Рішення № 25241898, 10.07.2012, Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________

Справа № 703/2199/12

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.07.2012 м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Дорда Д.В., за участі позивача - ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3, його представника - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в інформаційному духовно-просвітницькому тижневику «Чорна гора» НОМЕР_1 надрукована та розповсюджена в кількості 1500 примірників стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої є ОСОБА_5. У вказаній вище статті відповідач ОСОБА_3 своїми висловлюваннями на ст.5 в п'ятій колонці: «Звичайно, він мав проблеми, його затримали, посидів у клітці трохи. Але як викрутився, не знаю, бо знати може тільки конкретний суддя, який його випустив» принизив честь та гідність позивача. Внаслідок виходу цієї статті, а саме висловлювань ОСОБА_3, що позивач «сидів у клітці» і що «викрутився» за допомогою якогось судді було принижено честь, гідність та ділову репутацію позивача, що позначилось на його роботі голови Чорнотисівської сільської ради, а саме в тім, що депутати Чорнотисівської сільської ради вже три рази не з'явилися на засідання сесії на якій повинно було вирішуватися питання про встановлення орендної плати деяким підприємцям, які здійснюють підприємницьку діяльність на території Чорнотисівської сільської ради, внаслідок чого державі спричинено значних збитків. Тому позивач просить суд визнати недостовірними, такими, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію відомості опубліковані у статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» поширені стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в інформаційному духовно-просвітницькому тижневику «Чорна гора» НОМЕР_1 та стягнути з відповідача ОСОБА_3 кошти в сумі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень в якості компенсації за завдану йому моральну шкоду, а також стягнути з відповідача судові витрати пов'язані з наданою позивачеві правовою допомогою та судовим збором.

Позивач та представник позивача - ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили такі задовольнити з підстав наведених у позовній заяві, додатково пояснивши, що після оприлюднення даної статті позивачу ОСОБА_1 люди почали казати, що він судимий, і це принизило його честь та гідність в цілому районі. Односельці неодноразово приходили та питали в нього чи правда то що він судимий. Представник позивача також додав, що ОСОБА_1 займає відповідальну посаду, а викладені в даній статті обставини, про те що його довіритель «сидів у клітці», є неправдивими, та ганьблять його честь, гідність, ділову репутацію.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник - ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнали та просили повністю їх відхилити, як такі, що необґрунтовано заявлені. Заперечуючи проти заявленого позову до суду подали письмове заперечення (а.с.33-34) у якому зазначено, що постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша Установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. Однак, позивач пред'явив позов до ОСОБА_3, яким є неналежним відповідачем. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у управах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи» у п. 1 ст. 15 зазначено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для Задоволення позову, є сукупність таких обставин:

а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим майновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Ці обставини є вичерпними.

Позивач не надав належних та допустимих доказів, що поширена інформація порушує особисті майнові права ОСОБА_1, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає ОСОБА_1 повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Позивач є публічною особою: головою Чорнотисівської сільської ради. Межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян і публічні особи мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даними ним в п. 5 постанови від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (в редакції постанови від 25.05.2001 року №5), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В позовній заяві Позивач взагалі не вказує, що йому завдана моральна шкода, не обґрунтовує її.

Щодо вимоги Позивача про стягнення витрат на правову допомогу, то вони задоволенню не підлягають. Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як і підставу своїх вимог і заперечень. Витрати на правову допомогу повинні бути доведенні у встановленому законом порядку. Доказів таких витрат позивачем не надано, адже в доданому примірнику цивільно-правового договору в п.2.2. вказано, що оплата виконується не пізніше 10 дня судового рішення по справі. Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. У відповідності до ст.84 ЦПК України, витрати на правову допомогу - витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права. Особа, яка надає правову допомогу і особа представник сторони не є одним і тим же процесуальним статусом. В рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 11 січня 1012 року м. Київ вказано, що згідно з ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, тому вона не може замінювати в процесі особу, якій надає правову допомогу, а бути її представником і в ході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в ч. 2 ст. 56 ЦПК України (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»). Відповідно до ст. 40 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу. Згідно п. 1.1. вищевказаного договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи (надати послуги): по наданню правової допомоги та представництву в суді за позовом про відшкодування моральної шкоди з громадянина ОСОБА_3 з 17.05.2012 р. до судового рішення.

Підтримавши доводи письмового заперечення відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 додатково заявили, що вказана стаття є замовною і замовив її саме позивач ОСОБА_1 У даній статті про нього багато написано неправдивого. Даючи інтерв'ю він не мав на меті принизити позивача. Зазначає, що автором його слова свідомо перекручені.

Заслухавши позивача та його представника, відповідача та його представника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в інформаційному духовно-просвітницькому тижневику «Чорна гора» НОМЕР_1 надрукована та розповсюджена в кількості 1500 примірників стаття під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1», автором якої є ОСОБА_5, що визнано сторонами справи та підтверджується роздруківкою даного тексту в інформаційному духовно-просвітницькому тижневику «Чорна гора», наданою позивачем до позову (а.с.10-12зв.).

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У разі коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.

Автором відповідного інформаційного матеріалу є ОСОБА_5, що визнано сторонами справи і підтверджено наявними у матеріалах справи доказами.

Особа яка поширила інформацію у даній статті засобу масової інформації є відповідач ОСОБА_3, що не оспорюється сторонами справи.

Таким чином, вказана особа є належним відповідачем у даній справі.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання недостовірною вищевказаної інформації суд враховує характер такої інформації, а саме те, що вона не є фактичним твердженням, а є оціночним судженням, та виражає особисте відношення автора інформації до позивача.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Водночас, проблеми пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 вказаної Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У свою чергу Конституція України визнає честь і гідність людини як найвищу соціальну цінність, а також право кожного на повагу до його гідності (ст.ст.3, 28).

Поряд з цим Конституція України гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен громадянин має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення таких прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушень чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст.34 Конституції України).

Оскільки інформація, що була опублікована в даній статті не містила в собі фактичних тверджень, а лише оціночні судження та особисте відношення автора інформації до позивача, які не можуть розцінюватися як інформація, що підлягає визнанню такою, що не відповідає дійсності і є недостовірною, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень в якості компенсації за завдану позивачу ОСОБА_1 моральну шкоду суд виходить з наступного.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У відповідності до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно Листа Мінюсту України від 13.05.2004, № 35-13/797 "Методичні рекомендації "Відшкодування моральної шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно приписів Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За вказаних обставин суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити, оскільки позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів спричинення такої шкоди, а також винності відповідача у її спричиненні. Крім того, суд враховує, що дані позовні вимоги є похідними від первісних позовних вимог про спростування недостовірної інформації у задоволенні яких було відмовлено.

Згідно частин 1-3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, оскільки факт порушення відповідачем прав свобод чи інтересів позивача не знайшов свого підтвердження, жодних правових підстав для задоволення позову судом не встановлено, а позивачем не надано, тому суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати покладаються на сторону проти якої постановлено рішення, тобто в даному випадку не відшкодовуються позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212 - 215, ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недостовірними, такими, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію відомості, які опубліковані у статті "ІНФОРМАЦІЯ_1", поширені стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в інформаційному духовно-просвітницькому тижневику "Чорна Гора" НОМЕР_1 та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 50000 гривень моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГоловуючийВ. В. Леньо