Рішення № 25177915, 09.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/5493-2012 09.07.12

За позовомТовариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»провідшкодування шкоди,

Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: Сукорянський Є.О., за довіреністю,від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 2.888,70 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування, внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 2.888,70 грн., як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Ухвалою суду від 26.04.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/5493-2012 та призначено до розгляду на 14.05.2012.

У судовому засіданні 14.05.2012 було оголошено перерву до 29.05.2012.

Ухвалою суду від 29.05.2012 розгляд справи було відкладено на 11.06.2012 у зв'язку із неявкою представника відповідача.

Ухвалою суду від 11.06.2012 розгляд справи було відкладено на 03.07.2012 в зв'язку з неявкою представника відповідача.

У судове засідання 03.07.2012 з'явився лише представник позивача.

Позивач у судових засіданнях підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у їх задоволені відмовити, посилаючись на необхідність застосування строку позовної давності, на відсутність у позивача висновку спеціаліста авто товарознавця або звіту експерта щодо оцінки вартості матеріального збитку та на відсутність доказів виплати страхового відшкодування.

У судовому засіданні 09.07.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»(далі -позивач) та ОСОБА_2 (далі -страхувальник) 28.11.2008 було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 06-Z/20-017-00196 (далі - Договір) за яким було застраховано автомобіль НОМЕР_1.

В місті Рівне 27.03.2009 на вул. Крейдяна сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «C2 FAW CA 1041R26L2R5»державний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності ОСОБА_2 та перебував під його керуванням та транспортного засобу марки «ГАЗ 33023», д.н. НОМЕР_3, який належить на праві власності ТОВ «Будівельна компанія «Партнери»та перебував під керуванням водія ОСОБА_3.

Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено автомобіль НОМЕР_1, який належить на праві власності страхувальнику.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 30.03.2009 у справі № 3-3127/09 ОСОБА_3 визнано винними у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 360,00 грн.

Відповідно до акту огляду транспортного засобу та калькуляції системи «Audatex»№ 07.12.05 внаслідок ДТП автомобілю НОМЕР_1, визначено розмір шкоди у сумі 3.137,21 грн.

Суд вважає, що зміст проведеної ремонтної калькуляції відповідає вимогам чинного законодавства про оціночну діяльність та чітко відображає суму завданих збитків, оскільки калькуляція складалась на основі комп'ютерної програми «Audatex», яка рекомендована п. 59 додатку 8 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (цієї ж позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 22.08.2011 у справі №42/92), чим спростовуються доводи відповідача про відсутність оцінки вартості матеріального збитку.

Судом установлено, що позивач на підставі заяви страхувальника, виплатив страхове відшкодування у розмірі 2.888,70 грн. про що свідчить платіжне доручення № 1218 від 06.05.2009 (призначення платежу «страхові відшкодування для виплати фізичним особам згідно договору від 10.04.2006) та реєстр одержувачів страхових відшкодувань № АГ00069 від 06.05.2009, яким підтверджується виплата страхового відшкодування ОСОБА_2 та тим самим спростовуються доводи відповідача про зворотнє.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача заяву № 03/2636 від 15.12.2011 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 2.888.70 грн., що була отримана відповідачем 21.12.2011, що підтверджується вхідним штамом відповідача та вх. № 14095.

Проте, станом на момент звернення позивача до суду відповіді на зазначену заяву відповідачем не надано, виплати страхового відшкодування в порядку регресу не здійснено.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди"визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа чи громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч.1 статті 1172 ЦК України).

Судом установлено, що власником транспортного засобу марки «ГАЗ 33023», д.н. НОМЕР_3 є ТОВ «Будівельна компанія «Партнери», що підтверджується матеріалами справи.

Також судом встановлено, що на момент ДТП винна особа ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах із ТОВ «Будівельна компанія «Партнери», а саме працював на посаді інженера та виконував свої трудові обов'язки, що встановлено постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 30.03.2009 у справі № 3-3127/09.

Відтак, враховуючи положення ст.ст. 1172 та 1187 ЦК України ТОВ «Будівельна компанія «Партнери»як власник джерела підвищеної небезпеки та роботодавець водія ОСОБА_3 є особою, що відшкодовує завдану ОСОБА_3 шкоду. Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїх постановах від 30.07.2009 у справі № 9/57-31/353, від 04.11.2010 та у справі № 14/222 від 11.05.2011 у справі № 18/1091.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки «ГАЗ 33023», д.н. НОМЕР_3 ТОВ «Будівельна компанія «Партнери», застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/4294862 - 1 типу (копія полісу надана відповідачем та міститься в матеріалах справи).

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Враховуючи, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, була застрахована у відповідача, останній, відповідно до статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" повинен відшкодувати їх у межах встановлених лімітів. Розмір відповідальності відповідача з урахуванням положень ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням ліміту відповідальності у розмірі 35.000,00 грн. та франшизи -«0», що встановлений полісом № ВС/42948623, складає 2.888,70 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.

Отже, зважаючи на те, що відповідач є винною особою за збитками, які заподіяні винною особою, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заподіяної шкоди в розмірі 2.888,70 грн.

Щодо доводів відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин строк позовної давності, то суд вважає такі доводи безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Отже, відповідно до вищенаведених вимог закону, позивач саме після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

За таких обставин, саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування (платіжне доручення № 1218 від 06.05.2009) у нього виникло право подати регресний позов до суду (така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-20гс12 від 27.03.2012 у справі № 58/168). Враховуючи те, що позивачем було виплачено страхове відшкодування 06.05.2009, а також те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 23.04.2012, суд вважає, що строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України, позивачем не пропущено.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували правомірність та обґрунтованість заперечення проти задоволення позовних вимог.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги, щодо стягнення з відповідача шкоди в порядку регресу в розмірі 2.888,70 грн., підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»(01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75 код ЄДРПОУ 00034186) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант»(01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 код ЄДРПОУ 32382598) страхове відшкодування в розмірі 2.888 (дві тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн. 70 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1.609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.07.2012.

Суддя Ониськів О.М.