Рішення № 25381731, 20.07.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

20 липня 2012 р. Справа 7/36/2012/5003

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до: Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго", м. Бар, Вінницька область

про стягнення 233653,01 грн. заборгованості та штрафних санкцій за спожитий природній газ

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.

Представники:

позивача: Гриньок О.А, довіреність № 14-312 від 07.02.2012 року, паспорт НОМЕР_1 виданий Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області 13.06.2001 року.

відповідача: Телятніков С.Ю., довіреність № 366 від 01.12.2011 року, паспорт НОМЕР_2 виданий Барським РВ УМВС України у Вінницькій області 12.10.1999 року.

ВСТАНОВИВ :

ПАТ "НАК "Нафтогаз України", м.Київ заявлено позов до Барського КПТМ "Бартеплокомуненерго", м.Бар Вінницька область про стягнення 233653,04 грн. в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 року № 14/2461/11 з яких 203181,71 грн. боргу, 1424,71 грн. інфляційних втрат, 12424,70 грн. пені, 2399,17 грн. 3 % річних, 14222,72 грн. 7 % штрафу.

Ухвалою від 25.06.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/36/2012/5003 та призначено до розгляду на 11.07.2012 року.

09.07.2012 року на адресу суду від відповідача надійшли з супровідним листом документи, які вимагались ухвалою суду від 25.06.2012 року в тому рахунку відзив на позовну заяву в якому відповідач посилається на проведення розрахунків в сумі 20 377,00 грн. на підставі протокольного рішення № 2020 від 21.06.2012 року.

10.07.2012 року до суду від відповідача надійшла телеграма з клопотанням про перенесення розгляду справи на іншу дату в зв'язку із хворобою юриста підприємства.

Ухвалою суду від 11.07.2012 року в зв'язку з неявкою відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів розгляд справи відкладено до 20.07.2012 року.

За відсутності поданих сторонами клопотань розгляд справи здійснюється без технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 20.07.2012 року представником відповідача подано клопотання в якому останній просить суд зменшити розмір штрафу до 4 222,72 грн. та пені до 2 424,70 грн. посилаючись на важкий фінансовий стан підприємства.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

30.09.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Барським комунальним підприємством теплових мереж "Бартеплокомуненерго" (Покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 14/2461/11, згідно п.1.1 якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України") для виробництва теплової енергії яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах Договору (а.с.8-13, т.1).

Згідно п.1.2 Договору газ, що продається за договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами та використовується теплогенеруючими підприємствами на власні проблеми та витрати.

Відповідно п.2.1 Договору Продавець передає Покупцеві з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року газ в обсязі до 1 980 тис. куб.м. (один мільйон дев'ятсот вісімдесят тис. куб. м.).

Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (п.3.1 Договору).

Відповідно п. 3.1.2 Покупець до 20 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає Продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги споживання газу на наступний місяць, підписаною уповноваженою особою. Плановий обсяг поставка підтверджується Продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді ОДУ ДК "Укртрансгаз" на відповідний місяць поставки.

Згідно п. 3.4 Договору не пізніше 5-го числа, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства 3 примірника акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб. м природного газу становить 3 023,50 грн. без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів та транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 3 023,50 грн., крім того цільова надбавка - 2% та ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 3 700,76 грн.. До ціни газу додається тариф на послуги транспортування природного газу, який становить 285,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього ПДВ - 342,00 грн.. Всього до оплати за природний газ та послуги з його транспортування - 3 368,97 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4 042,76 грн..

Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом поточної оплати протягом місяця поставки товару. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 Договору).

До вказаного договору 30.09.2011 року та 11.10.2011 року сторонами підписано додаткові угоди № 1 та № 2 яким сторони внесли зміни в п.5.2 договору від 30.09.2011 року № 14/2461/11 стосовно визначення ціни газу (а.с.14-15, т.1).

На виконання взятих на себе за договором зобов'язань позивачем протягом жовтня 2011 року поставлено відповідачу природний газ обсягом 58 541,00 тис. куб.м. на загальну суму 223 181,71 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2011 року (а.с.16, т.1).

Відповідачем 31.10.2011 року здійснено частково розрахунок за поставлений природний газ в сумі 20 000,00 грн., що підтверджується довідкою про операції з відповідачем (а.с.19, т.1).

