Рішення № 25178739, 11.07.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.07.12 Справа№ 5015/842/11

За позовом: Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави, уповноважений орган: Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, в особі державного підприємства "Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", м. Львів,до відповідача 1:Дрогобицької районної державної адміністрації, м. Дрогобич, до відповідача 2:відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг,до відповідача 3:комунального підприємства Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", м. Дрогобич,про: визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним.Суддя Т. РимЗа участю представників:прокурор:не з'явився,позивача:Ярома В.М. -довіреність №11-09/1351 від 11.07.2012 р.,відповідача 1:не з'явився,відповідача 2:Новіков М.О. -довіреність №14/1 від 03.01.2012 р.,відповідача 3:не з'явився.На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави, уповноважений орган: Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, в особі державного підприємства "Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" до Дрогобицької районної державної адміністрації, відкритого акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" та комунального підприємства Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним. Між відповідачами 19.08.2005 року було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення. За цим договором відповідач-2 придбав земельну ділянку площею 6,3782 га, що знаходиться за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, с. Майдан Рибницької сільської ради. На вказаній земельній ділянці знаходиться будівля площею 168,1 м2, яка є власністю держави в особі Верховної Ради України, що знаходиться в оперативному управлінні Львівського регіонального державного центру стандартизації, метрології та сертифікації. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", який діяв на момент укладення спірного договору, управління майном, що є у загальнодержавній власності, покладено на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади. Однак, під час укладення спірного договору згоди уповноваженого на це органу на продаж ділянки, на якій знаходиться будівля, не було. Таким чином, при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, на продаж ділянки, на якій розташована будівля та яка є в межах загальної площі ділянки, придбаної за спірним договором, потрібно було отримати згоду уповноваженого на це органу. Оскільки Дрогобицька районна державна адміністрація не була власником будівлі і не могла здійснювати оперативне управління майном, що належить державі в особі Верховної Ради України, вищевказаний договір купівлі-продажу в частині продажу ділянки, на якій розташована будівля площею 168,1 м2 суперечить статті 207 Господарського кодексу України, частині 1 статті 203 Цивільного кодексу України. У зв'язку з цим просили визнати частково недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.08.2005 року, укладений між відповідачами, а саме - в частині земельної ділянки, на якій знаходиться нежитлове приміщення площею 168,1 м2 з моменту його укладення.

В судових засіданнях представник відповідача-2 проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що спірний договір укладений з дотриманням усіх вимог законодавства, яке діяло на момент укладення договору. Чинним земельним законодавством, яке діяло на момент укладення договору, не передбачалося автоматичного переходу права власності на земельну ділянку у разі оформлення права власності на приміщення, яке розташоване на такій ділянці. Сторони договору діяли в межах наданої їм законодавством компетенції. Вказав також на те, що прокурором не наведено жодних доводів на підтвердження того, що укладенням спірного договору порушено інтереси держави, не зазначено які саме норми чинного на момент укладення договору купівлі-продажу порушено сторонами. Враховуючи наведене, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Крім того, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.02.2010 року у справі №2/111 у задоволенні позову Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі уповноваженого органу -Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, в особі Державного підприємства "Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.08.2005р. відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване тим, що Дрогобицька районна державна адміністрація при укладенні спірного договору діяла в межах повноважень, наділених чинним на момент укладення договору законодавством. Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.08.2005 року нотаріально посвідчений та зареєстрований Дрогобицьким районним відділом земельних ресурсів. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 року у справі №2/111 рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.01.2011 року у справі №2/111 попередні судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки тому фактові, що на земельній ділянці, що була об'єктом купівлі-продажу за спірним договором, знаходилося державне майно. Особа, ставши власником будівлі, має право ініціювати одержання земельної ділянки у користування, а розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Отже, продаж спірної земельної ділянки в тій частині, яка знаходиться під будівлею, що належить позивачеві на праві власності, порушує його права та суперечить вимогам чинного законодавства України (аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 01.09.2009 у справі № 17/513-07, від 06.12.2010 у справі №40/3).

Ухвалою від 21.02.2011 р. справу прийнято до розгляду, розгляд призначено на 03.03.2011 р. У зв'язку з хворобою судді Левицької Н.Г., справу передано для розгляду судді Риму Т.Я. Рух справи відображено у попередніх ухвалах.

При новому розгляді справи прокурором повідомлено, що прокуратурі стало відомо про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.08.2005 року лише 15.06.2009 року, про що свідчить звернення директора позивача 11.06.2009 року №307. У зв'язку з цим потрібно вважати, що позовна давність пропущена прокуратурою з поважних причин, а тому просить відновити зазначений строк.

При новому розгляді справи позовні вимоги не змінювалися.

Відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву, яким повідомив, що діяв в межах повноважень, наданих їм законодавством на момент його укладення, при укладенні договору дотримані усі вимоги законодавства щодо укладення договорів.

