Рішення № 25337017, 18.06.2012, Франківський районний суд м. Львова

2-3209/11

2/1326/1532/2012

РІШЕННЯ

Іменем України

18.06.2012 року Франківський районний суд м. Львова

в складі головуючого-судді Ванівського Ю М.

при секретарі Мочульській М.В.

за участю адвоката Солдатенка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, Департаменту містобудування Львівської міської ради, Львівського обласного комунального підприємства бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки за участю третьої особи, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном, встановлення сервітуту, визнання недійсними правовстановлюючих та правопосвідчувальних документів на реконструйовану нерухомість, скасування їх державної реєстрації,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2, є власником нежитлового приміщення площею 70, 1 кв. м. та закріпленої за ним 0, 0105 га землі, розташованих по АДРЕСА_1. Сусідня аналогічна споруда під №4 по цій же вулиці та відповідна земельна ділянка належать ОСОБА_3 Остання в ході здійснення реконструкції своєї нерухомості у серпні 2011 року перекрила доступ до одного з двох входів приміщення №2.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_3 із позовом про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та про встановлення сервітуту на частину ділянки відповідачки, необхідну для обслуговування входу до будівлі позивачки. Крім цього, просить визнати недійсними усі дозвільні документи на реконструкцію нежитлового приміщення АДРЕСА_2, скасувати правовстановлюючі та правопосвідчувальні документи на дану нерухомість, їх державну реєстрацію.

В обґрунтування заявлених вимог стверджує, що не давала дозволу на реконструкцію. В результаті проведених ОСОБА_3 будівельних робіт вона втратила доступ до дверей свого нежилого приміщення. Для забезпечення належного використання власного нерухомого майна просить зобов'язати відповідачку демонтувати конструкцію сендвіч -панелей, якими заблокований вхід до її (позивачки) приміщення, та встановити сервітут на частину ділянки за адресою АДРЕСА_2 для проходу до зазначених дверей.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 заявлений позов підтримав, просив його задовольнити, дав пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Відповідачка проти позову заперечила та пояснила, що має у своєму розпорядженні дозвіл на будівництво та ведення будівельних робіт по переобладнанню належної їй будівлі під магазин, архітектурно-планувальне завдання, належним чином затверджений робочий проект реконструкції свого приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_2. Будова на сьогодні вже завершена, а оновлена споруда введена в експлуатацію, про що видано новий правовстановлюючий документ, зареєстрований у встановленому законом порядку. Вхід, поновити який просить позивачка, є самовільним, зробленим без оформлення проектно-кошторисних та дозвільних документів. ОСОБА_2 ніколи ним не користувалася. На цих дверях від моменту їх самовільного утворення висить замок, ключі від якого є тільки в неї (відповідачки). Позивачка без жодних застережень погодила межі ділянки за адресою АДРЕСА_2 під час приватизації такої, достеменно знаючи площу та конфігурацію землі і при цьому не ставила жодних вимог стосовно сервітуту, усунення перешкод у користуванні належною їй нерухомістю.

Відтак ОСОБА_3 просила відхилити позов.

Представник Департаменту економічної політики Львівської міської ради проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні таких, пояснив, що усі документи стосовно реконструкції належної відповідачці споруди прийняті на підставі та у спосіб, передбачені чинним законодавством. Проведенням такого переобладнання жодні права позивачки порушені не були.

Представник третьої особи, Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, вирішення позову залишив на розсуд суду, просив постановити законне та обґрунтоване рішення по справі.

ОСОБА_2, представники Львівського обласного комунального підприємства бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду, у судове засідання не зґявилися, а тому суд, керуючись ст. 169 ч. 4 ЦПК України, враховуючи участь у справі повноважного представника позивачки, вирішує спір у відсутності даних учасників процесу, на підставі наявних матеріалів, достатніх для постановлення рішення.

Заслухавши сторін по справі, їх представників, дослідивши письмові докази, суд відмовляє у задоволенні позову.

Встановлено, що позивачці та відповідачці належать на праві власності нежилі приміщення, розташовані по сусідству (які мають спільну стіну), а також суміжні земельні ділянки. Так, ОСОБА_3 є власником споруди АДРЕСА_1. площею 70, 1 кв. м., а ОСОБА_3 -будівлі №4 розміром 122, 2 кв. м. Першій з них належить 0, 0105 га, а другій - 0, 0169 га землі, закріпленої за кожним з названих вище приміщень. Ці обставини вбачаються з державних актів, що посвідчують земельні права (серія ЯД №177710 від 12 грудня 2007 року та серія ЯК №215629 від 27 вересня 2011 року, витягів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№ 15239140 від 16 липня 2007 року та № 32178719 від 24 листопада 2011 року, нотаріально посвідченого договору про придбання позивачкою належної їй нерухомості від 11 липня 2007 року, акту погодження меж земельної ділянки. Зазначені правовстановлюючі та правопосвідчувальні документи не оспорюються учасниками процесу. Наведені вище факти, окрім їх підтвердження перерахованими вище письмовими засобами доказування, не заперечуються жодною з осіб, що беруть участь у справі, а тому вважаються встановленими в силу ст. 61 ч. 1 ЦПК України.

Крім цього, ОСОБА_3 одержано необхідні і достатні документи для реконструкції свого нежитлового приміщення у магазин, а саме дозвіл Управляння архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради № 2401-3 вих -1880, від 18.07.2011 р.; яким затверджено робочий проект перебудови, наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради № А-291, від 01.09.2011 р., декларація про початок виконання будівельних робіт № ЛВ 08311048665, від 28.09.2011 р., зареєстрована у Інспекції ДАВК у Львівській області та про готовність об'єкта до експлуатації № ЛВ 14311068326, від 01.11.2011 р., зареєстрована у Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області.

На даний час реконструкція завершена, оновлена будівля прийнята в експлуатацію, а ОСОБА_3 видано нове свідоцтво про право власності. Даний правовстановлюючий документ на оновлену нерухомість зареєстрований відповідачкою у встановленому законом порядку. ОСОБА_2 беззастережно погодила відповідачці межі земельної ділянки під час оформлення права власності на дану землю.

Таким чином, доводи позовної заяви по самочинний характер реконструкції не знайшли свого підведення у судовому засіданні. Звернення ОСОБА_2 до різноманітних органів, повноважних здійснювати контроль за містобудуванням були залишені без задоволення. З акту перевірки №36-ф, складеного Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області на підставі заяви гр. ОСОБА_2 (вх..7/13/11/9-406 від 16.09.2011 р.) вбачається, що реконструкція нежилого приміщення АДРЕСА_2 проведена без будь-яких порушень. Покликання у позові не недійсність зазначених розпорядчих документів державних органів, повноважних контролювати містобудування, не заслуговують на увагу. ОСОБА_2 не зазначила, з яких підстав просить скасувати зазначену дозвільну документацію, не навела правових підстав недійсності такої, а також відповідних доказів. Враховуючи, що усі проектні кошторисні документи, дозволи на будівництво, свідоцтво про право власності на оновлену нерухомість видані з дотриманням встановленої законом процедури, чого не оспорював представник ОСОБА_2 у судовому засіданні, беручи до уваги, що порушень прав позивачки внаслідок проведення реконструкції не встановлено, позов в цій частині слід визнати необґрунтованим.

Крім цього, не заслуговують на уваги покликання ОСОБА_2 на відсутність дозволу з її боку на проведення реконструкції. Будучи власником приміщення, ОСОБА_3 в силу ст. 319 ЦК України вправі була при наявності усіх дозволів і погоджень реконструювати дане нерухоме майно. Здійснення повноважень власника не ставиться у залежність від дій третіх осіб, зокрема, власників сусідніх об'єктів нерухомого майна.

В силу ст. 10 ЦПК України кожна з сторін повинна довести у суді свої вимоги та заперечення.

На підтвердження свого позову ОСОБА_2 подала суду копію технічного паспорту, на якому позначено два входи, в тому числі і той з них, що заблокований сандвіч-панелями, змонтованими ОСОБА_3 в ході реконструкції. Між тим, як вбачається з відповіді третьої особи по справі Львівського обласного комунального підприємства бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки № від «12»червня 2012 року, при первісній інвентаризації нежилого приміщення по АДРЕСА_1, що відбулася 1991 року, нежиле приміщення позивачки мало тільки один дверний отвір, яким остання і зараз безперешкодно користується. Інший був виявлений при проведенні поточної інвентаризації у 1997 році. Дозвільний документ на проведення реконструкції і облаштування другого входу ОСОБА_2 не представила. Згідно із повідомленням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради дозвільні документи на перепланування нежитлової нерухомості позивачці, її правопопереднику ПП «Віра» не видавалися.

Таким чином, вхід, для користування яким ОСОБА_2 просить усунути перешкоди та встановити сервітут, облаштований самовільно. Позивачка не надала допустимих доказів правомірного вибиття нею або попереднім власником приміщення даних дверей, а заперечення ОСОБА_3 проти позову є обґрунтованими.

Отже, правові підстави для використання даного входу, обладнаного самовільно, без одержання дозвільних документів та розробки відповідного проекту, тим більше, шляхом обмеження прав власника сусідньої нерухомості та землі власності, - відсутні. Зазначене є самостійною підставою для відхилення позову в частині встановлення сервітуту на частину ділянки ОСОБА_3 У даній вимозі, крім іншого, суд відмовляє входячи з наступного.

Відповідно до ст. 100 ЗК України власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати визнання за ним сервітутного права (в тому числі по суду) на обмежене користування чужою землею для обслуговування своєї земельної ділянки. Обов'язковою умовою встановлення сервітуту є неможливість в інший спосіб належним чином здійснювати права землевласника (п. 22-2 абзаці 3-му постанови Пленум Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ».

Однак, як вбачається з змісту позовної заяви, ОСОБА_2 просить визнати за нею право користування на частину ділянки відповідачки не для обслуговування власної землі, а для користування самочинно обладнаними вхідними дверима до свого нежилого приміщення, що суперечить змісту ст. 100 ЗК України. Крім цього, позивачка не зазначила, якого розміру і конфігурації земельну площу їй слід присудити на праві сервітуту. Визначати таку з власної ініціативи суд не вправі. У судовому засіданні встановлено, що доступ до ділянки ОСОБА_2, нерухомості, що на ній розташована можливий через інший вхід. Зазначені обставини є самостійною підставою для відхилення позову.

Слід врахувати, що ОСОБА_2 просить встановити особистий сервітут тільки для себе, тоді як з доводів позовної заяви видно, що вхід веде до торгового залу. Зазначене передбачає використання площі, відведеної під сервітут невизначеним колом осіб, про що позову не заявлялося. Таким чином, примусово виконати судове рішення, про яке просить позивачка, у суворій відповідності з приписами суду, буде неможливо.

На підставі наведеного та керуючись ст. 317, 319 ЦК України, ст. 100 ЗК України, ст. 10, 60 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном, встановлення безстрокового безоплатного земельного сервітуту, визнання недійсними владних актів про реконструкцію нежитлового приміщення, введення такого в експлуатацію, правовстановлюючих та правопосвідчувальних документів, їх державну реєстрацію -відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського Апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ванівський Ю.М.