Постанова № 25139817, 04.07.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 липня 2012 року 10:20 № 2а-7788/12/2670

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла»

до відповідача Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.01.2012 року № 0000012303 в частині та від 03.01.2012 року № 0000032303 повністю

Суддя Добрянська Я.І.

Секретар судового засідання Юзина О.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 05.06.2012 р.);

ОСОБА_3 (довіреність № б/н від 05.06.2012 р.)

від відповідача: ОСОБА_4 (довіреність № 2541/9/10-006 від 11.06.2012 р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 04.07.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла»звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.01.2012 року № 0000012303 в частині та від 03.01.2012 року № 0000032303 повністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 2а-7788/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 04.07.2012 р. представники позивача позов підтримали та в судових дебатах просили суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському р-ні м. Києва № 0000012303 від 03.01.2012 р. в частині нарахованої суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 115 449,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 84 141,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 31,308,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському р-ні м. Києва № 0000032303 від 03.01.2012 р.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представники позивача зазначили, що при проведенні перевірки відповідач дійшов помилкового висновку про порушення позивачем вимог п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 73 277,00 грн., в т.ч.: за

2010 рік на 64 059,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року на 9 218,00 грн., та п.3.1 ст.3, п.4.1, п.4.5 ст.4, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.4, п.п 7.4.5, п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.201.1, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 165 917,00 грн. в т.ч., за лютий 2010 року -52 257,00 грн., за березень 2010 року -7 010,00 грн., за квітень 2010 року -25 788,00 грн., за червень 2010 року -18 730,00 грн., за серпень 2011 року - 57 332,00 грн., вересень 2011 року -4 800,00 грн.

На думку позивача, висновки, викладені в Акті перевірки, є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються допустимими доказами у справі, оскільки позивачем при здійсненні правовідносин із контрагентами в перевіряємому періоді було дотримано всіх вимог податкового та іншого законодавства.

Представник відповідача позов не визнав, зазначивши, що при проведенні документальної виїзної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2011 р., контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 73 277,00 грн., в т.ч.: за 2010 рік на 64 059,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року на 9 218,00 грн., та п.3.1 ст.3, п.4.1, п.4.5 ст.4, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.4, п.п 7.4.5, п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.201.1, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 165 917,00 грн. в т.ч., за лютий 2010 року -52 257,00 грн., за березень 2010 року -7 010,00 грн., за квітень 2010 року -25 788,00 грн., за червень 2010 року -18 730,00 грн., за серпень 2011 року - 57 332,00 грн., вересень 2011 року -4 800,00 грн., а відповідно оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач вважає правомірними та такими, що не підлягають скасуванню.

Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну виїзну планову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2011 р.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено Акт № 751/23-3-24726322 від 27.12.2011 р., в якому встановлено порушення позивачем вимог п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»щодо заниження податку на прибуток на загальну суму 73 277,00 грн., в т.ч.: за 2010 рік на 64 059,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року на 9 218,00 грн., та п.3.1 ст.3, п.4.1, п.4.5 ст.4, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.4.4, п.п 7.4.5, п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.201.1, п.201.4, п.201.7, п.201.10 ст.201, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 165 917,00 грн. в т.ч., за лютий 2010 року -52 257,00 грн., за березень 2010 року -7 010,00 грн., за квітень 2010 року -25 788,00 грн., за червень 2010 року - 18 730,00 грн., за серпень 2011 року - 57 332,00 грн., вересень 2011 року -4 800,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового законодавства, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000012303 від 03.01.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 207 396,25 гривень, у тому числі за основним платежем у розмірі 165 917 гривень, за штрафними санкціями у розмірі 41 479,25 гривень;

- № 0000032303 від 03.01.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 91 596,25 гривень, у тому числі за основним платежем у розмірі 73 277 гривень, за штрафними санкціями у розмірі 18 319,25 гривень.

