Постанова № 25364636, 16.07.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.12 Справа № 5008/203/2012

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Филистин А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

№ 03-26/1587 від 01.06.2012р.

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2012р. (повний текст рішення виготовлено 25.05.2012р.)

у справі № 5008/203/2012

за позовом Державного закладу „Берегівська районна санітарно-епідеміологічна станція", Закарпатська область, м. Берегово

до відповідача Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Ужгород

про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

від 29.02.2012р. №22 по справі №04-12/2012

та за зустрічним позовом Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Ужгород

до відповідача Державного закладу „Берегівська районна санітарно-епідеміологічна станція", Закарпатська область, м. Берегово

про стягнення суми 5000грн. штрафу на підставі рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення

Антимонопольного комітету України від 29.02.2012р. №22 по справі

№04-12/2012

за участю представників:

від позивача Смірнова О.В. -представник;

від відповідача -Беляєва О.О. -представник.

Представникам позивача та відповідача права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28, Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2012 року у цій справі, суддя Ремецькі О.Ф., позовні вимоги за первісним позовом задоволено повністю; визнано недійсним рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.02.2012р. № 22 по справі № 04-12/2012р.; стягнуто з Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України на користь Державного закладу «Брегівська районна санітарно-епідеміологічна станція»суму 1073 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Закарпатське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України подало апеляційну скаргу, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2012 року по справі № 5008/203/2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ДЗ «Брегівська районна санітарно-епідеміологічна станція»відмовити, зустрічний позов задоволити в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, зокрема, що рішення Господарського суду Закарпатської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, тому, відповідно до пункту 2 статті 103 ГПК України, скаржник вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2012 року підлягає скасуванню.

Позивач, Державний заклад «Брегівська районна санітарно-епідеміологічна станція», в порядку ст. 96 ГПК України подав суду відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2012р. у цій справі без змін, а апеляційну скаргу Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України без задоволення.

У судовому засіданні 16.07.2012р. представники позивача та відповідача підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, суд встановив наступне.

Державний заклад „Берегівська районна санітарно-епідеміологічна станція" звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.02.2012р. №22 по справі №04-12/2012.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.04.2012р. (т. 1 а.с. 56) у цій справі, зокрема, зустрічний позов Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України до Державного закладу „Берегівська районна санітарно-епідеміологічна станція" про стягнення суми 5000грн. штрафу на підставі рішення адміністративної колегії Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 29.02.2012р. №22 по справі №04-12/2012 прийнято до спільного розгляду із первісним позовом.

Адміністративною колегією Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за результатами розгляду матеріалів справи № 04-12/2012 29 лютого 2012 року винесено рішення № 22 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції з боку державного закладу «Берегівська районна санітарно-епідеміологічна станція»(надалі -Рішення) (т. 1 а.с. 10-12).

Адміністративна колегія Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, зокрема, вирішила:

«1. Визнати, що Державний заклад "Берегівська районна санітарно-епідеміологічна станція" за результатами діяльності 2010-2011 років займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з лабораторних досліджень безпечності та якості питної води з бюветів, колодязів та каптажів джерел (нецентралізоване питне водопостачання), які входять в перелік платних робіт і послуг у сфері державного санітарно-епідеміологічного нагляду, в межах м. Берегова та Берегівського району з частками по 100,0 відсотків відповідно.»

«2. Визнати дії державного закладу "Берегівська районна санітарно-епідеміологічна станція", які полягають в стягненні плати за послуги з проведення досліджень питної води з колодязів та каптажів джерел за мікробіологічним та фізико-хімічними показниками, які не передбачені Державними санітарними нормами та правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною", затвердженими наказом Міністерства охорони здоровя України від 12.05.2010 року № 400, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 статті 50, пунктом 1 частини 2 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку шляхом встановлення таких цін та інших умов придбання товару, які неможливо було б установити за умов існування значної конкуренції на ринку.»

«3. На підставі статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»за вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначеного у пункті 2 цього подання, накласти на державний заклад "Берегівська районна санітарно-епідеміологічна станція" штраф у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) гривень.»

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" систему державної санітарно-епідеміологічної служби України становлять:

- центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров'я;

- установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу в галузі охорони здоров'я;

- відповідні установи, заклади, частини і підрозділи центральних органів виконавчої влади в галузі оборони, в галузі внутрішніх справ, у справах охорони державного кордону, з питань виконання покарань, Державного управління справами, Служби безпеки України;

- державні наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю.

Згідно з п. 1. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд, Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 р. № 1109 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1217 (надалі - Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд) передбачено, що це Положення визначає мету, основні завдання та порядок здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

У відповідності до п. 5. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд державний санітарно-епідеміологічний нагляд здійснюється головними державними санітарними лікарями, їх заступниками, іншими посадовими особами, а також установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби у порядку запобіжного та поточного нагляду.

Пунктом 8. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд визначено, що поточний державний санітарно-епідеміологічний нагляд включає зокрема, проведення обстеження, розслідування, лабораторного та інструментального дослідження і випробування, а також санітарної, гігієнічної, токсикологічної, епідеміологічної та інших видів оцінки середовища життєдіяльності людини, об'єктів господарської та інших видів діяльності, продукції, робіт, послуг, проектної документації і видача за їх результатами висновків щодо відповідності (невідповідності) вимогам санітарних норм.

Згідно з абз. 2 п. 9. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд обстеження та перевірка об'єктів нагляду проводиться вибірково за планами, що розробляються органами, установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, позапланово - залежно від санітарної та епідемічної ситуації, а також за повідомленнями підприємств, установ і організацій та за заявами громадян.

Статтею ст. 35 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" передбачено, зокрема, що фінансування органів, установ і закладів Державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у тому числі спеціального фонду, а також інших джерел, передбачених законом. Кошти до спеціального фонду державного бюджету установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров'я відраховують за виконання робіт і надання послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню, зокрема, за проведення лабораторних досліджень, вимірювань, випробувань факторів середовища життєдіяльності людини.

Відповідно до п. 4 Переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату, Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 р. № 1544 визначено, проведення бактеріологічних, вірусологічних, паразитологічних, санітарно-гігієнічних, токсиколого-гігієнічних, фізичних, радіологічних, молекулярно-генетичних та інших досліджень щодо безпеки сировини, продукції, об'єктів виробничого середовища, біоматеріалу та довкілля для здоров'я людини (крім планових досліджень).

У відповідності до Примітки до Переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату вказано, що зазначені у переліку роботи і послуги виконуються і надаються установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ на добровільній основі за договорами з юридичними і фізичними особами.

З огляду на викладене дослідження Державним закладом "Берегівська районна санітарно-епідеміологічна станція" вмісту міді у воді з колодязів та каптажів визначається згідно із законодавчою базою.

Відповідно до п. 62 п.п. 10 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2002 р. № 1544 і від 27 серпня 2003 р. № 1351, Затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 662, визначено, тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються і надаються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, зокрема, щодо води питної, водойм і стічної, визначення вмісту міді фотометричним методом у розмірі 30,61 грн. (без ПДВ) за одне дослідження.

Згідно з таблицею 1 додатку 2 "санітарно-хімічні показники безпечності та якості питної води" Наказу Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Державних санітарних норм та правил "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10) від 12.05.2010 р. № 400, Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 липня 2010 р. за № 452/17747 (надалі Наказ № 400), зазначений норматив для питної води, тобто, як по фізико-хімічним показникам визначити норматив міді у воді.

В розділі II Наказу № 400 зазначено, що фізико-хімічні показники - це фізичні чи хімічні показники, що нормуються за загально санітарною чи органолептичною ознакою шкідливості.

Крім того, в додатку 5 до Наказу № 400 затверджено перелік методик та стандартів визначення показників безпечності та якості питної води, зокрема, ГОСТ 4388-72 Вода питьевая. Методы определения массовой концентрации меди (пункт 9), в якому визначено, що концентрація міді визначається в питній воді без зазначення, чи вода з централізованого чи нецентралізованого водопостачання.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно з ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

За змістом статей 2, 8 Господарського кодексу України державні установи, не будучи суб'єктами господарювання, є учасниками господарських відносин і наділені господарською компетенцією.

У відповідності до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з ч. 1 ст. 41 Господарського кодексу України законодавство, яке регулює відносини, що виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складається з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів.

Норми Господарського кодексу України, які спрямовані на регулювання відносин щодо захисту економічної конкуренції, мають загальний характер і передбачають подальше врегулювання цих відносин спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про захист економічної конкуренції", що є основоположним та спеціальним законом, який регулює та визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, зокрема, поняття суб'єкта господарювання, а також встановлено, що суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Із системного аналізу наведених вище норм законодавства та положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні вбачається, що при наданні платних послуг за проведення лабораторних досліджень, вимірювань, випробувань факторів середовища життєдіяльності людини установа позивача є суб'єктом господарювання у розумінні статі 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Аналогічну правову позицію викладено в пункті 1 оглядового листа Вищого господарського суду України від 11.07.2005 р. № 01-8/1222 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції".

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) -це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно з ч. 5 ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища.

У відповідності до ст. 27 Господарського кодексу України монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Згідно з абз. 1 п. 1.2. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, Затверджена Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 р. № 49-р, Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2002 р. за № 317/6605 (надалі -Методика) методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Відповідно до п. 15.4. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 р. № 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 № 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Згідно з п. 2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати в себе такі дії: встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання; складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи; складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп); визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку; визначення обсягів товару, який обертається на ринку; розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку; складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку; встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при дослідженні ринку платних послуг за проведення лабораторних досліджень, вимірювань, випробувань факторів середовища життєдіяльності людини (далі - платні послуги за проведення лабораторних досліджень) територіальним відділенням було дотримано вимог Методики та визначено, що товаром (послугою) щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище інспекції є платні послуги з виконання робіт, пов'язаних з проведенням лабораторних досліджень; територіальними (географічними) межами ринку є територія міста Берегове та Берегівського району (сфера діяльності закладу).

Для правильного визначення ринку певного товару необхідне точне з'ясування його часових меж.

Відповідно до п. 7.1. Методики часові межі ринку визначаються як проміжок часу, протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного Рішення часові межі ринку послуг за проведення лабораторних досліджень визначено - 2010 та 2011 роки.

Відповідно до п. 9. Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд поточний державний санітарно-епідеміологічний нагляд як діяльність головних державних санітарних лікарів, їх заступників, інших посадових осіб установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби з контролю за дотриманням юридичними і фізичними особами санітарного законодавства, санітарних та протиепідемічних (профілактичних) заходів, приписів, постанов та висновків здійснюється шляхом обстеження та перевірки об'єктів нагляду щодо дотримання і реалізації вимог безпеки для здоров'я і життя людини. Обстеження та перевірка об'єктів нагляду проводиться вибірково за планами, що розробляються органами, установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби, позапланово - залежно від санітарної та епідемічної ситуації, а також за повідомленнями підприємств, установ і організацій та за заявами громадян. Плани обстеження та перевірки об'єктів нагляду затверджуються головним державним санітарним лікарем. Позапланові обстеження та перевірка проводяться за рішенням головного державного санітарного лікаря. Періодичність обстеження та перевірки об'єктів нагляду встановлюється головним державним санітарним лікарем на підставі результатів державної санітарно-епідеміологічної експертизи, з урахуванням ступеня їх впливу на стан здоров'я і життя людини та за погодженням з вищестоящим головним державним санітарним лікарем. Обстеження та перевірка об'єктів проводиться посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби за направленням головного державного санітарного лікаря або його заступників. Результати обстеження та перевірки оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.

Наведені норми свідчать про те, що при проведенні обстеження, розслідування, лабораторного та інструментального дослідження і випробування, а також санітарної, гігієнічної, токсикологічної, епідеміологічної та інших видів оцінки середовища життєдіяльності людини, об'єктів господарської та інших видів діяльності, продукції, робіт, послуг, проектної документації і видачі за їх результатами висновків щодо відповідності (невідповідності) вимогам санітарних норм позивач діє як суб'єкт владних повноважень - територіальний орган установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу в галузі охорони здоров'я.

З огляду на викладене судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначення державної санітарно-епідеміологічної служби таким органом, що займав монопольне становище на ринку платних послуг за проведення лабораторних досліджень, вимірювань, випробувань факторів середовища життєдіяльності людини, що включає в себе лабораторні дослідження безпечності та якості питної води з бюветів, колодязів та каптажів джерел (нецентралізоване питне водопостачання), які входять в перелік платних робіт і послуг у сфері державного санітарно-епідеміологічного нагляду у відповідності до Методики, яка призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, є помилковим, тому правомірно визнано оспорене рішення в цій частині недійсним.

З урахуванням того, що визначення монопольного становища суб'єкта господарювання на ринку є повноваженнями відділення Антимонопольного комітету України, та враховуючи те, що при проведенні обстеження, розслідування, лабораторного та інструментального дослідження і випробування, а також санітарної, гігієнічної, токсикологічної, епідеміологічної та інших видів оцінки середовища життєдіяльності людини, об'єктів господарської та інших видів діяльності, продукції, робіт, послуг, проектної документації і видачі за їх результатами висновків позивач діяв як територіальний орган установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу в галузі охорони здоров'я, орган державної влади, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що прийняття оспореного рішення в частині зловживання позивачем монопольним становищем на ринку платних послуг за проведення лабораторних досліджень, вимірювань, випробувань факторів середовища життєдіяльності людини, що включає в себе лабораторні дослідження безпечності та якості питної води з бюветів, колодязів та каптажів джерел (нецентралізоване питне водопостачання), що призвели до ущемлення інтересів споживачів, та застосування до нього санкцій за вказане порушення, здійснено відповідачем за неповного з'ясування обставин, які мали значення для справи.

