Постанова № 25315839, 18.07.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2012 року Справа № 5004/394/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є. ,

судді Петухов М.Г.

при секретарі: Лелех І.Ю.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача 1: ОСОБА_1, довіреність в справі

відповідача 2: ОСОБА_1, довіреність в справі

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення господарського суду Волинської області від 13.06.12 р.

у справі № 5004/394/12 (суддя Бондарєв Сергій Васильович )

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд"

про визнання недійсним договору

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 17.07.2012 року у справі №5004/394/12 внесено зміни до складу колегії суддів в зв"язку з тимчасовою втратою працездатності судді Сініциної Л.М. Визначено колегію у складі: головуючий суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г., суддя Олексюк Г.Є.

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Волинської області від 13.06.2012р. у справі №5004/394/12 в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що в даній справі необхідною умовою для визнання договору купівлі-продажу частки в статутному фонді недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст.215, ст. 203 ЦК України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно до ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення наданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним договором його прав та (або) охоронюваних законом інтересів, а також наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Позивач, пред'являючи позов, не довів обставин, які б з огляду на приписи ст. 203 ЦК України, були підставою для визнання договору недійсним. Жодних з підстав, прямо передбачених ст. 203 ЦК України, позивач не навів.

Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що строк позовної давності закінчився 15.10.2011, тобто до пред'явлення позову, який було подано позивачем 02.04.2012р. (про що свідчить штемпельна відмітка суду) з пропущенням строку позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що оскаржене рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом не було враховано та взято до уваги, той факт, що позивача навмисно із злочинним умислом ввели в оману, з метою отримання матеріальних благ і саме цей факт на разі оспорюється.

Також, на думку скаржника, є сумніви у об'єктивності суду по питаннях, що стосуються строку позовної давності, оскільки судом не було враховано норми ст. 261 Цивільного кодексу України, згідно якої, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про порушення свого права, або про особу яка його порушила.

Таким чином, позивач не міг дізнатися про порушення своїх прав на момент підписання договору, так як обман був "завуальований" обіцянкою.

І ствердження того факту, що строк позовної давності закінчився 15.10.2011 року є хибним, оскільки позивач дізнався про обман тільки коли з ним не було проведено фактичний розрахунок. І саме після цих дій було прийняте рішення про захист своїх законних прав і інтересів, шляхом подання позовної заяви до господарського суду Волинської області.

Відповідачі не скористалися правом подачі письмових відзивів на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 13.06.2012р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача в судове засідання 18.07.12р не з'явився, про час, день та місце слухання повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представника позивача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача та за наявними в матеріалах справи доказами.

Заслухавши пояснення представника відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 13.06.2012 року у справі №5004/394/12 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.10.2008р. між учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), від імені якого діяв ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідчено довіреності від 14.07.2008р. за Р№3711, було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному фонді (далі - Договір) (а.с. 20).

Відповідно до п. 1.1 даного договору продавець зобов'язався продати, а покупець в особі представника купити майно вказане в даному договорі.

Майно, що відчужується за даним договором, складається з частки у статутному фонді Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" (п. 1.2 Договору).

Частка у статутному фонді становить 16,66%, що еквівалентно 338 160,85 грн. (п. 1.2.2 Договору).

Пунктом 2.1 договору сторони зазначили, що вартість предмета договору - відчужуваної частки в розмірі 338 160,85 грн. представник покупця (ОСОБА_1 передав продавцю (позивачу) готівкою після узгодження проекту даного договору.

Згідно п. 2.2 договору встановлено, що підписання даного договору свідчить про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню продавця (ОСОБА_2 - позивач) та покупця (відповідач - ОСОБА_3.), та про одержання продавцем повного розрахунку за відступлену частку в товаристві і відсутність матеріальних претензій до покупця.

Договір купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р. нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І.В. та зареєстрований за Р№9777.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст.1 ГПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 ст.215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю може відчужуватись на підставі договорів купівлі-продажу, дарування, міни та інших правочинів, наслідком яких є перехід права на відчужувану частку (її частину) від однієї особи до іншої (інших).

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 116 Цивільного кодексу України передбачає право учасника господарського товариства здійснити відчуження належної йому частки у статутному (складеному) капіталі товариства. Порядок відчуження частки у статутному капіталі залежить від виду господарського товариства.

Перехід прав на частку у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю врегульовано ст. 147 Цивільного кодексу України (в редакції від 14.10.2008р.) та ст. 53 Закону України "Про господарські товариства".

