Постанова № 25207806, 20.06.2012, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Майстренко Н.М.

Суддя-доповідач:Євпак В.В.

ПОСТАНОВА

іменем України

"20" червня 2012 р. Справа № 0670/6506/11

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Євпак В.В.

суддів: Капустинського М.М.

Мацького Є.М.,

при секретарі Волянська О.В. ,

за участю представника позивача

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Новоград-Волинської об"єднаної державної податкової інспекції, ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "20" лютого 2012 р. у справі за позовом Фізичної особа-підприємця ОСОБА_1 до Новоград-Волинської об"єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1. звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22.12.2010 року №0014231702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 49390,50 грн., з яких 32927,00 грн. - основний платіж та 16463,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2012 року адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1. задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 22.12.2010 року №0014231702/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10563,00 грн., з яких 7042,00 грн. - основний платіж та 3521,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргау. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову повністю.

Позивач ОСОБА_1. не погоджуючись із зазначеним рішенням в частині відмови йому у задоволенні позову. просить скасувати постанову суду та прийняти нову про задоволення його позову в повному обсязі.

Переглянувши судове рішення в межах доводів апеляційних скарг, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Новоград-Волинської ОДПІ не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1. підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що відповідачем було здійснено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1. за період з 01.04.009 року по 30.09.2010 року, за наслідками якої складено акт від 09.12.2010 року №1897/05-53/26/17-02/47/2151710594.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення підприємцем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 11260,00 грн., у тому числі за квітень 2009 року - на 441,00 грн., за серпень 2009 року - на 750,00 грн., за вересень 2009 року - на 1750,00 грн., за жовтень 2009 року - на 2711,00 грн., за грудень 2009 року - на 383,00 грн., за березень 2010 року - на 317,00 грн., за червень 2010 року - на 4331,00 грн. та за серпень 2010 року - на 577,00 грн. та вимог п. 7.3 та п. 7.4 ст. 7 названого Закону, що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість на 21667,00 грн. за травень 2010 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірне включення підприємцем до складу податкового кредиту податку на додану вартість у жовтні 2009 року - у сумі 2711,00 грн. та у червні 2010 року - у сумі 4331,00 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Так, у ході здійснення перевірки було встановлено, що позивач всупереч вимогам пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) до податкового кредиту включив суми, не підтверджені податковими накладними. Зокрема, у квітні 2009 року - 441,00 грн., у серпні 2009 року - 750,00 грн., у вересні 2009 року - 1750,00 грн., у жовтні 2009 року - 2711,00 грн., у грудні 2009 року -383,00 грн., у березні 2010 року - 317,00 грн., у червні 2010 року - 4331,00 грн. тау серпні 2010 року - 577,00 грн.

Судом встановлено, що відповідно до податкової накладної від 23.09.2009 року №9189 позивач придбав у ТОВ "Омега" (номер платника ПДВ - 251016805639) товари (сольвент, ґрунт, бочку, емаль) на загальну суму 16267,32 грн., у тому числі ПДВ -2711,22 грн.; та від 19.05.2010 року №4086 - емаль на загальну суму 21656,25 грн., у тому числі ПДВ - 4331,25 грн. Копії зазначених податкових накладних долучені до матеріалів справи.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено перелік подій, які вважаються датою виникнення права платника податку на податковий кредит, однією з яких є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

А тому, з огляду на наведені норми Закону України "Про податок на додану вартість", право на включення сум податку, сплачених у ціні придбаних товарів, виникло у платника податку лише з моменту отримання відповідних податкових накладних.

Судом встановлено, що у зв'язку з несвоєчасним отриманням цих податкових накладних, позивачем до складу податкового кредиту вересня 2009 року та травня 2010 року зазначені суми ПДВ включені не були, що підтверджуються додатком 5 до декларацій з податку на додану вартість за ці звітні періоди.

Натомість, податок на додану вартість у сумі 2711,22 грн. був включений до складу податкового кредиту жовтня 2009 року, що підтверджується розшифровкою податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, яка є додатком 5 до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2009 року. У свою чергу, податок на додану вартість у сумі 5610,70 грн. (4331,25 грн. + 1279,45 грн. на підставі податкової накладної від 03.06.2010 року №5726), сформований за наслідками взаємовідносин з контрагентом ТОВ "Омега" (251016805639), був включений до складу податкового кредиту червня 2010 року, що також підтверджується додатком 5 до податкової декларації з ПДВ за червень 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні від 23.09.2009 року №9189 та від 19.05.2010 року №4086, на підставі яких податок на додану вартість був включений до складу податкового кредиту жовтня 2009 року та червня 2010 року, є в наявності у позивача.