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем складає 203 181,71 грн. (223181,71-20000,00).

Суд зазначає, що сторонами не заперечуються обставини щодо обсягів та вартості поставленого газу та суми проведених грошовими коштами розрахунків.

19.04.2012 року на адресу відповідача надіслано претензію з вимогою погашення заборгованості та штрафних санкцій за договором купівлі-продажу природного газу № 14/2461/11.

Однак відповіді на претензію відповідачем надано не було, заборгованість не погашено.

В зв'язку з несплатою заборгованості відповідачем в добровільному порядку заявлено позов до суду про стягнення заборгованості.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі природного газу відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного газу, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору 30.09.2011 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги викладене, а також те, що доказів щодо погашення боргу в сумі 203 181,71 грн. на день розгляду справи відповідач не надав позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та правомірними, а отже підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 12 424 грн. 70 коп. - пені (за період з 31.10.2011 року по 23.03.2012 року), 2 399 грн. 17 коп. - 3 % річних (за період з 31.10.2011 року по 23.03.2012 року), 14 222 грн. 72 коп. - 7 % штрафу (прострочення понад 30 днів), 1 424 грн. 71 коп. - інфляційних витрат (за період з 11.12.2011 року по 01.02.2012 року) за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ, послуги з постачання та транспортування у строки, зазначені у п.7.2 даного договору, у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 договору Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості.

У разі не виконання Покупцем п.6.1 умов Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Пеня сплачується протягом 3 банківських днів з моменту отримання Покупцем вимоги Продавця. У разі несплати пені у вказаний строк Покупець вважається таким, що має заборгованість за Договором.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат 3 % річних та штрафу є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Перевіркою правильності наданого позивачем розрахунку який здійснено станом на 23.03.2012 року судом виявлено помилки в обрахунку пені, 3 % річних, інфляційних втрат які полягають в наступному.

Як вбачається із долученого до позовної заяви розрахунку позивачем визначено період прострочення по вимогам щодо пені та 3 % річних у кількості 144 дні - з 31.10.2011 року по 23.03.2012 року.

Як вказувалось вище в п.6.1 Договору сторонами погоджено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки.

Із матеріалів справи слідує, що поставка газу позивачем відповідачу відбулась 31.10.2011 року виходячи з чого із врахуванням редакції п.6.1 Договору суд приходить до висновку, що початком періоду періоду прострочення в даному випадку слід вважати 14.11.2011 року, а не 31.10.2011 року як відображено в розрахунку позивача.

Таким чином загальна кількість днів прострочення становитиме 131 день (період прострочення - 14.11.2011 року - 23.03.2012 року).

Провівши перерахунок пені та 3 % річних за період з 14.11.2011 року по 23.03.2012 року судом отримано 11 303,03 грн. грн. пені та 2 187,68 грн. 3 % річних в зв'язку з чим в стягненні 1 121,67 грн. пені та 211,49 грн. 3 % річних суд відмовляє як заявлених безпідставно.

Також судом виявлено помилки допущені позивачем в обрахуванні інфляційних втрат, які полягають в наступному.

Так, позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат за період з листопада 2011 року по лютий 2012 року шляхом визначення інфляційних втрат окремо в періоді листопад-грудень 2011 року та січень-лютий 2012 року.

При цьому судом встановлено, що в періоді січень-лютий 2012 року позивачем зазначено розмір простроченого платежу, який становить суму заборгованості відповідача (яка залишалась незмінною протягом періоду обрахування інфляційних втрат) із врахуванням індексу інфляції за період з листопада 2011 року по грудень 2011 року, що фактично призвело до нарахування інфляційних втрат на заборгованість із інфляційними втратами.

Однак вказана методика не відповідає рекомендаціям по обрахунку інфляційних втрат вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" виходячи з яких для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Крім того, слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 року, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Таким чином, виходячи із приписів які містяться в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р та наказі Держкомстату від 27.07.2007 року, № 265, правильним буде обраховувати інфляційні втрати шляхом множення індексів інфляції за місяці, які складають період заборгованості для визначення середнього значення індексу інфляції для загальної суми заборгованості.