Відповідачем 2 подано додаткові відзиви на позовну заяву, якими заперечує проти позову у повному обсязі з таких підстав:

- посилання прокурора на норми статей 207 та 208 Господарського кодексу України не підтверджується матеріалами справи, оскільки:

· на момент прийняття рішення Рибницькою сільською радою від 26.05.2005 року №22, що стала підставою для видачі свідоцтва про право власності, діяла редакція статті 120 Земельного кодексу України, що не передбачала в той час автоматичного переходу прав на земельну ділянку у випадку набуття права власності на будівлю, а тому відсутні підстави стверджувати, що спірний договір не відповідає вимогам закону;

· прокурором не наведено жодного доводу, який би підтвердив факт укладення договору з метою, що завідомо суперечить інтересам держави;

· прокурором не наведено порушення сторонами їх господарської компетенції;

- прокурором не надано жодного доказу того, що відповідач 2 якимось чином порушує чи обмежує право вільно користуватися та розпоряджатися нежитловою будівлею;

- у діях відповідачів відсутній склад порушення, оскільки на момент укладення спірного договору відповідач 1 не знав про існування у інших осіб прав на земельну ділянку, а відповідач 2 взагалі діяв як добросовісний набувач;

- можливе задоволення позову призведе до порушення права власності відповідача 2 шляхом примусового його припинення, що не буде відповідати статті 143 Земельного кодексу України, обраний позивачем спосіб захисту свого права є неконституційним, оскільки посягає на право власності відповідача 2;

- позивач не звертався до відповідача 2 зі своїми вимогами, а тому не отримував відмови в їх задоволенні, відтак -відсутні підстави стверджувати про порушення прав позивача.

Крім того, відповідач 2 подав заяву про застосування позовної давності.

При новому розгляді справи відповідач 3 в судові засідання не з'являвся, проти позову у встановленому порядку не заперечив.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

19 серпня 2005 року між Дрогобицькою районною державною адміністрацією (продавець) та відкритим акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Т.І., зареєстрований в реєстрі за №1243. 19 серпня 2005 року договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення зареєстрований Дрогобицьким районним відділом земельних ресурсів за №57.

Відповідно до пункту 1.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.08.2005 року продавець на підставі розпорядження голови Дрогобицької районної державної адміністрації від 19.08.2005 року №261 передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку з усіма обтяженнями і сервітутами, яка знаходиться за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, с. Майдан Рибницької сільської ради (за межами населеного пункту), загальною площею 6,378 га, згідно з планом земельної ділянки, що додається.

Земельна ділянка, зазначена в п. 1.1, продається для обслуговування майнового комплексу бази відпочинку (п. 1.2 договору). Згідно з п.п. 1.3, 1.2 договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.08.2005 року, земельна ділянка, що є предметом даного договору, обтяжень не має, сервітути не встановлено.

Як убачається зі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.06.2005 року серії ЯЯЯ №109187, держава в особі Верховної Ради України є власником нежитлової будівлі загальною площею 168,1 м2 за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, с. Майдан, вул. Т. Шевченка, 96, форма власності -загальнодержавна. Вказане приміщення знаходиться в оперативному управлінні Львівського регіонального державного центру стандартизації, метрології та сертифікації та зареєстроване Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 14.06.2005 року за №11087836.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.07.2011 р. провадження у справі було зупинено та призначено комплексну судову будівельно-технічну експертизу. За результатами проведеної експертизи судовий експерт дійшов таких висновків:

1. Земельна ділянка площею 162,8 м2 знаходиться під будинком №96 на вулиці Шевченка у селі Майдан Дрогобицького району Львівської області. Загальна площа під будівлями та спорудами будинку №96 на вулиці Шевченка у селі Майдан Дрогобицького району Львівської області становить 174,2 м2.

2. Земельна ділянка, необхідна для обслуговування нежитлової будівлі №96 на вул. Шевченка у селі Майдан Дрогобицького району Львівської області повинна бути не менше 3 360 м2, відповідно до таблиці 6.1 Державних будівельних норм України "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень". ДБН 360-92". Схематично ця земельна ділянка відображена жовтим кольором у додатку та додатку №2 до висновку експерта №7730-7731.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Статтею 11112 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як убачається з постанови Вищого господарського суду України від 20.01.2011 року, при новому розгляді справи необхідно проаналізувати ті обставини, що укладення між відповідачами договору відчуження земельної ділянки відбулось після набуття/оформлення права власності на майно, що знаходиться на цій земельній ділянці, без урахування права та/або легітимного інтересу власника майна на цю ділянку. Отже, продаж спірної земельної ділянки в тій частині, яка знаходиться під будівлею, що належить позивачеві на праві власності, порушує його права та суперечить вимогам чинного законодавства України.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вимагаючи визнати недійсним договір в судовому порядку, сторона повинна довести не тільки його суперечність законодавству, а й порушення її прав або охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 127 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладення спірного договору) органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок.

Згідно з частиною 1 статті 120 цього Кодексу при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування -на підставі договору оренди.

За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Отже, з системного аналізу зазначених законодавчих приписів слід дійти висновку, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право набуття у власність або у користування земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда.

Як убачається з матеріалів справи, держава в особі Верховної Ради України набула право власності на нежитлову будівлю загальною площею 168,1 м2 за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, с. Майдан, вул. Т. Шевченка, 96, яка розташована на земельній ділянці, що стала предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.08.2005 року, до укладення такого договору.