Позивачем була подана первинна скарга (вих. № 13 від 13.01.2012 р.) до Державної Податкової Адміністрації у м. Києві про перегляд зазначених податкових повідомлень-рішень.

16 березня 2012 року позивач отримав лист від 13.03.2012 р. № 1207/10/12-114 від Державної Податкової Адміністрації у м. Києві, в якому міститься Рішення цього податкового органу про результати розгляду первинної скарги позивача.

Зазначеним рішенням Державна Податкова Адміністрація України в м. Києві залишила без змін податкове повідомлення-рішення № 0000012303 від 03.01.2012 р. та скасувала податкове повідомлення-рішення № 0000032303 від 03.01.2012 р. в частині 2 304,50 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції з податку на прибуток, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями контролюючих органів, позивачем була подана повторна скарга (вих. № 98 від 23.03.2012 р.) про перегляд податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва № 0000012303 від 03.01.2012 р. та № 0000032303 від 03.01.2012 р.

Рішенням Державної податкової служби України від 21.05.2012 р. № 8641 /6/10-2115 повторна скарга позивача була залишена без задоволення, а спірні податкові повідомлення - рішення без змін.

Рішення за результатами розгляду повторної скарги було отримане позивачем засобами поштового зв'язку 29.05.2012 р.

Таким чином, не погоджуючись із прийнятими Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби податковими повідомленнями-рішеннями від 03.01.2012 року № 0000012303 в частині та від 03.01.2012 року № 0000032303 повністю, позивач оскаржив їх у судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, зважаючи зокрема на наступне.

Як видно з позовної заяви, позивач не погоджується з висновками відповідача та вважає протиправним повідомлення-рішення № 0000012303 від 03.01.2012 р. в частині на загальну суму 115 449 гривень, у тому числі за основним платежем у розмірі 84 141 гривень, за штрафними санкціями у розмірі 31 308 гривень, та повністю повідомлення-рішення № 0000032303 від 03.01.2012 р.

Так, податковим повідомленням-рішенням № 0000032303 від 03.01.2012 р. позивачу донараховано податок на прибуток у розмірі 73 277 гривень.

Згідно з Актом перевірки відповідачем виявлено заниження валового доходу, а саме встановлене заниження задекларованих Підприємством показників у рядку 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів»на 294 095 гривень, в т.ч.:

- за 1 квартал 2010 року на 190 676 грн.;

- за 2 квартал 2010 року на 636 грн.;

- за 3 квартал 2010 року на 50 813 грн.;

- за 4 квартал 2010 рік на 11 890 грн.;

- за 1 квартал 2011 року на 40 080 грн.

На думку відповідача позивач здійснював облік приросту (убутку) балансової вартості товарів, матеріалів сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, незавершеному виробництві та залишках готової продукції з порушенням вимог п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»№ 334/94-ВР від 28.12.1994 р. та вимог п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого Наказом Мінфіну України № 246 від 20.10.1999 р., а саме: при обліку балансової вартості товарів та готової продукції позивач не врахував витрати на їх зберігання та страхування ризиків транспортування запасів, вартість яких була включена до складу валових витрат періоду, що перевірявся.

Так, на сторінках 9-12 Акту перевірки відповідач наводить перелік витрат на зберігання та страхування (договір оренди приміщення № 27 від 01.01.2009 р., укладеного з ВАТ «Київресурспостач», договір про надання приміщень в суборенду № 2102 від 10.02.2011 р., укладеного з ПАТ «УВК Україна»та ТОВ «Тіккуріла», договір страхування № 300202385.10 від 01.04.2011 р. укладеного з ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»), які на думку відповідача повинні бути враховані при обліку запасів відповідно до п.5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», а також наводить свій розрахунок обліку таких витрат відповідно до п.5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».

Однак, оглянувши наявні матеріали справи та вивчивши норми податкового законодавства за даного приводу, суд не може погодитися з такими висновками податкового органу щодо необхідності обліку зазначених витрат відповідно до п.5.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».

