Рішення № 25301683, 09.07.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Іменем України

РІШЕННЯ

09.07.2012Справа №5002-29/658-2012

За позовом - Заступника прокурора міста Ялти, м. Ялта в інтересах держави в особі:

Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища, м. Сімферополь;

до відповідача - Кореїзької селищної ради, смт. Кореїз;

до іншого відповідача - Фізичної особи-підприємця Степанової Тетяни Миколаївни, м. Ялта;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Управління Держкомзему в м. Ялта АР Крим, м. Ялта;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної Адміністрації парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський", м. Ялта;

Про визнання недійсним рішення, договору та спонукання до виконання певних дій.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Чапух Е.У., представник, довіреність №02-11/85 від 16.01.2012 р., посвідчення;

від іншого відповідача - Маслива Л.В., представник, довіреність №284111 від 06.03.2012., паспорт.

від третіх осіб - не з'явились;

від прокуратури - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: Заступник прокурора міста Ялти звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища до відповідачів - Кореїзької селищної ради та фізичної особи-підприємця Степанової Тетяни Миколаївни про визнання недійсним рішення Кореїзької селищної ради №1937 від 14.04.2005.; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Кореїзькою селищною радою та фізичною особою-підприємцем Степановою Тетяною Миколаївною, зареєстрованого в Державному реєстрі земель за №040502100002 від 12.08.2005., а також про зобов'язання фізичної особи-підприємця Степанової Тетяни Миколаївни повернути земельну ділянку кадастровий номер 0111947100:01:003:0202, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у користування Державній Адміністрації парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський".

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Кореїзької селищної ради №1937 від 14.04.2005. затверджено проект землеустрою та передано в оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,0020 га фізичній особі - підприємцю Степановій Т.М. для обслуговування торгівельного павільйону, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. На підставі зазначеного рішення між Кореїзькою селищною радою та фізичною особою - підприємцем Степановою Т.М. укладено договір оренди відповідної земельної ділянки

Прокуратурою м. Ялти за результатами перевірки додержання земельного та природоохоронного законодавства Кореїзької селищної ради встановлено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду - території Місхорського парку-пам'ятки загальнодержавного значення, а тому прийняття рішення Кореїзькою селищною радою та подальше укладення договору оренди земельної ділянки без попереднього погодження з відповідними органами у відповідності до статті 150 Земельного кодексу України та статті 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд» є незаконним, що стало причиною звернення заступника прокурора м. Ялта до суду із позовними вимогами про визнання відповідних рішення та договору недійсними і повернення земельної ділянки Державній Адміністрації парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський".

Третя особа - Державна Адміністрація парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський" у судовому засіданні 26.03.2012. заявила клопотання про призначення у справі судової експертизи, проведення якої доручити Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз та усно заявив, що згоден самостійно сплатити витрати на проведення судової експертизи у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.03.2012. провадження у справі зупинене у зв'язку з призначенням судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої доручене експертам Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз.

27.06.2012. до суду супровідним листом вих. №922 від 12.06.2012. надійшли матеріали господарської справи №5002-29/658-2012 разом з висновком експерта №922 від 12.06.2012 р.

У зв'язку з чим суд ухвалою від 02.07.2012. поновив провадження у справі та призначив судове засідання.

У судове засідання 09.07.2012. прокурор та представник позивача не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені рекомендованою кореспонденцією.

Представник Кореїзької селищної ради в судовому засіданні проти позову заперечував, погоджуючись з висновком судової експертизи, проведеної в рамках даної справи. Згідно раніше поданому відзиву на позов, який долучено судом до матеріалів справи, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на додержання вимог законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення.

Інший відповідач - фізична особа - підприємець Степанова Т.М. проти позову заперечував та усно погоджувався з висновком експертної установи, просив врахувати висновок експертизи при прийнятті рішення. Згідно письмових заперечень від 19.03.2012., наявних в матеріалах справи, фізична особа - підприємець Степанова Т.М. проти позову заперечує, вважаючи його необґрунтованим, мотивуючи тим, що в діях органу місцевого самоврядування на момент винесення спірного рішення, не вбачається жодних порушень норм права, стосовно закріплення Місхорського парку, як республіканського пам'ятника садово-паркової архітектури, то відповідач зауважує, що таке рішення у встановленому законом порядку не прийняте, межі парку не визначені, тому в задоволенні заявлених позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Представник Управління Держкомзему в м. Ялта АР Крим в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений рекомендованою кореспонденцією.

