Постанова № 25138650, 03.07.2012, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/1584/2012

03 липня 2012 року 11год. 31хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Деркач Н.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Мельник О.В.

відповідача: представник Красько Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державне підприємство-Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства "УКРДІПРОДОР" до Державна податкова інспекція у м.Рівне про скасування податкового повідомлення-рішення ВСТАНОВИВ:

Позивач -Державне підприємство -Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР» звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про скасування податкового повідомлення -рішення від 16.02.2011року за №0012161541.

Відповідно до вимог ст. 55 КАС України за згодою позивача, суд допустив процесуальне правонаступництво та замінив відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Рівне на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби.

Обґрунтовуючи позов позивач вказав, що позивач не допускав порушення п. 184.7 ст. 184 Податкового Кодексу України. Анулювання реєстрації структурного підрозділу (без права юридичної особи), як платника ПДВ відбулося у 2009року. Необоротні активи та товари, що на дату такого анулювання були закріплені за структурним підрозділом належали позивачу, як юридичній особі, а не відділенню. Позивач починаючи з 1997року є платником ПДВ. Доказів формування податкового кредиту структурним підрозділом по товарним залишкам та основним фондам відповідач жодних не навів. Відтак, позивач не повинен визначати умовний продаж необоротних активів та товарів, що були закріплені за структурним підрозділом, оскільки вони належать позивачу, котрий зареєстрований платником ПДВ. Представник позивача позов підтримав надав пояснення аналогічні тим, що викладені в позові. Просив позов задоволити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та зокрема зазначив, що в ході камеральної перевірки податкових декларації податку на прибуток за перше півріччя 2009року та декларації з ПДВ Рівненського відділу КП ДП Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР» за червень 2009року виявлено порушення п. 184.7 ст. 184 Податкового Кодексу України, що полягає у не визнанні умовного продажу необоротних активів та товарів, що обліковувалися на складах названого відділу на суму 71539грн, з якої ПДВ складає 14307,80грн. На вказаних підставах просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Суд виходив з такого.

За результатами проведення документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2009року та декларації з на прибуток за перше півріччя 2009року, ревізорами відповідача складено акт від 11.02.2011року № 77 (далі по тексту постанови іменовано - акт перевірки).

Так, в ході камеральної перевірки названих декларацій ревізором відповідача виявлено, що на дату анулювання реєстрації Рівненського відділу КП ДП Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР», як платника ПДВ балансова вартість запасів на складах становила 25224грн. та основні фонди у розмірі 46315грн. У декларації з ПДВ за червень 2009року, поданої Рівненським відділом КП ДП Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР» у рядку операції, що оподатковуються за ставкою 20% не відображено сум таких операцій. Названі обставини сторонами не заперечувалися та визнавалися представниками сторін в ході судового розгляду справи.

Враховуючи викладені обставини відповідач вважає, що Рівненський відділ КП ДП Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР»при складанні декларації з ПДВ за червень 2009року порушив приписи п.184.7 ст. 184 Податкового Кодексу України, що полягає у не визнанні умовного продажу необоротних активів та товарів, що обліковувалися на складах названого відділу на суму 71539грн, з якої ПДВ що підлягав включенню до податкових зобов'язань складає 14307,80грн.

На підставі висновків названого акту перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення -рішення 16.02.2011року за №0012161541 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 17884,75грн. (з якої 14307,80 грн.- основний платіж та 3576,95грн.- штрафна санкція).

Судом встановлено, що 18.11.2003 р. Рівненський відділ комплексного проектування ДП «УКРДІПРОДОР» (далі по тексту постанови іменовано- Рівненський відділ) зареєстровано Державною податковою інспекцією у м. Рівне, як платника податку на додану вартість, підтвердження чого є свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 24932211 від 18.11.2003року (а.с. 9).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с. 33-35) Рівненський відділ є структурним підрозділом позивача без права юридичної особи.

Позивач - Державне підприємство Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР» має статус юридичної особи та починаючи з 1997року зареєстрований платником податку на додану вартість. Підтвердженням названого є виписки та довідка з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №243538 (а.с. 31-34), свідоцтво про реєстрацію позивача, як платника ПДВ від 18.08.1997року.

12.06.2009року Рівненським відділом до податкового органу подано заяву про анулювання реєстрації платника ПДВ (а.с. 10).

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що підставою для подання такої заяви про анулювання реєстрації платника ПДВ слугував лист Державної податкової адміністрації України № 7330/7/16-1417 від 09.04.2008р. в якому ДПА України зобов'язала регіональні ДПА письмово звернутися до кожної філії, зареєстрованої платником податку на додану вартість, з пропозицією щодо добровільного скасування реєстрації платниками податку на додану вартість із початку нового бюджетного року, а саме з 01.01.2009 р.

За наслідками розгляду поданої заяви, реєстрація Рівненського відділу, як платника ПДВ відповідачем була анульована .

17.07.2009 р. Рівненський відділ подав відповідачу податкову декларацію з податку на додану вартість за червень місяць 2009 р. в якій не було відображено податкових зобов'язань з ПДВ за наслідками умовного продажу товарних залишків та основних фондів.

