Рішення № 25230890, 05.07.2012, Судацький міський суд Автономної Республіки Крим

Справа 120/649/12 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2012 року Судацький міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді Сича М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Копаньова О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

представника третьої особи - Судацької державної нотаріальної контори Журби Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Судаку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_8, Судацька державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_8, Судацька державна нотаріальна контора, в якому просив визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідченого секретарем Морської сільської ради м. Судака Автономної Республіки Крим 23 серпня 2005 року та зареєстрованого в реєстрі за № 13.

Позовні вимоги мотивовані тим, що його мати - ОСОБА_9 23 серпня 2005 року склала заповіт, в якому зробила розпорядження про те, що дочці ОСОБА_4 заповідає - зал площею 16,6 кв.м., передпокій площею 1,9 кв.м. + 1,7 кв.м., кухню площею 8,1 кв.м., веранду площею 8,1 кв.м., веранду площею 7,7 кв.м.; сину ОСОБА_7 - спальню площею 12,5 кв.м., коридор площею 5,8 кв.м., літню кухню, сину ОСОБА_2 - літній будинок (прибудову).

Зазначає, що цей заповіт не може бути дійсним з підстав неможливості його виконання, оскільки ОСОБА_9 належала Ѕ частка домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1. Решта домоволодіння належить ОСОБА_8 Поділ вказаного домоволодіння в натурі між співвласниками не здійснювався, порядок користування земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння, не визначався.

Вважаючи своє право порушеним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов визнав, не заперечував проти його задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні позов визнала частково, пояснивши, що оскільки на території домоволодіння були самочинно збудовані споруди, які увійшли до заповіту, тому розпорядження спадкодавця щодо спадкування самовільних будов є недійсним.

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник третьої особи - Судацької державної нотаріальної контори Журба Н.В. в судовому засіданні позовні вимоги визнала в повному обсязі, пояснила, що заповіт не може бути виконаним.

Третя особа ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилася, письмових пояснень з приводу причин неявки не надала.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків передбачених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України зазначено, що обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_9 належала Ѕ частка домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право особистою власності на будинок, виданого Морською сільською радою 06 лютого 1987 року (арк. справи 7).

Решта домоволодіння належить ОСОБА_8

Відповідно до довідки виконавчого комітету Морської селищної ради вих. № 811 від 29 грудня 2008 року рішенням виконкому № 77 від 28 вересня 1995 року домоволодінню АДРЕСА_1 (арк. справи 14, 138).

Поділ вказаного домоволодіння в натурі між співвласниками не здійснювався, порядок користування земельною ділянкою, на якій розташоване домоволодіння, не визначався.

Письмових доказів, що вказують, які приміщення житлового будинку та надвірні будівлі та споруди належали ОСОБА_9 на Ѕ частку у домоволодінні по АДРЕСА_1 суду не надано. Сторонами наведені обставини не оспорюються.

ОСОБА_9 склала заповіт, посвідчений секретарем Морської сільської ради м. Судака Автономної Республіки Крим 23 серпня 2005 року та зареєстрований в реєстрі за № 13, в якому здійснила наступне розпорядження: дочці ОСОБА_4 заповідає - зал площею 16,6 кв.м., передпокій площею 1,9 кв.м. + 1,7 кв.м., кухню площею 8,1 кв.м., веранду площею 8,1 кв.м., веранду площею 7,7 кв.м.; сину ОСОБА_7 - спальню площею 12,5 кв.м., коридор площею 5,8 кв.м., літню кухню, сину ОСОБА_2 - літній будинок (прибудову) (арк. справи 8).

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданого виконавчим комітетом Морської сільської ради м. Судака 24 березня 2008 року, актовий запис № 09 (арк. справи 16).

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до положень ЦК України підставою для визнання недійсності договору (правочину) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені законодавством.

Статтею 203 ЦК України встановлені наступні загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

- зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має здійснюватися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що здійснюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особливим видом права власності є право довірчої власності, яке виникає внаслідок закону або договору управління майном.

Відповідном до ст. 318 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору та виборі контрагента. Разом з наведеним названа стаття визначає і свободу договору щодо визначення його умов.

У відповідності до вимог ст.ст. 328, 331 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Згідно вимог ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються права на такі об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення: житлові будинки; квартири; будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами.

Отже окремі приміщення жилого будинку, літня кухня та літній будинок є нерухомим майном, право власності на яке виникає з моменту державної реєстрації.

Як вбачається з свідоцтва про право особистою власності на будинок, виданого Морською сільською радою 06 лютого 1987 року на ім'я ОСОБА_9, остання була власником Ѕ частки домоволодіння.

У заповіті відсутня адреса нерухомого майна, що залишається у спадок, а також на зазначені у заповіті приміщення (нерухоме майно) відсутні правовстановлюючі документи, а тому заповіт слід вважати недійсним.

Як зазначено в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про визнання заповіту недійсним підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні була встановлена наявність законних підстав вважати заповіт недійсним.

Відповідно до вимог статей 81, 88 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат при звернені з даним позовом до суду, з відповідачів в дохід держави підлягають стягненню судовий збір - по 35,75 грн. з кожного.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 1248, 1253, 1257 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.10, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_8, Судацька державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_9, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідченого секретарем Морської сільської ради м. Судака Автономної Республіки Крим 23 серпня 2005 року та зареєстрованого в реєстрі за № 13.

Стягнути в дохід держави з ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 судовий збір у розмірі по 35,75 грн. з кожного на розрахунковий рахунок - 31210206700031, одержувач: Державний бюджет м. Судака, ЄДРПОУ - 34740672, банк - ГУ ДКСУ в АР Крим, м. Сімферополь, МФО - 824026, призначення платежу: «Судовий збір», код бюджетної класифікації доходів: 22030001.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Судацький міський суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Суддя М. Сич