Відповідно до п. 15.3. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 р. № 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Відповідно до Свідоцтва про атестацію № 050/2009 виданого 01.11.2009р. чинного до 01.11.2012р. (т. 1 а.с. 82-85) Комплексна лабораторія Закарпатської геологорозвідувальної експедиції ДП "Західукргеологія" НАК "Надра України" (90201, м. Берегово, пр. Геологів, 10) відповідає критеріям атестації і атестована на проведення вимірювань у сфері та поза сферою поширення державного метрологічного нагляду. В Галузі атестації лабораторії визначено право на вимірювання величини - масова концентрація міді (фізико-хімічні показники).

Згідно з Свідоцтвом про атестацію № 000228 виданого 24.05.2007р. чинного до 24.05.2012р. (т. 1 а.с. 75-80) Бактеріологічна лабораторія Берегівської центральної районної лікарні ( Закарпатська обл., м. Берегово, вул. Ліннера, 2) відповідає критеріям атестації й атестована на проведення вимірювань у сфері поширення державного метрологічного нагляду в галузі охорони здоров'я. В Галузі атестації лабораторії визначено право на визначення загального мікробного числа та ентерококів у воді питній (мікробіологічні показники).

У відповідності до довідки ДУ Закарпатський обласний державний проектно-технологічний центр охорони родючості грунтів і якості продукції" (90252, Берегівський район, с. Б. Бакта, вул. Садова, 1) (т. 1 а.с. 81) ДУ Закарпатський центр «Облдержродючість» в період з 2007р. по 2010р. проводив токсикологічні та фізико- хімічних досліджень води згідно галузі атестації

З огляду на викладене вбачається, що на ринку надання послуг по визначенню вмісту міді у воді питній та проведення досліджень за мікробіологічними показниками протягом 2010-2011 років по місту Берегово та Берегівському районі дані дослідження робляться і іншими акредитованими закладами.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до абз. 1 п. 16. Рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 29.10.2008 р. № 04-5/247 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" у розгляді справ зі спорів, пов'язаних із зловживанням монопольним становищем на ринку, господарським судам необхідно мати на увазі, що наведений у статті 29 ГК України перелік дій, що визнаються таким зловживанням, не можна вважати вичерпним. Згідно з приписом частини першої статті 41 ГК України законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. До таких законодавчих актів належить і Закон України "Про захист економічної конкуренції", який передбачає як кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку (частина перша статті 13), так і перелік відповідних дій чи бездіяльності (частина друга цієї статті).

Згідно з ч. 1 ст. 41 Господарського кодексу України законодавство, що регулює відносини, які виникають у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та попередженням монополізму у господарській діяльності, складаються з цього Кодексу, закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих актів. До таких законодавчих актів належить і Закон України "Про захист економічної конкуренції", частина перша пункту 2 статті 50 якого одним із порушень законодавства про захист економічної конкуренції визначає зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Слід зауважити, що механізм надання платних послуг установами і закладами державної санітарно-епідеміологічної служби центрального органу в галузі охорони здоров'я (далі - виконавець) визначено Постановою Кабінету міністрів України "Про затвердження переліку робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату" від 15 жовтня 2002 р. № 1544.

Відповідно до п. 4. вищевказаної постанови та примітки до цієї постанови платні послуги за проведення бактеріологічних, вірусологічних, паразитологічних, санітарно-гігієнічних, токсиколого-гігієнічних, фізичних, радіологічних, молекулярно-генетичних та інших досліджень щодо безпеки сировини, продукції, об'єктів виробничого середовища, біоматеріалу та довкілля для здоров'я людини (крім планових досліджень), виконуються і надаються установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ на добровільній основі за договорами з юридичними і фізичними особами. Звернення щодо надання платних послуг реєструються виконавцем у журналі обліку. Замовник здійснює оплату послуги на підставі договору та специфікації до договору виконавця.

