Постанова № 25160645, 03.07.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2012 № 5011-20/5287-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Сотнікова С.В.

Дзюбка П.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Карпов С.Б. - представник за довіреністю №1053/2011 від 30.12.2011 року;

від відповідача: Зеленська Т. В. - представник за дорученням №1-22 від 14.02.2012 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Українська геологічна компанія» на рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі № 5011-20/5287-2012 (суддя Палій В.В.)

за позовом приватного акціонерного товариства «ПРОСТО - Страхування», м. Київ

до державного підприємства «Українська геологічна компанія», м. Київ

про відшкодування 14 235,94 грн. шкоди в порядку регресу

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2012 року приватне акціонерне товариство «ПРОСТО - Страхування» (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до державного підприємства «Українська геологічна компанія» (далі по тексту - відповідач) про відшкодування 14 235,94 грн. шкоди в порядку регресу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № АТК 139653 від 26.12.2007, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки SUBARU LEGACY OUTBACK, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про страхування отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки, водій транспортного засобу - автомобіля SUBARU LEGACY OUTBACK, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, водій якого визнаний винним у скоєнні перебував в трудових відносинах з відповідачем та виконував свої трудові, службові обов'язки то відповідач повинен відшкодувати шкоду завдану своїм працівником в розмірі 14 235,94 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2012року у справі № 5011-20/5287-2012 (суддя Палій В.В.) позовні вимоги приватного акціонерного товариства «ПРОСТО - Страхування» до державного підприємства «Українська геологічна компанія» про відшкодування 14 235,94 грн. шкоди в порядку регресу задоволені повністю.

Стягнуто з державного підприємства «Українська геологічна компанія» на користь приватного акціонерного товариства «ПРОСТО - Страхування» 14235,94 грн. - страхового відшкодування в порядку регресу, 160950 грн. - судового збору.

Рішення обґрунтовано тим, що позивачем було виплачено страхове відшкодування потерпілій особі, а тому до нього перейшло право вимоги, яке він пред'явив до відповідача. Заборгованість перед позивачем за договором страхування підтверджується матеріалами справи, відповідачем дана заборгованість не спростована, недоведене припинення зобов'язання в частині суми боргу будь-яким способом передбаченим законом.

При цьому, суд першої інстанції керувався ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 25, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 202 Господарського кодексу України, ст.ст. 49, 75, 82 - 85 ГПК України, ст.ст. 261, 993, 1172, 1188, 1187, 1191 ЦК України.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ДП «Українська геологічна компанія» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2012 року у справі № 5011-20/5287-2012 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, вартість понесених судових витрат покласти на позивача.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 261 Цивільного кодексу України. Також, скаржник зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було невірно визначено природу спірних правовідносин, оскільки, за твердженнями скаржника в даному випадку має місце суброгація.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2008 о 12:10 год. на Великій кільцевій дорозі -вул. Перемоги сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме зіткнення автомобіля марки SUBARU LEGACY OUTBACK 2006 випуску, державний номер НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_4 (власник) та автомобіля марки УАЗ, державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_5 (власник - північне державне регіональне геологічне підприємство «Північгеологія»), що підтверджується довідкою УДАІ ГУ МВС України в м. Києві від 14.01.2008.

ДТП сталося в результаті порушення водієм ОСОБА_5 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Святошинського районного суду м. Києва № 3-1778 2008 від 11.01.2008.

У результаті вказаного ДТП було пошкоджено автомобіль марки SUBARU LEGACY OUTBACK 2006р. випуску, державний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування», страхова компанія при настанні страхового випадку сплачує страхувальнику страхове відшкодування.

Відповідно до Висновку спеціаліста № 26С/01 автотоварознавчого дослідження по визначенню матеріального збитку, нанесеного власнику ДТЗ від 18.01.2008 матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля SUBARU LEGACY OUTBACK державний номер НОМЕР_1, внаслідок його пошкодження при ДТП, складає 14 235,94 грн.

