Постанова № 25182928, 04.07.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2012 № 5011-22/2376-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Авдеєва П.В.

Куксова В.В.

за участю представників:

Від Державного підприємства «Енергоринок»: представник Саква Д.Ю.- за довіреністю.

Від Публічного акціонерного товариства «Київенерго»: представник Синюка Д.М.- за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

на рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2012 року

у справі № 5011-22/2376-2012 (суддя Самсін Р.І.)

за позовом Державного підприємства «Енергоринок»

до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

за зустрічним

позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Державного підприємства «Енергоринок»

про зміну умов договору

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2011 року Державне підприємство «Енергоринок» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення основного боргу -326 823 379, 57 грн., суми інфляційних нарахувань -1 102 136, 79 грн., суми пені -9 814 540, 11 грн., трьох процентів річних -2 164 834, 69 грн., 0,1% штрафу -326 823, 37 грн.

Державним підприємством «Енергоринок» була подана заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої він просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу -326 823 379, 57 грн., суму інфляційних втрат -1 816 162, 52 грн., суму пені -13 360 973, 31 грн., три проценти річних -2 970 700, 57 грн., 0,1% штрафу -326 823, 37 грн.

Публічним акціонерним товариством «Київенерго» подано зустрічну позовну заяву до Державного підприємства «Енергоринок» про зміну встановленого п. 4.15.1, 6.3, 6.3.1, 6.3.2, 6.4, 6.12 та 6.20 договору від 30.05.2008р. № 4721/01 порядку розрахунків, шляхом викладення його у п. 6.3 "Здійснювати оплату ДПЕ за фактично відпущену ЕК електроенергію грошовими коштами та іншими формами платежу, що не суперечить законодавству України. При цьому зобов'язання ЕК щодо сплати грошовими коштами за куплену електроенергію відповідно до положень Договору чітко обмежуються наявними на поточному рахунку із спеціальним режимом використання ЕК грошовими коштами, які відповідно до алгоритму ОРЕ підлягають перерахуванню ДПЕ".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.03.2012р. зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом у справі.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.05.2012 року у даній справі первісний позов задоволено частково, а саме стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Державного підприємства "Енергоринок" 326 823 379, 57 грн. (триста двадцять шість мільйонів вісімсот двадцять три тисячі триста сімдесят дев'ять гривень 57 копійок) боргу за договором № 4721/01 від 30.05.2008р. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Державного підприємства "Енергоринок" 11 648 803, 43 грн. (одинадцять мільйонів шістсот сорок вісім тисяч вісімсот три гривні 43 копійки) пені, 1 816 162, 52 грн. (один мільйон вісімсот шістнадцять тисяч сто шістдесят дві гривні 52 копійки) інфляційних нарахувань, 2 970 700, 57 грн. (два мільйони дев'ятсот сімдесят тисяч сімсот гривень 57 копійок) 3% річних, 64 327, 20 грн. (шістдесят чотири тисячі триста двадцять сім гривень 20 копійок) судового збору. В іншій частині у задоволенні вимог по первісному позову відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення первісного позову про стягнення 11 648 803,43 грн. пені та прийняти нове, яким зменшити суму пені.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на скрутне фінансове положення.

Державним підприємством «Енергоринок» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти її вимог заперечив, просив суд залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2012 року - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2008р. між Державним підприємством "Енергоринок" та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Київенерго») укладено договір № 4721/01, за умовами якого Державне підприємство "Енергоринок" зобов'язується продавати, а Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" зобов'язується купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору .

Встановлено, що додатковою угодою від 01.06.2011р. по тексту договору найменування "Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" (ЄДРПОУ 00131305) замінено на Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (ЄДРПОУ 00131305).

Відповідно до п. 4.8 договору Державне підприємство "Енергоринок" надає Публічному акціонерному товариству "Київенерго" електронною поштою 8 числа місяця, наступного за рахунковим, Акт купівлі-продажу електроенергії між Державним підприємством "Енергоринок" та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" за формою, гаведеною в додатку 2 до цього договору.

Пунктом 6.4 договору сторони узгодили, що остаточний розрахунок за куплену Публічним акціонерним товариством "Київенерго" в Державного підприємства "Енергоринок" електроенергію в розрахунковому місяці здійснюється Публічним акціонерним товариством "Київенерго" до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, з поточних або інших (крім поточного із спеціальним режимом використання) рахунків Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Як передбачено п. 6.8 договору, Державне підприємство "Енергоринок" виписує та розсилає Публічному акціонерному товариству "Київенерго" рахунок-фактуру до 12-го

(включно) числа місяця, наступного за розрахунковим.