Як вбачається з матеріалів справи між «ДЗ Берегівська рай СЕС»(Виконавець) та відповідними особами -суб'єктами господарювання (Замовник), укладено Договори на виконання платних робіт (послуг), зокрема:

· Договір № 10 від 20.01.2011р., укладений з салоном краси «Клеопатра»в особі ПП Осускі О.Л. (т. 1 а.с. 97-98);

· Договір № 2 від 20.01.2011р., укладений з перукарнею «Діадема»в особі ПП Шутка М.М. (т. 1 а.с. 23-24);

· Договір № 22 від 04.02.2011р., укладений з кафе «Зелі»в особі ПП Зеленяк Г.В. (т. 1 а.с. 103);

· Договір № 25 від 07.02.2011р., укладений з МПП «Оазіс»в особі директора Леврінц А.А. (т. 1 а.с. 21-22);

· Договір № 27 від 09.02.2011р, укладений з рестораном «Зустріч»в особі ПП Біров Т.Л. (т. 1 а.с. 25-26);

· Договір № 36 від 15.02.2011р., укладений з хлібопекарнею в особі ПП Перчі 3.3. (т. 1 а.с. 118-119);

· - Договір № 42 від 21.02.2011р., укладений з ТОВ "Фрут Майстер Фудс" в особі директора Соболь Д.А. (т. 1 а.с. 19-20);

· Договір № 45 від 24.02.2011р., укладений з кафе-баром 65 в особі ПП Попова В.О. (т. 1 а.с. 121-122).

Як вбачається з вищевказаних договорів виконавець зобов'язувався за заявкою замовника надати послуги по лабораторних дослідженнях безпечності та якості питної води, а замовник - оплатити виконавцеві надані послуги.

На підставі зазначених договорів за заявками замовників позивачем було проведено, зокрема, дослідження питної води за фізико-хімічними показниками "визначення вмісту міді".

Твердження скаржника про те, що дії ДЗ "Берегівська рай СЕС", які полягають в стягненні плати за послуги з проведення досліджень питної води з колодязів та каптажів джерел за фізико-хімічними показниками є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, то дана позиція Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України спростовуються, оскільки згідно таблиці 1 додатку 2 наказу МОЗ України "Про затвердження Державних санітарних норм та правил "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною" (ДСанПіН 2.2.4-171-10) від 12.05.2010 р. № 400, ДЗ "Берегівська рай СЕС" може проводити вказані дослідження.

Як вбачається з матеріалів справи, дослідження вмісту міді здійснювалося за зверненнями осіб -суб'єктів господарювання, якими використовується питна вода з метою її використання у соціальній сфері, наприклад, басейн, перукарня, пекарня, ресторан, кафе, тобто для закладів соціального призначення та використання такої питної води здійснювалось із трубчастих колодязів за розвідними мережами.

Слід відзначити, що послуги з дослідження питної води за фізико-хімічними показниками "визначення вмісту міді" надавались ДЗ «Берегівська районна санітарно-епідеміологічна станція»на підставі відповідних договорів виключно за письмовими зверненнями замовників, оплата отриманих послуг замовниками здійснювалась на підставі виставлених рахунків виконавця після підписання як договору, так і специфікації, при цьому визначення вмісту міді проводилось позивачем за цінами (тарифами), затвердженими постановою Кабінету міністрів України "Про внесення змін до постанов КМУ від 15 жовтня 2002 р. № 1544 і від 27 серпня 2003 р. № 1351" від 11.05.2006 р. № 662.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з вищевказаних Договорів на виконання платних робіт (послуг) із специфікаціями замовники просять провести відповідне дослідження підписуючи договори, тобто приймаючи всі істотні умови, перед підписанням договорів замовники, щоб підтвердити свою добровільність на укладення договору, підписують заяви, під час підписання яких посадові особи Берегівської райСЕС пояснюють, які роботи згідно із заявою повинні бути проведені, на підставі якого нормативного документу і яка вартість робіт.

Як встановлено місцевим господарським судом жодної скарги з боку замовників щодо укладених договорів не зафіксовано.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з належним чином завірених копій заявок замовників, які містять визначення конкретних досліджень показників питної води, а також визначених умовами договорів та узгодженими із замовниками специфікаціями до договорів, доводи скаржника щодо нав'язування надання закладом послуг, які не потрібні замовникам, спростовуються.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, вимоги про визнання недійсним оспорюваного рішення, враховуючи положення статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заявлені обґрунтовано і підлягають задоволенню, а вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.4і ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що Господарським судом Закарпатської області належним чином досліджені обставини справи та оцінені докази, що мають значення для справи, при прийнятті рішення правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.05.2012р. у справі № 5008/203/2012 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.