Пошкоджений автомобіль був застрахований у позивача на підставі договору № 139653 серії АТК добровільного страхування транспортних засобів від 26.12.2007, з терміном дії з 27.12.2007 по 26.12.2008 страхувальником виступає ОСОБА_4, вигодонабувачем -страхувальник.

На підставі страхового акту від 25.01.2008 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором № 139653 серії АТК добровільного страхування транспортних засобів від 26.12.2007, сплатив вигодонабувачу за договором суму страхового відшкодування в розмірі 14 235,94грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1698 від 30.01.2008.

Також, судом першої інстанції встановлено на підставі пояснень сторін та ухвали Апеляційного суду м. Києва від 20.03.2012 у справі №22-ц/5294-12, що ОСОБА_5 в момент ДТП, яке сталось 11.01.2008 перебув у трудових відносинах з відповідачем.

Предметом розгляду даної справи є вимога позивача до відповідача про відшкодування 14 235, 94 грн. шкоди в порядку регресу.

Частиною 1 ст. 25 закону України від 07.03.96 № 85/96 «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

За приписами п.1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті має регресний характер.

Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що за умови наявності в матеріалах справи доказів виплати страховиком (позивачем) страхового відшкодування, його звернення з позовною заявою до суду про стягнення грошових коштів в порядку регресу не суперечить положенням чинного законодавства.

На підставі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Згідно з Роз'ясненням Вищого арбітражного суду від 01.04.1994, № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди», якщо шкоду заподіяно джерелом підвищеної небезпеки, його володілець несе відповідальність перед потерпілим і у тому разі, коли це є наслідком вини осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах або експлуатують таке джерело на підставах, передбачених Законом.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 27.03.1992, № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Винною особою у ДТП є водій ОСОБА_5, який перебував із власником автомобіля північне державне регіональне геологічне підприємство «Північгеологія» (правонаступником якого є державне підприємством «Українська геологічна компанія») у трудових відносинах, отже державне підприємство «Українська геологічна компанія», як правонаступник північного державного регіонального геологічного підприємства «Північгеологія» є особою, відповідальною за збиток, заподіяний автомобілю марки SUBARU LEGACY OUTBACK 2006 випуску, державний номер НОМЕР_1 у результаті пошкодження цього автомобіля при ДТП.

Відповідно до ч. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 N 1961-IV, при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до приписів ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною першою ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно з частиною першою ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Виплативши страхове відшкодування у сумі 14 235,94грн. позивач, у відповідності до вимог ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 993 ЦК України, набув право регресної вимоги до державного підприємства «Українська геологічна компанія» на суму 14 235,94 грн.

Таким чином, у відповідача виник обов'язок перед позивачем щодо сплати 14 235,94 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Страховий випадок (вчинення ДТП) виник 11 січня 2008 року. Позивач виплатив застрахованій особі страхове відшкодування 30 січня 2008 року.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи позивач звернувся до господарського судуд міста Києва з позовом до відповідача лише 19 квітня 2012 року, тобто через чотири роки і два з половиною місяці після виникнення права на відшкодування.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пп. 1, 6 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Таким чином законодавець визначає початком перебігу строку позовної давності об'єктивні обставини, за яких позивач має можливість встановити, що його право порушено та визначити осіб, які його порушили. Ці обставини повинні реально існувати, а позивач повинен мати можливість ними скористатись. Якщо такі обставини існують, позивач знав про них, але ними не скористався, закон не дає можливості посилатися на це, як на поважну причину пропущення строку позовної давності.

Матеріали справи та норми чинного законодавства України, що регулюють відносини в сфері страхування, підтверджують, що позивач мав всі можливості встановити належну особу, яка несе відповідальність в спірних правовідносинах. Але суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не врахував зазначених норм та неправильно оцінив наявні в матеріалах справи докази, обґрунтувавши своє рішенням припущеннями, а не належними та допустимими доказами.

