Рішення № 25159800, 04.07.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2012 р. Справа № 5019/527/12

За позовом дочірньої компанії «Газ України»в особі Волинської філії дочірньої компанії «Газ України»

до комунального підприємства «Радивилівтеплосервіс»

про стягнення 55 355, 39 грн.

суддя Гудзенко Я.О.

Представники:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірня компанія “Газ України” в особі Волинської філії ДК “Газ України”(далі - Позивач) звернулася до господарського суду з позовом до комунального підприємства «Радивилівтеплосервіс»(далі - Відповідач) про стягнення 55 355, 39 грн., з яких 50 312, 67 грн. основна сума боргу, 3 928, 90 грн. пеня, 1 113, 82 грн. 3 % річних.

Ухвалою від 3 квітня 2012 року порушено провадження у справі розгляд якої призначено на 07.05.2012 року.

7 травня 2012 року Відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву в якій відповідач просить суд в порядку ст. 233 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) зменшити розмір нарахованих позивачем пені, трьох процентів річних у зв’язку з тяжким фінансовим становищем підприємства.

Розпорядження в.о. керівника апарату суду від 25.05.2012 року № 139/2012 у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності судді Крейбух О.Г. та на підставі пунктів 3.1.12 -3.1.13 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначений повторний автоматичний розподіл справи № 5019/527/12, згідно якого справа передана на розгляд судді Гудзенко Я.О.

У судовому засіданні 30.05.2012 року представником позивача підтримано позовні вимоги повністю з підстав зазначених у позовній заяві, розгляд справи відкладено на 04.07.2012 р.

Представником відповідача в судовому засіданні визнано позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, крім штрафних санкцій, які він просить не задовольняти.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір поставки природного газу № 06/11-26/35БО03 з додатком № 1 (далі - Договір).

Додатком 1 до Договору передбачено, що приймання-передача газу оформлюється актом.

Згідно умов Договору Позивач у березні, квітні 2011 року поставив Відповідачу природний газ в обсязі 126 571 куб. м. на суму 393 793, 95 грн., який Відповідач прийняв, що підтверджується відповідними актами передачі-приймання природного газу від 31.03.2011 року, від 30.04.2011 року.

Про належне виконання позивачем своїх зобов’язань за Договором щодо поставки природного газу також свідчить відсутність з боку Підприємства претензій та повідомлень про порушення постачальником умов даної угоди.

Згідно п. 3.1 Договору до сплати 1000 куб. м. газу –2 561. 64 грн., всього з ПДВ 3 073, 97 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за цією угодою проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 % від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюються на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктами 6.1.1-6.1.2 договору покупець зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати поставлений газ, а також підписувати акт приймання-передачі газу, поставленого позивачем покупцю у відповідному місяці поставки.

Всупереч умовам договору відповідач прийнятий обов’язок по оплаті вартості поставленого газу виконав лише частково, сплативши позивачу 343 481, 28 грн. Вказаний факт підтверджується відзивом відповідача та усними поясненнями наданими в судовому засіданні 30.05.2012 року.

Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договір, який є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що сума основного боргу за Договором складає 50 312, 67 грн., не заперечується відповідачем і останній на момент прийняття рішення не надав документів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовної вимоги про стягнення з Відповідача вказаної суми.

Відповідно до п. 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

Згідно статей 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Водночас відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3.1 Договору сторони погодили, що у разі порушення Відповідачем умов розрахунків зазначених в договорі, Відповідач зобов’язується крім суми заборгованості сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Однак, п. 9.3 Договору сторони визначили, що строк позовної давності за Договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 роки. Неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Правомірність встановленого сторонами альтернативного порядку нарахування пені, закріпленого у п. 9.3 Договору, також підтверджена постановою Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 13/110-11 за позовом ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” до КП “Управління житлово-комунального господарства” про стягнення суми.

У зв’язку із неналежним виконанням відповідачем прийнятих за договором зобов’язань щодо своєчасної оплати вартості поставленого позивачем газу, останній просив суд стягнути з Відповідача пеню в розмірі 3 928, 90 грн., з яких: 436, 03 грн. –пеня, нарахована з 21.04.2011 року по 20.12.2011 року на суму основного боргу в розмірі 5 610, 83 грн., що складає вартість неоплаченого газу, поставленого відповідачу в березні 2011 року, 3 492, 87 грн. –пеня, нарахована з 21.05.2011 року по 20.11.2011 року на суму основного боргу в розмірі 44 701, 84 грн., що складає вартість газу, поставленого відповідачу в квітні 2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно з ч. 3 зазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 552 ЦК України визначено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов’язку в натурі.

Згідно ч. 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

У зв’язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача з претензією до відповідача, а також враховуючи той факт, що постачальник звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом 31.03.2012 року, про що свідчить відбиток печатки відділення поштового зв’язку на конверті, в якому було направлено позовну заяву (а.с. 30), суд на підставі вказаних приписів законодавства та положень п. 9.3 договору дійшов висновку про те, що штрафні санкції за цією угодою слід обраховувати з 31.09.2011 року по 31.03.2012 року.

Однак, з наведеного позивачем розрахунку пені вбачається, що останній просив стягнути пеню за період з 21.04.2011 року по 20.11.2011 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України приймаючи рішення, господарський суд має право, зокрема, виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної (у тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов’язок позивача.

Отже, враховуючи вищезазначені приписи чинного законодавства, п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов та відповідного клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Водночас згідно з приписами п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” право позивача на зміну предмета або підстави позову, передбачене ч. 4 ст. 22 ГПК України, може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із ст. 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у ст. 57 названого Кодексу.

Враховуючи той факт, що позивачем не було подано відповідної заяви про зміну позовної вимоги щодо нарахування зазначеної штрафної санкції, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача пені, нарахованої за період з 01.10.2011 року по 20.11.2011 року (кінцева дата нарахування пені, визначена позивачем у доданому до позовної заяви розрахунку), яка за розрахунком суду складає 1 015, 76 грн.

Відтак, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованої позивачем суми пені слід відмовити.

Крім того, на підставі ст. 625 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 1 113, 82 грн., з яких: 13, 83 грн. –три проценти річних, нараховані з 21.04.2011 року по 20.05.2011 року на суму основного боргу в розмірі 5 610, 83 грн., 1 099, 99 грн. –три проценти річних, нараховані з 21.05.2011 року по 10.02.2012 року на суму основного боргу в розмірі 50 312, 67 грн.

За умовами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи те, що позовна вимога про стягнення з відповідача нарахованої позивачем пені підлягає лише частковому задоволенню, а стягнення трьох процентів річних не є штрафною санкцією в розумінні ст. 230 ГК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру вказаних сум в порядку, визначеному вищезазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України та ст. 233 ГК України, у зв’язку з чим клопотання відповідача про зменшення розміру належних до сплати пені, трьох процентів річних не підлягає задоволенню.

За ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Радивилівтеплосервіс»(35500, м. Радивилів, вул. І. Франка, 2, Рівненська область, код 36549940) на користь дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 1, код: 31301827) 52 442 (п’ятдесят дві тисячі чотириста сорок дві) грн. 25 коп., з яких: 50 312 (п’ятдесят тисяч триста дванадцять) грн. 67 коп. основного боргу, 1 015 (одна тисяча п’ятнадцять) грн. 76 коп. пені, три проценти річних у розмірі 1 113 (одна тисяча сто тринадцять) грн. 82 коп., а також 1 609 (одна тисяча шістсот дев’ять грн.) 50 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.07.2012 року.

Суддя Гудзенко Я.О.