Ухвала суду № 25228638, 12.07.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" липня 2012 р. м. Київ К-24007/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова (далі -ДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2009

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010

у справі № 2а-39351/09/2070

за позовом ДПІ

до приватного підприємства «Торгова фірма «Агроаеліта»(далі -Підприємство, відповідач-1)

та товариства з обмеженою відповідальністю «Кіріт-2007»(далі - Товариство, відповідач-2)

про стягнення коштів за нікчемним правочином.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про стягнення з Товариства на користь Підприємства коштів у сумі 37 578 181,03 грн., отриманих за нікчемними угодами, та про стягнення з Підприємства цієї ж суми коштів на користь держави.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010, у позові відмовлено з мотивів пропуску позивачем строку застосування адміністративно-господарських санкцій, установленого статтею 250 Господарського кодексу України.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та задовольнити позов, посилаючись на безтоварність операцій, які опосередковувалися укладенням оспорюваних договорів, що свідчить про укладення останніх з протиправною метою порушити інтереси держави.

З огляду на нез'явлення у судове засідання представників сторін (яких було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання) справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що в ході проведення ДПІ планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.06.2008, оформленої актом від 09.12.2008 № 7396/2305/32762799, було виявлено факт укладення відповідачем-1 (покупець) та Товариством (постачальник) договору купівлі-продажу від 20.03.2008 № 10/03 та договору про надання послуг від 11.02.2008 № 11/02-1, згідно з якими передбачалося виконання на користь Підприємства поставок товарів та послуг на загальну суму 37 578 181,03 грн. Докази реального виконання зазначених господарських операцій з поставки товарів та послуг у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частини першої статті 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування. Адже використання податковим органом передбаченого пунктом 11 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»повноваження на подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, з підстав, які не пов'язані з контролем за сплатою податків, є перевищенням компетенції цього суб'єкта владних повноважень.

При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли метою укладення правочину є податкова економія -то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 Господарського кодексу України. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності саме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Наведене, у свою чергу, дає підстави для висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 Господарського кодексу України за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину, що має місце, зокрема, у разі його укладання без господарської мети з метою створення імітації поставки товарів (послуг) для одержання за рахунок цього податкової вигоди.

У розглядуваній справі суди, встановивши факт укладення відповідачами спірних договорів, виконання яких не опосередковувалося дійсним рухом активів, правильно кваліфікували вказані правочини як такі, що порушують публічний порядок, тобто як нікчемні. Адже формування платниками даних податкового обліку за фіктивними операціями є достатнім свідченням завідомого вчинення цими платниками правочину без самостійної ділової мети, а виключно з ціллю одержання вигоди в оподаткуванні.

Водночас суди правильно зазначили, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України санкції, які застосовуються до учасників нікчемного правочину, належать до адміністративно-господарських санкцій у розумінні частини першої статті 238 цього Кодексу, а відтак зазначені санкції можуть бути застосовані лише протягом строку, передбаченого статтею 250 названого Кодексу, а саме -протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Між тим, як вбачається з установлених судами обставин справи, господарські зобов'язання, дійсність яких оспорюється за цим позовом, виконувалися у період з березня по червень 2008 року, тоді як позовні вимоги заявлено ДПІ лише у 12.06.2009, тобто зі спливом зазначеного строку.

У зв'язку з цим суди цілком обґрунтовано відмовили у позові, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень судів першої і апеляційної інстанцій не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2010 у справі № 2а-39351/09/2070 залишити без змін, а касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько

Суддя М.І. Костенко