Постанова № 25322095, 19.07.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1570/3011/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2012 року 10 год. 47 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря Таратунської О.В.,

представників позивача Оськіна М.Д., Діденко Ю.Г.,

представника відповідача не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом виробничо-сервісної фірми «Гідрогеосервіс» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2011 року № 0002862301,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов виробничо-сервісної фірми «Гідрогеосервіс»до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2011 року № 0002862301.

У судовому засіданні 19.07.2012 року замінено відповідача - державну податкову інспекцію у Суворовському районі м. Одеси на належного - державну податкову інспекцію у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем була проведена перевірка по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником позивача -ПП «РЕКА», за результатами якої було складено Акт перевірки, яким встановлено заниження в періоді, що перевірявся, податку на додану вартість. На підставі акту перевірки винесене податкове повідомлення-рішення про збільшення податку на додану вартість на суму 58540,26 грн. та нараховане фінансове зобов'язання за штрафними санкціями у розмірі 1 грн.

Оскільки підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, позивач вважає, що такі висновки не відповідають існуючим фактам, суперечать діючому податковому та цивільному законодавству, та не можуть бути підставою для застосування до позивача штрафних санкцій та визначення податкових зобов'язань.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судові засідання жодного разу не з'являвся, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, письмових заперечень по справі не надавав.

Вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки вважає вказані висновки про наявність зазначених порушень податкового законодавства необґрунтованими з наступних підстав.

Судом під час офіційного з'ясування обставин у справі встановлено наступне.

Виробничо-сервісна фірма «Гідрогеосервіс»у вигляді ТОВ (далі - ВСФ «Гідрогеосервіс») зареєстроване 26.05.1993 р. за № 968 виконавчим комітетом Суворовської районної ради народних депутатів згідно Свідоцтва від 26.05.1993 р. № 488.Перереєстрація ВСФ «Гідрогеосервіс»у вигляді ТОВ здійснена виконавчим комітетом Одеської міської ради 11.06.1998р. відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 11).

Взято на податковий облік в ДПІ у Суворовському районі м. Одеси 28.05.1993 року за №34/4 відповідно до довідки за формою № 4-ОПП від 28.05.1993 р. № 651, у періоді, за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість виданого ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, дата реєстрації платника податку на додану вартість 29.09.2000 року, дата початку дії свідоцтва 03.10.2000 року, індивідуальний податковий номер -209252915470 (а.с. 11).

На підставі службового посвідчення Орловською Ларисою Миколаївною - державним податковим інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, інспектором податкової служби ІІІ рангу, згідно із п.п. 20.1.1. п.п.20.1.6. п.п.20.1.23 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року , акту ДПІ в Малиновському районі м. Одеси від 14.11.2011 р. № 303/23-513/36919740 2380 «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА»; код за ЄДРПОУ 36919740, щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року»та відповідно до Наказу ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 19.12.2011 року № 2209 проведено позапланову невиїзну перевірку виробничо-сервісної фірми «Гідрогеосервіс»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, код ЄДРПОУ- 20925295. по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником приватним підприємством «РЕКА»код - ЄДРПОУ 36919740, за період з 01.03.2011 р. по 30.04.2011 р. Перевірка проводилась з 19.12.2011 р. по 23.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем був складений Акт № 7668/23-1/20925295 від 26.12.2011 року, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 58540,26 грн., у тому числі у березні 2011 р. на 30484,79 грн. та у квітні 2011 р. на суму 28055,47 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем 29.12.2011 року винесене податкове повідомлення-рішення № 0002862301, про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 58540,26 грн., в тому числі штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1 грн.

Як було встановлено під час розгляду справи ВСФ «Гідрогеосервіс»уклало договір купівлі-продажу № 0214 від 14.02.2011 року з ПП «РЕКА» (а.с. 26-27).

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 31), свідоцтва платника ПДВ (а.с. 33), довідки ЄДРПОУ (а.с. 35), ПП «РЕКА»10.02.2010 року зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Одеської міської ради, з 31.03.2010 року є платником податку на додану вартість. Видами діяльності ПП «РЕКА» є складське господарство, організація перевезення вантажів, транспортне оброблення вантажів, інші види оптової торгівлі.

