Рішення № 25274031, 13.07.2012, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №2609/12650/12

№2-3643/12

РІШЕННЯ

Іменем України

05 липня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Бурлаки О.В.,

за участю секретаря Сіроштан О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції у м. Києві про визнання договору дарування квартири недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2012 року позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача, в якому просили визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, який укладений 05 травня 2011 року та посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київського нотаріальної контори Войстрік О.В.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовують тим, що договір дарування квартири було укладено в результаті помилки з їх сторони, внаслідок невірного розуміння природи договору дарування, умов договору та обставин, які настануть після його укладення. При цьому, за твердженням позивачів, до підписання договору у них була домовленість з відповідачем про те, що вона буде надавати їм допомогу, доглядати та утримувати. Через похилий вік, незадовільний стан здоров'я та інвалідність, вони з сином постійно потребують стороннього догляду та фінансової допомоги.

Крім того, під час укладання договору нотаріус належним чином не роз'яснив всієї суті договору. Тексту договору вони не читали, підписали його довіряючи відповідачу і вважаючи, що в договорі зазначені всі умови, про які раніше домовилися, мали намір укласти договір довічного утримання. Тільки значно пізніше вони зрозуміли, що помилялися, подарувавши квартиру відповідачу.

Після укладення договору, відповідач фактично залишила їх без будь-якої допомоги та не підтримувала матеріально. Всі витрати, пов'язані з утриманням квартири та сплатою комунальних послуг несуть вони.

Позивачі зазначають, що укладаючи договір дарування, будучи юридично необізнаними, мали на увазі укладення зовсім іншого договору -довічного утримання. На думку позивачів та їх представника, ця обставина має істотне значення, оскільки в іншому випадку позивачі не підписала б спірний правочин.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів просили позов задовольнити та договір дарування, укладений 05 травня 2011 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнати недійсним.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, на запитання суду про необхідність прибуття останнього для надання пояснень, представник та позивач ОСОБА_1 зазначили про його хворобливий стан.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник позовні вимоги позивача не визнали. Свої заперечення обґрунтовували тим, що про наміри позивачів щодо укладання договору відчуження квартири свідчить довіреність від 15 березня 2011 року, посвідчена нотаріусом Пятої державної нотаріальної контори, якою позивач визнала її, як довірену особу для підготовки та проведення процедури відчуження квартири. Таку пропозицію відповідач прийняла, а після прийняла сам подарунок.

Вважає, що за таких обставин позивачі не мали намір укладати договір довічного утримання, усвідомлювали, що будуть укладати в подальшому саме договір відчуження квартири.

Вказували, що з аналізу тексту договору дарування, подій, що передували його підписанню та посвідченню договору, видно, що нотаріусом повно та всебічно роз'яснено правові наслідки підписання такого договору позивачам, які на момент укладення договору діяли добровільно, перебували при здоровому розумінні та ясній пам'яті, розуміли значення своїх дій, крім того були попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів.

Стосовно надання допомоги, яка не пов'язана із зобов'язаннями, на які посилаються позивачі, кореспондуючи та порівнюючи такі зобов'язання з обов'язками обдарованого, зазначили, що позивачі проживали у відповідача вдома за адресою: АДРЕСА_2, де за правилами гостинності, з урахуванням віку позивачів, їм надавалась підтримка. Крім того, при виникненні заборгованості за комунальними платежами, за проханням позивачів, нею була сплачена така заборгованість.

Також відповідач вказала, що з моменту законного набуття права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3, жодного разу не використала таке право на порушення умов проживання позивачів, які зареєстровані за спірною адресою, позивачі не могла помилятися стосовно фактичних обставин спірного правочину, так як самі були ініціаторами укладення договору дарування.

Третя особа - Головне управління юстиції в судове засідання свого представника не направило, про час, місце розгляду справи неодноразово повідомлялись належним чином, письмових пояснень суду не надали, у зв'язку з чим суду ухвалив проводити судове засідання без їх участі.

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у судових засіданнях, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 03 грудня 1996 року позивачам належала двокімнатна квартира №7 за адресою: м. Київ, вул. Василенка, 6-А.

З пояснень сторін вбачається, що сторони не перебували у родинних відносинах, познайомились незадовго до підписання спірного договору та підтримували доброзичливі відносини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 15 березня 2011 року надала довіреність відповідачу, посвідчену нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори, якою визнала її як довірену особу для підготовки та проведення процедури відчуження квартири. ( а.с. 66).

Згідно договору дарування від 05 травня 2011 року, посвідченого державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подарували, а ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 ( а.с.13-14).

Із даних паспортів громадян України вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані позивачі ( а.с. 7-10).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та представник позивачів посилалася на те, що, укладаючи договір дарування, будучи юридично необізнаними, мали на увазі укладення зовсім іншого договору -довічного утримання. Дана обставина, на думку позивачки та її представника, має істотне значення, оскільки в іншому випадку позивачі не підписали б спірний правочин. Стверджували, що відповідач у справі пообіцяла, що буде доглядати, надавати допомогу, проте своїх обіцянок не виконала. Позивач ОСОБА_1 пояснила, що знаходячись у нотаріуса бачила два договори: довічного утримання та дарування, а також зазначила, що розуміє відмінність між ними. Остання повідомила, що вона та її син погано бачать, а тому під час підписання договору не читали його змісту.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України, п.19 Постанови від 06.11.2009 р. за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз'яснив, що обставини, щодо яких помилялася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, що вона має істотне значення.

Оцінивши матеріали справи та пояснення сторін, суд не знаходить підстав для визнання недійсним договору дарування від 05.05.2011 року з підстав, передбачених ст. 229 ЦК України.

Згідно з нормою ч.2 ст.717 ЦК України договір дарування є безоплатним, тобто ніякого зустрічного задоволення дарувальник від обдарованого не отримує, встановлення будь-якого зобов'язання обдарованого на користь дарувальника перетворює дарування в інший договір, тобто дарувальник не вправі вимагати від обдарованого будь-яких зустрічних дій майнового характеру.

Згідно з приписами ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочини, які вчиняються під впливом помилки належать до оспорюваних правочинів, а тому наявність помилки повинна бути доведена особою, яка діяла під її впливом. Правочини, вчинені під впливом помилки, що має істотне значення, є недійсними, оскільки не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, зокрема ч.3 ст.203 ЦК України, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідає її зовнішньому прояву волевиявленню учасника, яке сформоване під впливом помилки. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

У статті 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У преамбулі договору дарування від 05.05.2011 року зазначено, що, укладаючи цей договір, сторони діяли добровільно, перебували при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміли значення своїх дій, були попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, визначили місце укладання договору. У п.8 оспорюваного договору дарування вказано, що сторони ознайомлені з вимогами цивільного, сімейного, податкового законодавства, вимогами Правил користування жилими приміщеннями, прибудинковими територіями, та підтверджують, що цей договір не носить характеру уявного та удаваного правочину. Дарувальники ніяких умов, які б супроводжували договір дарування, не вписували. (а.с. 13)

Зібрані по справі докази свідчать про те, що позивачі усвідомлювали характер договору дарування, його правову природу та мала намір подарувати квартиру відповідачу.

Таким чином, суд вважає, що, підписуючи договір дарування квартири, позивачі не могли не зауважити, що підписують саме договір дарування, враховуючи зміст договору та ознайомлення щодо змісту та правових наслідків укладення договору.

Посилання сторін на оплату житлово-комунальних послуг позивачами після переходу права власності на квартиру та оплату відповідачем боргу за вказані послуги судом не приймаються до уваги, так як дані обставини не впливають на суть спірних правовідносин.

Статтею 60 ЦПК України покладено на кожну із сторін обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що укладаючи оспорюваний договір, вони помилялась до обставин, які мають істотне значення, а саме щодо природи договору, укладеного між ними та відповідачем та неможливості ознайомитися з ним. В ході розгляду справи позивачами не було зазначено та доведено належними доказами про досягнуті домовленості сторін щодо істотних умов договору довічного утримання, зокрема, про предмет та оцінку матеріального забезпечення відчужувачів, а також про вид та обсяг утримання (та) або догляду. Позивачі не заявляли у судовому засіданні будь-яких клопотань про витребування доказів на підтвердження згаданих обставин чи допиту свідків, які можуть підтвердити ці обставини.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 за N 9 зазначено, що не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним."

З цих підстав, відповідно до принципу змагальності цивільного судочинства, суд вважає, що вимоги позивачів є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки для визнання недійсним договору дарування з підстав передбачених ст. 229 ЦК України не має значення помилка щодо мотивів укладання правочину, на які посилались позивачі.

Вирішуючи питання про відмову в задоволенні позову, суд виходив з вимог ЦПК України, що регламентують диспозитивність цивільного процесу.

Керуючись ст.ст.203, 215, 229, 627, 717 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 3,4, 10,11, 57-60, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа Головне управління юстиції у м. Києві про визнання договору дарування квартири недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: