Рішення № 25202728, 12.07.2012, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 0513/2362/2012

Справа №2/0513/676/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2012 року Димитровський міський суд Донецької області в складі:

головуючого -судді Петуніна І.В.,

при секретарі -Альберті О.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Іванова І.Ю.

представника третьої особи: ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Димитров Донецької області справу за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м.Красноармійськ про стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м.Красноармійськ про стягнення моральної шкоди в обґрунтування якого вказав, що у зв'язку з профзахворюванням висновком МСЕК від 12.02.2004р. первинно та безстроково йому встановлена 3-я група інвалідності за професійним захворюванням і втрата професійної працездатності у розмірі 40%. Після встановлення стійкої втрати працездатності та групи інвалідності, відповідачем йому були призначені наступні страхові виплати: втрачений заробіток та одноразова допомога, моральна шкода не відшкодовувалася. У зв'язку із захворюванням йому була встановлена 3-я група інвалідності і втрата професійної працездатності 12.02.2004р., тому слід керуватися законодавством, діючим у зазначений період часу. При цьому позивач посилається на ст.9 Закону України «Про охорону праці»та Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Отже, на час виникнення спірних правовідносин діяв встановлений державою спеціальний порядок щодо відшкодування шкоди, завданої здоров'ю потерпілого умовами виробництва -через відділення Фонду. Моральна шкода, яка йому була спричинена, полягає у наступному. У зв'язку із захворюванням він зазнає фізичний біль та страждання, по декілька разів на рік знаходиться на стаціонарному лікуванні, його стан здоров'я не покращується, а навпаки погіршується. У зв'язку із захворюванням він не має можливості працювати та вести звичайний для нього образ життя. Це призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. З урахуванням вказаного, свою моральну шкоду оцінює у 100000 грн., яку просить стягнути з відповідача на свою користь.

Позивач до судового засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення щодо позову, які підтримав в судовому засіданні, де вказав, що моральну шкоду повинно відшкодувати ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», оскільки ст.1167 ЦК України та ст.2371 КЗпП України, позивачу надано право відшкодувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженому ним органу. МСЕК відповідно до Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затв. наказом МОЗ України від 22.11.1995р. № 212 встановлювали факт моральної шкоди на підставі медичних документів, що підтверджують наслідки перенесеного стресу -депресії чи інші негативні прояви стану потерпілого з урахуванням важкості трудового каліцтва чи професійного захворювання. У разі відсутності зазначених підтверджуючих документів МСЕК факт моральної шкоди не встановлювали. Однак, якщо хворий наполягав на встановленні факту моральної шкоди, комісія направляла його на додаткове медичне обстеження. Спричинення моральної шкоди не є матеріально-правовою презумпцією, тому повинно бути доведено не лише сам факт спричинення моральної шкоди, а й особливо її розмір. Крім того, у позовній заяві відсутні посилання на те, у чому полягає завдання матеріальної шкоди позивачеві з боку Фонду, не надані письмові докази, які б це підтверджували. Також відсутні докази, які б підтверджували порядок розрахунку розміру моральної шкоди. Позивач не надав до позовної заяви висновку МСЕК про встановлення йому факту спричинення моральної шкоди. Оскільки, на час звернення позивача до суду, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не передбачено обов'язку відповідача відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.2371 КЗпП України. Відповідач вважає, що довідка МСЕК про відсоток стійкої втрати працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди - частини втраченого заробітку і не є підтвердженням факту заподіяння моральної шкоди, позивачем не надано доказів, на підставі яких можливо зробити висновок про спричинення йому моральної шкоди. На думку відповідача, позивач завищив суму моральної шкоди та не навів мотивів обґрунтування цієї суми.

Представник третьої особи, ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», надала суду письмові заперечення щодо позову, які підтримала в судовому засіданні, де вказала, що підприємство, сплативши певну суму страхових внесків, в подальшому не несе матеріальних затрат у разі нещасного випадку з працівником ні перед ким, тому що ці відносини регулюються нормами законодавства про соціальне забезпечення, зокрема главою 67 ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". На час ушкодження здоров'я позивача і його перший огляд в МСЕК, обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної здоров'ю, у тому числі і моральної, покладався на відповідача у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Третя особа просить постановити рішення суду відносно вимог позивача у відповідності із законодавством, що діяло на момент спричинення шкоди потерпілому.

