Ухвала суду № 25373688, 03.07.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/1801/11

Головуючий у 1-й інстанції: Спіжавка Г.Г.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Матохнюка Д.Б. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Собчук І.Е.

за участі представників сторін:

представника відповідача Іліки Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Трансмост" до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях про скасування рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2011 року товариство з додатковою відповідальністю "Трансмост" звернулося до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за № 0000050350 та № 0000040350 від 21.06.2011 р.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.04.2012 року позовні вимоги ТзДВ "Трансмост" було задоволено, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернівці № 0000050350 та № 0000040350 від 21.06.2011р.

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене вище судове рішення, прийнявши нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог ТзДВ "Трансмост".

Представник відповідача в судовому засіданні 03.07.2012 р. апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Належним чином повідомлений про час та місце проведення апеляційного розгляду, позивач в судове засідання повноважного представника не направив.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Державної податкової інспекції у м. Чернівцях, була проведена позапланова виїзна перевірка ТзДВ "Трансмост" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

В результаті перевірки було складено акт № 14/35-0/14262749 від 02.06.2011 року, яким було встановлено порушення товариством вимог пунктів п. 5.1 ст. 5, ч. 4 п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997р., п.п. 7.2.6. п. 7.2., п.п. 7.4.5. п. 7.4. Закону України „Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року.

На підставі вказаних висновків, податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення, згідно яких збільшено суму грошових зобов'язань ТзДВ "Трансмост" з ПДВ на суму 455821,25 грн. (з них за основним платежем 364657 грн. та штрафні санкції в розмірі 91164,25 грн.), з податку на прибуток в сумі 569776,25 грн. (з них за основним платежем 455821 грн. та штрафні санкції 113955,25 грн.).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТзДВ "Трансмост" та скасовуючи податкові повідомлення-рішення за № 0000050350 та № 0000040350 від 21.06.2011 р., виходив з того, що суб'єкт владних повноважень не довів, що діяв у межах Закону, відповідно до ст.71, 72 КАС України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з правовою позицією суду першої інстанції у даній справі з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, при перевірці податковим органом зроблено висновок, що ТзДВ "Трансмост" безпідставно віднесло до складу валових витрат вартість підрядних робіт отриманих від підрядника TOB «Стройпрестиж-2007», оскільки дана юридична особа не знаходиться за своєю юридичною адресою, вказані операції не відображені в податковій звітності підрядника, особа, зазначена як засновник, директор та головний бухгалтер TOB «Стройпрестиж-2007» стверджувала, що вона дану юридичну особу зареєструвала за винагороду і участі в її діяльності не приймала, жодних документів не підписувала, внаслідок чого правочини укладені між ТзДВ "Трансмост" та TOB «Стройпрестиж-2007» є нікчемними і не створюють будь-яких обов'язків. Крім того, на думку перевіряючих, первинні документи, що були підписані вказаними контрагентами під час здійснення господарських операцій, не мають юридичної сили, так як не містять обов'язкових реквізитів та необхідний зміст, передбачений типовою формою № КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" (назва робіт, ресурсні елементні норми, трудомісткість, обсяг робіт, вартість одиниці обсягу робіт, не зазначено прямі витрати, загальновиробничі, адміністративні витрати, кошторисний прибуток).

Як встановлено судом першої інстанції, станом на момент вчинення вказаних правочинів та виконання господарських операцій, TOB «Стройпрестиж-2007» було юридичною особою у відповідності частини 2 статті 33 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та мало відповідний обсяг цивільної правоздатності у відповідності статті 91 ЦК України. На момент укладення відповідних правочинів TOB «Стройпрестиж-2007» було зареєстровано платником податку на додану вартість, а свідоцтво даного платника ПДВ анулюване 29.09.2010 р.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочин, в даному випадку договір №27/03 від 27.03.2008 р., укладений ТзДВ "Трансмост" з TOB «Стройпрестиж-2007» не може бути визнаний в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемний, так як його зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства, укладений виходячи із волевиявлення і відповідає внутрішній волі його учасників та спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до п.5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств) валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для іх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпункту 5.3.9. пункту 5.3 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що пред'явлені для перевірки документи, а саме: акти виконаних робіт, податкові накладні, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, а також договір підряду є первинними документами у розумінні вищенаведених положень чинного законодавства та повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій між ТзДВ "Трансмост" та TOB «Стройпрестиж-2007». Позивачем правомірно у відповідності до законодавства включено до складу валових витрат, витрати обумовлені договірними відносинами по здійсненню підрядних робіт, що підтверджено належно оформленими документами, обов'язковість яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а також включення сум від господарської діяльності в податковий кредит.

Окрім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції всупереч ст.72 КАС України не взято до уваги постанову Солом'янського районного суду м.Києва по кримінальній справі №79-00227, яка підтверджує здійснення TOB «Стройпрестиж-2007» діяльності в порушення вимог діючого законодавства. Колегія суддів критично оцінює дані доводи апелянта з огляду на наступне.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Вищий адміністративний суд України у справі № К/9991/1557/11, вказав на необхідність доведення обставин щодо обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. При цьому, зауваживши, що вирок у кримінальній справі, за яким було засуджено певних посадових осіб контрагента не може бути доказом незаконності дій іншого платника та фіктивності спірних поставок, якщо останній не виступав учасником операцій, які досліджувались у вказаній кримінальній справі.

Таким чином, наведена постанова Солом'янського районного суду м.Києва не може слугувати доказом незаконності дій позивача та фіктивності спірних правочинів, оскільки останній не виступав учасником подій, які досліджувались у вищезазначеній кримінальній справі.

Також колегія суддів зазначає, що невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Так, в рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Окрім того, як вбачається з матеріалів справи TOB «Стройпрестиж-2007» на момент вчинення спірного правочину мало ліцезію на проведення будівельних робіт № АВ 357570. Таким чином, твердження податкового органу про фіктивність діяльності даного товариства та відсутність трудових та матеріальних ресурсів у товариства для виконання робіт, що були предметом спірного правочину повністю спростовується наявністю вищезазначеної ліцензії.

Відповідно до положень п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Законом України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (робіт, послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 10 липня 2012 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Матохнюк Д.Б.

Мельник-Томенко Ж. М.