та не заперечується і самим відповідачем у відзиві на позовну заяву та у підписаному сторонами акті звіряння розрахунків станом на 01.10.2011, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 144.833,68 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи порушення відповідачем грошових зобов'язань за Договором, позивач просить суд стягнути з відповідача крім суми основного боргу у розмірі 144.833,68 грн. також 3% річних у розмірі 4.031,56 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11.078,73 грн.

Відповідно до п . 6.1 Договору сторони несуть матеріальну відповідальність за зобов'язання визначені у Договорі у відповідності з чинним законодавством України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Судом установлено, що дії відповідача є порушенням вимог договору, що є підставою для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом було перевірено розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у розмірі 11.078,73 грн. та 3% річних в розмірі 4.031,56 грн. за період з 15.01.2011 по 01.03.2012. Зазначений розрахунок визнається судом арифметично вірним, чим спростовуються доводи відповідача про зворотне, у зв'язку з чим з відповідача підлягають стягненню крім суми основного боргу, інфляційні втрати та 3 % річних в заявленому розмірі.

Доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, щодо виконання останнім зобов'язань по оплаті за надані відповідно до умов Договору послуги у повному обсязі шляхом проведення розрахунків у вексельній формі, що на думку відповідача є підставою для припинення провадження у справі, визнаються судом безпідставними та необгрунтованими виходячи із наступного.

Розділом 5 Договору (п. 5.1) дійсно передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється відповідно до рахунків виставлених позивачем протягом 10 днів на розрахунковий рахунок або векселем. Тобто вказаним положенням Договору сторони передбачили можливість окрім грошової форми розрахунку, можливість розрахуватися у вексельній формі.

Судом установлено, що відповідач у визначені Договором строки за надані позивачем послуги розрахувався лише частково, оплативши за надані послуги грошові кошти в сумі 505.000,00 грн., що підтверджено копіями банківських виписок по рахункам позивача, які знаходяться в матеріалах справи. Решту суми, а саме 144.833,68 грн., що підлягала сплаті, відповідачем як в грошовій, так і в іншій формі оплачено не було.

Доказів звернення відповідача до позивача, щодо проведення розрахунків у встановлені Договором строки у вексельній формі, відповідачем до суду також не надано.

Суд відзначає, що відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 7 червня 1930 року), а також Законами України від 5 квітня 2001 року N 2374-ІІІ «Про обіг векселів в Україні»(ст. 2 якого містить застереження стосовно дії окремих положень Уніфікованого закону на території України), від 23 лютого 2006 року N 3480-ІУ «Про цінні напери та фондовий ринок», від 6 липня 1999 року N 826-ХІУ «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», від 6 липня 1999 року N 827-ХІУ «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», від 6 липня 1999 року N 828-ХІУ «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів».

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до погоджених договірних норм, а також, керуючись чинним законодавством, що регулює обіг векселів в Україні, відповідачем 21.06.2012 було емітовано в якості розрахунку за умовами Договору один простий вексель на суму 144.833,68 (Сто сорок чотири тисячі вісімсот тридцять три грн. 68 коп.) грн.

Пунктом «д»частини п'ятої статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»векселі визначені як вид цінних паперів, що передбачає зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання.

Статтею 4 Закону № 2374-ІІІ передбачено, що у разі видачі векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Суд зазначає, що вексель за своєю суттю є комерційним кредитом та різновидом кредитних грошей умови надання кредиту та порядок здійснення його погашнення є такими питаннями, які потрібно узгоджувати між сторонами кредитних правовідносин. Відтак сторони повинні узгодити тип (простий, переказний), різновид векселю (грошовий чи бартерний), наявність чи відсутність гарантій його погашення (аваль), строк його предїявлення до сплати (короткостроковий чи довгостроковий) та наявність дисконту чи процентів. Жодне з цих питань у спірному Договором не встановлено, окрім визначеної публічної оферти щодо можливості здійснення розрахунків у вексельній формі. Узгоджуючи умови надання комерційного кредиту, сторони за Договором повинні були свої домовленності з цього приводу викласти у Додатковій угоді, адже це є зміна умов договору, а в цих випадках, відповідно до вимог чинного цивільного законодавства, всі зміни повинно бути здійснено у формі основного Договору.

Судом установлено, що відповідачем не надано до суду доказів, що емітований відповідачем вексель був акцептований позивачем, що не призвело до виникнення правових наслідків за таким векселем. Крім того як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями позивача, відповідачем було скеровано на адресу позивача лише акт приймання-передавання векселю (з невизначеними та неузгодженими сторонами умовами платежу) без наявності самого векселю як платіжного документу. Доказів скерування на адресу позивача самого векселю відповідачем до суду не надано. Отже, на час розгляду справи немає підстав вважати, що вексель дійсно отримано позивачем і він є таким, що визнаний сторонами як засіб платежу. Доказів зворотного відповідачем суду не надано, а тому заборгованість відповідача у розмірі 144.833,68 грн., не може вважатися такою, що припинена внаслідок виникнення правовідносин стосовно векселю.

Крім того суд зазначає, що при зверненні з даним позов до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2.966,46 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 248 від 28.03.2012. Враховуючи подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, відповідно до якої останній просив суд стягнути з відповідача основну заборгованості у розмірі 144.833,68 грн., 3% річних у розмірі 4.031,56 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11.078,73 грн., позивач відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Закону України «Про Про судовий збір»мав сплатити недоплачену суму судового збору до звернення до суду з відповідною заявою. Відповідно до клопотання про залучення додаткових доказів, позивачем надано квитанцію № 159R31019 від 17.07.2012 про сплату судового збору у розмірі 200,00 грн., в той час як в даному випадку, враховуючи подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, розмір доплати судового збору складає 232,42 грн. (ціна позову збільшилась на 11.620,97 грн. х 2 % = 232,42 грн. (159.943,97 -148.323,00).

Враховуючи викладене та враховуючи те, що відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України та п. 3.10 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»суд вважає за необхідне стягнути з позивача до Державного бюджету України несплачену в установленому порядку суму судового збору в розмірі 32,42 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягають задоволенню.

Враховуючи, що відповідно до ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема сплата судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрстальмонтаж»(01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 11-В, код ЄДРПОУ 34498596) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажпроектбуд»(50005, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Каховська, 33, код ЄДРПОУ 31932809) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, суму заборгованості у розмірі 144.833 (сто сорок чотири тисячі вісімсот тридцять три) грн. 68 коп., інфляційні втрати у розмірі 11.078 (одинадцять тисяч сімдесят вісім) грн. 73 коп., 3% річних у розмірі 4.031 (чотири тисячі тридцять одна) грн. 56 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 3.198 (три тисячі сто дев'яносто вісім) грн. 88 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажпроектбуд»(50005, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Каховська, 33, код ЄДРПОУ 31932809) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 32 (тридцять дві) грн. 42 коп.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.07.2012.

Суддя Ониськів О.М.