Постанова № 25297169, 26.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 червня 2012 року 13:02 № 2а-2422/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківу В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Метемтел»до за участіДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби Прокуратури Дніпровського району м. Києвапроскасування податкових повідомлень-рішень від 16.01.2012 р. №0000102305, №0000092305за участю представників сторін:

від позивача: Коваль Д.І.;

від відповідача: Оксененко К.П.

від прокуратури: не прибув.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26.06.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метемтел» звернулось до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва №0000102305 від 16.01.2012 р. та №0000092305 від 16.01.2012 р.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Представник Позивача наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що проведеною перевіркою було встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.7.4.1. пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 721 116,00 грн. та п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закон України «Про оподаткування прибутків підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР, який був чинний на момент здійснення правовідносин, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 16 537 873,00 грн. та укладення угод, які були кваліфіковані відповідачем, як нікчемні.

Відповідач наполягає на відмовлені в задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва було проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Метемтел»(надалі по тексту Позивач) з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період при взаємовідносинах з ТОВ «ВКФ «СПЛАВ-1», МП «ГРАНЕЛЬ М», ПП «МАКСІМА», ТОВ «МЕТАЛ-ІНДАСТРІ», ПП «Фірма ТОМЬ», ТОВ «ЧОСО»за період 01.01.08 по 30.09.11. За результатами перевірки складено акт від 29.12.2011 р. за № 9300/23-522-31901849 (надалі по тексту Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.7.4.1. пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.97 (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 721 116,00 грн. та п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закон України «Про оподаткування прибутків підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР, який був чинний на момент здійснення правовідносин, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 16 537 873,00 грн.

На підставі даного акту перевірки Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення від 16.01.2012 р. № 0000102305 про сплату 2 151 395,00 грн. (за основним платежем 1 721 116,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 430 279,00 грн.) податку на додану вартість, застосованих за порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.7.4.1. пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями) та податкове повідомлення-рішення від 16.01.2012 р. № 0000092305 про сплату 20 672 285,00 грн. (за основним платежем 16 537 873,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 4 134 412,00 грн.) податку на прибуток, застосованих за порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закон України «Про оподаткування прибутків підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем подано скаргу до Державної податкової адміністрації України, рішенням Державної податкової адміністрації України скаргу Позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

По-перше. В частині щодо виявлених порушень пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.7.4.1. пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(зі змінами та доповненнями), суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем було укладено договори з наступними постачальниками: ТОВ «ВКФ «СПЛАВ-1»договори №2007/ЗП від 09.08.2007 р. та №2010/ЗП від 25.01.2010 р. про поставку товару та надання послуг; МП «ГРАНЕЛЬ М»договір №04/2008 від 01.04.2008 р. про прийняття й оплату металевих виробів; ПП «МАКСІМА»договір №07/08-01П від 07.08.2007 р. про перевезення товару вантажним автотранспортом та експедиторські послуги, відповідно до заявок Замовника. Додаткова угода №3 від 31.12.2009 р. та договір №07/08-01П від 07.08.2007 про подовження строку дії договору; ТОВ «МЕТАЛ-ІНДАСТРІ»№2007/04У від 14.08.2007 р. про надання послуг на території складських приміщень (порізка брухту чорних металів, сортування брухту чорних металів торцювання та вирівнювання, завантаження та розвантаження брухту чорних металів); ПП «ФІРМА ТОМЬ»рахунок-фактури №783 від 01.06.2010 р. про поставку товару; ТОВ «ЧОСО»№02/-06-08 від 02.06.2008 р. про поставку металевих виробів.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В матеріалах справи містяться докази належно виконання умов договорів в повному обсязі, що підтверджується, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, актами виконаних робіт та іншими документами.

Відповідач посилається на те, що відповідно до листа УПМ ДПА у м. Києві від 07.122011 р. №6847/7/26-3015 (вх. ДПІ №3898/8 від 09.12.2012р.) Генеральною прокуратурою України проводиться досудове слідство у кримінальній справі №49-3110 за фактом фіктивного підприємництва, підроблення та використання реєстраційних та статутних документів ПП «Фірма «Томь»та ПП «СМК-Н», за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2, 3 ст. 358 КК України.

У ході досудового слідства встановлено, що на території Донецької та інших областей України було створено ряд підприємств з ознаками фіктивності, з метою укладання фіктивних (безтоварних) правочинів, для послідуючого незаконного переводу безготівкових зобов'язань, які мали господарські відносини з рядом інших підприємств. Також встановлено, що організатори конвертаційного центру використовували фіктивні підприємства з метою мінімізації податків підприємствам реального сектору економіки, а саме: ТОВ «Метал-Індастрі», ТОВ «Втор Мет Індастрі», ТОВ «Ерна-Плюс», ТОВ «Інженирінгова компанія «Рікон», ТОВ «Євроекомет», ТОВ «СМК-Н», ТОВ «ПКФ «Укрметалпром», ТОВ «ВКФ «Азов-механік», ТОВ «НВФ Спецпромкраска», ПП «Десид», ПП «Форт-А», ПП «Юрган Лайф ТМ», ТОВ «ДМЦ», ПП «Андерсит Юг», ТОВ «ЧОСО», ТОВ ПКФ «Камет Трейд», ТОВ «Сурожпром», ТОВ «Кримстал- ЛТД»та інші підприємства.

Досудовим слідством встановлено, що одним з контрагентів вказаних підприємств було підприємство ТОВ «МЕТЕМТЕЛ», яке формувало від ТОВ «ПКФ «Сплав-1», МП «Гранель М», ПП «МАКСІМА», ТОВ «Метал-Індастрі», ПП «Фірма Томь»податковий кредит і валові витрати.

Допитані в якості свідки дериктори вказаних підприємств пояснили, що за час діяльності вказаних підприємств ніякої господарської діяльності по них не здійснювали, договори не укладали, товар та послуги не поставляли, печаткою підприємства не розпоряджалися, документи бухгалтерського та податкового обліку не виготовляли та не підписували, тобто к діяльності підприємств відношення не мали.

На підставі вищевикладеного Відповідачем зроблено висновок про порушення Позивачем ст.228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним, а первинні документи, що виписані контрагентами не можуть бути прийняті до уваги як документи, що підтверджують правомірне віднесення Позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених за товари (послуги) по операціям з контрагентами.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначених угод з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Поруч з тим, протоколи допиту свідків не є допустимими доказами в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки, згідно з положеннями ст.323 Кримінально-процесуального кодексу України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому, згідно ст.76 КАС України, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду даної справи не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагенти Позивача ліквідовані або припинено підприємницьку діяльність даних підприємств.

Також, акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, вироків суду по справам за фактом ухиляння від сплати податків та зборів, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Судом встановлено, що за вищезазначеним договором позивачем було придбано товар (послуги), отже договори було належним чином та в повному обсязі виконано.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку -особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Судом залучено до матеріалів справи: договори, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактури, акти виконаних робіт та іншими документами.

Згідно з п.п. 7.4.1. п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст.7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що податковим органом не було використано наданих йому законодавством можливостей для встановлення факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту.

Як встановлено судом з наявних матеріалів справи, позивачем у перевіряємому періоді належним чином та у встановленому законом порядку подавалась податкова звітність, зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, при цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у перевіряємому періоді позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам у податкового органу відсутні.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність висновків податкового органу про неможливість віднесення до податкового кредиту сум сплаченого ПДВ в разі не сплати контрагентом податкових зобов'язань, а тому податкове повідомлення-рішення від 16.01.2012 р. № 0000102305 підлягає скасуванню в повному обсязі.

Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. за № В/9991/1186/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.09.2011 р. за № К/9991/2957/11, в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 05.10.2011 р. за № К/9991/14602/11.

По-друге. В частині щодо виявлених порушень п. 5.1 пп. 5.2.1, п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.94р. №334/94 - ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (зі змінами та доповненнями), суд зазначає наступне:

Судом встановлено, що Позивач з 19.09.2005 р. по 15.09.2010 мав ліцензію на заготівлю та переробку металобрухту чорних металів, для здійснення діяльності використовував площадку, що орендував відповідно до Договору оренди №02/2007 від 16.03.2007 р. та відповідно до встановлених норм та вимог було отримано дозволи на здійснення такої діяльності.

Також, як встановлено Судом, Позивач після отримання від постачальників металобрухт транспортувався ПП «МАКСИМА», перероблявся, сортувався та завантажувався у залізничні вагони для подальшого транспортування, що підтверджується договорами, актами виконаних робіт, видатковими накладними, виписками відправки товарів, квитанціями приймання вантажу (копії даних документів містяться в матеріалах справи).

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).

Згідно п.п.5.2.1, п.5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу п.п.5.3.9. п.5.3. цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за змістом наведених норм для формування валових витрат, обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.- 5.7. ст.5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні»від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Крім того Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить норми про обов'язкове підтвердження валових витрат матеріальними носіями рекламної продукції.

З аналізу матеріалів справи, суд приходить до висновку, що товар, який було придбано Позивачем у контрагентів в подальшому був реалізований, що підтверджується Договорами, які містяться в матеріалах справи.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення від 16.01.2012 р. № 0000092305, а отже вимоги Позивача є обґрунтованими.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва №0000102305 від 16.01.2012 р. та №0000092305 від 16.01.2012 р.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук