Постанова № 25149603, 12.06.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2012 року 17-15 Справа № 0870/2711/12

Запорізький окружний адміністративний суд

у складі головуючого - судді Сацького Р.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1до: Приморської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

про: скасування податкового повідомлення-рішення №0000521702 від 20.10.2011

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0000521702 від 20.10.2011.

У зв'язку з реорганізацією податкового органу, судом була проведена заміна відповідача з Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області на Приморську міжрайонну державну податкову інспекцію Запорізької області Державної податкової служби.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що при укладенні та виконанні договору поставки з ТОВ «Доміно-2010», ФОП ОСОБА_1. діяв виключно в межах вимог ст.ст.265, 267 ГК України, ст.ст.526, 656, 658, 659, 664, 712 ЦК України. Отримання товару, поставленого постачальником за накладними в момент вручення товару, доставленого продавцем, повністю відповідає домовленістю між сторонами та ст.664 ЦК України, ч.4 ст.265 ГК України. Вказує, що внутрішніми бухгалтерськими документами підтверджується, що отримані від ТОВ «Доміно-2010» товари були використані у господарській діяльності позивача, а відповідно угода поставки була укладена з метою настання реальних наслідків, якими є отримання грошових коштів постачальником та товару покупцем. Стверджує, що зазначені правові наслідки були досягнуті сторонами і це повністю підтверджується документами бухгалтерського обліку. В той же час зазначає, що посадовими особами ДПІ у Приазовському районі перевищено службові повноваження та взято на себе функції судових органів щодо визнання оспорюваного договору недійсним, що суперечить чинному законодавству та свідчить про ґрунтування позиції податкового органу на власних незаконних припущеннях, оскільки визнання правочину недійсним з підстав, вказаних в акті перевірки (ч.ч.1, 5 ст.203, ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216 та ст.228 ЦК України) є виключними повноваженнями суду. Також вважає, що податковим органом при проведенні перевірки на нього покладено обов'язки здійснити дії щодо перевірки контрагента, які він здійснювати не повинен. Також позивач посилається на порушення з боку податкового органу вимог п.75.1.2 ст.75, п.79.1 ст.79, п.78.1.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України та вважає, що підстави та право на проведення позапланової невиїзної документальної перевірки станом на 07.10.2011 року у податкової інспекції були відсутні, оскільки на письмовий запит ДПІ у Приазовському районі Запорізької області підприємцем були надані запитувані документи.

Представники сторін у судове засідання не прибули. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представником позивача надано клопотання про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Згідно ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 2 ст. 128 КАС України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ст. 41 КАС України суд під час розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Фахівцями ДПІ у Приазовському районі на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до наказу ДПІ у Приазовському районі від 23.09.2011 року № 330 проведена позапланова невиїзна документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_1 щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Доміно-2010» у червні 2011 року, за результатами якої складено акт № 267/17/2826512635 від 07.10.2011.

20 жовтня 2011 року ДПІ у Приазовському районі Запорізької області на підставі акту перевірки № 267/17/2826512635 від 07.10.2011 прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000521702, яким ФОП ОСОБА_1. визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 210 646 грн. 00 коп., в тому числі 210 645 грн. 00 коп. за основним платежем та 1 грн. 00 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, ФОП ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом про визнання його незаконним та скасування.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню виходячи наступного.

В акті перевірки № 267/17/2826512635 від 07.10.2011 року зазначено, що у періоді, який перевірявся, ФОП ОСОБА_1. мав взаємовідносини з ТОВ «Доміно-2010» з поставки дизельного пального, бензину та автошин. ТОВ «Доміно-2010» на користь ФОП ОСОБА_1 виписано податкові накладні № 63 від 07.06.2011, № 121 від 15.06.2011, № 144 від 17.06.2011, № 151 від 20.06.2011, № 156 від 21.06.2011, сума податку на додану вартість за якими включена до складу податкового кредиту за червень 2011 року.

Перевіркою не встановлено факту передачі товарів від продавця покупцю у зв'язку відсутністю (ненаданням до перевірки) актів приймання-передачі товарів, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання продукції. Відсутні товарно-транспортні накладні, довіреності та інші документи, що підтверджують природу походження відвантаженого товару, фактичне транспортування товарно-матеріальних цінностей (товарно-транспортні накладні, довіреності тощо), умови такого транспортування. Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводились у безготівковій формі.

Враховуючи вищевикладене, на думку податкового органу, правочини, укладені між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Доміно-2010» не спричинили реального настання юридичних наслідків, виходячи із наступного.

В ході проведення перевірки не встановлено факту передачі ТМЦ від ТОВ «Доміно-2010» до ФОП ОСОБА_1 в зв'язку з відсутністю первинних бухгалтерських та податкових документів, а саме актів приймання-передачі товарів, документів, що засвідчують транспортування, зберігання продукції.

Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що операції є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені операції, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215, ч.ч.1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України, є нікчемними і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Посилаючись на положення п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова інспекція дійшла висновку про відсутність у ФОП ОСОБА_1 об'єкту оподаткування податком на додану вартість операцій з ТОВ «Доміно-2010».

З огляду на викладене, ДПІ у Приазовському районі Запорізької області прийшла до висновку про порушення позивачем вимог п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 210 645 грн. 00 коп.

При цьому, як вбачається із акту перевірки, підставою для таких висновків послугував отриманий від ДПІ у Київському районі м. Харкова акт № 457/23-5/37367946 від 14.09.2011 року про результати зустрічної звірки ТОВ «Доміно-2010».

