Ухвала суду № 25325860, 11.07.2012, Апеляційний суд Івано-Франківської області

7

Справа № 0907/10268/2012

Провадження № 10/0990/167/2012

Категорія ст. 1652 КПК України

Головуючий у 1 інстанції Островський Л.Є.

Суддя-доповідач Попович С.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2012 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :

головуючої - судді Поповича С.С.

суддів Флісака Р.Й., Вилки С.С.

з участю : прокурора Семківа Т.Г.

захисника ОСОБА_2

обвинувачуваного ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні з застосуванням відеоконференцзв'язку кримінальну справу за апеляцією захисника ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського міського суду від 06 липня 2012 року, -

у с т а н о в и л а :

Вказаною постановою щодо ОСОБА_3,

02 липня 1970 р. н., жителя АДРЕСА_1, одруженого, на утриманні двоє неповнолітніх дітей, раніше не судимого, гр. України

обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Органом досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину передбаченого ст. ст. 27 п. 2, ст. 191 ч. 3 КК України, у співучасті в привласненні та розтраті чужого майна, яке було ввірено іншій особі та перебувало в її віданні, вчинених за попередньою змовою групою осіб. І, зокрема, в тому, що він в період часу з 17 по 21 травня 2012 року з метою розкрадання конденсату ЦВНГ-2 НГВУ «Надвірнанафтогаз» з сепараційного пункту свердловини № 908 «Пасічна», що знаходиться біля с. Бабче Богородчанського району, вступив в злочинну змову з операторами вказаного об'єкту, нафтосировина, яким була ввірена та перебувала у їх віданні, організував за їх участю перекачування у ємності автомобіля «Газель» д.н.з. НОМЕР_1 конденсату об'ємом 6,062 м куб., що був після вивезений до приміщення майстерні по вул. Гавришівській в с. Маркова Богородчанського району, де зберігався з метою подальшої реалізації невстановленим особам.

А 21 травня 2012 року, вступивши попередньо у злочинну змову про розкрадання нафтосировини з оператором вказаної свердловини ОСОБА_4 і в період часу з 17 год. 20 хв. по 17 год. 40 хв. спільно з ним організував перекачування з резервуарів сепараційного пункту у ємності автомобіля «Газель» д.н.з. НОМЕР_1 конденсату об'ємом 2,25 м3, який був вивезений до майстерні по вул. Гавришівській в с. Маркова для подальшого зберігання з метою реалізації.

І що всього ОСОБА_3 у співучасті з ОСОБА_4 та іншими операторами свердловини № 908 «Пасічна» ЦВНГ-2 НГВУ «Надвірнанафтогаз» було привласнено та розтрачено конденсату підприємства об'ємом 8, 312 м3 або 6,2 т загальною вартістю 49 928 грн. 60 коп..

Розглянувши подання слідчого суд обрав щодо ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді взяття під варту, мотивуючи свою позицію тим, що злочин у вчиненні якого той підозрюється відноситься до категорії тяжких, підозрюваний надає допомогу у переховуванні іншої особи, з метою недопущення його явки в правоохоронні органи та здійснює вплив на свідків. Досудове слідство ще не завершене, а тому з метою запобігти спробам ухилятись від слідства та суду, перешкодити встановленню істини в справі, або продовжувати займатися злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень, щодо нього слід обрати саме такий запобіжний захід.

В апеляції захисник ОСОБА_2 просить постанову суду скасувати та обрати ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді застави, мотивуючи свою позицію тим, що його підзахисний вину визнав повністю, дав правдиві свідчення та розкаюється у вчиненому, що ОСОБА_3 сприяв слідству у розкритті злочину і своїми діями підтверджує про відсутність наміру скриватись від слідства чи суду. Що в постанові суд не навів жодних підстав, які б вказували, що ОСОБА_3 переховує ту чи іншу особу та здійснює вплив на свідків. Також судом не взято до уваги дані щодо особи ОСОБА_3.

Заслухавши доповідь судді, захисника ОСОБА_2, котрий доводи апеляції підтримав, обвинувачуваного ОСОБА_3, який апеляцію теж підтримав, думку прокурора, котрий вважав постанову суду законною та обгрунтованою, апеляцію просив залишити без задоволення, перевіривши матеріали справи та матеріали кримінальної справи зібрані органом досудового слідства, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає до задоволення з наступних підстав.

Ст. 148 КПК України передбачає, що запобіжні заходи, в тому числі взяття під варту, застосовуються з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. І застосовуються лише за наявності достатніх підстав вважати, що особа буде намагатися ухилитися від слідства або суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

У ст. 150 КПК України зазначено, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин зазначених у ст. 148 КПК України, враховується тяжкість злочину, вік особи, стан її здоров»я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що її характеризують.

Підстави застосування запобіжного заходу саме у вигляді взяття під варту викладені у ст. 155 КПК України.

У всякому випадку постанова суду має бути вмотивованою.

Верховний Суд України у своїй Постанові № 4 від 25 квітня 2003 року, з наступними змінами та доповненнями, «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», п. п. 1, 3 звернув увагу судів на те, що при вирішенні питань, пов»язаних із обранням запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суди мають додержувати вимог ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст. 14 КПК України, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою, що такий запобіжний захід є найбільш суворим і обирається лише за наявності підстав вважати, що інші ( менш суворі ) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК України, можуть не забезпечити виконання обвинувачуваним процесуальних обов»язків, що випливають із ч. 2 ст. 148 КПК України, і його належної поведінки.

Проте, при обранні ОСОБА_3 запобіжного заходу саме у вигляді взяття під варту, судом вимоги вказаних статей КПК України та зазначеної Постанови не дотримано.