Представник третьої особи - Державної Адміністрації парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський" у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений рекомендованою кореспонденцією. Доказів сплати рахунку за проведення експертизи суду не надав. Згідно письмових пояснень, наданих у судове засідання 26.03.2012. підтримав заявлені позовні вимоги заступника прокурора у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників відповідачів, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням 37-ої сесії 04-го скликання Кореїзької селищної ради від 14.04.2005. №1937 затверджений проект землеустрою з відведення земельної ділянки із земель Кореїзької селищної ради, фізичній особі - підприємцю Степановій Тетяні Миколаївні для обслуговування торгового павільйону за адресою: смт. Кореїз, набережна «Русалка», передано в оренду строком на 25 років земельну ділянку, кадастровий номер 0111947100010030202, площею 0,0020 га.

На підставі вказаного рішення ради, 10.05.2005. між Кореїзькою селищною радою (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Степановою Тетяною Миколаївною (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в Державному реєстрі земель за №040502100002 від 12.08.2005.

Предметом даного договору є те, що орендодавець надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку: «роздрібної торгівлі і комерційних послуг» код 1.11.3 за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1 договору).

Об'єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 0,002га, по угіддям: «землі загального користування» (рядок 12.4, шифр 97 форми 6-зем.), по угіддям: «забудовані землі», у тому числі «вулиць, набережних, площ» (графа 34, 61 форми 6-зем) (п. 2.1 договору).

Згідно пункту 2.2 договору оренди землі на земельній ділянці розташований торговий кіоск, що належить Степановій Т.М. (паспорт торгового кіоску від 16.06.1998.)

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 7714,88грн. (п. 2.3 договору).

Даний договір укладено строком на 25 років. (п. 3.1 договору).

За результатами проведеної прокуратурою м. Ялта перевірки, заступник прокурора м. Ялта звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійсним рішення Кореїзької селищної ради №1937 від 14.04.2005. та договору оренди земельної ділянки від 10.05.2005., який зареєстрований в Державному реєстрі земель за №040502100002 від 12.08.2005. та просив суд зобов'язати ФОП Степанову Т.М. повернути земельну ділянку кадастровий номер 0111947100:01:003:0202, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у користування Державній Адміністрації парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський".

В обґрунтування позовних вимог, заступником прокурора м. Ялта зазначено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду - територія Місхорського парку-пам'ятки загальнодержавного значення, у зв'язку з чим, Кореїзька селищна рада розпорядилась вищезазначеною земельною ділянкою з перевищенням повноважень, в порушення вимог статей 84, 150 Земельного кодексу України.

При цьому прокурор посилається на те, що Постановою Державного комітету Української РСР по екології та раціональному природокористуванню від 30.08.1990р. № 18 затверджено перелік державних парків-пам'яток садово-паркового мистецтва республіканського значення, до якого включено Місхорський парк загальною площею 23 га.

Пунктом 3 постанови Верховної Ради України від 16.06.1992. «Про введення в дію Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено у зв'язку з прийняттям вказаного закону, вважати раніше створені парки - пам'ятки садово - паркового мистецтва республіканського значення - парками - пам'ятками садово - паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 20.02.2002р. № 2278-2/02 вказано встановити межі селища Кореїз загальною площею 355га, в тому числі 23 га - землі природоохоронного значення - Місхорський парк.

У відповідності до положення Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є бюджетною установою, створеною на виконання наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 12.05.2004 року № 196, з метою вдосконалення управління територіями Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що на час розгляду справи Адміністрацією парків тільки виконуються роботи з розробки проекту землеустрою та встановленню меж в натурі з оформленням державного акта на право постійного користування землею.

