Постанова № 25150830, 04.07.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.6

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 липня 2012 року Справа № 2а/1270/4423/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чиркіна С.М.

при секретарі судового засідання: Данилкиній Н.В.

за участю

представника позивача: Черненко І.І.,

представника відповідача Назаренко Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкартранс» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень -рішень № 0000062270, № 0000072270 від 10.05.2012, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкартранс» (далі - позивач) звернулось з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень -рішень № 0000062270, № 0000072270 від 10.05.2012.

В обґрунтування позову зазначив, що вважає протиправними прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення № 0000062270 від 10.05.2012. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 437 838, 75 грн. (395 813, 00 грн. - основний платіж, 42025, 75 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000072270 від 10.05.2012. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 462 498, 00 грн. (462 497, 00 грн. - основний платіж, 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції), які прийняті за висновками акту позапланової виїзної перевірки Позивача № 54/23-34580135 від 23 квітня 2012 року по взаємовідносинам з ПП «НЕОМАРКЕТ», ПП «ЕВАГОР».

Наполягав на протиправності проведення перевірки відповідно до наказу Ленінської МДПІ у м. Луганську від 06.04.2012 № 47, прийнятого на підставі постанови старшого слідчого СВ ДПС в Луганській області Пісаного І.А. від 17.02.12. оскільки відповідач на порушення вимог законодавства не направляв позивачу запити щодо надання пояснень та документів, а отже не мав права призначати перевірку.

Стверджував, що відповідач протиправно не ознайомив позивача із постановою слідчого про призначення перевірки.

Наполягав на правомірному формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість за період лютий 2011року, квітень-травень 2011року, липень 2011року по фінансово-господарським операціям з ПП «НЕОМАРКЕТ», ПП «ЕВАГОР» та правомірності віднесення до складу валових витрат та витрат з податку на прибуток підприємств суми витрат за наслідками господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Стверджував, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки на підставі якого були прийняті оскаржені повідомлення-рішення зроблені лише на підставі актів перевірок контрагентів та припущеннях без урахування первинних бухгалтерських документів.

З посиланням на постанови Луганського окружного адміністративного суду від 10.01.2012 по справі № 2а-11079/11/1270 та від 31.01.2012 по справі № 2а-11360/11/1270, якими визнані протиправними дії Алчевської державної податкової інспекції щодо складання актів відносно контрагентів ПП «НЕОМАРКЕТ», ПП «ЕВАГОР», наполягав на безпідставному врахуванні зазначених актів при прийнятті оскаржених рішень.

Стверджував, що висновки відповідача щодо нікчемності господарських операцій з контрагентами ПП «НЕОМАРКЕТ», ПП «Евагор» та покладення на позивача відповідальності за порушення, допущені контрагентами не відповідають вимогам діючого законодавства України.

Відповідач позов не визнав, надав заперечення в якому наполягав на правомірності проведення перевірки на підставі постанови слідчого від 17.02.12 та наказу Ленінської МДПІ у м. Луганську від 06.04.12 №47, який своєчасно був виданий позивачу. У зв'язку з виявленими порушеннями вимог законодавства був складений акт перевірки та винесені податкові повідомлення-рішення.

Стверджував, що в ході проведення перевірок встановлено відсутність реальної можливості виконання умов договорів, первинні бухгалтерські документи по операціям за цими договорами не відповідають дійсності та суперечать вимогам ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять правдивої та неупередженої інформації про результати діяльності та рух грошових коштів підприємств.

Посилання позивача і на оскарження в судовому порядку вищевказаних актів перевірок не повинні братись до уваги з огляду на те, що судовими рішення встановлені порушення щодо призначення перевірок і як наслідок визнані неправомірними дії щодо їх проведення, тоді як висновки актів перевірок не переглядались та оцінка доказам не надавалась.

Просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В судовому засіданні сторони надали пояснення тотожні даним, викладеним в позовній заяві та запереченнях проти позову.

Сторони вважали за необхідне розглянути справу на підставі наданих сторонами доказів.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач зареєстрований в якості юридичної особи та перебуває на податковому обліку у відповідача в якості платника податків у тому числі податку на додану вартість (а.с. 17-32).

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України органи державної податкової служби мають право: проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом;

У відповідності до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України (далі - ПК України), контролюючими органами України є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2. цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

На підставі п.75.1.ст.75 ПКУ органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п. 78.1.11 ст. 78 ПК України документальна позапланова виїзна перевірка може здійснюватись на підставі постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесеної в межах кримінальної справи.

Згідно із п. 78.4 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

06.04.2012 року на підставі постанови старшого слідчого СУ ГНС в Луганській області від 17.02.2012 року, прийнятої в межах кримінальної справи № 02/12/8004 (далі - постанова від 17.02.2012, т.1.227), відповідачем був виданий наказ № 47 про призначення позапланової виїзної перевірки позивача «Інкартранс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП «НеоМаркет» та ПП «Евагор» за період з грудень 2010 року -вереснь 2011року (далі -наказ № т.1.а.с.225).

Копія наказу № 47 та направлення на перевірку були вручені відповідачу 09.04.2012 року (т.1.а.с.226).

Таким чином відповідачем був дотриманий порядок призначення перевірки.

Листом №11/04 від 11.04.2012 року позивач запропонував відповідачу провести перевірку в приміщені податкової інспекції, надав пояснення щодо взаємовідносин з контрагентами ПП «Нео Маркет» та ПП «ЕВАГОР» разом із бухгалтерськими документами по взаємовідносинам із зазначеними контрагентами (далі - лист № 11/04 т.2.а.с.131-132).

Таким чином позивач не заперечував проти проведення перевірки та узгодив місце її проведення.

Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року затверджений Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі наказ № 984).

Згідно із п.3 наказу № 984 результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

23.04.2012 року на підставі наказу № 47 уповноваженими особами відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства за грудень 2010 року - вересень 2011 року по взаємовідносинам з ПП «НЕОМАРКЕТ» (код за ЄДРПОУ 37156794), ПП «ЕВАГОР» за результатами якої складено акт № 54/23-34580135 від 23 квітня 2012 року (т.1.а.с.33-73, далі акт № 54).

У висновках акту перевірки зазначено про порушення позивачем податкового законодавства, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на суму 85 325 грн., у т.ч. за 1 квартал 2011року 85 325 грн., занижено податок на прибуток на суму 377 172 грн., у т.ч.: у 2 кварталі 2011 р. на суму 183 860грн. у 2-3 кварталі 2011р. на суму 193 312 грн., завищено суму податкового кредиту на суму 395813 грн. за перевіряемий період.

Відповідно до п.п.54.3.2. ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством у тому числі якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках,

На підставі акту № 47 відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення № 0000062270 від 10.05.2012 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 437 838, 75 грн. (395 813, 00 грн. - основний платіж, 42025, 75 - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000072270 від 10.05.2012. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 462 498, 00 грн. (462 497, 00 грн. - основний платіж, 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції) (а.с.74-75).

Зазначені податкові повідомлення - рішення оскаржені позивачем та є предметом спору по даній справі.

В розумінні вимог ч.3 ст. 159 КАС України суд повинен повно та всебічно з'ясувати обставини в адміністративній справі, у тому числі, дослідити всі обставини, які були підставами для прийняття оскарженого податкового повідомлення - рішення.

Згідно із вимогами п. 86.9 ст.86 ПК України «У разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином за наявної заборони, відповідачем винесено оскаржене повідомлення - рішення.

При вирішенні питання щодо наявності або відсутності фактичних взаємовідносин Позивача з контрагентами ПП «НЕОМАРКЕТ», ПП «ЕВАГОР», суд приймає до уваги наявність кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Ваел Плюс» за ознаками ч.3 ст. 212 КК України, з яким у позивача відсутні господарські операції.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність угод суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 1 т. 627 ЦКУ відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦКУ).

Згідно із змістом акту № 54 та поясненнями сторін, в акті відсутні данні щодо дослідження договорів та первинних документів, оскільки відповідач виходив з нікчемності угод, встановлених в актах перевірки контрагентів зазначених вище.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним повинно бути рішення суду.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочинів - договорів, укладених позивачем з контрагентами. Також, вказані правочини не визнавались недійсними у судовому порядку.

Суд враховує, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності (місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень на іншого майна) у контрагенті позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Не заслуговують на увагу посилання позивача на постанови Луганського окружного адміністративного суду від 10.01.2012 по справі № 2а-11079/11/1270 та від 31.01.2012 по справі № 2а-11360/11/1270, якими визнані протиправними дії Алчевської державної податкової інспекції щодо складання актів відносно контрагентів ПП «НЕОМАРКЕТ», ПП «ЕВАГОР», оскільки предмет спору по даним справам не співпадає (т.187-212).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 166 (далі порядок № 166), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації.

Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Зі змісту п. 5.2 Наказу № 983 убачається обов'язок відповідача відображати кожне порушення та зазначати ненадані або відсутні первинні документи.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити - назву документу, дату і місце його складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

У встановленому порядку позивачем були подані відповідача декларацій з податку на додану вартість за лютий, квітень, травень, липень 2011р. з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів та податкові декларації з податку на прибуток підприємств за 2-3 квартал 2011р. (т.1.а.с.84-87, 125-138).

Згідно із пунктом 198.2 статті 198 Кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківською рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з 4 абз. п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися її оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).

З пояснень сторін, акту № 54 убачається, що відповідачу під час перевірки були надані податкові накладні №98 від 28.02.2011, №50 від 27.012011, №19 від 04.05.2011, №121 від 0104.2011, №123 від 0104.2011, №66 від 29.07.2011, №146 від 25.07.2011, №148 від 25.07.2011, №147 від 25.07.2011.

Сторонами визнано та зафіксовано в акті № 54, що під час перевірки відповідачу були надані акти виконаних робіт та акти здачі-прийняття робіт №98 від 28.02.11, №19 від 04.05.2011, №121 від 0104.2011, №123 від 0104.2011, №1 від 29.07.2011, №146 від 25.07.2011, №148 від 25.07.2011, № 147 від 25.07.2011., складені в межах виконання господарських договорів № 54 від 05.01.11., №21-2/А від 21.02.11, №14/03 14.03.11, №01-11/07 від 0107.11, №24/05-1 від 24.05.11, №01/06-11 0106.11, №25/05-1 від 25.05.11 (т.1.а.с.138-178).

Зазначені документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому відповідачем не витребовувались та не досліджувались в повному обсязі первинні бухгалтерські документи позивача, у тому числі товарно-транспортні накладні, квитанції на приймання вантажу (т.2.а.с.72-128).

Таким чином відповідачем не в повному обсязі були досліджені первинні документи та не спростовані надані позивачем первинні бухгалтерські документи на підтвердження реальності господарських операцій.

Згідно із п.138.2 ст. 138 ПКУ, порушення якого , у тому числі, інкримінується позивачу в акті № 54, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно із актом перевірки № 54 та поясненнями відповідача, позивачу інкримінується в якості порушення ст. 138 ПК України віднесення до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування за період з 01.04.2011 по 30.09.2011 витрат по взаємовідносинам з контрагентами ПП «НЕОМАРКЕТ», ПП «ЕВАГОР» на підставі актів перевірки зазначених контрагентів, без урахування вищезазначених первинних бухгалтерських документів.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Як вбачається з платіжних доручень, доданих до позовної заяви, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2 146 грн., який необхідно стягнути з Державного бюджету України на користь позивача.

Відповідно до вимог ст. 160 КАС України у судовому засіданні 04 липня 2012 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови в повному обсязі відкладено, про що сторони повідомлено в судовому засіданні з урахуванням норм ст. 167 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкартранс» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень -рішень № 0000062270, № 0000072270 від 10.05.2012 задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби № 0000062270 від 10.05.2012 з податку на додану вартість у сумі 437 838, 75 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000072270 від 10.05.2012 з податку на прибуток у сумі 462 498, 00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкартранс» судові витрати у розмірі 2 146 грн.( дві тисячі сто сорок шість гривень 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 09 липня 2012 року.

СуддяС.М. Чиркін