На виконання умов договору купівлі-продажу товару № 0214 від 14.02.2011 року та додатків до цього договору № 1 від 14.02.2011 року, № 2 від 28.02.2011 року та № 3 від 01.03.2011 року приватне підприємство «РЕКА»поставило, а Позивач отримав товар.

Як зазначено в акті перевірки позивачем віднесло до складу податкового кредиту за період з 01.03.2011 р,- 30.04.2011р. по взаємовідносинам з ПП «РЕКА»по договору купівлі-продажу № 0214 від 14.02.2011 року суму ПДВ - 58 540,26 грн. на підставі податкових та видаткових накладних за березень - квітень 2011 р.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ПП «РЕКА»; код за ЄДРПОУ 36919740, включені ВСФ «Гідрогеосервіс»у вигляді ТОВ до складу податкового кредиту податкових декларацій з податку на додану вартість березня, квітня 2011 р. і відображені у Реєстрі отриманих податкових накладних за березень та квітень 2011 р, та відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за березень-квітень 2011 року.

ВСФ «Гідрогеосервіс»у вигляді ТОВ перераховано на розрахунковий рахунок ПП «РЕКА»; код за ЄДРПОУ 36919740. грошові кошти згідно: виписки по рахунку від 31.03.2011 р. на суму 71357,24 грн., виписки по рахунку від 15.04.2011р. на суму 115146,12 грн., виписка по рахунку від 17.05.2011р. на суму 168332,81 грн.(а.с. 182-184).

Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар (надані роботи, послуги) проводились у безготівковій формі.

Станом на дату проведення перевірки по рахунку №631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками»по контрагенту ПП «РЕКА»(код - ЄДРПОУ 36919740) дебіторська та кредиторська заборгованість за поставлені товари у березні-квітні 2011 р. відсутня.

Під час проведення перевірки на думку відповідача, підставою для встановлення факту порушення позивачем законодавства та факт нікчемності правочину між позивачем та ПП «РЕКА»став лист ДПІ в Малиновському районі м. Одеси від 14.11.2011 р. № 44479/7/23-2 та акт від № 303/23-513/36919740 -2380 «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «РЕКА»; код за ЄДРПОУ 36919740, щодо правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за січень-квітень 2011 року», оскільки у ПП «РЕКА»були відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності.

Як зазначено в акті перевірки листом від 01.12.2011 р. № 227 (вх. № 8357/10/23-0 від 01.12.2011 р.) ВСФ «Гідрогеосервіс»у вигляді ТОВ були надані документи по фінансово-господарських взаємовідносинах із ПП «РЕКА» за період з 01.03.2011 р. по 30.04.2011 р„ а саме: податкові накладні; реєстри отриманих та виданих податкових накладних ; приходні та видаткові накладні, договори, угоди, контракти, регістри бухгалтерського обліку по рахунках 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 361 Розрахунки з покупцями та замовниками»за лютий, березень, квітень 2011 року та журнали-ордера, картки рахунків, оборотно-сальдові відомості; відомості щодо офісних, складських приміщень виробничих потужностей підприємства (власні чи умови оренди), а також, виписки банку по особовому рахунку підприємства.

Згідно п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу -загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно п. п. 14.1.185. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України постачання послуг -будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п. 57.3. ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 -54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно п. 187.1. ст. 188 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку -дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої -дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів-дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг-дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 188.1. ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками -суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:а) порядковий номер податкової накладної;б) дата виписування податкової накладної;в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -продавця товарів/послуг;г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);ґ) місцезнаходження юридичної особи -продавця або податкова адреса фізичної особи -продавця, зареєстрованої як платник податку;д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, -покупця (отримувача) товарів/послуг;е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;є) ціна постачання без урахування податку;ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;и) вид цивільно-правового договору;і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 201.7. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно п. 2 цього ж Положення первинні документи -це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формуванням податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей формування податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до порядку заповнення податкової накладної (наказ Державної податкової адміністрації від 21.12.2010р. № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення») податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку(п.6.2). Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку(п.5).

Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість(п.2).

Слід зазначити, що до суду були надані та приєднані до матеріалів справи договір з додатками, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки фактури, журнали ордери, реєстр податкових накладних оформлені належним чином із додержанням вимог чинного законодавства.