Статтею 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення належать до штучно створених об'єктів природно-заповідного фонду України, їм може надаватися (або не надаватися) статус юридичної особи. Правовий статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення як об'єкта природно-заповідного фонду України визначено частиною 5 статті 5 та статтею 37 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», зі змісту яких (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) вбачається, що оголошення об'єкта парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення може не спричиняти вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

Водночас ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду, статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» віднесено до земель природно-заповідного фонду.

Тобто, наявність у певної ділянки суші статусу земель природно-заповідного фонду з огляду на належність її об'єкту природно-заповідного фонду, не пов'язана з наявністю у парка-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення правовстановлюючих чи правооформлюючих документів щодо таких його прав на земельну ділянку, які передбачені розділом III Земельного кодексу України; законодавством обумовлено можливість перебування земель, що належать до парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення в законному користуванні інших землекористувачів, що, однак, не змінює встановленого законодавством правового статусу таких земель та їх цільового призначення з відповідними обмеженнями у використанні.

Тому, на думку прокурора, з аналізу положень статей 84, 150 Земельного кодексу України можна зробити висновок, що спірна земельна ділянка за формою власності відноситься до земель державної власності, та має статус земель загальнодержавного значення та може вилучатись за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Дослідивши обставини справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності в порядку ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Предметом даного спору є визнання недійсним рішень органу місцевого самоврядування щодо набуття фізичною особою - підприємцем Степановою Т.М. права оренди на земельну ділянку та визнання недійсним укладеного на їх підставі договору оренди землі.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою визначені правові наслідки та визначають межі доказування. Право визначення підстави позову належить виключно позивачу.

Як на підставу визнання недійсними спірних рішень та договору, прокурор посилається на перевищення Кореїзькою селищною радою повноважень, порушень ст.ст 84, 150 Земельного кодексу України.

Виходячи з предмету та підстави позову, для вирішення спору у даній справі суду слід з'ясувати факт обґрунтованості заявлених позовних вимог.

При цьому, обраний спосіб захисту права повинен кореспондуватися із характером допущеного невизнання, оспорювання або порушення права.

За загальним правилом, підставою для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеної законом компетенції органу, який видав цей акт, а обов'язковою умовою - порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Чинне земельне законодавство передбачає два види користування землею: право постійного користування та оренда (глава 15 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одними із способів захисту прав на землю є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також визнання угоди недійсною (пункт в, г) ст.152 ЗК України).

Вищенаведена норма визначає вичерпний перелік осіб, яким належить право захисту свого порушеного права на земельну ділянку, а саме власник або землекористувач.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.

Пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначена виняткова компетенція міської ради щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 12 Земельного Кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Слід зауважити, чинним законодавством передбачено певний порядок, щодо розробки, погодження та затвердження проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням юридичної особи організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

І лише після цього, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Рішенням Кореїзької селищної ради №378 від 29.12.2008. вирішено дозволити реєстрацію в БТІ м. Ялти торгових павільйонів, зокрема і Степановій Т.М. та начальнику БТІ м. Ялта видати свідоцтво про право власності. Тобто, фізична особа - підприємець Степанова Т.М. є власником нерухомого майна - торговий павільйон яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2Згідно положень статті 150 Земельного кодексу України, на яку посилається заступник прокурора в позовній заяві, (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. - Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакції, на момент винесення оскаржуваного рішення) встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуванні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010р. №1826-VІ, який набрав чинності 16.02.2010р., статтю 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» доповнено частиною четвертою наступного змісту: «Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду».

Як зазначалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо протиправності оскаржуваного рішення та договору оренди, прокурор посилається на те, що земельна ділянка, яка знаходиться в оренді фізичної особи - підприємця Степанової Т.М. розташована в межах природно-заповідного фонду, а саме на території парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва - Місхорський парк. При цьому прокурор керувався ч.4 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» в редакції зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 21.01.2010р. №1826-VІ, вважаючи, що межі природно-заповідного фонду були встановлені на підставі проекту організації території Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Однак, на момент прийняття спірного рішення органом місцевого самоврядування, а саме у 2005 році частини 4 стаття 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не містила, оскільки відповідні доповнення були внесені лише у 2010 році.