Питання оподаткування у 2009році товарних залишків або основних фондів при анулюванні реєстрації платника ПДВ визналися Законом України «Про податок на додану вартість».

Згідно з пункту 9.8. статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, зобов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань за наслідками такого податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

Відповідно до пункту 1.2. та пункту 1.3. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платником податку на додану вартість є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України, а зокрема:

- суб'єкт підприємницької діяльності, в тому числі підприємство з іноземними інвестиціями, незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій;

- інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;

- фізична особа (громадянин, іноземний громадянин та особа без громадянства), яка здійснює діяльність, віднесену до підприємницької згідно з законодавством, або ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Отож, за нормами згаданих норм права, платником ПДВ є юридична особа, а не його структурні підрозділи (філія, відділення, цех, тощо).

Нормами ст.ст. 2 та 318 Цивільного Кодексу України передбачено, що власниками майна є фізичні та/або юридичні особи. Філія, відділення, цех, тощо не мають статусу юридичної особи, а відтак не є власниками закріпленого за ними майна, оскільки таке майно як і в цілому структурний підрозділ належить юридичній особі.

З наведеного слідує, що товарні залишки та основні фонди закріплені за Рівненським відділом на дату його анулювання, як платника ПДВ, відділу не належали. Такі товарні залишки та основні фонди були власністю позивача -Державного підприємства Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства «УКРДІПРОДОР», котрий починаючи з 1997року по даний час зареєстрований платником ПДВ. Оскільки, анулювання реєстрації позивача, як платника ПДВ не здійснювалося, то і положення пункту 9.8. статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»до позивача не повинні застосовуватись. Не можуть застосовуватись названі положення і до відділу, оскільки структурний підрозділ в розумінні згаданих норм закону не є платником ПДВ. При анулюванні реєстрації Рівненського відділу, як платника ПДВ не відбулося переходу права власності на товарні залишки, основні фонди. Вказане майно як належало так і продовжує належати позивачу, котрий є платником податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до довідки позивача від 03.07.2012року основні фонди та товарні залишки, що були закріплені за Рівненським відділом використовуються в господарській діяльності позивача, тобто в оподатковуваних операціях.

Аналогічна позиція була висловлена Державною податковою адміністрацією України в листах: від 31.12.2008 р. № 27539/7/16-1517; від 06.04.2009 р. № 7124/7/16-1517 «Про надання роз'яснення»; від 18.05.2009 р. № 10191/7/16-1517 «Про особливості окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, 06.04.2009 р. Державна податкова адміністрація України надання роз'яснення за № 7124/7/16-1517 з приводу умовного продажу товарних залишків та роз'яснила таке: «Оскільки право власності головного підприємства (організації) на майно, закріплене за філією, не змінюється, тобто відсутні цивільно-правові угоди на передачу майна між філією та головним підприємством (організацією) -юридичною особою, та враховуючи поняття «поставка товарів»і «поставка послуг», визначених п. 1.4. статті 1 і норми статті 2 і статті 9 Закону, філії при скасуванні реєстрації платником податку на додану вартість не потрібно здійснювати умовний продаж за товарними залишками або основними фондами, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах.»

Відтак, здійснюючи анулювання реєстрації відділення, як платника ПДВ та складаючи декларацію з ПДВ за червень 2009року позивач діяв до наведеного податкового роз'яснення.

Підпункт д) підпункту 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» N2181-III, 21.12.2000 передбачав, що не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

Аналогічна наведеній нормі Закону міститься і Податковому Кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011року.

Поряд із наведеним положення пункту 9.8. статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» зобов'язують визнати умовний продаж не всіх без винятку товарів, основних фондів, що були у залишку, а лише тих стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах.

Проте, в супереч положень ч.2 ст. 71 КАС України, відповідач не навів та не надав на вимогу суду жодних доказів, які вказували б про те, що стосовно закріплених за Рівненським відділом товарних залишків та основних фондів був нарахований позивачем або Рівненським відділом податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах.

Стосовно ж доводів відповідача про порушення позивачем п. 184.7 ст. 184 Податкового Кодексу України, то названий законодавчий акт у 2009році не діяв, а відтак позивач не міг порушити у 2009 році не існуючого на той момент законодавчого акту.

Відповідно до положень статті 58 Конституції України, - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічна позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 р. № 2198/11/13-11 котрий роз'яснив, що: «…Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

Таким чином оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій.

З викладеного випливає, що врегульоване законом правило поведінки визначається тим нормативно-правовим актом, який був чинним на час вчинення відповідної дії (бездіяльності)...»

Враховуючи все вище викладене разом, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до положень ст. 94 КАС України, судові витрати у вигляді сплати судового збору підлягають присудженню позивачу з державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 21.02.2012 року №0012161541.

Присудити на користь позивача Державне підприємство-Український державний інститут з проектування об'єктів дорожнього господарства "УКРДІПРОДОР" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 178,65грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шевчук С.М.