Відповідно до п.5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Отже, п.5.9. Закону про прибуток визначено, що платниками податку ведеться податковий облік приросту (убутку):

- (1) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів) на складах витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно);

- (2) балансової вартості сировини на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно);

- (3) балансової вартості матеріалів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно);

- (4) балансової вартості комплектуючих виробів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно);

- (5) балансової вартості напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно);

- (6) балансової вартості малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Отже, платники податку ведуть облік відповідно до п.5.9 України «Про оподаткування прибутку підприємства» тільки тих запасів, які визначені цим пунктом (товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів), ведуть такий облік по балансовій вартості таких запасів, при цьому, такий облік ведеться не по всіх таким запасам, а лише по тим запасам, по яким витрати на їх придбання та поліпшення включаються до складу валових витрат.

Відповідно, для того щоб визначити яким чином та чи взагалі ведеться облік щодо окремих запасів, відповідно до п.5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», треба, по-перше, визначитись, що є балансовою вартістю запасів, та по-друге, з'ясувати, чи включаються до складу валових витрат підприємства витрати на придбання та поліпшення таких запасів.

Так, щодо другого аспекту, відповідач не ставить під сумнів включення витрат на придбання та поліпшення запасів до складу валових витрат позивача, оскільки такі витрати пов'язані з його господарською діяльністю.

Проте, щодо першого аспекту, відповідач вважає, що витрати визначені ним на сторінці 9 Акта перевірки (на оренду складського приміщення та страхування товарів) повинні враховуватись у балансовій вартості запасів.

Із зазначеним суд погодитися не може, виходячи з наступного.

В Законі України «Про оподаткування прибутку підприємства»відсутнє визначення балансової вартості запасів чи товарів, а тому для отримання відповіді на дане питання відповідно до п.1.43 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»необхідно звернутися до Національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.8 та п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси»:

- придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю;

- первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між: сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць. Приклади розподілу транспортно-заготівельних витрат наведені в додатку до Положення (стандарту) 9;

- інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.

Отже, Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», на який в тому числі посилається і податковий орган, чітко визначено, що в первісну (тобто в балансову) вартість запасів включаються всі без виключення витрати, пов'язані з придбанням таких запасів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

На сторінці 9 Акту перевірки відповідачем визначені витрати, які на його думку повинні враховуватись і не враховувались позивачем при розрахунку приросту (убутку) запасів, а саме:

- витрати на послуги з оренди складських приміщень, отримані від ВАТ «Київресурспостач»;

- витрати на послуги оренди складських приміщень, отримані від ПАТ «УВК-Україна»;

- витрати на страхування, пов'язані з перевезенням вантажу, отримані від ЗАТ «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна».

Як було зазначено позивачем та не було допустимими доказами заперечено відповідачем, на складах, що орендуються позивачем у вказаних контрагентів, зберігається вже придбаний позивачем товар.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що витрати на зберігання запасів (послуги з оренди приміщень) не можуть бути включені до первісної (балансової) вартості товарів, так як ці витрати пов'язані не з придбанням (виготовленням) товарів, а з їх наступним продажем.

На сторінці 13 Акта перевірки відповідач зазначає, що у бухгалтерському обліку позивача вказані витрати відображаються як витрати на збут (рахунок 93 бухгалтерського обліку).

Так дійсно, відповідно до пункту 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Мінфіну № 318 від 31.12.1999 р., витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

- витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства.

Отже, витрати на оренду складських приміщень для зберігання вже придбаних товарів та витрати на страхування вже придбаних товарів не можуть відноситись до первісної (балансової) вартості товарів, а в повному обсязі відносяться до витрат на збут. А щодо витрат, які не складають балансову вартість товарів, не може вестися перерахунок відповідно до п.5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства».

Зважаючи на викладене, суд вважає необґрунтованим та безпідставним висновок відповідача щодо заниження позивачем валового доходу, а саме щодо заниження задекларованих позивачем показників у рядку 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів»в цілому на 294 095 гривень, а відповідно податкове повідомлення-рішення № 0000032303 від 03.01.2012 р. підлягає скасуванню в повному обсязі.

Також, податковим повідомленням-рішенням № 0000012303 від 03.01.2012 р. позивачу було донараховано податок на додану вартість у розмірі 165 917 гривень (без врахування штрафних санкцій).

Зокрема, відповідачем виявлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість (далі за текстом - ПДВ) за лютий 2010 року на 21 816 гривень (крім того штрафні санкції 5 454 грн.).

На думку відповідача, позивачем не правомірно задекларовано коригування податкових зобов'язань в сторону зменшення «самостійне виправлення помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації», а саме коригування зобов'язань у сторону зменшення за грудень 2009 року у розмірі 21 816 гривень.

Як видно з Акта перевірки, відповідач вважає неправомірним коригування податкових зобов'язань за грудень 2009 року, що відображено позивачем у декларації з податку на додану вартість за лютий 2010 року, з тих підстав, що при попередній перевірці позивача у травні 2010 року за період діяльності з 01.01.2007 р. по 31.12.2009 р. не були встановлені заниження або завищення податкового зобов'язання за грудень 20009 року, а отже, на думку відповідача, якщо такого завищення або заниження не було встановлено при попередній перевірці за грудень 2009 року, то відповідно позивач не міг коригувати показники за грудень 2009 року у декларації за лютий 2010 року.

Із такою позицією відповідача суд також погодитися не може, зважаючи на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, коригування податкових зобов'язань за грудень 2009 року було проведено позивачем у лютому 2010 року через встановлений законодавством механізм виправлення помилок, а саме через виправлення помилок шляхом їх відображення у податковій декларації за будь-який наступний податковий період.

Таке виправлення помилок відбулось при поданні декларації з ПДВ за лютий 2010 року, а отже, не пізніше 20 березня 2010 року.

Попередня перевірка позивача була завершена у травні 2010 року, що не заперечувалося сторонами, а отже, позивачем були зроблені виправлення до проведення та закінчення попередньої перевірки, хоча період з 01.01.2010 р. по 01.04.2010 р. у перевірку включений не був, контролюючий орган самостійно встановлює період за який проводить перевірку.

Крім того, висновки попереднього Акта перевірки щодо зобов'язань за грудень 2009 року не можуть прийматися до уваги, оскілки зміни в обчисленні податку відбуваються у періоді, що перевірявся відповідачем в даному випадку.

Так, пунктом 86.10 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (надалі за текстом - ПКУ) визначено, що в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Отже, якщо відповідач має сумнів щодо наявності помилок, які виправлені позивачем у лютому 2010 року за грудень 2009 року, відповідач повинен перевірити такі виправлення. У разі, коли в результаті такої перевірки відповідач отримає докази щодо неправомірності дій позивача, може прийматися рішення щодо заниження податкових зобов'язань.

Проте, відповідач зробив висновок щодо неправомірності дій позивача тільки з причини неможливості змін податкових зобов'язань за вже перевірений період, вважаючи, що по перевіреному періоду не може бути виправлень.

Однак, суд вважає, що позивач мав всі передбачені законодавством підстави уточнювати показники грудня 2009 року у лютому 2010 року ще до проведення попередньої перевірки.

Крім того, платник податків має право подавати уточнюючі розрахунки за будь-який період, навіть вже перевірений, оскільки відповідно до п.50.3 ПКУ:

- у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Зважаючи на таке, суд вважає необґрунтованим та безпідставним висновок відповідача щодо неправомірного декларування позивачем коригування податкових зобов'язань в сторону зменшення «самостійне виправлення помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації», а саме, коригування зобов'язань у сторону зменшення за грудень 2009 року у розмірі 21 816 гривень, а відповідно, податкове повідомлення-рішення № 0000012303 від 03.01.2012 р. підлягає скасуванню в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ за основним платежем 21 816 гривень та штрафних санкцій 5 454 гривні.

Також, при проведенні перевірки відповідачем було виявлено завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за лютий 2010 року у розмірі 20 841 гривень (крім того штрафні санкції 5 210 грн.).

Так, в Акті перевірки податковим органом зазначено, що в порушення вимог п.п.7.4.1 та п.п.7.4.4 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (надалі за текстом - Закон про ПДВ), позивачем включено до складу податкового кредиту з ПДВ, суму ПДВ з вартості придбаних послуг з організації конференції для компанії «Тіккуріла»15.02.2010 року (за договором доручення № 150609 від 15.06.2009 р. укладеного між ТОВ «Скай Тревел Холдинг Лтд»та ТОВ «Тіккуріла»: оренда конференцзалу, звукове обладнання, фуршет (їжа та напої), що не були пов'язані з веденням господарської діяльності позивача.

Однак, ні в Акті перевірки ні представником в судовому засіданні, відповідачем не було допустимими доказами доведено відсутність зв'язку понесених витрат на організацію конференції з господарською діяльністю позивача.

Крім того, що також не було допустимими доказами заперечено відповідачем, жодним нормативним актом не встановлено заборони чи обмеження щодо права платника податків замовляти послуги з проведення конференцій та презентацій, та відносити суми ПДВ, сплачені за такі послуги, до складу валового кредиту.

Так, зазначена конференція була проведена з метою інформування співробітників, партнерів та клієнтів позивача про нову стратегію ТОВ «Тіккуріла»стосовно торгівельної марки Tikkurila і Kolorit, географічний розподіл ринку та торгову структуру компанії, а відповідно жодних підстав вважати не відношення проведення такої конференції до господарської діяльності позивача, судом не вбачається.

Крім того, не віднесення зазначених витрат на проведення конференції до валових витрат, позивач пояснив наступним.

Позивач не включив до складу валових, витрати на проведення конференції не через те, що такі витрати не пов'язані з господарською діяльністю, а через те, що Законом про прибуток був встановлений особливий механізм віднесення до витрат так званих витрат подвійного призначення.

Так, позивач керувався пунктом 5.4.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», відповідно до якого включаються до витрат:

- витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, але не більше двох відсотків від оподаткованого прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

У зв'язку з тим, що позивач не мав оподатковуваного прибутку за 2009 рік та вважаючи себе обережним платником податку, позивачем не було включено до витрат 2010 року витрати на проведення конференції, як витрати, що можливо трактувати витратами на організацію презентацій.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає необґрунтованим та безпідставним висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 та п.п.7.4.4 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, а саме протиправного включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ, суму ПДВ з вартості придбаних послуг з організації конференції для компанії «Тіккуріла»15.02.2010 року (за договором доручення № 150609 від 15.06.2009 р. укладеного між ТОВ «Скай Тревел Холдинг Лтд»та ТОВ «Тіккуріла»: оренда конференцзалу, звукове обладнання, фуршет (їжа та напої), з підстав не пов'язаності таких витрат з веденням господарської діяльності позивача, а відповідно, податкове повідомлення-рішення № 0000012303 від 03.01.2012 р. підлягає скасуванню в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ за основним платежем 21 841 гривня та штрафних санкцій 5 210 гривень.

Крім того, при проведенні перевірки відповідачем було виявлено завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ за березень, квітень та червень 2010 року на загальну суму 41 484 гривень, а саме: в порушення вимог п.п.3.1.1, п.п.7.2.3 та п.п.7.4.5 Закону про ПДВ, позивачем включено до складу податкового кредиту з ПДВ, суму ПДВ з вартості придбаних послуг по розміщенню зовнішньої реклами, придбаних у ТОВ «СОМ 2 СОМ»(договір про надання послуг № 18/03/10 від 18.03.2010 р., укладений між ТОВ «СОМ 2 СОМ»та ТОВ «Тіккуріла»), за що також нараховано штрафні санкції в сумі 10 371 грн.

Перевіривши наявні матеріали справи, та переглянувши норми податкового законодавства з даного приводу, суд вважає такий висновок контролюючого органу правомірним, зважаючи зокрема на таке.

Як видно з Акта перевірки, та не було допустимими доказами заперечено позивачем, відповідно до Системи автоматизованого співставлення показників податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів встановлені розбіжності між даними, задекларованими ТОВ «Тіккуріла»та даними задекларованими контрагентом ТОВ «СОМ 2 СОМ».

Так, що також підтверджується матеріалами справи, контрагент позивача ТОВ «СОМ 2 СОМ»не задекларував податкові зобов'язання з ПДВ по правовідносинах із позивачем у розмірі 41 484 гривень за березень, квітень та червень 2010 року, та крім того зазначений контрагент відповідно до бази даних ДПА України має стан «7 - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей».

Зважаючи на таке, контролюючим органом в Акті перевірки позивача зроблено висновок про відсутність об'єкту оподаткування, який виникає при проведенні вказаними підприємствами фінансово-господарських операцій.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.п.1.6, 1.7, 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавством передбачено правовий зв'язок між бюджетним відшкодуванням (визначенням податкового кредиту) та отриманням Державним бюджетом надмірно сплаченого податку.

Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, контрагентом позивача не було визначено податкових зобов'язань в розмірі 41 484 гривні по правовідносинах із позивачем для їх сплати до Державного бюджету.

Таким чином, суд вважає, що господарські операції між позивачем та ТОВ «СОМ 2 СОМ»об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п.19 п.1 ст.2 «Бюджетного кодексу України»від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п.2 ст.9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування»№ 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Зважаючи на викладене, суд вважає правомірним повідомлення-рішення № 0000012303 від 03.01.2012 р. в частині визначення позивачу податкового зобов'язання по ПДВ в розрізі правовідносин із контрагентом ТОВ «СОМ 2 СОМ»за основним платежем 41 484 гривні та штрафних санкцій 10 371 гривень.

Посилання позивача на обов'язок контролюючого органу застосувати штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 01 січня по 30 червня 2011 року у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення, що передбачено Податковим кодексом України, суд в даному випадку прийняти до уваги не може, оскільки зазначені правовідносини із ТОВ «СОМ 2 СОМ», по яких відповідачем встановлені порушення норм податкового законодавства, відбувалися в 2010 році, а отже на час дії Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а отже відповідачем було правомірно застосовано штрафну санкцію в розмірі 25% від суми донарахованого основного зобов'язання.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 03.01.2012 року № 0000032303 повністю та від 03.01.2012 року № 0000012303 в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ за основним платежем 42 656 грн. та штрафними санкціями 10 664 грн., проте довів правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 03.01.2012 року № 0000012303 в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ за основним платежем 41 484 гривні та штрафними санкціями 10 371 гривні.

Натомість представники позивача надали суду обґрунтовані пояснення, підтверджені допустимими доказами, щодо протиправності винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень від 03.01.2012 року № 0000032303 повністю та від 03.01.2012 року № 0000012303 в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ за основним платежем 42 656 грн. та штрафними санкціями 10 664 грн.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

В судових дебатах представники позивача не наголошували на вимозі щодо відшкодування позивачу судових витрат із сплати судового збору. Тому суд не вирішував питання, в порядку ст. 94 КАС України, щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 03.01.2012 року № 0000032303 повністю та від 03.01.2012 року № 0000012303 в частині визначення податкового зобов'язання по ПДВ за основним платежем 42 656 грн. та штрафними санкціями 10 664 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя: Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 10.07.2012 р.