Постанова № 25143661, 05.07.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/5699/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12-00 год.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Чекменьова Г.А.

при секретарі Токмаковій Є.А.

за участю:

представника позивача Чебаненка Є.О.,

представника відповідача Яковлева В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Управляючої компанії «Центавр-Плаза» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Управляючої компанії «Центавр-Плаза» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач у порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.01.2007 року за № 70 не виконав нормативи по створенню 1 робочого місця по працевлаштуванню інвалідів. Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 21 особу, тобто, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 інваліда. Фактично у відповідача за вказаний період жодного інваліду не працювало. Тому позивач просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році з розрахунку середньої річної заробітної плати на підприємстві у розмірі 10 919 грн. 05 коп., а також нараховану пеню у розмірі 1224 грн. 22 коп.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засідання позов не визнав, надав письмові заперечення, зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників це поняття, яке залишилось в обігу з радянських часів, та не має свого законодавчого визначення та закріплення. Це визначення базується на іншому застарілому понятті - штатний розклад, який також не визначений і не закріплений чинним законодавством. Приватні підприємства, включаючи відповідача, не мають штатних розкладів та визначеної кількості працівників за відсутності такої необхідності. Крім того, середньооблікова кількість - це статистичне поняття, яке визначається на підставі розрахунків, яке відповідач не веде за відсутності такої необхідності. Послався на "Інструкцію зі статистики кількості працівників", затверджену Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286, яка визначає, що у формах державних статистичних спостережень містяться різні показники кількості працівників, які відрізняються методом розрахунку та метою їхнього використання. Показник середньооблікової кількості штатних працівників використовується для визначення кількості зайнятих працівників за сферами економічної діяльності та ведення спостереження за змінами мобільності робочої сили. Суть його визначення полягає у тому, що зайнятий працівник враховується тільки один раз (за місцем основної роботи), незалежно від терміну трудового договору та тривалості робочого часу. Показник середньооблікової кількості усіх працівників в еквіваленті повної зайнятості використовується для визначення середнього рівня заробітної плати та інших середніх величин у цілому по підприємству, а також аналізу ефективності використання робочої сили. Вказана Інструкція носить рекомендаційний характер стосовно методики визначення статистичних показників і не встановлює обов'язку щодо розрахунку таких показників. Аналогічним чином статистика працюючих інвалідів не є обов'язковою для підприємства.

Також представник відповідача вказав, що відповідно до приписів Цивільного кодексу і законодавства про інформацію та про доступ до інформації забороняється збір інформації особистого характеру про особу без її згоди. Тому відповідач не збирає даних про своїх працівників і не веде статистику за окремими ознаками, включаючи інвалідність.

Зазначив, що з боку позивача акт перевірки суду не надано, хоча постановою КМУ № 70 від 11.01.2007 р., яка є чинною, затверджений порядок проведення перевірок Фондом соціального захисту інвалідів та встановлений порядок фіксації порушень і складання акту перевірки. Отже, позивач не надав ніяких доказів порушення Відповідачем вимог закону. Позовні вимоги базуються на довідці пенсійного фонду, у якій зазначені загальні статистичні дані про відповідача, та які не містять доказів порушення вимог закону.

Зауважив про пропуск позивачем строку подачі позову та наявність колізії у законодавчих актах, що регулюють спірні відносини, оскільки, на думку представника відповідача, Господарський кодекс України має вищу юридичну силу, ніж Закон «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», посилаючись на ст. 249 ГК України про гарантії прав суб'єктів господарювання у разі неправомірного застосування до них адміністративно-господарських санкцій. З наведених підстав заявив клопотання про внесення подання до Верховного Суду України про порушення перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції України положень Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні».

Також представник відповідача заперечив підвідомчість справи адміністративному суду. Просив залишити позов без розгляду, або у задоволенні позову відмовити, або закрити провадження у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та встановивши відповідні обставини, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач - Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів є територіальним органом Фонду соціального захисту інвалідів, і діє на підставі Положення про Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (надалі - Закон № 875-XII) , законодавство про соціальну захищеність інвалідів в Україні складається з цього Закону та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Згідно ст. 17 Закону № 875-XII метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

За приписами ст. 10 Закону № 875-XII фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності інвалідів і дітей-інвалідів здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі Фонду соціального захисту інвалідів, місцевих бюджетів, а також органами місцевого самоврядування за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення за рахунок коштів місцевих бюджетів. Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів.

Постановою КМ України від 31 січня 2007 р. № 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"" затверджені:

- Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю;

- Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування;

- Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об'єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів;

- Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів;

- Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету;

- Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю.

Згідно вищенаведеному Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, предметом проведення перевірки є: реєстрація роботодавців у відділеннях Фонду; подання роботодавцями до відділень Фонду звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; сплата роботодавцями суми адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відділення Фонду письмово повідомляє не пізніше ніж за десять днів до початку проведення планової перевірки роботодавця про проведення перевірки із зазначенням дати її початку і закінчення. Повідомлення надсилається рекомендованим листом чи телефонограмою за рахунок коштів відділення Фонду або вручається особисто роботодавцю під розписку.

При розгляді справи встановлено, що рекомендованим листом від 07.10.2012 р. позивач повідомив відповідача про проведення перевірки з 25.10.2010 р. (а.с.27), який отриманий відповідачем 13.10.2010 р. згідно поштовому повідомленню про вручення (а.с.57).

Згідно службовій записці головного спеціаліста Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с.43) акт перевірки не був складений у зв'язку з тим, що ТОВ "Управляюча компанія "Центавр-Плаза" не допустила її до проведення перевірки. Про вказані обставини позивач повідомив прокурора Ворошиловського району м. Донецька листом від 27.10.2010 р. (а.с.44).

Крім того, представник позивача письмово повідомив суд, що відповідач процедуру реєстрації у відділенні Фонду не здійснював, звіти за формою 10-ПІ не подавав (а.с.45).

Відповідач вказані обставини не спростував, натомість пояснив, що відповідач не збирає даних про своїх працівників і не веде статистику за окремими ознаками, не має штатного розкладу та обліку визначеної кількості працівників за відсутності такої необхідності.

З урахуванням того, що згідно ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд вважає, що обставини, викладені позивачем, протягом розгляду справи знайшли своє підтвердження.

З огляду на вказані обставини суд зазначає, що згідно п. 8. вказаного Порядку проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, роботодавець зобов'язаний надавати уповноваженій посадовій особі відділення Фонду для ознайомлення і перевірки, зокрема, такі документи:

- повідомлення про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду;

- статут або установчий договір;

- штатний розпис;

- особові картки;

- трудові книжки працівників;

- звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів;

- копії документів, що підтверджують інвалідність працівників;

- накази (розпорядження) про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, розірвання трудового договору;

- трудові договори (контракти), цивільно-правові договори та інші документи первинного та бухгалтерського обліку;

- табель обліку використання робочого часу та розрахунок заробітної плати;

- відомості нарахування заробітної плати;

- розрахунково-платіжні, розрахункові та платіжні відомості;

- табель виходу на роботу;

- платіжні доручення.

Отже, відсутність реєстрації відповідача у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів, ухилення від ведення обліку та подачі звітності, відмова від допуску спеціаліста Фонду до проведення перевірки, прямо суперечать нормативним актам, затвердженим постановою КМ України від 31 січня 2007 р. № 70, невідповідність яких вимогам законів та Конституції України при розгляді справи не встановлена.

За наведених умов інформацію щодо дотримання відповідачем вимог Закону № 875-XII позивач отримав з відповіді Донецького обласного центру зайнятості, отриманої 16.02.2012 р. (а.с.12-13), та відповіді Управління ПФУ у Ворошиловському районі м. Донецька, отриманої 24.02.2012 р. (а.с.14), про середньооблікову чисельність штатних працівників та річний фонд оплати праці.

З огляду на наведені обставини суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тому, враховуючи, що відповідачем штучно створені умови неможливості проведення перевірки дотримання вимог Закону № 875-XII, з моменту отримання необхідних відомостей у лютому 2012 р. позивачем, який звернувся до суду 10.05.2012 р. згідно поштовому штемпелі на конверті з позовною заявою (а.с.6), не пропущений встановлений ст. 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду, через що суд розглянув справу за суттю позовних вимог.

Згідно отриманих відомостей позивачем складений розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2010 р. (а.с.7), згідно якому середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 21 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII становить 1 особа. Разом з тим, фактично на підприємстві жодного інваліду не працює, чим порушуються вимоги зазначеної норми законодавства, через що сума адміністративно-господарських санкцій, яка дорівнює середньорічній заробітній платі штатного працівника, становить 10 919,05 грн.