Суд не погоджується з таким висновком податкового органу з огляду на наступне.

Згідно Ліцензії АВ № 551230 ФОП ОСОБА_1. мав право з 31.08.2010 року здійснювати внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами. У власності підприємця знаходяться вантажні автомобілі та причепи.

Між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Доміно-2010» в простій письмовій формі було укладено правочини (шляхом обміну документами), за якими позивач придбавав дизельне пальне, бензин та автошини.

Товар (дизельне пальне, бензин, автошини) за видатковими накладними (долучені до матеріалів справи) отримував безпосередньо ФОП ОСОБА_1.

Відповідно до п.2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Як передбачено у п.2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, товари відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів, якими, згідно з Інструкцією, виступають підприємства, що виписують довіреність на одержання цінностей від постачальників фізичним особам - своїм працівникам, надаючи їм статусу представників підприємства перед підприємством-постачальником.

Але у даному випадку суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа безпосередньо представляє власні інтереси, тому за законодавством не потрібно вимагати від нього довіреність на себе. Таким чином, доводи податкової інспекції в цій частині є безпідставними.

Із позовної заяви встановлено, що транспортування товарів здійснювалося постачальником - ТОВ «Доміно-2010» автомобільним транспортом. У зв'язку цим позивачу невідомо, які саме автомобілі та на яких умовах використовувались ТОВ «Доміно-2010» для транспортування товару.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно п.п.11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспорту накладу на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості, не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Виходячи з наданих до суду документів та тексту позовної заяви, такі товарно-транспортні документи ТОВ «Доміно-2010» не надавалися.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.2 ст.9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричинити реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що всі придбані паливно-мастильні матеріали та запасні частини, були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ФОП ОСОБА_1 за накладними, що в свою чергу призвело до зміни майнового стану платника податків.

За мірою потреби пальне та автошини використовувались ФОП ОСОБА_1 для заправки та ремонту автомобілів, що підтверджується наданими до суду відомостями на видачу паливно-мастильних матеріалів та актів приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей.

Тобто, придбаний у ТОВ «Доміно-2010» товар в подальшому нікому не реалізовувався, а був використаний у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1

Щодо посилань податкової інспекції на відсутність необхідних умов для зберігання товару суд зазначає наступне.

Як вбачається із самого акту перевірки, підприємець є власником будівлі ремонтної майстерні, розташованої в АДРЕСА_1. Крім того, за договором дарування від 22.01.2010 року позивач є власником автозаправної станції по АДРЕСА_2.

Той факт, що в акті перевірки № 457/23-5/37367946 від 14.09.2011 контрагента позивача - ТОВ «Доміно-2010» значиться про відсутність підприємства за місцем реєстрації не є беззаперечним доказом того, що товар взагалі, а зокрема і по спірній поставці, був відсутній. Вказане свідчить лише про те, що податкова інспекція не вжила всіх необхідних та достатніх заходів для отримання документального підтвердження вказаним обставинам.

Також слід зазначити, що відсутність у підприємства-контрагента основних засобів, зареєстрованих працівників та транспортних засобів тощо не може впливати на права контрагента - платника податків до тих пір, поки в судовому порядку не буде доведено наявність у посадових осіб такого підприємства умислу на укладення із таким суб'єктом господарювання угод з метою ухилення від сплати податків.

При цьому,у разі, якщо податковий орган посилається на наявність таких обставин, він повинен вжити усіх належних заходів для їх належного підтвердження та доведення.

Судом встановлено, що позивач отримав у підприємства-контрагента відомості щодо реєстрації юридичної особи, свідоцтво платника ПДВ. Перевірка інших обставин діяльності сторони за правочином на платника податків чинним законодавством не покладається та фактично є неможливою.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більш ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Крім того, відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» саме податкова накладна є звітним податковим та одночасно розрахунковим документом.

Отже, Законом України «Про податок на додану вартість» встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податку виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Закону України «Про податок на додану вартість» акт перевірки не містить, ФОП ОСОБА_1. правомірно включив суми податку на додану вартість по отриманим товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору чинного законодавства, доказом.

Посилання податкової інспекції на порушення позивачем вимог п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якої об'єктом оподаткування є операції платників податків з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України суд зазначає.

Під поставкою товарів відповідно до п.1.4 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на таку товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Судом встановлено, що укладений між ФОП ОСОБА_1 та контрагентом ТОВ «Доміно-2010» правочин фактично виконувався, тобто був реальним.

Крім того, суд не може погодитись з правовою позицією відповідача і в частині нікчемності вказаної угоди, вважає її хибною з огляду на наступне.

Частина 1 ст.203 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203 та ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку та не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідно до ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином,про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст.234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. Судові рішення про визнання договорів, укладених між позивачем та контрагентами, недійсними відсутні.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину укладений позивачем правочин є чинним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Відповідачем ні в акті перевірки, ні будь-яким іншим належним способом не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочину позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до п.1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327 (далі - Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформлюється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного чи іншого законодавства - довідка. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пунктом 2.3.4 Порядку передбачено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що цей договір ймовірно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання його таким.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову

Таким чином, суд вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновків про заниження позивачем податку на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 210 646 грн. 00 коп.

З огляду на викладене, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приазовському районі Запорізької області № 0000521702 від 20 жовтня 2011 року - скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Податкове повідомлення-рішення № 0000521702 від 20.10.2011, прийняте Державної податкової інспекцією у Приазовському районі запорізької області відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - скасувати.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 106 (дві тисячі сто шість) грн. 46 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя /підпис/ Р.В. Сацький