Отже, позивач виконав вимоги чинного законодавства, сплативши податок на додану вартість у ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, яким, у свою чергу видано первинні документи покупцеві, яким є позивач, податкові та інші накладні за сплачені суми покупцем за договором на виконання умов правочину.

Також, як зазначає позивач, на момент здійснення операцій з ПП «РЕКА»позивачу були надані усі необхідні установчі документи - свідоцтво про державну реєстрацію, витяг з ЄДР, свідоцтво платника ПДВ.

Під час розгляду адміністративної справи, судом достовірно встановлено зв'язок між веденням господарської діяльності позивачем, та понесеними ним витратами за договором, в ході розгляду справи позивачем були надані суду первинні документи на підтвердження таких операцій.

Суд зазначає, що податковий орган не надав суду жодних доказів того, що господарські операції між позивачем та його контрагентом мали фіктивний та/або безтоварний характер: безтоварність операції означає відсутність її реального характеру, а відповідно до ст.234 ЦКУ від 16.01.2003р. № 435-IV фіктивним є правочин, що вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених таким правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. ЦКУ (ст. 511 третя особа у зобов'язанні) визначено: зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Податковим кодексом (п.140.2 ст.140) передбачено: у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, у тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, у якому сталася така зміна суми компенсації.

Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), у якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним як такого, що порушує публічний порядок, є фіктивним; у звітному періоді, у якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. N 88, обов'язкові реквізити.

Пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначено, що первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому контрагентом - продавцем. Із зазначеного слідує, що сума податкового кредиту позивачем сформована правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Суд також не погоджується з висновками акту перевірки про те, що доказом фіктивності діяльності є порушення податкового законодавства контрагента позивача, оскільки для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту має враховуватись реальний факт поставки, використання у власній діяльності та обліку товарів саме позивачем, який не несе відповідальності за облікову політику та дії своїх контрагентів чи будь-якого іншого постачальника -третьої особи, через те, що закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентами-продавцями із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем.

Частиною 8 ст.19 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. № 436-IV передбачено, що усі суб'єкти господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, виділені на окремий баланс, зобов'язані вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Як відомо, зловживання правом - здійснення суб'єктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії. Передбачені законом положення, що визначають міру можливої поведінки, і є межами (рамками) дії суб'єктивного цивільного права. За ч.3 ст.13 ЦКУ не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Як вбачається з матеріалів справи з огляду на критерій втручання влади у господарську діяльність з метою запобігти завданню шкоди іншим (захист прав та інтересів осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку влади при здійсненні управлінських функцій та запобігання завданню шкоди іншим) суд враховує відсутність вироків у кримінальних справах щодо винності або невинності осіб у спірних правовідносинах.

Судом враховано, що наявність укладених між учасниками господарських операції договорів або відсутність визнання таких договорів недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому, в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість.

За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Суд вважає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року N 509-XII «Про державну податкову службу в Україні».

Отже, судом встановлено, що позивач виконав вимоги законодавства України щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та у підтвердження правомірності господарських операцій надав документи, що проаналізовано під час розгляду справи.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд не може визнати акт перевірки позивача як достатній, належний та незаперечний доказ допущених позивачем порушень вимог податкового законодавства, оскільки в даних спірних правовідносинах, у тому числі, доказуванню підлягають правомірність та обґрунтованість висновків за даним актом перевірки, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені представником відповідача у судовому засіданні, не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника позивача, а останнім доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відтак, такі позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, при проведені позапланової документальної невиїзної перевірки позивача відповідач діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення щодо порушення позивачем чинного законодавства України, а висновки акту перевірки необґрунтованими, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом необхідно скасувати.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості визначення фахівцями відповідача порушень з боку позивача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 16.007.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 7-14, 69-71, 76, 79, 86, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов виробничо-сервісної фірми «Гідрогеосервіс» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2011 року № 0002862301- задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси від 29.12.2011 року № 0002862301.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії такого рішення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 19.07.2012 року.

Суддя О.М. Тарасишина

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси від 29.12.2011 року № 0002862301

19 липня 2012 року

.