За наведених обставин позивачем складений розрахунок пені на заборгованість по сплаті вищезазначених адміністративно-господарських санкцій, згідно якому сума пені складає 1224,22 грн.

Відомості, зазначені у вказаних розрахунках, відповідачем жодним доказом не спростовані. Ухвала суду від 20.06.2012 р. про витребування доказів відповідачем не виконана з посиланням на відсутність витребуваних судом відомостей, обов'язковість яких, на думку відповідача, не встановлена чинним законодавством. В тому числі, стосовно звіту про вакансії по формі № 3-ПН відповідач зазначив, що відповідно до чинного законодавства і листа Міністерства соціальної політики України від 23.09.2011 р. № ДЦ-04-6691/0/6-11 за неподання такого звіту відповідальності не передбачено, а тому він може подаватись у добровільному порядку. На підприємстві відповідача такі звіти відсутні, оскільки поняття вакансії, як і середньооблікової чисельності, пов'язано з наявністю штатного розкладу, який на приватних підприємствах, як правило, не складається за його непотрібністю.

Стосовно правового регулювання спірних відносин, суд зауважує, що статтею 19 Закону № 875-XII встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту та сплати ними адміністративно-господарських санкцій, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відділення Фонду соціального захисту інвалідів з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, мають право в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подачі ними звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі шляхом зарахування, та сплати ними адміністративно-господарських санкцій.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

З огляду на вказані норми спеціального Закону № 875-XII судом встановлений факт порушення відповідачем зазначених норм. Таким чином, оскільки на підприємстві відповідача не працює жодного інваліда, він має сплатити адміністративно-господарські санкції, передбачені статтею 20 Закону № 875-XII.

Вказаною статтею передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Як встановлено протягом розгляду справи сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем у встановлений ст. 20 Закону № 875-XII строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу) сплачена не була, що дає підстави для нарахування пені відповідно до ст. 20 цього Закону і п. 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою КМ України від 31 січня 2007 року № 70, що обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

При цьому суд відхиляє заперечення відповідача щодо невідповідності Закону № 875-XII положенням Господарського кодексу України, оскільки вказані акти законодавства мають рівну юридичну силу, а відповідачем не обґрунтована наявність колізій між вказаними актами законодавства, оскільки главою 27 ГК України передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання, що узгоджується з приписами спеціального Закону № 875-XII. Крім того, інші наведені представником відповідача норми мають різний предмет правового регулювання.

Зокрема, посилання представника відповідача на відсутність рішення про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, яке могло бути оскаржено відповідачем, не свідчить про необґрунтованість заявленого позову, оскільки спеціальним законодавством позивач не наділений повноваженнями на прийняття такого рішення. За таких обставин вказані санкції та пеня стягуються безпосередньо за судовим рішенням за відсутністю процедури досудового оскарження рішення суб'єкта владних повноважень.

Заперечення представника відповідача стосовно підвідомчості вказаної справи суд також вважає необґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 5 ст. 20 Закону № 875-XII передбачено стягнення адміністративно-господарських санкцій або пені за рішенням господарського суду. Проте, згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції визначається як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ст. 4 КАС України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п. 13 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення КАС України закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу. Закон № 875-XII від 21 березня 1991 року прийнятий та набрав чинності до створення та початку роботи адміністративних судів України.

Тому, згідно Прикінцевим та перехідним положенням КАС України, ця справа підлягає розгляду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України, через що відсутні підстави для закриття провадження у справі у зв'язку з непідсудністю цієї справи адміністративному суду.

Оскільки при розгляді справи встановлено, що відповідач не вживає заходів щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві, враховуючи положення статей 19, 20 Закону № 875-XII, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році та нарахована пеня.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, судові витрати з відповідача не підлягають стягненню.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Управляючої компанії «Центавр-Плаза» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія «Центавр-Плаза» на користь Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2010 році, та пені у загальному розмірі 12 143 (дванадцять тисяч сто сорок три) грн. 27 коп., а саме: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в сумі 10 919 (десять тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 05 коп. та пеню в сумі 1 224 (одна тисяча двісті двадцять чотири) грн. 22 коп. на р/рахунок 31216230700001 в ГУ ДКСУ у Донецькій обл., ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016, код платежу 50070000.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 05 липня 2012 року. Постанова у повному обсязі виготовлена 10 липня 2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до адміністративного суду апеляційної інстанції через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Чекменьов Г.А.