Постанова № 25157336, 26.06.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 червня 2012 р. № 2-а- 4819/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,

за участю представників сторін: позивач - Шматько Т.М., відповідач - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Призма Електрик»до Індустріальної Міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Призма Електрик»звернулось до суду з адміністративним позовом до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.03.2012 року № 0000762302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 25322 грн. 00 коп. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, контролюючий органі дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугував висновок контролюючого органу про неправомірне включення підприємством до складу податкового кредиту суму ПДВ отриману по взаємовідносинам із контрагентом -Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехноопт». Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вище зазначеними контрагентами, то він має встановлене законом право на отримання суми бюджетного відшкодування.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

На неодноразові запити суду щодо забезпечення обов'язкової участі у судовому засіданні уповноваженого представника та надання до суду письмових заперечень до позову та всіх наявних доказів на їх підтвердження, відповіді надано не було, представника не направлено, заперечень не надано.

Відповідно до ч.2 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Виходячи з вище викладеного, оскільки відповідач не скористався належними йому процесуальними правами та обов'язками, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі уповноваженого представника відповідача, який був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, та на підставі наявним в матеріалах справи доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню виходячи з такого.

Як було встановлено під час розгляду справи, співробітниками Індустріальної МДПІ у період з 06.03.2012 року по 14.03.2012 року проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Призма Електрик»з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Промтехноопт»за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року, за результатами якої було складено Акт №10/23-212/35588528 від 20.03.2012 року.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України (далі -ПК України) в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 25321 грн., у т.ч. за травень 2011 року в сумі 25321 грн.

На підставі вище зазначеного акту Індустріальною МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.03.2012 року № 0000762302 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 25322 грн. 00 коп., в т.ч. за основним платежем 25321 грн. 00 коп., та за штрафними (фінансовими) санкціями -1грн. 00 коп.

Фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація щодо перевірок контрагентів, за якими встановлено, що правочини, укладені із контрагентом -ТОВ «Промтехноопт»є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Як вбачається з Акту перевірки, відповідно до отриманої від ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова інформації, а саме листа №6430/7/23-03-12 від 09.11.2011 року про надання акту перевірки ТОВ «Промтехноопт»«Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Промтехноопт»щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків та зборів ТОВ «Агро-Синергетика», ТОВ «Експертно/консалтингова група «Анталекс», ТОВ «Спецінжбуд»їх реальності та повноти відображення в обілку за травень 2011 року», була встановлена неможливість підтвердження реального вчинення господарських операцій ТОВ «Промтехноопт»за період травень 2011 року, в зв'язку з чим, контролюючий орган дійшов висновку про те, що всі договори укладені даним суб'єктом господарювання із продавцями та покупцями, у т.ч. ТОВ «Призма Електрик»не створюють реального настання правових наслідків.

Перевіряючи правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

При складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

З 01.01.2011 року порядок обчислення і сплати податку на додану вартість платниками податку визначений ПК України.

Так, згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Призма Електрик»у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ «Промтехноопт».

Так, 27.04.2011 року між ТОВ «Промтехноопт»(Продавець) та ТОВ «Призма Електрик»(Покупець) було укладено Договір поставки №0411/154, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується провести поставку електротехнічного обладнання, а Покупець зобов'язується здійснити приймання та оплату.

Найменування товару, його кількість та вартість визначена згідно укладеного між сторонами Рахунку-фактури №ПТ№0000001 від 27.04.2011 року.

Факт отримання придбаного електротехнічного обладнання підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № ПТ-110504 від 04.05.2011 року, № ПТ-110505 від 05.05.2011 року, № ПТ-110506 від 06.05.2011 року.

Суд зазначає, що згідно із умовами вище зазначеного Договору (п. 4.1, 4.2.) відвантаження електротехнічного обладнання здійснюється транспортом Покупця на умовах самовивозу зі складу Продавця; в момент поставки, Продавець передає Покупцю наступні документи: рахунок, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, податкова накладна.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Згідно із п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України. Підприємствам дозволено ці бланки виготовляти самостійно за умови, що ці форми не є бланками суворої звітності та будуть містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Суд зазначає, що у відповідності до п. 2. Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою КМУ від 25 лютого 2009 року № 207 для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідні наступні документи: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений у встановленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

На підтвердження факту перевезення придбаного товару ТОВ «Призма Електрик»було надано копії товарно-транспортних накладних № ПТ-110504 від 04.05.2011 року, № ПТ-110505 від 05.05.2011 року, № ПТ-110506 від 06.05.2011 року та подорожніх листів № 79 від 04.05.2011 року, № 80 від 05.05.2011 року, №81 від 06.05.2011 року.

Також суд зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей»від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом -Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Отже, при передачі товару від постачальника до покупця довіреності на отримання матеріальних цінностей передаються постачальникові та зберігаються ним у строк встановлений законодавством України.

На підтвердження факту їх наявності на час отримання товарно-матеріальних цінностей, позивачем було надано копію журналу реєстрації довіреностей.

Суд зазначає, що придбаний товар було в послідуючому оприбутковано на підприємстві, про свідчать накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

Наявність у позивача необхідних виробничих та складських приміщень підтверджується наявним у матеріалах справи договором оренди нежитлового приміщення №01/02/2010-15 від 01.02.2010 року, укладеного із ТОВ ВКФ «Делікат».

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про належне документальне підтвердження позивачем понесених витрат по взаємовідносинами із ТОВ «Промтехноопт».

Шляхом безготівкового розрахунку, позивач здійснив оплату за придбаний товар на підставі платіжних доручень № 7315 від 09.06.2011 року та № 01.09.2011 року № 7986.

Доказів того, що отриманий від контрагента -ТОВ «Промтехноопт»товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ «Призма Електрик»витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Крім того суд вважає, що необхідність придбання позивачем електротехнічного обладнання, зумовлено напрямком його діяльності, яким, серед іншого, згідно із КВЕД є: 45.31.0 Електромонтажні роботи; 31.20.1 Виробництво електророздільної та контрольної апаратури; 33.30.0 Проектування та монтаж систем керування технологічними процесами; 51.86.0. Оптова торгівля електронними компонентами та устаткуванням.

Суд зазначає, що на виконання умов договору, ТОВ «Промтехноопт» були виписані позивачу податкові накладні № 76 від 04.05.2011 року № 126 від 05.05.2011 року, № 150 від 06.05.2011 року, які були включені позивачем до податкових декларацій з ПДВ за травень 2011 року та відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладених. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обв"язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Посилання контролюючого органу в акті перевірки на неможливість встановити факт сплати податку контрагентами, в тому числі і по ланцюгу до виробника, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Несплата податків контрагентами позивача не може бути підставою для відповідальності товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем розрахована сума бюджетного відшкодування відповідно до ПК України.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом -ТОВ «Промтехноопт»і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо посилання контролюючого органу в акті перевірки, на те, що укладені між позивачем та контрагентом -ТОВ «Промтехноопт»правочини не мають на меті реального настання правових наслідків, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначені договора не визнані у встановленому законом порядку недійсними.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов до висновку, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийняті не на підставі законодавства.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень, не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не надав до суду жодних доказів на підтвердження правомірності прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та жодного разу не направив до суду уповноваженого представника.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Призма Електрик»до Індустріальної Міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000762302 від 30.03.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Призма Електрик»(61037, м. Харків, просп. Московський, буд. 138 А, кім. 440, код 35588528) судовий збір в сумі 253 (двісті пятдесят три) грн. 22 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Повний текст виготовлено 02.07.2012 року.

Суддя Горшкова О.О.