Основним офіційним документом, на підставі якого визначається факт настання страхового випадку, є довідка МВС від 14.01.2008, яка складається за формою та у відповідності з наказом МВС України від 04.10.2007 року № 373. Саме цим документом керувався позивач під час складання страхового акту та прийняття рішення про виплату страхового відшкодування. Вказана довідка видається повноважними посадовими особами на підставі документів, пред'явлених сторонами на місці ДТП.

Як вбачається з довідки УДАІ ГУ МВС України в місті Києві б/н від 14.01.2008 року, що перебуває в матеріалах справи, в останній чітко зазначено водія та власника транспортного засобу.

Беручи до увагу довідку, як належний доказ настання страхового випадку суд безпідставно допустив припущення, що інформація, яка міститься в ній не відповідає дійсності та є недостатньою для встановлення справжнього власника або законного володільця автомобіля, а погодився з позицією позивача щодо можливості існування інших володільців, наприклад на підставі договору оренди тощо.

Разом з тим суд не взяв до уваги, що позивач мав усі можливості визначити такого законного володільця, звернувшись до власника, зазначеного в документі, а не до водія.

Можливість встановити особу, яка володіє на законних підставах транспортним засобом, надає страхувальнику й Закон України «Про страхування», статтею 25 якого встановлено що у разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. Підприємства, установи та організації зобов'язані надсилати відповіді страховикам та Моторному (транспортному) страховому бюро на запити про відомості, пов'язані із страховим випадком, у тому числі й дачі, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та Моторне (транспортне) страхове бюро несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Таким чином, позивач мав можливість встановити особу, відповідальну за регресною вимогою, звернувшись до органів ДАІ чи безпосередньо до власника, зазначеного в документах. Позивач без будь-яких підстав припустив, що власник і законний володілець не є однією й тією ж особою і, з невідомих причин, самостійно визначив водія законним володільцем автомобіля.

За таких обстави, суд першої інстанції неправомірно прийняв як доведені твердження позивача про його необізнаність про особу, яка відповідає за регресною вимогою, хоча останні не підтверджені жодним належним та допустимими доказом. Натомість, суд безпідставно взяв до уваги, як належний доказ, посилання позивача на відсутність відповіді водія на заявлену до нього регресну вимогу, хоча жодним нормативним актом не визначено обов'язок фізичної особи надавати відповіді на листи. Свої доводи водій навів у судовому засіданні, коли позивач безпідставно звернувся до нього з позовом.

Таким чином припущення місцевого господарського суду про те, що в довідці ДАІ, яка складена за встановленою формою, зазначено недостатньо інформації для визначення відповідальної особи за регресною вимогою, і, як наслідок, визнання судом строку позовної давності таким, що не сплинув, не можуть бути належним обґрунтуванням прийнятого рішення, а тому таке рішення повинне підлягає скасуванню.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не правомірно дійшов до висновку, що вимоги позивача відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності за вимогою, заявленою в позовній заяві.

У відповідності до ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших додаткових пояснень або доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача частково підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача - ПАТ «Страхова компанія «Статус» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 27.01.2012 р. у справі № 1/380 скасуванню.

Витрати за розгляд апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 41, 42, 43, 47, 33, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Скасувати господарського суду міста Києва від 22.04.2012 року у справі № 5011-20/5287-2012 повністю.

Апеляційну скаргу державного підприємства «Українська геологічна компанія» задовольнити повність. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «ПРОСТО - Страхування» (код ЄДРПОУ 24745673, адреса: 04050, м. Київ, вул. Герцена, 10) на користь державного підприємства «Українська геологічна компанія» (код ЄДРПОУ 38078094, адреса: 02088, м. Київ, провулок Геофізиків, 10) 804 (вісімсот чотири) грн. 75 коп. судового збору.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Справу № 5011-20/5287-2012 передати до господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Разіна Т.І.

Судді Сотніков С.В.

Дзюбко П.О.