Тобто, в даному випадку слід інфляційні втрати на суму заборгованості яка повинна сплачуватись у визначений строк розраховувати визначивши середнє значення індексу інфляції за період з початку виникнення заборгованості до того періоду коли така заборгованість фактично погашається із врахуванням часткових проплат.

Зазначений вище підхід до обрахунку інфляційних втрат відображено також в п.2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права".

Провівши перерахунок інфляційних втрат за період з 14.11.2011 року - 29.02.2012 року із врахуванням виявлених помилок судом в результаті отримано 1 422,27 грн. інфляційних втрат.

З огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення 1 424,71 грн. (тобто більше ніж отримано судом при перерахунку) суд відмовляє в стягненні 02,44 грн. інфляційних втрат як заявлених позивачем безпідставно.

Перевіркою розрахунку штрафу судом не виявлено помилок в зв'язку з чим вказана вимога задовольняється судом в повному обсязі.

Дійшовши висновку про стягнення з відповідача пені та штрафу судом враховано правову позицію викладену в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011в якій з поміж іншого зазначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України -видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а тому у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обгрунтованості заявленого позову.

При цьому посилання відповідача на проведення розрахунку з позивачем на підставі протокольного рішення № 2020 від 21.06.2012 року на суму 20377,00 грн. не приймається судом до уваги позаяк підставою проведення зазначеного у вказаному протокольному рішенні взаєморозрахунку є договірна база, яка є відмінною від тієї на якій грунтуються позовні вимоги у справі № 7/36/2012/5003.

Так, у розділі 2 протокольного рішення № 2020 від 21.06.2012 року визначено, що взаєморозрахунок між відповідачем та ПАТ "Вінницягаз" проводиться згідно договору від 30.11.2011 року № ТБ-11-1Н, а між ПАТ "Вінницягаз" та НАК "Нафтогаз України" згідно з договором від 30.09.2011 року № 14/2206/11 в той час як позовні вимоги НАК "Нафтогаз України" до відповідача у справі № 7/36/2012/5003 грунтуються на договорі від 30.09.2011 року № 14/2461/11.

Клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки відносно задоволення якого заперечує в усних поясненнях представник позивача відхиляється судом в повному обсязі виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В п.3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В п.2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Разом з тим із звіту про фінансові результати за І квартал 2012 року слідує, що відповідач отримав чистий прибуток у розмірі 144 000,00 грн. (графа 220 звіту) виходячи з чого у суду об'єктивно відсутні підстави вважати даний випадок винятковим і зменшити розмір неустойки.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог із врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розмірі задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд враховує припис, який міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011 року № 01-06/1175/2011 зазначено, що статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду з поміж іншого і у випадку зменшення позивачем розміру позовних вимог - у цьому разі судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Водночас в п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір"" вказано, що згідно з частиною першою статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Виходячи з наведеного суд вважає за необхідне повернути позивачу сплачений ним судовий збір в сумі 0,94 грн., як сплачений надмірно при зверненні з позовом до суду виходячи із приписів ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" (позивачем сплачено 4674,00 грн., тоді як потрібно було сплатити 4673,06 грн. виходячи із ціни позову - 233653,01 грн.).

20.07.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Барського комунального підприємства теплових мереж "Бартеплокомуненерго", майдан Грушевського, 3, м. Бар, Вінницька область, 23000 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 05538980) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 20077720) - 203 181 грн. 71 коп. боргу, 11 303 грн. 03 коп. - пені, 2 187 грн. 68 коп. - 3 % річних, 14 222 грн. 72 коп. - 7 % штрафу, 1 422 грн. 27 коп. - інфляційних втрат, 4 646 грн. 35 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Відмовити в стягненні 1 121 грн. 67 коп. - пені, 211 грн. 49 коп. - 3 % річних, 02 грн. 44 коп. - інфляційних втрат.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 20077720) судовий збір в розмірі 00 грн. 94 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 4802 від 06.06.2012 року.

6. Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" судового збору в розмірі 00 грн. 94 коп., сплаченого згідно платіжного доручення № 4802 від 06.06.2012 року. Оригінал платіжного доручення № 4802 від 06.06.2012 року знаходиться в матеріалах справи 7/36/2012/5003 (а.с.7, т.1).

7. Оригінал рішення надіслати позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 25 липня 2012 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001.