Суд повинен був виходити з того, що обов»язок вмотивувати необхідність обрання запобіжного заходу саме у вигляді взяття під варту з врахуванням змісту вказаного законодавства покладається на орган досудового слідства і таке повинно бути викладено у поданні, що подається до суду.

В той же час подання слідчого, яке було предметом розгляду суду, не містить в собі мотивації котра вказувала б на обставини, що є підставами для обрання запобіжного заходу саме у вигляді взяття під варту ( а. с. 2-3 ).

Слідчий вказує, що ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин, протягом тривалого часу займається розкраданням газового конденсату ( хоч у той же час зазначає період у чотири дні ), не всі учасники злочинної діяльності затримані, окремі свідки перебувають у матеріальній залежності від нього, підтримують з ним робочі відносини і перебуваючи на волі він може перешкодити встановленню істини в справі, але жодних конкретних обставин які б вказували на вчинення такого з боку обвинувачуваного та, відповідно, вмотивовували б необхідність обрання саме такого запобіжного заходу, у поданні не навів, до матеріалів подання не долучив.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи подання слідчого, повинен був керуватись не тільки чинним законодавством України, але враховувати також і практику з цього приводу рішень Європейського Суду з прав людини, і зокрема, наступне.

У рішенні в справі «Бойченко проти Молдови» від 11 липня 2006 року, справа № 41088/05, Європейський Суд з прав людини вказав, що одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без зазначення підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою.

По справі «Мамедова проти Росії», № 7064/05, рішення від 01 червня 2006 року, Європейський Суд з прав людини зазначив, що посилання на тяжкість обвинувачення як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

У рішенні «В. проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року, справа № 14379, Євпопейський Суд з прав людини зазначив, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з врахуванням низки факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою.

По справі «Алєксандер Макаров проти Росії», справа № 15217/07, рішення від 12 березня 2009 року, Європейський Суд з прав людини вказав, що національні органи влади були зобов»язані проаналізувати особисті обставини заявника докладніше та навести на користь тримання його під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.

З чого слід зробити висновок, що посилання спершу у поданні слідчого до суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а так і у постанові суду першої інстанції на загальні фрази витягів з норм чинного законодавства, без наведення конкретних фактичних обставин які вказують на дійсну необхідність застосування саме такого запобіжного заходу як взяття під варту, тобто без конкретного їх обґрунтування про таке, є порушенням як вимог ст. ст. 148, 150, 155 КПК України, так і ст. 9 Конституції України, так і положень Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до яких позиція вказаного суду є обов»язковою для виконання і судами першої інстанції України при розгляді судових справ.

Викладені вище обставини по даній справі вказують на те, що ні слідчий у поданні ні суд в оскаржуваній постанові не вмотивували підстав з яких до ОСОБА_3 слід обрати запобіжний захід саме у вигляді взяття під варту і суд не обговорював та не вирішував питання про те чи запобіжні заходи, не пов»язані з його ізоляцією на період розслідування, можуть бути застосовані до обвинувачуваного чи ні.

Суд у своїй постанові навів ряд обставин, що позитивно характеризують ОСОБА_3 і які дають підстави для застосування щодо нього іншого запобіжного заходу. Зокрема, що визнав вину, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, постійне місце проживання та праці.

При розгляді подання слідчого Рогів І.Д. свою вину визнав.

Як підтверджують оглянуті колегією суддів матеріали кримінальної справи ОСОБА_3 10 липня 2012 року пред»явлено обвинувачення з вказаною вище мотивацією, вину свою в такому він теж визнав повністю, свідків працівників його підприємства допитано. Дані про переховування свідка чи вплив на свідків відсутні.

Колегія суддів погоджується з тим, що по матеріалах подання та судової справи вбачається підозра на вчинення ОСОБА_3 тих чи інших діянь, що визнає і сам ОСОБА_3, і оцінку яким дасть суд при розгляді справи по суті.

Досліджені матеріали справи у їх сукупності вказують на те, що до ОСОБА_3 слід було обрати відповідний запобіжний захід. Але не у вигляді взяття під варту.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання та досудового слідства» № 4 від 25 квітня 2003 року зазначено, що апеляційний суд вправі змінити постанову суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту й обрати інший запобіжний захід.

При викладених обставинах, визнаючи оскаржувану постанову незаконною, колегія суддів вважає, що з врахуванням вимог ст. ст. 148-155 КПК України та викладених вище обставин та даних щодо особи ОСОБА_3 підстав для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не було, а тому постанову суду в цій частині необхідно змінити і обрати щодо ОСОБА_3 інший запобіжний захід. Обрання такого запобіжного заходу як застава, про що просить апелянт, відповідатиме як суті справи так і іншим обставинам які слід враховувати при обранні запобіжного заходу, в тому числі враховуватиме і дані щодо особи обвинувачуваного.

Визначаючись у сумі застави яку слід внести колегія суддів, враховуючи необхідність забезпечення можливого цивільного позову, приходить до висновку, що заставу слід визначити в розмірі 50000 ( п»ятдесят тисяч ) гривень.

Керуючись ст. ст. 365, 366, 367, 382 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляцію захисника ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського міського суду від 06 липня 2012 року щодо ОСОБА_3 змінити та обрати ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді застави в сумі 50000 ( п»ятдесят тисяч ) гривень, яка має бути сплачена протягом п'яти днів за такими реквізитами : одержувач коштів Апеляційний суд Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 05382963, МФО 836014, банк ГУДКСУ в Івано-Франківській області, рахунок 37317018000352. Після сплати суми застави ОСОБА_3 з під варти звільнити негайно.

Постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І :

------------------------------ --------------------------------- ---------------------------- С.С. Попович Р.Й. Флісак С.С. Вилка

З оригіналом згідно :

Суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області С.С. Попович