Таким чином, суд дійшов висновку відносно того, що межі природно-заповідного фонду Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва, на момент прийняття оскаржуваного рішення, не були встановлені в натурі, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі.

Більш того, частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України, в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, визначено, що право власності та право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 126 ЗК України, в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Як свідчать матеріали справи, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про питання впорядкування діяльності парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Лівадійський», «Масандрівський», «Місхорський» від 29 липня 2009р. за № 957, постановлено Міністерству охорони навколишнього природного середовища, Державному комітетові із земельних ресурсів, Раді міністрів АР Крим забезпечити в строк до 01.11.2009р. видачу державних актів на право постійного користування земельними ділянками Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення та встановити межі у натурі (на місцевості) цих парків-пам'яток відповідно до рішень про їх створення.

Пунктом 4 вказаної постанови, постановлено Міністерству фінансів, Міністерству економіки, Міністерству охорони навколишнього природного середовища, Державному комітетові із земельних ресурсів, Раді міністрів АР Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям передбачити у проектах Державного бюджету України та місцевих бюджетів на 2010 рік кошти на завершення робіт із встановлення меж у натурі (на місцевості) територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та видачу установам природно-заповідного фонду загальнодержавного значення державних актів на право постійного користування земельними ділянками.

З чого можна зробити висновок відносно того, що станом на момент прийняття Кореїзькою селищною радою оскаржуваного рішення, відповідного державного акту на право постійного користування землями парку не існувало.

Більш того, в рамках даної справи була проведена судова будівель-технічна експертиза, проведення якої суд доручив експертам Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення яких було поставлено питання чи входить земельна ділянка площею 0,002 га розташована за адресою АДРЕСА_1, надана ФОП Степановій Т.М. в оренду на 25 років для обслуговування торгівельного павільйону на підставі рішення Кореїзської селищної ради №1937 від 14.04.2005 р. та договору оренди земельної ділянки зареєстрованого у державному реєстрі земель за №040502100002 від 12.08.05 р., у межі об'єкту природно-заповідного фонду Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

27.06.2012. на адресу суду від Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок №922 від 12.06.2012. судової будівельно-технічної експертизи по господарській справі №5002-29/658-2012.

Згідно даного висновку, експертом встановлено, що на дату проведення експертизи в матеріалах справи відсутні будь-які документальні свідчення про встановлення меж Місхорського парку, правовстановлюючі документи (державний акт) на земельну ділянку площею 23 га, що знаходиться в користуванні Місхорського парку - пам'ятки садово-паркового мистецтва відсутні. Таким чином, межі Місхорського парку - пам'ятки садово - паркового мистецтва на дату огляду не винесені в натурі, тобто не визначені на місцевості та на дату передачі ФОП Степановій Т.М. в оренду та реєстрації в державному земельному кадастрі (12.08.2005.) не були встановлені, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно - заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі. Земельна ділянка, на якій знаходиться торгова площа та набережна «Русалка» з розташованими на ній об'єктами громадського харчування та торгівлі, у тому числі і торгівельний кіоск, що належить на праві власності Степановій Т.М., на підставі рішення 10 сесії 24 скликання Кореїзької селищної ради №425 від 28.01.2003. прийнято не відносити до меж парку «Місхорський». Власником комунального майна, тобто будівель та споруд Місхорського пляжу, розташованих за адресою: смт. Кореїз, Місхорський парк, крім будівлі літер Б є Кореїзька селищна рада на підставі рішення виконкому Кореїзької селищної ради від 21.05.2001. Виходячи з вищенаведеного, земельна ділянка площею 0,002 га, розташована за адресою АДРЕСА_1, надана ФОП Степановій Т.М. в оренду на 25 років для обслуговування торгівельного павільйону на підставі рішення Кореїзької селищної ради №1937 від 14.04.2005. та договору оренди земельної ділянки зареєстрованого у державному реєстрі земель за №040502100002 від 12.08.2005., у межі об'єкту природно-заповідного фонду «Місхорського» парку пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення входити не може.

