Рішення № 25324066, 18.07.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

18 липня 2012 р. Справа № 2/34/2012/5003

за позовом: Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" м.Київ, вул.Артема, 15

до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1

про стягнення кредитної заборгованості 494 595,97 грн.

Головуючий суддя Мельник П.А.

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

позивача : Марченко А.Є. - за довіреністю;

відповідача : не з''явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Надра" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 494 595,97 грн., з яких: 224 998,76 грн. - основного боргу, 163 930,71 грн. - процентів за користування кредитом, 19 446,47 грн. штрафу, 27 731,57 грн. - пені за порушення строків сплати кредиту, 21 345,70 грн. - пені за порушення строків сплати процентів, 21 487,38 грн.- інфляційних втрат на тіло кредиту та 15 655,38 грн. інфляційних, за порушення сплати відсотків за користуванням кредитом.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 29.05.2012 р. порушено провадження у справі № 2/34/2012/5003 з призначенням судового засідання на 25.06.12 р.

Ухвалою від 25.06.12 р. в зв''язку з поверненням до суду поштової кореспонденції з ухвалою господарського суду від 29.05.12 р., яка направлялась на адресу відповідача (АДРЕСА_1) з відміткою органу зв'язку: "за зазначеною адресою не проживає", розгляд справи відкладено до 18.07.12 р.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з"явився, витребуваних ухвалами суду від 29.05.12 р. та від 25.06.2012 року документів не надав, до суду повторно повернувся поштовий конверт з ухвалою суду від 25.06.12 р. з аналогічною відміткою органу зв''язку.

При цьому, вказані ухвали було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою, вказаною у уточненні до позовної заяви від 19.06.12 р. Слід зазначити, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців серії АЖ № 554211 від 19.06.12 р. адресою місця проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1, яка ідентична тій, що зазначена в позовній заяві з врахуванням уточнень.

Крім того, суд звертає увагу на п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року за № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п. 11 інформаційного листа вищого Господарського суду України від 15.03.2007 року за № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році", в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, тому враховуючи терміни розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

12 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (філія РУ) (далі по тексту - "Банк") та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір кредитної лінії № 06/КЛ/200719-980, згідно п. 1.1 якого банк вікрив позичальнику відновлювальну траншеву кредитну лінію в сумі 225 000,00 грн.

Кредит надається позичальнику терміном на 60 місяців з 12 березня 2007 року по 12 березня 2012 року зі сплатою за користування кредитом відсотків із розрахунку 21 відсотків річних (п.1.2. Договору).

Видача коштів по договору здійснювалась окремим траншами, що оформлювались окремими відповідними додатковими угодами.

Відповідно до умов договору кредитної лінії Позичальник зобов''язується кожного місяця сплічувати відсотки, а також здійснювати погашення суми кредиту відповідно до п.3.2.3.

Видача кредиту проводилась шляхом перерахування коштів на рахунок позичальника, що вбачається із меморіальних ордерів № 299 від 12.03.2007 р., № 497 від 19.03.2007 р., №NL-1 від 04.05.2007 р., №1 від 21.05.2007 р., та № 946 від 31.05.2007 р.

Згідно п.5.1.2. Позичальник зобов''язаний забезпечити повне повернення кредиту та відсотків по ньому у строк до 12 березня 2012 року включно, а також сплату можливої пені та штрафних санкцій, відшкодування збитків.

В порушення умов зазначеного договору відповідач своєчасно та у повному обсязі не повертає банку кредитні кошти та відсотки за користування кредитом, при цьому, остання сплата Позичальником платежу по кредиту була проведена в січні 2009 року в сумі 2 012,48 грн.

Позичальнику 01.09.10 р. було направлено повідомлення (претензію) з проханням погасити кредитну заборгованість, однак зобов''язання по договору кредитної лінії не виконані до цього часу.

У зв"язку з тим, що відповідач порушує строки повернення кредитних коштів, вчасно не сплачує кредитні платежі, передбачені укладеним Договором та додатковими угодами до нього, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Заборгованість відповідача перед позивачем на момент звернення до суду складає 224 998,76 грн. - боргу по кредиту та 163 930,71 грн. - відсотки за користування кредитом.

Крім основного боргу та відсотків позивачем заявлено до стягнення 19 446,47 грн. штрафу, 27 731,57 грн. - пені за порушення строків сплати кредиту, 21 345,70 грн. - пені за порушення строків сплати процентів, 21 487,38 грн.- інфляційних втрат на тіло кредиту та 15 655,38 грн. інфляційних, за порушення сплати відсотків за користуванням кредитом.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір кредитної лінії № 06/КЛ/200719-980 від 12.03.2007 року є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Виходячи зі змісту п. 3 ст. 346 ГК України кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Поряд з цим, у відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по наданню кредиту належним чином, що вбачається із меморіальних ордерів № 299 від 12.03.2007 р., № 497 від 19.03.2007 р., №NL-1 від 04.05.2007 р., №1 від 21.05.2007 р., та № 946 від 31.05.2007 р., які знаходяться в матеріалах справи.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе зобов"язання щодо своєчасного повернення суми кредиту, відсотків за користування кредитом виконував не належним чином. У зв"язку з цим за ним утворилась заборгованість в сумі 224 998,76 грн. - боргу по кредиту та 163 930,71 грн. - відсотки за користування кредитом, про що свідчить відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вказаних сум боргу.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню в сумі 224 998,76 грн. - боргу по кредиту та 163 930,71 грн. - відсотки за користування кредитом, оскільки є обгрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 19 446,47 грн. штрафу, 27 731,57 грн. - пені за порушення строків сплати кредиту, 21 345,70 грн. - пені за порушення строків сплати процентів, 21 487,38 грн.- інфляційних втрат на тіло кредиту та 15 655,38 грн. інфляційних, за порушення сплати відсотків за користуванням кредитом.

Згідно наданого Банком до суду останнього розрахунку від 13.06.12 р. останній просить суд стягнути з відповідача 13 385,30 грн. - пені за порушення строку сплати процентів, 8 656,17 грн. - пені за порушення строків сплати кредитної заборгованості та 19 715,54 грн. штрафу за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Розглянувши дані вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання ( ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно п.п. 8.1., 8.2 кредитного договору у разі порушення Позичальником строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом позичальник зобов"язаний сплатити на користь банка пеню у розмірі 0,5 % від суми прострочених зобов"язань за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за порушення строків повернення кредиту та/чи сплати відсотків за користування кредитом позичальник сплачує банку штраф у розмірі 5% від суми заборгованості по поверненню кредиту та/чи сплати відсотків, визначених на дату прострочення (п. 8.3 договору).

Виходячи з матеріалів справи, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу підлягають задоволенню в розмірі 19 446,48 грн. (виходячи з заявленої суми боргу в розмірі 388 929,47 грн.), оскільки, при подачі останньої розшифровки суми заборгованості нову ціну штрафу позивач нараховує виходячи з суми боргу 394 340,70 грн., яку суд фактично розцінює як збільшення ціни позову. Враховуючи, що порядок збільшення позовних вимог позивачем дотримано не було, підлягає задоволенню 19 446,48 грн. штрафу. В стягненні 269,06 грн. штрафу слід відмовити.

Що стосується стягнення з відповідача 8 656,17 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та 13 385,30 грн. пені по відсотках за користування кредитом, то дані позовні вимоги заявлено правомірно, проте суд не погоджується із розрахунками позивача.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із матеріалів справи, нарахування пені за порушення строку сплати процентів позивачем здійснено за період, який перевищує шість місяців. Крім того, вимоги ухвал суду від 29.05.12 р. та від 25.06.12 р. щодо подачі детального обгрунтованого розрахунку пені згідно вимог чинного законодавства позивачем не виконано, на підставі чого суд позбавлений можливості в повному обсязі визначити суму боргу в цій частині. Враховуючи викладене, позов в частині стягнення 13 385,30 грн. пені за порушення строку сплати процентів слід залишити без розгляду. Слід вказати, що позивач при цьому не позбавлений права звернутись з новим позовом у загальному порядку.

Разом з тим, визначення розміру пені та періодів за який проводиться нарахування є виключною прерогативою позивача і суд не вправі коригувати вказані в розрахунку значення.

Так, виходячи з умов поданого позивачем розрахунку від 13.06.12 р. позивачем визначено інший період нарахування пені в межах шестимісячного строку встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України.

Здійснивши розрахунок пені згідно ІПС Бази даних "Законодавство" за період з 13.03.2012 року по 12.06.2012 року судом отримано 8 419,02 грн., що і підлягає задоволенню. В стягненні 237,15 грн. пені за порушення строку сплати кредиту слід відмовити.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши розрахунок заявлених інфляційних втрат в ІПС Базі даних "Законодавство" (з врахуванням останнього розрахунку позивача) судом отримано: 21 192,74 грн. - інфляції по кредиту та 15 655,38 грн. - інфляції на відсотки. Оскільки отримані в результаті перерахунку судом суми є меншими від тих, які заявлено позивачем суд відмовляє в стягнені 294,64 грн. - інфляційних втрат, нарахованих на тіло кредиту.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за укладеним кредитним договором, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з залишенням позову без розгляду в частині стягнення 13 385,30 грн. пені за порушення строків сплати процентів. В задоволенні решти позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача судовий збір покладається на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При розподілі судового збору суд враховує припис, який міститься в пункті 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI вiд 08.07.2011 р., згідно якого визначено, що у разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням), сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011 року № 01-06/1175/2011 зазначено, що статтею 7 Закону врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду.

Водночас в п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1625/2011 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір" вказано, що згідно з частиною першою статті 7 Закону сплачена сума судового збору повертається у передбачених в цій частині випадках за ухвалою суду. Зазначене питання має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи.

Виходячи з наведеного суд вважає за необхідне повернути позивачу сплачений ним судовий збір в сумі 267,70 грн.

Керуючись ст.ст. 11, 22, 509, 525, 526, 527, 546, 549, 551, 610, 611, 625, 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 10561 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 231, 346 ГК України, ст.7 Закону України "Про судовий збір", ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 81, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Надра", м.Київ, вул.Артема, 15 (код ЄДРПОУ- 20025456) 224 998,76 грн. - основного боргу, 163 930,71 грн. - процентів за користування кредитом, 19 446,47 грн. штрафу, 8 419,02 грн. - пені за порушення строків сплати кредиту, 21 192,74 грн.- інфляційних втрат на тіло кредиту, 15 655,38 грн. інфляційних, за порушення сплати відсотків за користуванням кредитом та 9 183,60 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 13 385,30 грн. пені за порушення строків сплати процентів позов залишити без розгляду.

4. В решті позову відмовити.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. Повернути Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Надра", м.Київ, вул.Артема, 15 (код ЄДРПОУ- 20025456) судовий збір в розмірі 267,70 грн., сплачений згідно платіжного доручення № 17350639 від 18.05.12 р.

7. Дане рішення засвідчене підписом судді та гербовою печаткою суду є підставою для повернення Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Надра", м.Київ, вул.Артема, 15 (код ЄДРПОУ- 20025456) із Державного бюджету України судового збору в розмірі 267,70 грн., сплаченого згідно платіжного доручення № 17350639 від 18.05.12 р.

Оригінал платіжного доручення № 17350639 від 18.05.12 р. знаходяться в матеріалах справи 2/34/2012/5003 (а.с.6 т.1).

8. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Повне рішення складено 20 липня 2012 р.

Суддя Мельник П.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу м.Київ, вул.Артема, 15

3 - відповідачу АДРЕСА_1