Постанова № 25321806, 13.07.2012, Закарпатський окружний адміністративний суд

Cправа № 2a-0770/1761/12

Ряд стат. звіту № 8.1.5

Код - 10

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2012 р. 15.30 год. м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю. при секретарі судового засідання Сабадаш В.І., та сторін, які беруть участь у справі:

позивача: ДПІ в м. Ужгород - представник Бондарєва В.В.;

відповідача-1: ТОВ «Постерікс»- представник Олійник Р.Б.;

відповідача-2: ТОВ «Технолітбуд»- представник не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Державної податкової інспекції в м. Ужгород до Товариства з обмеженою відповідальністю «Постерікс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Технолітбуд»про визнання недійсним договору та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 13 липня 2012 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 16 липня 2012 року.

Державна податкова інспекція у м. Ужгороді (далі -позивач, ДПІ у м. Ужгороді) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Простерікс" (далі - відповідач 1, ТОВ «Постерікс»); Товариства з обмеженою відповідальністю "Технолітбуд" (далі -відповідач 2, ТОВ «Технолітбуд») про визнання недійсним договору № 1483 від 27.09.2010 р. укладеного між ТОВ „Постерікс" та ТОВ „Технолітбуд" та стягнення з відповідачів в дохід держави з кожного по 654 786,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Постерікс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року (акт № 934/23-1/10/33705621 від 04.05.2011 року) в ході якої було встановлено, що договір поставки № 1483 від 27.09.2010 року, укладений між відповідачами, не спрямований на реальне настання правових наслідків, суперечить інтересам держави і суспільства, тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, ст. 215 та ч. 3. ст. 228 ЦК України із застосуванням наслідків недійсності правочинів. При цьому позивач зазначає, що із матеріалів отриманих від ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя (акт № 154/2302/36097314 від 17.03.2011 р.) на обліку якого знаходиться ТОВ „Технолітбуд" встановлено, що постачальник вказаного товариство ТОВ Гратн Агропром»та його попередній постачальник ПП «Торговий дім Нефтеагросервіс»за юридичною адресою не знаходяться, не мають основних засобів, найманих працівників тощо, а здійснювані ними операції носили безтоварний характер.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити із підстав, що наведені у позовній заяві та доповненнях до позову.

Відповідач 1 проти позову заперечує повністю з мотивів, викладених у письмових запереченнях проти позову. Зокрема зазначає, що висновки про те, що правочин, вчинений між ТОВ «Постерікс»та ТОВ «Технолітбуд»не спрямований на реальне настання правових наслідків є надуманим, необґрунтованим і не підтвердженим необхідними належними та допустимими доказами. Відповідач 1 стверджує, що реальний характер оспорюваного договору підтверджується фактичним здійсненням господарських операцій поставки товару про що свідчать первинні документи. Крім того, фактична поставка товарно-матеріальних цінностей за договором поставки № 1483 від 27.09.2010 р. підтверджується їх подальшим використанням у господарській діяльності ТОВ „Постерікс". Також відповідач стверджує, що інформацію з акту перевірки ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 154/2302/36097314 від 17.03.2011 р. відносно ТОВ „Грант Агропром" та ПП «Торговий дім Нефтеагросервіс»не може бути покладено в основу недійсності оспорюваного договору, оскільки вказані підприємства не є стороною договору поставки № 1483 від 27.09.2010 року. Так само, відсутність ТОВ «Технолітбуд»за юридичною адресою не спростовує наявність реального товарного характеру спірної господарської операції, оскільки наявність зазначеної обставини не є достатньою підставою для визначення оспорюваного правочину недійсним. Відповідач наголошує, що Позивачем не доведено належними і допустимими доказами умисел будь-якої із сторін оспорюваного правочину на укладення договору без мети настання реальних наслідків. З вищевказаного відповідач 1 робить висновок, що договір поставки № 1483 від 27.09.2010 р. укладений між відповідачами носить товарний характер, спрямований на реальне настання правових наслідків, тому не підлягає визнанню судом недійсним, що у свою чергу виключає застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з кожного з відповідачів по 654 786,19 грн.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні заперечив проти позову з наведених вище мотивів.

Представник відповідача 2, будучи належним чином повідомленим про день, час та місце проведення судового розгляду у засідання не з'явився повторно та не повідомив суд про причини неявки.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 1, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивачем було проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Постерікс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року. За наслідками перевірки складено акт № 934/23-1/10/33705621 від 04.05.2011 року (а.с. а.с.13-30 Т.2).

Відповідно до даного акту перевірки було встановлено, що нібито договір поставки № 1483 від 27.09.2010 року, укладений між відповідачами, не спрямований на реальне настання правових наслідків, суперечить інтересам держави і суспільства, тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203, ст. 215 та ч. 3. ст. 228 ЦК України із застосуванням наслідків недійсності правочинів.

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч. 3. ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2. ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закріплений конституційно принцип законності також міститься і в п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України, згідно з яким, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, зокрема, дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на те, що проведеною документальною перевіркою /акт ДПІ у м. Ужгороді від 04.05.2011 року за № 934/23-1/10/33705621/ не встановлено наявність поставок ТОВ "Технолітбуд" підприємствами - контрагентами, тобто, правочини, укладені ТОВ "Технолітбуд" без мети настання реальних наслідків.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року за № 334/94 - BP (втратив чинність з 01.04.2011 року (крім п. 1.20 ст. 1 Закону), діючий та в редакції Закону чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон 334) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно приписів ст. 3 ГК України та п. 1.32 ст. 1 Закону334) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень /розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в Законі 334, - тільки у сфері дії цього Закону з урахуванням загального значення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних змісту бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, позивачем укладено договір поставки від 27.09.2010 року № 1483 (а.с.11-12 Т.1) з ТОВ "Технолітбуд", згідно умов якого ТОВ "Технолітбуд" (продавець) поставляє ТОВ "Постерікс" (покупець) товар для використання його у підприємницькій діяльності, який покупець зобов'язується прийняти та оплатити за нього на умовах Договору (п.1.1. договору), на умовах поставки - склад покупця (п.3.3 договору), вартість партії визначається згідно видаткових накладних (п.3.2, п.4.1 договору), розрахунки здійснюються за кожну окрему поставлену партію (п.4,2 договору).

Наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, копіями видаткових накладних (постачальник ТОВ "Технолітбуд" - одержувач ТОВ "Постерікс", (а.с.98-119 Т. 1), товарно - транспортних накладних (вантажовідправник - ТОВ "Технолітбуд", платник та одержувач - ТОВ "Постерікс", перевізник - ПП ОСОБА_1, (а.с152-155 Т.14), рахунків (постачальник - ТОВ "Міст Експрес", одержувач та платник - ТОВ "Постерікс"), актів здачі - прийняття та специфікацій послуг по доставці (а.с194-201 Т.1), договорів про надання транспортних послуг, укладених між ТОВ "Постерікс" (замовник) та виконавцями - ПП ОСОБА_1 (а.с.156-158 Т.1) та ТОВ "ТД "Міст Експрес" (а.с.193 т.1), податкових накладних (продавець - ТОВ "Технолітбуд", покупець - ТОВ "Постерікс", (а.с.74-97 Т.1), виписками банку (РВ AT "ОТП Банк") по рахунку ТОВ "Постерікс" (а.с.69-73, 161-165 Т. 1) підтверджується факт отримання товару за договором поставки від 27.09.2010 року за № 1483.

В матеріалах справи наявні також копії видаткових накладних (постачальник ТОВ "Постерікс", одержувачі - ТОВ "Нова лінія" (а.с.202-250 Т.1), ТОВ "Епіцентр К" (а.с. 2-58 Т.2), податкових накладних (а.с.74-97 Т.1, а.с.59-106 т.2), договорів комісії (а.с.202-207 Т.1), поставки (а.с.2-9 Т.2), надання послуг (а.с.156-158 Т.1, а.с.10-13 т.2), бухгалтерської документації - інвентаризаційними відомостями, оборотно - сальдовими відомостями, звітами ("склад", "клієнт", "номенклатура") (а.с.108-250 Т.2, а.с.1-47 т.3), яким підтверджено, що ТОВ "Постерікс" здійснює господарську діяльність у сфері оптової торгівлі постерами, фотошпалерами та супутніми товарами, придбана за договором поставки від 27.09.2010 року за № 1483 продукція використана в господарській діяльності, такий товар реально отриманий та оприбуткований підприємством, у вартості отриманого товару наявний та сплачений в повному обсязі ПДВ, за наслідками придбання правомірно сформовані валові витрати та податковий кредит, таким чином, реальність здійснення господарських операцій (як купівля товару, так і його подальшого переробки) підтверджена наявними в матеріалах справи доказами.

Суд констатує, що необґрунтованим є твердження позивача про те, що в основу недійсності оспорюваного договору може бути покладено інформацію акту перевірки ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 154/2302/36097314 від 17.03.2011 р. (а.с.147 Т.1) відносно ТОВ „Грант Агропром" та ПП «Торговий дім Нефтеагросервіс», оскільки вказані підприємства не є стороною договору поставки № 1483 від 27.09.2010 року, а тому будь-які претензії податкових органів до даних підприємств не впливають на чинність і правову оцінку правочинів, укладених між іншими суб'єктами, а саме ТОВ „Постерікс" та ТОВ «Технолітбуд». Визнання всіх правочинів по так званому «ланцюжку»не передбачено нормами законодавства України і не може бути визнано обґрунтованим.

При дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його безпосереднім контрагентом.

Відповідно до ст. 1 та ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується саме платника податку і не може автоматично поширюватися на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні (чи невідображенні) в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки інших платників, тобто юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Суд не погоджується з позицією позивача про те, що відсутність ТОВ «Технолітбуд»за юридичною адресою спростовує наявність реального товарного характеру спірної господарської операції, оскільки наявність зазначеної обставини не є достатньою підставою для визначення оспорюваного правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Зміна місцезнаходження юридичної особи не тягне за собою нікчемність всіх правочинів, які нею вчинялися з моменту державної реєстрації та сама по собі не може свідчити, що ці правочини укладені без мети настання реальних наслідків. ТОВ «Технолітбуд» був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже був наділений право- та дієздатністю. Згідно ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Стверджуючи про те, що спірний правочин укладений без мети настання реальних наслідків, суперечить інтересам держави та суспільства, позивачем не враховано, що для визнання правочину недійсним на цій підставі (ч. 3. ст. 228 ЦК України) необхідним є доведення спеціальної мети при укладенні договору та відповідного умислу у сторін. Позивачем не доведено належними і допустимими доказами умисел будь-якої із сторін правочину на укладення договору без мети настання реальних наслідків (а отже не встановлено кваліфікуючих ознак правочину, що суперечить інтересам держави та суспільству).

За таких обставин, висновки позивача про те, що оспорюваний правочини укладений з метою, яка суперечить інтересам держави є неправильними, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах, а також нормах діючого законодавства України, тому вимога про визнання недійсним договору № 1483 від 27.09.2010 р. задоволенню не підлягає.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з кожного з відповідачів по 654 786,19 грн., то вказана позовна вимога також не підлягає задоволенню, оскільки як вже було зазначено договір поставки № 1483 від 27.09.2010 р. укладений між відповідачами носить товарний характер, спрямований на реальне настання правових наслідків, тому не підлягає визнанню судом недійсним, що у свою чергу виключає застосування наслідків недійсності правочину

Разом з тим слід наголосити, що наслідком визнання судом правочину недійсним на тій підставі, що правочин суперечить інтересам держави та суспільства, є застосування до сторін відповідного правочину санкцій передбачених ст. 208 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Аналогічні санкції за укладення суб'єктами господарювання правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства, передбачені ч. 3. ст. 228 ЦК України.

Як вбачається з наведених норм санкції можуть бути застосовані лише судом. Це правило відповідає нормі ст. 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ч. 1. ст. 250 ГК України - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Однак строк для застосування адміністративного-господарських санкцій встановлений ч. 1. ст. 250 ГК України позивачем пропущено. Так з матеріалів справи вбачається, що оспорюваний позивачем правочин був укладений між відповідачами 27 вересня 2010 року, а здійснювані на його виконання господарські операції мали місце в жовтні-грудні 2010 року, однак позивач - ДПІ у м. Ужгороді, звернувся до суду тільки 30 травня 2012 року. Крім того, перевірка, якою було встановлено порушення відповідачами вимог ст. 203, ст. 215, ч. 3. 228 ЦК України здійснена позивачем 04 квітня 2011 року (акт перевірки № 934/23-1/10/33705621 від 04.05.2011 р.), однак позивач звертається до суду із пропуском шестимісячного строку встановленого ч. 1. ст. 250 ГК України.

Одночасно суд відхиляє твердження позивача про неможливість застосування строків визначених ч. 1 ст. 250 ГК України до спірних правовідносин, оскільки ч. 2 ст. 250 ГК України чітко встановлює коло відносин на які її дія не поширюється - штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи. В межах даної справи строки визначені ч. 1 ст. 250 ГК України, підлягають застосуванню, оскільки штрафні санкції стягнення яких вимагає позивач визначені не Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи, а Цивільним і Господарським кодексами, та застосовуються судом.

Враховуючи вищевикладене у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись вищенаведеним та на підставі ст.ст. 2, 3, 11, 17, 18, 71, 94, 160 -163, 255 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

1. У задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції в м. Ужгород до Товариства з обмеженою відповідальністю «Постерікс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Технолітбуд»про визнання недійсним договору та стягнення коштів- відмовити повністю.

2. Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Дору Ю.Ю.