Як свідчать матеріали справи, позивачем свої договірні зобов'язання виконав, що підтверджується актами купівлі-продажу електроенергії від 31.03.2011р. за березень 2011р. на суму 364 031 218, 39 грн. без ПДВ, від 30.04.2011р. за квітень 2011р. на суму 298 989 034, 83 грн. без ПДВ, від 30.06.2011р. за червень 2011р. на суму 320 908 575, 32 грн. без ПДВ, від 31.07.2011р. за липень 2011р. на суму 325 479 375, 83 грн. без ПДВ, від 31.08.2011р. за серпень 2011р. на суму 292 854 505, 03 грн. без ПДВ, від 30.09.2011р. за вересень 2011р. на суму 291 037 466, 60 грн., від 31.10.2011р. за жовтень 2011р. на суму 385 343 680, 22 грн. без ПДВ, від 30.11.2011р. за листопад 2011р. на суму 444 736 723, 23 грн. без ПДВ, від 31.12.2011р. за грудень 2011р. на суму 456 256 297, 77 грн. без ПДВ, які підписані сторонами, скріплені печатками підприємств, та за оформленням відповідають погодженим умовам договору (а.с. 17-25).

Крім того, в матеріалах справи містяться рахунки-фактури, виставлені на оплату за період з березня 2011р. по грудень 2011р.: № 00258 від 31.03.2011р. на суму 436 837 462, 07 грн., № 00364 від 30.04.2011р. на суму 358 786 841, 80 грн., № 00578 від 30.06.2011р. на суму 385 090 290, 38 грн., № 00688 від 31.07.2011р. на суму 390 575 251 грн., № 00796 від 31.08.2011р. на суму 351 425 406, 04 грн., № 00908 від 30.09.2011р. на суму 349 244 959, 92 грн., № 01020 від 31.10.2011р. на суму 462 412 416, 26 грн., № 01135 від 30.11.2011р. на суму 533 684 067, 88 грн., № 01252 від 31.12.2011р. на суму 547 507 557, 32 грн., виписки, що підтверджують здійснення розподілу коштів отриманих в оплату по періоду -березень 2011р. -грудень 2011р. (а.с. 38-46).

Однак, оплату електроенергії у вказаному періоді відповідачем здійснено не у повному обсязі, при проведених оплатах на суму 3 835 984 011, 10 грн. та вартості проданої електроенергії в сумі 4 162 807 390, 67 грн., у зв'язку з чим заборгованість перед позивачем складає 326 823 379, 57 грн., про що свідчить акт звірки розрахунків, складений станом на 01.01.2012р., який підписаний та скріплений печатками обох підприємств ( а.с. 27).

Як передбачено ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 526 ЦК України.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

В силу ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно з п. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Пунктом 7.3.2 договору сторони узгодили, що Публічне акціонерне товариство "Київенерго" несе відповідальність за порушення строків оплати за отриману електроенергію, передбачених розділом 6 договору. В разі несплати за куплену в ДП "Енергоринок" електроенергію у терміни, встановлені п. 6.4 договору, з 20 числа місяця наступного за розрахунковим, ДП "Енергоринок" має право нарахувати пеню ПАТ "Київенерго" у розмірі 0, 2% від суми простроченого платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягнути штраф у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу.

Як встановлено п. 1, п. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

У п. 6.3.2 договору визначено, що розмір пені, який за кожний день прострочення становить не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, та жодним чином не встановлює строк її нарахування. Натомість, умовами договору змінено загальне правило, визначене вказаною диспозитивною нормою закону, оскільки його п. 7.3.2 передбачено, що неустойка нараховується з 20 числа місяця наступного за розрахунковим.

Враховуючи встановлене вище судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що при наявному простроченні в оплаті за період з березня 2011р. -грудень 2011р., позивач має право на нарахування пені:

- у відношенні суми боргу за березень 2011р. - 8 083 905, 35 грн. з 20.04.2011р. (п. 7.3.2 договору -з 20 числа місяця наступного за розрахунковим) по 20.10.2011р. (протягом встановленого законом шестимісячного строку нарахування пені), оскільки після 20.10.2011р. нарахування пені припиняється в силу закону.

Судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що доводи відповідача про відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення строків сплати за отриману електроенергію не заслуговують на увагу, з наступних підстав.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, у ст. 617 ЦК України визначені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, та згідно з положеннями вказаної статті особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особливості здійснення розрахунків за споживання енергоносіїв не свідчать про відсутність допущеного відповідачем прострочення в оплаті за куплену відповідачем електроенергію на умовах договору.

Статтею 233 ГК України передбачено, що, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з

урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У п. 42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. встановлено, що зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно"та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Враховуючи те, що сума пені за несвоєчасну оплату по договору 4721/01 від 30.05.2008р. в розмірі 11 648 803, 43 грн. не є "значно" чи "надмірно" великою, виходячи із загальної заборгованості по договору (326 823 379, 57 грн.) та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові, судова колегія погоджується з місцевим господарським судом про те, що матеріали справи не свідчать про намір Державного підприємства "Енергоринок" збагатитися за рахунок боржника.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08.11.2010р. у справі № 4/719 та від 15.11.2010р. у справі № 4/720 (справі 4/720 (3-11гс10)), а в силу положень ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

За таких обставин, судова колегія також погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відсутні правові підстави для зменшення нарахованих позивачем 3% річних та втрат від інфляції на підставі ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, чи нестягнення з відповідача вказаних сум при встановленому та підтвердженому факті прострочення виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, судова колегія погоджується з розрахунком суми інфляційних збитків у розмірі 1 816 162, 52 грн., та з розрахунком 3% річних у розмірі 2 970 700, 57 грн. наданими позивачем і вважає їх обґрунтованими.

Окрім цього, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги про стягнення штрафу нарахованого позивачем у розмірі 326 823, 37 грн., задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

За приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення

господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій унормований статтею 231 цього ж Кодексу. За приписами пункту 6 наведеної норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а штраф і пеня відносяться до одного виду юридичної відповідальності, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

За таких обставин, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги по первісному позову підлягають задоволенню частково.

Крім цього, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що зустрічні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" щодо зміни встановленого п. 4.15.1, 6.3, 6.3.1, 6.3.2, 6.4, 6.12 та 6.20 договору від 30.05.2008р. № 4721/01 порядку розрахунків, шляхом викладення його у п. 6.3 "Здійснювати оплату ДПЕ за фактично відпущену ЕК електроенергію грошовими коштами та іншими формами платежу, що не суперечить законодавству України. При цьому зобов'язання ЕК щодо сплати грошовими коштами за куплену електроенергію відповідно до положень Договору чітко обмежуються наявними на поточному рахунку із спеціальним режимом використання ЕК грошовими коштами, які відповідно до алгоритму ОРЕ підлягають перерахуванню ДПЕ", є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як на підставу своїх зустрічних позовних вимог Публічне акціонерне товариство "Київенерго" посилається на положення ст. 651 ЦК України, згідно з якими зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У п. 11.1 договору від 30.05.2008р. № 4721/01 сторони погоджуються з тим, що у цей договір та його додатки у разі необхідності можуть бути внесені зміни та доповнення за взаємною домовленістю сторін.

В силу положень п. 3.1 договору сторони визнають свої зобов'язання за Договором між членами Оптового ринку електроенергії України (ДЧОРЕ), що є його невід'ємними частинами, та керуються його положеннями при виконанні цього договору.

У разі змін чинного законодавства України або ДЧОРЕ сторони вносять відповідні зміни до цього договору, які необхідні для усунення протиріч (п. 11.3 договору); у випадку внесення змін до цього договору вони мають бути оформлені у вигляді додаткової угоди (за виключенням повідомлень про зміну поштових та банківських реквізитів) за підписами уповноважених осіб сторін та скріплені їх печатками... (п. 11.4 договору).

Проте, заявляючи зустрічні вимоги, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не зазначає, яким саме законом встановлена обов'язковість в судовому порядку внесення змін до договору купівлі-продажу електроенергії в частині погодження порядку розрахунків у випадку непогодження з таким іншої сторони договору, а тому спірні правовідносини сторін під час вирішення питання щодо внесення змін в договір можуть бути вирішені судом лише за домовленістю сторін, оскільки іншого договором не встановлено.

При зверненні з вимогами про зміну договору, на підставі статті 651 ЦК України на позивача покладається, у відповідності до статті 33 ГПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1- ч. 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Зазначені положення передбачають право сторони передати спір на вирішення суду та жодним чином не звільняють позивача від доведення обставин, які є підставою для внесення відповідних змін до договору.

Наявності підстав для зміни договору в частині порядку розрахунків позивачем не доведено; із пропозиціями про зміну умов договору в цій частині, як свідчать матеріали справи, позивач (за зустрічним позовом) до відповідача (за зустрічним позовом) не звертався.

При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади організації та експлуатації енергосистем визначаються законом.

Таким законом є Закон України "Про електроенергетику", який визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, а також на електростанціях, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - вироблену лише малими гідроелектростанціями), незалежно від величини встановленої потужності чи обсягів відпуску електричної енергії (крім електричної енергії, виробленої на теплоелектроцентралях, які входять до складу енергопостачальників, для споживання на території здійснення ліцензованої діяльності), та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України, який згідно ч. 2 зазначеної норми, створюється на підставі договору. Такий Договір між членами оптового ринку електричної енергії України (ДЧОРЕ) укладено 15 листопада 1996 року.

В силу ч.ч. 3, 4 ст. 15 Закону України "Про електроенергетику" у такому договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов'язки та відповідальність сторін. При цьому Правила оптового ринку електричної енергії України, які є невід'ємною частиною Договору, визначають механізм функціонування оптового ринку електричної енергії України, порядок розподілу навантажень між генеруючими джерелами, правила формування ринкової ціни на електричну енергію.

Порядок здійснення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії визначається положеннями ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику".

Відповідно до висновків викладених у рішенні Конституційного суду України від 12.02.2002р. № 3-рп/2002, згідно з якими запроваджений порядок грошових взаєморозрахунків на енергоринку з використанням розподільчих рахунків в установах уповноваженого банку не порушив механізмів функціонування електроенергетики та правову модель господарських відносин.

У вказаному рішенні Конституційним судом відзначено, що:

- право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення

сплати податків чи інших зборів або штрафів не обмежене;

- електроенергетика має стратегічне значення для стабільного функціонування економіки держави, засади організації та експлуатації енергосистем відповідно до пункту 5 частини першої статті 92 Конституції України визначаються виключно законом, яким сьогодні є Закон України "Про електроенергетику";

- основні питання спільного користування електроенергією на підставах, умовах та в межах, визначених Законом України "Про електроенергетику", врегульовують, зокрема, Договір між членами оптового ринку електроенергії від 15 листопада 1996 року, який не має зафіксованого строку дії, Правила енергоринку та ряд інших додатків до Договору, що є невід'ємною його частиною;

- особливістю функціонування об'єднаної енергетичної системи є безперервність процесу виробництва, накопичення, розподілу і споживання електричної енергії, що вимагає збалансованих, синхронних дій, централізованого диспетчерського управління та єдиного системного обліку електроенергії на всіх стадіях виробничого процесу. З огляду на це Національна комісія регулювання електроенергетики України встановлює алгоритм, тобто порядок розподілу уповноваженим банком коштів, отриманих за електричну енергію, а Державне підприємство "Енергоринок" готує щодобові звіти про фінансові розрахунки для усіх членів оптового ринку.

Таким чином, враховуючи визначення на законодавчому рівні порядку проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії, що не суперечить умовам договору, який укладено між сторонами (від 30.05.2008р. № 4721/01) судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність твердження позивача (за зустрічним позовом) щодо наявності факту порушення ліцензійних умов, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 30.12.2008р. № 168/418.

Контроль за додержанням ліцензіатами умов здійснення ліцензованої діяльності покладений на Національну комісію регулювання електроенергетики України (до 23.11.2011р. - Національна комісія з питань регулювання електроенергетики України), і саме вказаним органом має бути встановленим відповідне порушення умов Ліцензійної діяльності.

Жодних належних доказів підтвердження такого порушення у зв'язку з проведенням розрахунків по договору в порядку встановленому п. п. 4.15.1, 6.3, 6.3.1, 6.3.2, 6.4, 6.12 та 6.20 договору № 4721/01 за весь період дії договору з 30.05.2008р. позивачем (за зустрічним позовом) в обґрунтування своїх вимог суду не представлено, а встановлений порядок розрахунків за договором не є практикою перехресного субсидіювання за рахунок діяльності з транспортування теплової енергії.

Частиною 2 ст. 67 ГК України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Таким чином, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями ст. ст. 207, 640 ЦК України та уклали договір, у якому узгодили відповідний порядок розрахунків, то вони мають виконуватись і вважаються такими, що момент досягнення домовленості настав.

Однак, жодних належних доказів досягнення згоди обох сторін договору щодо змін по умовах розрахунку, як те визначено у зустрічному позові Публічного акціонерного товариства "Київенерго", суду не надано.

Таким чином, при укладенні спірного договору, та беручи на себе певні зобов'язання, сторони погодили відповідні умови, а в даному випадку, заява позивача свідчить про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по договору, що не може бути підставою зміни договору, а згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи те, що позивачем не надано жодних доказів щодо наявності підстав, в

силу яких у відповідача (за зустрічним позовом) виникає обов'язок змінити положення договору від 30.05.2008р. № 4721/01 на запропонованих умовах, а також приймаючи до уваги те, що відповідач (за зустрічним позовом) не погоджується із запропонованими змінами договору, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, вимоги позивача щодо зміни договору від 30.05.2008р. № 4721/01 є безпідставними.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст.34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Публічним акціонерним товариством «Київенерго» належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст. 49 ГПК щодо покладення судових витрат на Публічне акціонерне товариство «Київенерго».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2012 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2012 року у справі № 5011-22/2376-2012 - без змін.

3. Матеріали справи № 5011-22/2376-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Коршун Н.М.

Судді Авдеєв П.В.

Куксов В.В.