Згідно п.п. 3.2.3. п. 3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" від 28.12.2007 р. N04-5/14 перехід прав на частку у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю врегульовано статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України "Про господарські товариства". Відповідно до частини четвертої статті 151 ЦК України вказані положення застосовуються також до відносин, пов'язаних з переходом частки у статутному капіталі товариств з додатковою відповідальністю.

Згідно з частиною першої статті 147 ЦК України та частиною першої статті 53 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю мають право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Закон не обмежує це право необхідністю отримання згоди інших учасників товариства на передачу частки.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що аналіз чинного законодавства свідчить, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право на відчуження частки (її частини) у статутному капіталі третім особам за умови дотримання переважного права інших учасників товариства на придбання відчужуваної частки, оскільки абз. 1 ч. 2 ст. 147 Цивільного кодексу України передбачає переважне право учасників товариств з обмеженою відповідальністю на купівлю частки (її частини) у статутному капіталі товариства, що відчужується.

На момент укладення спірного договору від 15.10.2008р. діяв Статут ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд", зареєстрований у виконкомі Луцької міської ради народних депутатів 29.12.999р., розпорядження №624-Р, реєстраційний №04051327Ю0060400 із змінами та доповненнями від 26.12.2007р., номер запису 11581050004002454 (далі - Статут) (а.с.124-138).

Відповідно до п.5.5. Статуту учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку ( її частину) у статутному капіталі іншим учасникам чи учаснику Товариства або третій особі за рішенням загальних зборів учасників.

Як вбачається з пунктів 1.8. та 4.4. Статуту, учасниками товариства були: ОСОБА_5 із часткою в статутному капіталі 16,66%; ОСОБА_6 із часткою в статутному капіталі 6,42%; ОСОБА_2 із часткою в статутному капіталі 16,66%; ОСОБА_3 із часткою в статутному капіталі 50,00%; ОСОБА_7 із часткою в статутному капіталі 10,26%.

Пунктом 5.7 Статут в редакції від 26.12.2007 року визначено, що вихід учасник з товариства здійснюється шляхом подання директору товариства нотаріально засвідченої заяви або нотаріально посвідченого документу про передання права учасника іншій особі або товариству.

З урахуванням вимог закону та Статуту, 15.10.2008р. між учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), від імені якого діяв ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідчено довіреності від 14.07.2008р. за Р№3711, було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному фонді (а.с. 20).

Спірний договір купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р. нотаріально посвідчений та зареєстрований за Р№9777.

Державним реєстратором 30.10.2008р.зареєстровано зміни та доповнення до статуту ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" ( а.с.139, т.1).

Відповідно до п. 4.4 статуту в новій редакції учасниками товариства стали ОСОБА_5 (16,6%) та ОСОБА_3 (83,34%)

Позивач в позовній заяві просить визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному фонді ТзОВ "Луцьк-Оздаббуд" від 15.10.2008р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з підстав, що позивач не отримав готівкової оплати.

Для договорів купівлі-продажу, міни, дарування частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю закон прямо не вимагає дотримання певної форми, але виходячи з загальних норм цивільного законодавства, зокрема, п.3 ч.1 ст. 208 ЦК України (в редакції від 14.10.2008р.), правочин, який укладається між фізичною та юридичною особою, а також між двома фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст. 209 Цивільного кодексу України (в редакції від 14.10.2008р.) правочин, який вчинено у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Закон не вимагає нотаріального посвідчення договорів про відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. Разом з тим відчуження частки у статутному капіталі тягне за собою внесення та державну реєстрацію відповідних змін до статуту товариства, а також відомостей про товариство, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У відповідності до ч.1 ст. 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" (в редакції від 01.01.2007р.) (далі - Закон) для проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридична особа повинна подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи; примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення про внесення змін до установчих документів; оригінали установчих документів юридичної особи з відміткою про їх державну реєстрацію або документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату оригіналів установчих документів; два примірники змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або два примірники установчих документів у новій редакції; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації змін до установчих документів.

У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), завірена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчена копія документа про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства, або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи (ч.3 ст. 29 Закону).

Отже, Законом встановлено вимогу щодо подання державному реєстратору, зокрема, оригіналу договору про перехід чи передання частки в статутному капіталі товариства та його нотаріального посвідчення.

За приписами п. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України (в редакції від 14.10.2008р.) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р. нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І.В. та зареєстрований за Р№9777.

Крім того, як зазначалось вище, для реєстрації правових наслідків договору купівлі-продажу частки у статутному фонді державному реєстратору подається нотаріально засвідчена копія документу про перехід частки учасника у статутному капіталі товариства до нового власника чи нотаріально посвідчений договір про такий перехід або передання.

Тобто, з наведеного випливає, що перехід права на частку до іншої особи можна вважати завершеним з моменту внесення та державної реєстрації відповідних змін до Статуту товариства, а також відомостей про товариство, що містяться у державному реєстрі.

Таким чином, відчуження 16,66% частки в статутному капіталі, що еквівалентно 338 160,85грн., ОСОБА_2, учасника ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд", шляхом укладення договору купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р., відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне відмітити, що відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Однак, позивач (скаржник) не довів належними, допустимими, достовірними доказами факту обману.

Крім того, пунктом 2.2 договору купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р., визначено, що підписання даного договору свідчить про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню продавця (ОСОБА_2 - позивач) та покупця (відповідач - ОСОБА_3), та про одержання продавцем повного розрахунку за відступлену частку в товаристві і відсутність матеріальних претензій до покупця, що свідчить про усвідомлення ОСОБА_2 своїх дій щодо відступлення частки.

Також, в матеріалах справи наявна Постанова старшого прокурора відділу прокуратури Волинської області Синюка О.В. від 07.06.12р. про скасування постанови про відмову в порушення кримінальної справи від 11.05.12р. відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (далі - Постанова) (а.с.83).

Однак, судова колегія звертає увагу на те, що особа вважається винною у вчиненні злочину з моменту набрання рішенням суду, яким визнано особу винною у вчиненні певного злочину, законної сили, а відтак вказана Постанова не може бути доказом факту обману.

Поряд з цим, судова колегія не приймає до уваги нотаріально посвідчену заяву від 15.10.2008р., в яких зазначається, що ОСОБА_3, будучи учасником ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" не має і не матиме майнових та немайнових претензій до учасника цього ж товариства ОСОБА_6 (а.с. 23), заяви директора ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" ОСОБА_1 №136 від 17.10.2010р. про відсутність претензій до учасника ОСОБА_2 (а.с.24), заяви директора ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" ОСОБА_1 №137 від 17.10.2010р. про відсутність претензій до учасника ОСОБА_6 (а.с.25), заяви директора ТзОВ "Луцьк-Оздоббуд" ОСОБА_1 №138 від 17.10.2010р. про відсутність претензій до виконання ОСОБА_6 посадових обов'язків генерального директора товариства за період з 05.12.2005р. по 06.10.2008р. (а.с.26), оскільки наявність вказаних заяв не є доказом невідповідності договору купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р. вимогам законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що на момент вчинення правочину - договору купівлі-продажу частки у статутному фонді укладений від 15.10.2008р. укладеного між учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк-Оздоббуд" ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) він відповідав вимогам статей 202, 203 та 215 ЦК України.

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем (стороною у справі) заявлено про застосування строку позовної давності. Позивачем було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним спірного правочину.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як вбачається з договору купівлі-продажу частки у статутному фонді від 15.10.2008р., позивач є стороною оспорюваного договору, погоджував його укладення, про що свідчать умови договору та підпис позивача під текстом договору.

Таким чином, позивач дізнався про допущені порушення при укладенні договору, котрі на його думку, є підставою для визнання останнього недійсним, з моменту укладення договору, тобто з 15.10.2008р.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України, загальний строк позовної давності встановлюється у три роки.

Враховуючи, що право на позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному фонді виникло у позивача 15.10.2008р., позовна давність відповідно до ст. 257 ЦК України щодо цих вимог сплила 16.10.2011р.

Позивач звернувся до суду першої інстанції з позовною заявою 02.04.2012р., що підтверджується відміткою канцелярії на першій сторінці позовної заяви (а.с. 3).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом свого цивільного права 02.04.2012р. (позовна заява - а.с.3-6).

Як на підставу пропущення строків позовної давності ОСОБА_2 посилається на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка винесена 11.05.2012р., тобто після звернення позивача - ОСОБА_2 до суду (а.с.72-74).

Як зазначалось вище, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

З наведеного випливає, що строк позовної давності не повенен бути пропущений до моменту звернення особи до суду за захистом свого права.

А відтак, враховуючи той факт, що обставини, на які посилається в клопотанні позивач - ОСОБА_2, як на причини пропущення строків позовної давності, виникли після звернення останнього до суду першої інстанції, тому вказані обставини не є поважними причинами пропущення строку позовної давності, отже підстав для його поновлення судова колегія не вбачає.

Виходячи з наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що заява відповідача про сплив строків позовної давності обгрунтована і підлягає до задоволення, що є підставою для відмови в задоволенні в позовних вимог.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між: сторонами залежно від того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується ОСОБА_2, який мав довести наявність обставин, на підставі яких він просив скасувати рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення господарського суду Волинської області від 13.06.12р. - відсутні.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Волинської області від 13.06.2012 року по справі №5004/394/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - ОСОБА_2 - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.