Той факт, що зазначені накладні були виписані у вересні 2009 року та травні 2010 року,

а включені до складу податкового кредиту наступних звітних періодів, не спростовує

зазначеного висновку, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не містить

заборони на включення сум податку на додану вартість, сплачених платником податку у

минулих звітних періодах, до складу податкового кредиту майбутніх звітних періодів у разі

отримання від постачальника, зареєстрованого платником податку на додану вартість,

належним чином оформлених податкових накладних.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 7042,00 грн. (2711,22 грн. + 4331,25 грн.) та застосування штрафних санкцій у сумі 3521,00 грн. (відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. Закону України від 21.12.2000 року №2181-111 у розмірі 50%) суперечить правовим положенням Закону України "Про податок на додану вартість".

Щодо іншої частини позовних вимог що стосується порушень підприємцем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", колегія суддів погоджується з висновком податкового органу та суду.

Приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом встановлено, що податковий кредит позивачем ОСОБА_1. був сформований в порушення вимог вищезазначеного Закону без підтвердження податковими накладними. Так, податкові накладні не були надані ані податковому органу під час проведення перевірки, ані суду першої інстанції.

Крім того позивачем самим було визнано зазначене порушення.

Що стосується порушення підприємцем п. 7.3 та п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон), яке виникло з господарської операцій між позивачем та ТОВ "Віталз" з придбання фарби, колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Вищенаведені норми Закону, які стосуються податкового кредиту з ПДВ, вказують, що дата сплати податку за податковими зобов'язаннями є датою виникнення права платника на податковий кредит. Проте, це право Закон дозволяє реалізувати за наявності належним чином оформлених вантажних митних декларацій, при умові використання товарно-матеріальних цінностей в оподатковуваних ПДВ операціях в межах господарської діяльності платника.

Також слід враховувати, що у відповідності до 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР , що матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Однак, податковим органом не надано жодних доказів, що підтверджують ту обставину, що позивачем матеріальні цінності придбані ним, використовуються в інших цілях, а не в його господарській діяльності.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ - первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вимоги щодо змісту податкової накладної встановлені пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1. 12.05.2010 року придбав у ТОВ "Віталз" вогнезахисну фарбу та розчинювач на загальну суму 130000,00 грн., в тому числі ПДВ - 21666,67 грн..

Факт придбання підтверджено податковою та видатковою накладними від 12.05.2010 року №5128, рахунком - фактурою від 12.05.2010 року №5128, квитанцією до прибуткового касового ордеру №10 на суму 130000,00 грн.

Встановлено, що зазначені документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Закону України "Про податок на додану вартість".

На момент вчинення господарських операцій відомості про контрагента позивача, а саме ТОВ "Віталз" знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців і у відповідності до ст. 18 Закону України " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003 № 755-ІУ , а отже є достовірними.

ТОВ "Віталз" був зареєстрований платником ПДВ на момент надання податкової накладної.

Порушення податкового законодавства контрагентом позивача, а також порушення ним касової дисципліни, не може слугувати підставою для нарахування податку та штрафних санкцій позивачу, як добросовісному платнику податків.

Встановлено, що придбані товари в подальшому були використані позивачем в господарській діяльності.

Таким чином, позивачем за наявності усіх підтверджуючих документів виконані основні вимоги Закону №168/97-ВР щодо права платника на відображення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Податковий орган, на якого в силу ст. 71 КАС України покладено обов"язок довести правомірність прийнятого ним рішення, обставин відсутності господарських операцій не довів та не надав відповідних доказів.

Порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи , є відповідно до ст. 202 КАС України підставою для скасування судового рішення та прийняття нового рішення.

Колегія суддів вважає, що постанова суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Новоград-Волинської ОДПІ від 22.12.2010 року №0014231702/0 в частині визначення суми податкового зобов"язання з податку на додану вартість в розмірі 32500 грн., з яких 21667 грн. основний платіж та 10833 грн. 50 коп. штрафні санкції.

В решті постанова суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Новоград-Волинської ОДПІ залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати частково постанову Житомирського окружного адміністративного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської ОДПІ від 22.12.2010 року №0014231702/0 в частині визначення суми податкового зобов"язання з податку на додану вартість в розмірі 32500 грн., з яких 21667 грн. основний платіж та 10833 грн. 50 коп. штрафні санкції.

В решті постанову суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.В. Євпак

судді: М.М. Капустинський Є.М. Мацький

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 АДРЕСА_1

3- відповідачу Новоград-Волинська об"єднана державна податкова інспекція вул. Ушакова, 3,м.Новоград-Волинський,Житомирська область,11700