При цьому в дослідницькій частині експертного висновку, експерт також використовує положення статті 377 Цивільного кодексу України, згідно з якою до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При цьому частиною 2 статті 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», визначено, що регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Аналогічні положення містить ч. 3 ст. 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відповідно до якої до складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів. Частиною 1 статті 21 цього Закону встановлено, що на території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням. В свою чергу, господарська зона - у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, положення зазначеного Закону передбачають знаходження на території парків земельних ділянок, які належать на праві власності громадянам, які мають право володіти, розпоряджатись та використовувати свої ділянки на власний розсуд, проте з дотриманням режиму охорони земель природно-заповідного фонду.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам'ятки

природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, землевласники

зобов'язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією

охоронного зобов'язання (ч. 4 ст. 4 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»).

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Тобто, положення Закону України «Про природно-заповідний фонд України» лише містять певні обмеження у використанні земельних ділянок на території парків.

Окрім того, в силу діючого законодавства України, у разі правомірного набуття права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, у власника цього будинку (будівлі або споруди) виникає право, а у відповідного суб'єкту владних повноважень кореспондуючий обов'язок, щодо передачі власнику цього будинку (будівлі або споруди) земельної ділянки, на якій він розташований.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Твердження прокурора на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду території Місхорського парку-пам'ятки загальнодержавного значення, у зв'язку з чим, Кореїзька селищна рада розпорядилась вищезазначеною земельною ділянкою з перевищенням наданих їй повноважень, з посиланням на те, що саме Проект організації території Місхорського парку є документом яким встановлені межі земель загальнодержавного значення за відсутністю у Держаної адміністрації парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський», «Масандрівський», «Лівадійський» державного акту на право постійного користування, при чому зауважуючи, що Адміністрацією парків тільки виконуються роботи з розробки проекту землеустрою та встановленню меж в натурі з оформленням державного акта на право постійного користування землею, є хибними.

Тобто прокурором та позивачем, в силу ст. 33 ГПК України не надано доказів того, що земельна ділянка, надана в оренду відповідачеві на час прийняття оскаржуваного рішення була розташована в межах земельної ділянки природно-заповідного фонду - Місхорського парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва, а також про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Кореїзька селищна рада порушила вимоги законодавства України, чинного на момент прийняття спірних рішень.

За таких обставин справи вимоги заступника прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища про визнання недійсним рішення Кореїзької селищної ради №1937 від 14.04.2005. та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Кореїзькою селищною радою та фізичною особою-підприємцем Степановою Тетяною Миколаївною, зареєстрованого в Державному реєстрі земель за №040502100002 від 12.08.2005. задоволенню не підлягають. Так само як і вимоги про зобов'язання фізичної особи-підприємця Степанової Тетяни Миколаївни повернути земельну ділянку кадастровий номер 0111947100:01:003:0202, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у користування Державній Адміністрації парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Місхорський", "Масандрівський", "Лівадійський", оскільки вони носять похідний характер від попередніх вимог.

Що стосується заяви Кореїзької селищної ради вих. №02-11/789 від 26.03.2012. щодо застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Пунктом 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України, визначені вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України від 20.12.2011. №4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» пункт 4 частини 1 статті 268 ЦК України виключено.

Однак частиною 5 прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом зокрема про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

За таких обставин, заява Кореїзької селищної ради щодо застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Згідно супровідного листа Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз вих. №922 від 12.06.2012. вартість експертизи згідно рахунку №576/1 від 05.04.2012. становить 2942,40грн., яка жодною із сторін не сплачена.

Судові витрати, у вигляді суми, яка підлягає сплаті за проведення судової експертизи судом покладаються на позивача в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 13.07.2012.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШІВ:

1. У позові відмовити.

2. Стягнути з Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища (95022, м. Сімферополь, вул. Кечкеметська, 198, ЗКПО 33713831) на користь Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз (95001, м. Сімферополь, вул. Чехова, 55 а, ЗКПО 26225794) суму, яка підлягає сплаті за проведення судової експертизи в розмірі 2942,40грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі