Рішення № 25141512, 04.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 61/382-3/198-2012 04.07.12

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного

відокремленого підрозділу

До Житлово-будівельного кооперативу «Аеліта»

Про стягнення 114 202,94 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача ОСОБА_1 -по дов. № 93/2012/02/13-29 від 13.02.2012

Від відповідача ОСОБА_2 -по дов. № б/н від 14.05.2012

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу «Аеліта»114 202,94 грн. заборгованості, яка складається з 88 620,73 грн. основного боргу, 5 107,33 грн. пені, 16 380,60 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 3% річних в сумі 4 094,28 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору № 720204 від 01.05.2003 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 61/382 від 21.10.2011 позовні вимоги задоволені частково та

стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу «Аеліта»на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу

54 807,32 грн. основного боргу, 5 107,33 грн. пені, 16 380,60 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 4 094,28 грн. -3 % річних, 990,96 грн. державного мита та 204,78 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

- провадження в частині стягнення 23 813,41 грн. припинено на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України;

- в іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва № 61/382 від 21.10.2011 відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 61/382 від 30.01.2012 рішення Господарського суду міста Києва № 61/19 від 21.10.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 та рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2011 у справі № 61/382 відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду України № 61/382 від 24.04.2012 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2011 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 у справі № 61/382 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 61/382 були отримані Господарським судом міста Києва 04.05.2012 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В. з присвоєнням справі № 61/382-3/198-2012.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 61/382-3/198-2012 від 07.05.2012 розгляд справи було призначено на 17.05.2012.

Відповідач у поданих до відділу діловодства суду 15.05.2012 письмових поясненнях проти задоволення позову заперечує, оскільки не погоджується із здійсненими позивачем нарахуваннями. Вказує на те, що позивачем з 01.01.2011 застосовані тарифи, затверджені постановами НКРЕ, тоді як згідно п. 2.1. договору передбачено, що вартість теплової енергії визначається на підставі тарифів, затверджених розпорядженнями КМДА. Відповідач вважає, що розпорядження КМДА мають бути зареєстровані у встановленому законом порядку в органах юстиції. У відповідності до п. 2.2.3. договору передбачено обов'язок позивача (додаток № 3 договору) повідомляти відповідача про зміну тарифів у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження КМДА. Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України не допускається зміна та розірвання договору в односторонньому порядку. Своєї згоди на зміну умов договору та застосування в розрахунках тарифів, затвердженими НКРЕ відповідач не надав.

Позивачем в судовому засіданні 17.05.2012 подано клопотання про зупинення провадження у справі № 61/382 до моменту розгляду зави про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012.

Суд розглянувши дане клопотання відмовив в його задоволенні, оскільки позивачем не подано доказів прийняття Верховним Судом України заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2012.

У відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 17.05.2012 було оголошено перерву до 19.06.2012, в судовому засіданні 19.06.2012 було оголошено перерву до 26.06.2012, в судовому засіданні 26.06.2012 було оголошено перерву до 03.07.2012.

Позивач у поданих в судовому засіданні 03.07.2012 письмових поясненнях зазначає, що позивачем правомірно застосовано розпорядження НКРЕ виконуючи приписи чинного законодавства.

В судовому засіданні 03.07.2012 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 04.07.2012.

В судовому засіданні 04.07.2012, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.05.2003 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Аеліта»»(абонент) було укладено договір № 720204 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі -договір).

Відповідно до умов вказаного договору (пункт 1.1), предметом останнього є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором.

Даний договір укладено з метою постачання теплової енергії для потреб будинку, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Туполєва, 5.

Згідно з пунктом 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Пунктом 2.3.1 договору визначено, що абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно п. 2.3.2. договору абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим у відповідача у період з 01.10.2008 до 01.07.2011 виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 88 620,73 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня в розмірі 5 107,33 грн., інфляційні витрати в сумі 16 380,60 грн. та 3% річних в сумі 4 094,28 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 8.1 договору сторонами погоджено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003.

При цьому п. 8.4. договору передбачає, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією (далі - правила), нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Відповідно до п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.2002, які згідно п. 3 можуть змінюватись в період дії договору.

Згідно п. 2.2.3. договору при зміні тарифів (додаток № 3 до договору) енергопостачальна організація має повідомляти абонента у п'ятиденний термін з моменту отримання розпорядження КМДА про їх змінення.

При цьому умовами договору не передбачено, що зміна тарифів є обов'язковою підставою для внесення змін до договору.

Відповідно до пункту 5.1 договору визначення кількості спожитої абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Пунктом 2 додатку № 4 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Пунктом 3 додатку № 4 до договору визначено, що відповідач сплачує вартість фактично спожитої теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому

3.1. в разі якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії за поточний місяць. У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.

3.2. абонентам, що не мають приладів обліку щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач в липні 2011 року перерахував позивачу кошти за отриману теплову енергію в розмірі 10 000,00 грн.

Отже, матеріали справи свідчать, що відповідачем на момент звернення позивача з даним позовом до суду (08.08.2011 -штапм вхідної кореспонденції Господарського суду міста Києва) не порушено прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивачем не доведено порушення його права щодо несплати відповідачем боргу за теплову енергію в розмірі 10 000,00 грн. станом на день подання позовної заяви до суду, в зв'язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

Стаття 80 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд припиняє провадження у справі.

