Постанова № 25297434, 09.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 липня 2012 року № 2а-5440/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Кіппроміс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.01.2012 №0000502310 та №0000512310 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач -приватне підприємство «Кіппроміс»- звернувся до суду з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.01.2012 №0000502310, №0000512310.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені неправомірно, оскільки формування податкового кредиту та віднесення до валових витрат вартості товарів за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для їх скасування.

Відповідач -Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби - письмових заперечень по суті позовних вимог суду не надав, явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи.

02.07.2012 в судовому в судовому засіданні судом поставлено на обговорення питання стосовно доцільності розгляду справи в порядку письмового провадження у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача. Представник позивача проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у різі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що представник відповідача в судове засідання не прибув хоча й був належним чином повідомлена про час, дату та місце судового розгляду, а також з огляду на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ :

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань вимог податкового законодавства ПП «Кіппроміс»при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Техно концепт», ТОВ «Айрос», ТОВ «Київенерго»за період з 01.01.2009 по 30.09.2011, за результатом якої складно Акт від 29.12.2011 №1681/23-10/32555070 (далі -акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 254557, 34 грн. та порушення вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 203 654,87 грн.

На підставі Акту перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення:

- від 20.01.2012 №0000502310, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 314713,0 грн. (за основним платежем 254557,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 60156,0 грн.);

- від 20.01.2012 №0000502310, яким позивачу донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 251771,0 грн. (за основним платежем 203646,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 48125,0 грн.).

За результатом адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, скарги позивача залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: в ході розслідування СВ ПМ ДПА в Донецькій області кримінальної справи №75-11-05147/3, за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України. Зокрема, під час допиту 29.07.2011 свідка ОСОБА_1 директора та засновника ТОВ «Айрос»встановлено, що ОСОБА_1 не являється засновником та директором ТОВ «Айрос». Приблизно 2 роки назад її знайома та колега по робот іСувітлана запропонувала зареєструвати на себе підприємство в м. Києві. Від даної пропозиції ОСОБА_2 відмовилась та ніяких реєстраційних документів не підписувала. Ніякого відношення к діяльності вказаної фірми вона не має, яким чином особисті та паспортні дані стали відомі іншим особам їй не відомо. Також ОСОБА_2 повідомила, що ніяких реєстраційних та фінансово-господарських документів вона не підписувала та нікого на це не уповноважувала.

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_1 формально є засновником та директором ТОВ «Айрос»і фінансово-господарська діяльність ТОВ «Айрос»здійснюється поза межами правового поля, що в свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право- та дієздатності ТОВ «Айрос», а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Айрос»та контрагентами є фіктивними право чинами, такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими право чинами. Тобто, угоди між позивачем та ТОВ «Айрос»є нікчемними, господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що позбавляє позивача на формування податкового кредиту та віднесення витрат на валові витрати.

Суд звертає увагу, що пояснення свідків, які дані в ході проведення досудового слідства по кримінальній справі відповідно до ст. 67 КПК України не мають наперед встановленої сили та оцінюватимуться судом, прокурором, слідчим і особою, яка провадить дізнання, в сукупності з іншими доказами в кримінальній справі, а відтак вказані документи не можуть вважатись достатніми доказами підписання первинних документів іншою особою.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та ТОВ «Айрос»(постачальник) укладено договір поставки №01/10-09 від 01.10.2009 (а.с. 38).

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору постачальник зобов'язується поставити у встановлений договором строк, покупець прийняти та оплатити товар відповідно до замовлення.

Покупець в замовленні на поставку товару зазначає асортимент і кількість товару, базис поставки та місце поставки (п. 2.1 Договору).

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10).

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за договорами поставки, укладеними між Позивачем та ТОВ «Айрос».

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відтак, враховуючи викладене, доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару за вказаними договорами поставки має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт транспортування та передачі Товару.

При цьому, вказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведених договорах поставки.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов вказаних договорів сторонами укладено та підписано наступні документи:

- копії виписок з банку (а.с. 40-104),

- копії видаткових накладних (а.с. 105-161),

- податкові накладні (а.с 162-219).

Судом встановлено, що податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст. 7 Закону №168/97-ВР, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Порядку №165, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права -придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як визначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Суд звертає увагу, що п. 2.3 Договору встановлено, що разом з товаром Постачальник передає Покупцю пакет супровідних документів, які мають відношення до товару, а саме: товарно-транспортну накладну, рахунок-фактуру, видаткову та податкову накладні, сертифікат відповідності, гігієнічний висновок державної санітарно-гігієнічної експертизи, у випадках передбачених законодавством.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичної передачі товару та подальшого використання його у господарській діяльності, а саме: замовлення на товар, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару, рахунки-фактури, акти прийому-передачі, висновки експертизи.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірних договорів.

Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція -це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні належні докази виконання спірного договору, тобто у Позивача не відбулось зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, враховуючи відсутність атів прийому-передачі Товару, довіреностей на передачу Товару та висновків експертизи, товарно-транспортних накладних, замовлень на поставку товару, наявність яких є обов'язковою умовою виконання спірного договору, суд дійшов висновку, що сторони не могли не усвідомлювати протиправність дій при укладанні вищевказаних спірних договорів і їх суперечність мети та інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Згідно з п. 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного право відношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, правочини не відповідають моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного занижено суму податку.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно, дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочинів, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу і є нікчемними, оскільки їх недійсність встановлена законом та визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. І ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, зазначений спірний договір є нікчемним, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на виконання таких угод, не виникає. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Виконання господарських зобов'язань за зазначеними договорами спрямоване не на реальне настання правових наслідків, що обумовлено договором, а саме договір укладений з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість та отримання податкової вигоди по зазначеним операціям.

За таких обставин, доведеність відповідачем правомірності та законності підстав донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за вищевказані правопорушення як наслідок прямо впливає та вказує на обґрунтованість висновку відповідача про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження позивачем податку на прибуток на суму 254557, 34 грн.

Відповідно до п. 54.3, 54.3.2 ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Також, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, У разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Таким чином, враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку що, податкові повідомлення-рішення від 20.01.2012 №0000502310, №0000512310 відповідають вимогам законодавства України.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідач, як суб'єкти владних повноважень, довів правомірність податкових повідомлень-рішень від 20.01.2012 №0000502310, №0000512310.

Зважаючи на викладене, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог, оскільки позивач не надав суду належних доказів, які б свідчили про неправомірність та незаконність прийнятих податкових повідомлень -рішень.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили у порядку і строки, що визначені ч.1 ст.254 КАС України.

Суддя В.І. Келеберда