Рішення № 25141286, 04.07.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-55/6712-2012 04.07.12

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., за участю секретаря судового засідання Іванова О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Міністерства інфраструктури України

до відповідача: Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

про визнання права власності

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (за дов.)

від відповідача: ОСОБА_2 (за дов.)

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Міністерство інфраструктури України, звернувся до господарського суду з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про визнання права власності держави Україна в особі Міністерства інфраструктури України на на об'єкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 15 та знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», а саме: - будівля трансформаторної підстанції № 1691 загальною площею 27,3 м2 (літера «А»за Технічним паспортом), інвентарний номер 010080, рік побудови 1963р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний об'єкт нерухомості обліковуються на балансі відокремленого підрозділу відповідача та належать до єдиної транспортної системи, органом уповноваженим здійснювати управління якою є Міністерство інфраструктури України. Проте, відповідачем до цього часу не здійснено дій з оформлення та видачі правовстановлюючих документів на спірне майно, що свідчить про невизнання ним прав держави на спірні об'єкти і порушує права і охоронювані законом інтереси Міністерства інфраструктури України.

Відповідач у відзиві від 30.05.2012р., який був наданий через канцелярію суду 31.05.2012р., зазначив, що спірне майно правомірно перебуває на балансі Київської дистанції електропостачання та знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця".

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Сторони у судових засіданнях клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.4 Закону України "Про транспорт" державне управління в галузі транспорту здійснюють центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту, місцеві ради народних депутатів та інші спеціально уповноважені на те органи відповідно до їх компетенції.

Указом №581/2011 від 12.05.2011р. Президента України затверджено Положення про Міністерство інфраструктури України, відповідно до п.1 якого Міністерство інфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сферах авіаційного, автомобільного, залізничного, морського і річкового, міського електричного транспорту та у сферах використання повітряного простору України, туризму, діяльності курортів, метрополітенів, дорожнього господарства, забезпечення підготовки та реалізації в Україні інфраструктурних проектів для виконання завдань і заходів з підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, інших міжнародних спортивних подій, забезпечення безпеки руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства. За змістом вказаного нормативно-правового акту позивач є центральним органом виконавчої влади у сфері транспорту, дорожнього господарства, туризму та інфраструктури.

Підпунктом 5 пункту 4 зазначеного Положення встановлено, що Міністерство інфраструктури України здійснює відповідно до законодавства функції з управління об'єктами державної власності, майном підприємств, установ, організацій, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за діяльністю господарських структур.

Згідно із ч.2 ст.73 Господарського кодексу України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Відповідно до преамбули статуту Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця", зареєстрованого у Шевченківській районній в м.Києві державні адміністрації за №12197, вказана юридична особа заснована на державній власності, відноситься до сфери управління Міністерства транспорту України (орган управління майном), та підпорядкована Державній адміністрації залізничного транспорту України.

Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-західна залізниця" є основною організаційною ланкою на залізничному транспорті, що здійснює забезпечення перевезення пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі, виробничу та комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу) (п.2.1 Статуту).

У п.4.2 статуту визначено, що майно Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" є державною власністю і належить відповідачу на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи до нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Джерелом формування майна Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця" у п.4.3 зазначеного установчого документу визначено: майно, передане залізниці центральними та місцевими органами виконавчої влади; майно Укрзалізниці, що є державною власністю, передане залізниці; доходи, одержані від усіх видів своєї діяльності, передбачених цим статутом; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення та дотації з бюджету; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; придбання майна іншого підприємства; інше майно, набуте на підставах, не заборонених законодавством.

Відповідно до доданих до матеріалів технічного паспорта, складеного Комунальним підприємством "Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" станом на 28.11.2011р., довідкою Київської дистанції електропостачання Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" №291 від 11.04.2012 р., інвентарної картки №010080, спірне нерухоме майно обліковується на балансі Київської дистанції електропостачання Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця".

Крім того, в матеріали справи надано належним чином засвідчену копію Витягу з бази даних Державного земельного кадастру від 18.08.2010р. та від 03.12.2010р., щодо перебування спірного майна на земельній ділянці за адресою м.Київ, вул. Електриків, 15 та відомості про наявність земельних ділянок (податковий розрахунок на землю).

Частиною 3 ст.73 Господарського кодексу України передбачено, що майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Згідно зі ст.139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Статтею 170 Цивільного кодексу України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно ст.326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, в тому числі, грошові кошти, які належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Аналогічні положення передбачені статтею 321 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Повага до права власності закріплена і у якості загальновизнаного міжнародно-правового принципу. Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р., ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожній особі (у тому числі, і юридичній, оскільки останні відповідно до ч.1 ст.91 Цивільного кодексу України здатні мати такі ж права та обов'язки, як і фізичні, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині) належить невід'ємне право на судовий захист своїх прав та інтересів.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Згідно із ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, відповідно до приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16, 392 Цивільного кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Приймаючи до уваги, що відповідно до листа №НЗЕ-5/893 від 09.04.2012р. право власності позивача на майно, стосовно якого позивачем заявлено вимоги про визнання права власності, не визнається та оспорюється відповідачем, суд дійшов висновку, що Міністерство інфраструктури України мало право на звернення до суду з розглядуваним позовом.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що спірне майно є власністю держави Україна та знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця", уповноваженим органом управління яким є Міністерство інфраструктури України, внаслідок чого позовні вимоги Міністерства інфраструктури України є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи зміст клопотання позивача про розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 3, 16, 188, 316, 317, 319-322, 328, 331, 392, 651 Цивільного кодексу України, ст.ст. 188-190 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 22, 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Міністерства інфраструктури України до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" -задовольнити.

2. Визнати право власності Держави Україна в особі Міністерства інфраструктури України (01135, м. Київ, пр-т. Перемоги, 14, код 37472062) на об'єкт нерухомості, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Електриків, 15 та знаходиться в господарському віданні Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», а саме: - будівля трансформаторної підстанції № 1691 загальною площею 27,3 м2 (літера «А»за Технічним паспортом), інвентарний номер 010080, рік побудови 1963р.

У судовому засіданні 04.07.2012р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення підписано 05.07.2012р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним господарським судом.

Суддя Н.І. Ягічева