Припинення провадження у справі -це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як свідчать матеріали справи після порушення провадження у справі в серпні та вересні 2011 року відповідач перерахував позивачу кошти за отриману теплову енергію в розмірі 20 000,00 грн. та в розмірі 3 813,41 грн., загалом на суму 23 813,41 грн.

Надані докази свідчать про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення боргу за отриману теплову енергію в розмірі 23 813,41 грн., що у відповідності до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою припинення провадження у справі в цій частині.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію у повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до умов вказаного договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з жовтня 2008 року по червень 2011 року на загальну суму 439 086,90 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії, з яких відповідачем на момент розгляду справи судом було сплачено лише 384 279,58 грн. (439 08690 грн. -350 466,17 грн. (сплачено відповідачем до червня 2011 року) -10 000,00 грн. (сплачено відповідачем в липні 2011 року) -23 813,41 грн. (сплачено відповідачем в серпні та вересні 2011 року)).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію в повному обсязі, в результаті чого на момент розгляду справи в суді у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 54 807,32 грн. (439 086,90 грн. -384 279,58 грн.)

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 54 807,32 грн. за спожиту теплову енергію обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію у повному обсязі, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 3.5. додатку № 4 до договору передбачено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п.3 цього додатку) енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати за теплову енергію, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, позивачем обмежений у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за теплову енергію відповідачем не виконані, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 3.5. додатку № 3 до договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір якої за розрахунками позивача та неоспореними відповідачем становить 5 107,33 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 5 107,33 грн., обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних -4 094,28 грн. та 16 380,60 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

За перерахунками суду, здійсненими в межах періодів, визначених позивачем, розмір інфляційних втрат складає 14 786,00 грн. Суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог в цій частині.

В частині нарахування інфляційних втрат в розмірі 1 594,60 грн. в позові слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства України.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 4 094,28 грн. (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Заперечення відповідача не приймаються судом до уваги з огляду на таке

Нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації, оскільки відповідно до преамбули та п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»та п. 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади до предмета регулювання цих актів не віднесено акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів. Отже, реєстрація актів органів місцевого самоврядування (зокрема, щодо затвердження тарифів) в органах юстиції діючим законодавством не передбачена.

Як встановлено судом між сторонами укладено договір поставки, а не договір про надання комунальних послуг, а отже і Закон України «Про жилого-комунальні послуги»не поширюється на правовідносини що виникли між сторонами. В даному випадку відносини між сторонами регулюються законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання».

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про теплопостачання»до повноважень Національної комісії, регулювання ринку комунальних послуг України при регулюванні господарської діяльності суб'єктів відносин у сфері теплопостачання, зокрема належить встановлення тарифів на теплову енергію суб'єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією. А до створення Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, дана функція покладена на Національну комісію регулювання електроенергетики України.

Тарифи на теплову енергію АЕК «Київенерго» встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 № 1729, визначені на підставі Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 955 від 10.07.2006.

Відповідно до п. 1 цей Порядок визначає механізм формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії підприємствам сфери теплопостачання та надання послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Відповідно до п. 3 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, тарифи формуються для трьох категорій споживачів - населення, бюджетних установ т а інших споживачів.

Діяльність ПАТ «Київенерго»полягає в поставці теплової енергію юридичним особам - надавачам послуг з теплопостачання для потреб опалення та гарячого водопостачання.

Відповідно до Указу Президента України від 03.10.1992 № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»дія даного Указу не поширюється на рішення Національної комісії регулювання електроенергетики України в частині встановлення цін і тарифів, а отже, дані рішення також не підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України.

Потрібно також звернути увагу, що постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України щодо встановлення тарифів на теплову енергію є нормативно-правовими актами, а не актами індивідуальної дії, тому їх застосування не може залежати від дати повідомлення про це споживача.

В постанові Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1729 від 14.12.2010 зазначено, що вона набирає чинності з 01.01.2011, а тому визначення позивачем вартості теплової енергії виробництва АК «Київенерго»з 01.01.2011 здійснено на підставі цієї постанови.

Крім цього у розпорядженні КМДА № 99 від 27.01.2011 № 99 «Про встановлення тарифів на теплову енергію та встановлення тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання гарячої води виконавцям цих послуг усіх форм власності для здійснення розрахунків з населенням», яке введено в дію з 01.02.2011 чітко зазначено, що воно прийняте відповідно до низки Законів України та інших нормативних актів, в тому числі відповідно до постанови НКРЕ від 14.12.2010 № 1729 «Про затвердження тарифів на теплову енергію АЕК «Київенерго».

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Аеліта»(м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 5, код ЄДРПОУ 23697179) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу (м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 54 807 (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот сім) грн. 32 коп. основного боргу, 5 107 (п'ять тисяч сто сім) грн. 33 коп. пені, 14 786 (чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят шість) грн. 00 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 4 094 (чотири тисячі дев'яносто чотири) грн. 28 коп. -3 % річних, 787 (сімсот вісімдесят сім) грн. 94 коп. витрат по сплаті державного мита та 162 (сто шістдесят дві) грн. 82 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Провадження у справі в частині стягнення 23 813,41 грн. припинити.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

СуддяВ.В.Сівакова

Рішення підписано 09.07.2012.