Особа, ставши власником будівлі, має право ініціювати одержання земельної ділянки у користування, а розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Власник будівлі має право на оформлення земельної ділянки в постійне користування, однак, позбавляється такого права в зв'язку з відчуженням земельної ділянки повноважним органом виконавчої влади на користь нового власника.

Отже, продаж спірної земельної ділянки в тій частині, яка знаходиться під будівлею, що належить позивачеві на праві власності, порушує його права та суперечить вимогам чинного законодавства України. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що спірний договір в означеній частині не відповідає вимогам законодавства, а тому позов необхідно задоволити. З метою визначення площі земельної ділянки, яка знаходиться під будівлею, судом було призначено експертизу, за висновком якої під будинком №96 по вулиці Шевченка у селі Майдан Дрогобицького району Львівської області знаходиться земельна ділянка площею 162,8 м2.

При цьому суд не бере до уваги заперечення відповідача 2 з огляду на таке.

У своїх запереченнях відповідач 2 звертає увагу на те, що норма статті 120 Земельного кодексу України не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення договору оренди земельної ділянки. В цій частині суд констатує, що попри правильність наведеної тези, укладенням спірного договору позивач позбавляється права на укладення договору купівлі-продажу чи договору оренди земельної ділянки, яка об'єктивно необхідна для розміщення та обслуговування об'єкта нерухомості. У зв'язку з цим продаж цієї частини земельної ділянки є порушенням суб'єктивного права позивача, яке виникає у зв'язку з набуттям права власності на будівлю на підставі статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Що стосується заперечень відповідача 2 в частині відсутності підстав для примусового припинення права власності на земельну ділянку, то предметом спору є не примусове вилучення (припинення права власності) земельної ділянки, а перевірка договору купівлі-продажу на предмет відповідності нормам цивільного та земельного законодавства. Інститут примусового вилучення землі суттєво відрізняється від інституту недійсності правочинів.

Не є обґрунтованим також заперечення відповідача 2 про те, що обраний позивачем спосіб захисту свого права є неконституційним через посягання на право власності інших осіб (відповідача 2). Суд при прийнятті рішення виходив з того, що пунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено визнання правочину недійсним одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Тлумачення відповідачем 2 реалізації позивачем такого способу захисту цивільного права, як зловживання правом, спростовується зазначеною нормою закону.

Що стосується згадки відповідача 2 про застосування реституції, то суд інформує відповідача про його право подати окремий позов про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення відповідної суми коштів.

При вирішенні питання про застосування позовної давності, суд дійшов таких висновків.

Прокурор у справі у листі від 18.05.2011 р. №10-1114 вих.11 просить відновити позовну давність у зв'язку з її пропуском з поважних причин. Як убачається із матеріалів справи прокурору стало відомо про укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19.08.2005 року лише 15.06.2009 року, про що свідчить звернення директора позивача 11.06.2009 року №307.

Згідно з частиною п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). У відповідності з наведеною нормою закону перебіг позовної давності у цьому випадку починається з дня, коли власне позивач дізнався про порушення свого права. З матеріалів справи, пояснень представників позивача вбачається, що про укладення спірного договору позивач дізнався ще в 2005 році, або, принаймні, повинен був дізнатися, оскільки обачливий власник будівлі зобов'язаний одразу перевірити правовий статус земельної ділянки, на якій знаходиться така будівля. З огляду на це суд погоджується з твердженням відповідача 2 про пропущення позивачем позовної давності.

Разом з тим, про порушення прав держави прокурору стало відомо уже в 2009 році, після чого ним негайно було заявлено позов в інтересах держави в особі Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Крім того, при вирішенні питання про відновлення позовної давності суд враховує також засади розумності та справедливості, адже їм не буде відповідати розмежування юридичної долі будинку та землі, на якій він знаходиться.

З огляду на наведені обставини суд вважає підставною заяву прокурора, поважними причини пропущення позовної давності, а тому порушене право держави підлягає захисту.

Оскільки відповідач 3 не є стороною спірного договору, то він не є належним відповідачем, а тому в задоволенні позову до нього потрібно відмовити.

В силу положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів 1 та 2 (за правилами станом на час подання позову).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати частково недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.08.2005 року, укладений між Дрогобицькою районною державною адміністрацією та відкритим акціонерним товариством "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Лаганяк Т.І. та зареєстрований в реєстрі за №1243, а саме в частині продажу земельної ділянки площею 162,8 м2, на якій знаходиться будинок №96 площею 168,1 м2 по вулиці Шевченка в селі Майдан Дрогобицького району Львівської області.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (адреса: вулиця Рудна, будинок 47, місто Кривий Ріг, 50064; ідентифікаційний код 00190905) в доход Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Дрогобицької районної державної адміністрації (адреса: вулиця 22 Січня, будинок 37, місто Дрогобич, Львівська область, 82100; ідентифікаційний код 04056477) в доход Державного бюджету України 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

6. В задоволенні позовних до комунального підприємства Львівської обласної ради "Дрогобицьке міжміське бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" відмовити.

Повне рішення складено 16.07.2012 року.

Суддя Рим Т.Я.