Рішення № 25179487, 02.07.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" липня 2012 р.Справа № 5017/1370/2012

За позовом прокурора Овідіопольського району Одеської області в інтересах держави в особі Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області

до відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_1

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Інспекція Державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та знесення самовільно збудованої будівлі

Суддя Цісельський О.В.

за участю представників сторін:

за участю представників сторін:

від прокуратури: Абдулаєв Р.А. -посвідчення № 39 від 22.03.2010р.

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 -підприємець

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Прокурор Овідіопольського району Одеської області, звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області (надалі -Овідіопольська РДА), в який просить суд зобов'язати фізичну особу -підприємця ОСОБА_1, звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) в межах охоронної зони магістрального газопроводу; визнати будівництво двоповерхової будівлі здійсненної відповідачем на самовільно зайнятій земельній ділянці яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) в межах охоронної зони магістрального газопроводу -самочинним та зобов'язати відповідача знести за власний рахунок самовільно збудований об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) в межах охоронної зони магістрального газопроводу.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.05.2012р. позовна заява № 2086/2012 прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 5017/1370/2012, до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Інспекцію Державного архітектурно - будівельного контролю в Одеській області (надалі -ДАБК) та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник прокуратури позовні вимоги підтримує, просить суд їх задовольнити повністю.

Позивач - Овідіопольська РДА, був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, а саме, за його юридичною адресою, вказаною у позові прокурора, що підтверджується корінцями поштових повідомлень, які є у матеріалах справи, поряд з цим, його представник в судове засідання не з'явилися, про поважність неявки суд не повідомив, згідно наданого суду листа (вх. № 18535/2012) позов прокурора підтримує, просить суд розглядати справу за відсутністю його представника.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 19853/2012), просить суд у задоволені позову відмовити.

Третя особа -ДБК, в була належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, а саме, за її юридичною адресою, що підтверджується корінцями поштових повідомлень, які є у матеріалах справи, поряд з цим, її представник в судове засідання не з'явилися, про поважність неявки суд не повідомив, письмової позиції щодо позову суду не надав.

В процесі розгляду справи з боку представників сторін до суду були подані додаткові документи, які судом були оглянуті у судових засіданнях та долучені до матеріалів справи у якості документальних доказів.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані учасниками судового процесу докази та заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив:

10.01.2005р. ФОП ОСОБА_1 звернувся із заявою до Таїровської селищної ради щодо надання згоди на вибір земельної ділянки площею 0,14 га в АДРЕСА_1 для розташування виставочного майданчику декоративних, ялинкових, плодових рослин.

Листом Таїровської селищної ради від 17.01.2005р. за № 46 ФОП ОСОБА_1 було надано згоду на попередній вибір земельної ділянки площею 0,14 га (відкриті землі) в АДРЕСА_1 за межами населеного пункту, під розміщення площадки саджанців культурних насаджень.

Попереднє погодження вибору земельної ділянки площею 0,14 га (відкриті землі) в АДРЕСА_1 за межами населеного пункту, під розміщення площадки саджанців культурних насаджень було погоджено Овідіопольською пожежною частиною № 28 (висновок вих. № 485 від 19.08.2005р.), Овідіопольським районним відділом земельних ресурсів (висновок № 477/в від 19.08.2005р.), Овідіопольською районною СЕС 9висновок № 112 від 31.10.2007р.).

Як встановлено матеріалами справи, а саме із листа Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Одеської обласної державної адміністрації від 15.09.2011р. за № 10/23-52-1011 з метою перевірки порушень охоронних зон магістральних газоводів, комісією була проведена перевірка якою були виявлені численні порушення, зокрема, розміщено об'єкт торгівлі зеленими насадженнями та влаштування автостоянки в охоронній зоні газопроводу відводу до ГРС-3 108, 5 км (п.6 зазначеного листа) (а.с.25).

На виконання доручень, визначених у вищенаведеному листі, прокуратурою Овідіопольського району Одеської області було проведено перевірку охоронної зон газопроводу відводу до ГРС-3 108, 5 км на автодорозі Одеса-Іллічівськ Н-04 12 км.

В ході перевірки було встановлено, що у ФОП ОСОБА_1, який здійснює свою підприємницьку діяльність на зазначеній частині автодорозі Одеса-Іллічівськ по торгівлі зеленими насадженнями та будівельними матеріалами відсутні будь-які документи, яки б підтверджували право користування або право власності земельною ділянкою, що підтверджується листами Овідіопольської РДА (а.с. 23, 24), листом відділу Держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області (а.с. 26, 27), листом Таїровської селищної ради (а.с. 28).

Крім того, в ході перевірки встановлено, що на спірній земельній ділянці ФОП ОСОБА_1 збудовано двоповерхову будівлю, документи на яку у нього відсутні.

Самовільність будівництва ФОП ОСОБА_1 двоповерхової будівлі підтверджується листом Інспекції ДАБК (а.с. 30).

Враховуючи наведене прокурор вважає, що відповідач зайняв та використовує спірну земельну ділянку - самовільно, крім того, всупереч чинному законодавству України, відповідач самочинно збудував двоповерхову будівлю.

Самовільне будівництво та самовільне зайняття земельної ділянки відповідачем на думку прокурора порушує права та інтереси Овідіопольської РДА, що й обумовило звернення позивача до господарського суду Одеської області з відповідним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного:

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.142 Конституції України, ст.60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкт їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 143 Конституції України та п.3 ст.60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до п.3 ст.16 розділу III „Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування" Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є також земля, яка знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Одеси, від імені та в інтересах якої права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до приписів ст. 12 земельного кодексу України зокрема, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

Частина 2 ст.83 Земельного кодексу України, передбачає, що в комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів відповідних рад.

Відповідно до п.34, ч.1 ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення у відповідності до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до власних (самоврядних) повноважень міської ради.

Згідно зі п. 7 ст. 13 Закону України "Про місцеві адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Повноваження в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля місцевих державних адміністрацій врегульовані ст. 21 Закону України "Про місцеві адміністрації", відповідно до якої місцева державна адміністрація: 1) розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності; 2) розпоряджається землями державної власності відповідно до закону;

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Отже, підставою для укладання договору оренди і набуття права на оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, є рішення орендодавця - тобто Овідіопольської РДА.

Згідно зі ст.16 Закону України "Про оренду землі" особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону.

Стаття 17 Земельного кодексу України встановлює, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Однак, як встановлено судом та не заперечується відповідачем, Овідіопольська РДА жодного рішення щодо надання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки в користування на умовах оренди або у власність не приймала.

Стаття 116 Земельного кодексу України вказує, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, користування спірною земельною ділянкою за відсутності відповідного рішення є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України, права позивача на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Пунктом 1 ст.124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Стаття 212 Земельного кодексу України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовна вимоги прокурора Овідіопольського району щодо зобов'язання ФОП ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) в межах охоронної зони магістрального газопроводу є повністю обґрунтованою, законною та доведеною матеріалами справи, у зв'язку з чим такою, що підлягає задоволенню.

В частині позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача знести за власний рахунок самовільно збудований об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) в межах охоронної зони магістрального газопроводу, суд зазначає наступне.

Статтею 12 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що до компетенції органів місцевого самоврядування у сфері містобудівельної діяльності на їх території належить право затвердження місцевих правил забудови, внесення змін у зазначені документи за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури відповідно до законодавства.

Статтею 29 Закону України "Про планування і забудову територій" також передбачено обов'язкове отримання дозволу на виконання будівельних робіт, документу, який засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. При цьому в силу приписів ст. 29 вказаного Закону здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Положеннями ст. 23 Закону України "Про планування і забудову територій" визначено, що забудова територій полягає в розміщенні та здійсненні будівництва нових об'єктів, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування існуючих об'єктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств (далі - будівництво). Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з вимогами законодавства та відповідно до затвердженої проектної документації.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про основи містобудування" при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об'єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови; розміщення і будівництво об'єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.

Стаття 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює, що об'єктами містобудування на державному та регіональному рівнях є планувальна організація території, система розселення, система взаємопов'язаного комплексного розміщення основних об'єктів промисловості, транспорту, інженерної та соціальної інфраструктури, функціональне зонування території України, її частин (груп областей), території Автономної Республіки Крим, областей, адміністративних районів.

Об'єктами містобудування на місцевому рівні є комплекси об'єктів будівництва, об'єднаних спільною планувальною структурою, об'ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою в межах населеного пункту, його функціональної зони (сельбищної, промислової, центру, курортної, рекреаційної тощо), планувального, житлового району, мікрорайону (кварталу), приміської зони.

Об'єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси, лінійні об'єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Суб'єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Відповідно до ст. 26 зазначеного Закону забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.

Суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до пунктів 2, 11 "Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011р., прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація), при цьому, датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання відповідачем дозвільних документів на будівництво двоповерхової будівлі, а також докази введення зазначеної будівлі в експлуатацію.

Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача щодо того, що ним зведено не капітальну будівлю, а встановлено тимчасовий об'єкт малої архітектурної форми, оскільки відповідно до ч. 2,3,4 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. 3. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів". 4. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури.

Наказом Міністерства Регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011р. було затверджено " Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності".

Відповідно до п.1.3. Порядку 1.3. Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Пунктом 2.1. Порядку визначено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив'язки тимчасової споруди.

Згідно з п. 2.4. Порядку відповідність намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС (у разі її наявності), будівельним нормам визначає відповідний орган з питань містобудування та архітектури, який утворено у складі виконавчого органу відповідної сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації, протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Пункт 2.16. Порядку встановлює, що паспорт прив'язки підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру.

У відповідності до п. 2.31. Порядку розміщення ТС самовільно забороняється.

Згідно з ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану..

Згідно з вимогами ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем не надано суду жодного належного та припустимого доказу що спірний об'єкт є тимчасовим об'єктом малої архітектурної форми та не надано доказів в підтвердження отримання паспорту тимчасової споруди.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовна вимога прокурора обґрунтована, законна, підтверджена належними доказами та наявними матеріалами справи, а тому також підлягає задоволенню.

Поряд з цим, прокурором заявлена позовна вимога щодо визнання будівництва двоповерхової будівлі здійсненної відповідачем на самовільно зайнятій земельній ділянці яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) в межах охоронної зони магістрального газопроводу -самочинним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України суд доходить висновку, що вимога прокурора про захист права шляхом визнання факту будівництва -самочинним не передбачена законодавством України, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути з відповідача на користь державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в сумі 2146 грн.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити - частково.

2. Зобов'язати фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_1) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) в межах охоронної зони магістрального газопроводу.

3. Зобов'язати фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_1) знести за власний рахунок самовільно збудований об'єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту) в межах охоронної зони магістрального газопроводу.

4. Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_1) до Державного бюджету України (п/р 31210206783008 в ГУ ДКСУ у Одеській області, банк одержувача ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 37607526, код класифікації: 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) витрати по сплаті судового збору в сумі -2146 грн.

5. В іншій частині позову -відмовити.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України.

Рішення підписане 06.07.2012р.

Суддя Цісельський О.В.