Вислухавши пояснення представників сторін, третьої особи, дослідивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що у позивача виявлено професійно захворювання, внаслідок чого він 12.02.2004р. вперше отримав ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 40% та 3-ю групу інвалідності безстроково, що підтверджується копією акту про розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 17.11.2003 року, довідкою МСЕК від 12.02.2004р., поясненнями представників сторін (а.с.5, 8-9).

Згідно п.5 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам слід мати на увазі, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше вчинених неправомірних дій. Однак моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо неправомірні дії (бездіяльність) відповідача, що завдають позивачеві моральних або фізичних страждань, почалися до набрання законної сили актом законодавства, яким встановлена відповідальність за заподіяння такої шкоди, і продовжуються після набрання цим актом чинності.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конституції України, життя і здоров'я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст.46 Конституції України, право громадян на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, одним із видів якого є згідно ч.1 ст.4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування -страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про охорону праці", відшкодування шкоди, завданої робітнику у наслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 № 1105-ХІV (далі Закон № 1105-ХІV), що набрав чинності 01.04.2001 року.

По отриманому позивачем професійному захворюванню, вперше була встановлена втрата професійної працездатності 12.02.2004 року, тому суд керується законодавством, діючим станом на цю дату, тобто на час виникнення спірних правовідносин, бо це регламентовано ст.5 ЦК України, за якою акти цивільного законодавства, до яких відноситься Закон № 1105-ХІV, регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності і, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст.ст.13, 21, 28 Закону № 1105-ХІV, діючих у редакції під час виникнення спірних правовідносин, при настанні страхового випадку, а саме: професійного захворювання, потерпілий -застрахована особа, має право на різні види відшкодування шкоди, у тому числі і на відшкодування моральної шкоди за наявності факту спричинення цієї шкоди потерпілому.

Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди застрахованим особам, які потерпіли на виробництві, до внесення змін до Закону № 1105-ХІV на підставі Закону України від 23.02.2007 року № 717-V, був покладений на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. У відповідності до ст.25 Закону України № 1105-ХІV, фінансування страхових виплат та соціальних послуг, передбачених ст.ст.21, 28 Закону № 1105-ХІV, провадиться Фондом за рахунок його коштів.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин, який суд пов'язує з датою встановлення медико-соціальною комісією вперше втрати позивачем професійної працездатності, тобто 12.02.2004р., діяв встановлений державою спеціальний порядок щодо відшкодування шкоди, завданої здоров'ю потерпілого умовами виробництва, - через відділення Фонду.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує характер, глибину, зазнаваних позивачем душевних страждань, тривалість негативних наслідків. Також суд враховує, що у майбутньому неможливо поновити фізичний стан позивача, втрата працездатності та інвалідність встановлені безстроково. Тому суд, виходячи з засад розумності і справедливості вважає, що на користь позивача має бути стягнуто 12000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Щодо клопотання представника відповідача про призначення експертизи для встановлення факту моральних страждань, їх характеру, причини моральної шкоди, то суд вважає, що це клопотання не підлягає задоволенню, оскільки факт професійного захворювання та його лікування підтверджується матеріалами справи. Моральна шкода полягає, зокрема, й у фізичному болі та стражданнях, які зазнала фізична особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. У зв'язку з цим, суд вважає, що не потребує спеціальних знань те, що при професійному захворюванні людина відчуває біль та страждання. Крім того, відповідно до рішення КСУ № 1-рп/2004 від 27.01.2004р., за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності, висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується.

На підставі ст.ст.43, 46 Конституції України, ст.153 КЗпП України, ст.2371 КЗпП України, Закону України «Про охорону праці», ст.ст.13, 21, 25, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», рішення КСУ № 1-рп/2004 від 27.01.2004р., керуючись ст.ст.10, 11, 57, 88, 209, 212, 213, 214, 215, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Вимоги ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м.Красноармійськ про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м.Красноармійськ на користь ОСОБА_1 за отриману ним моральну шкоду у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду вступає в законну силу після закінчення терміну подачі апеляційної скарги, яка подається до Апеляційного суду Донецької області через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя