Постанова № 25137353, 27.06.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2012 р. № 2а-1929/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Карп'як О.О.

при секретарі судового засідання Голуб О.Є.

за участю представників сторін:

від позивача -Федиш Р.С.

від відповідача - Юрченко Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом

ПП "Львівтехмонтаж" до Державна податкова інспекція у Франківському районі м.Львова про про скасування податкового повідомлення-рішення ,

в с т а н о в и в :

ПП «Львівтехмонтаж»звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області ДПС про скасування податкового повідомлення 23.11.2011 року №0000592340.

Позовні вимоги мотивують тим, що до перевірки ними подано всі належно оформлені документи на підтвердження реальності операцій по договорах ,укладених ними з контрагентами ТзОВ «Союз Плюс Сервіс»та ПП «Галич Тур», що передбачені законодавством про податки та збори, відтак висновки, що викладені в акті перевірки є недоведеними та безпідставними, а прийняте на підставі такого акта перевірки податкове повідомлення -рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав ,наведених у позовній заяві, просить позов задоволити у повному обсязі.

Позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на позов, вважають висновки, що викладені в акті перевірки є правомірними та підставними, а винесене на підставі такого акта податкове повідомлення -рішення правомірно та підстав для його скасування немає.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

На підставі направлень від 24.10.2011 року №23-4/830 та №23-4/831, працівниками податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку ПП «Львівтехмонтаж»з питань перевірки достовірності декларування показників декларацій з податку на додану вартість за листопад 2009 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 08.11.2011 року №2780/23-4/34167976 (далі -акт перевірки).

Як вбачається з акта перевірки, перевіркою встановлено, що на порушення ст.203, 208, 215, 228, 216 ЦК України, п.1.7, 7.2.3, 7.4.1, 7.4.5, 7.7.1 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено податковий кредит за листопад 2009 року на 37003,32 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість в сумі 37003,32 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення -рішення від 23.11.2011 року №0000592340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 46254,15 грн. В тому числі за основним платежем 37003,32 грн., штрафними санкціями 9250,83 грн.

Висновки податкового органу обґрунтовуються тим, що операції з контрагентами ПП «Галич Тур»та ТзОВ «Союз Плюс Сервіс»мають безтоварний характер, відтак позивачем зайво включено до складу валового доходу суми продажу (товарів, робіт, послуг) по безтоварних операціях та завищено податковий кредит по безтоварних (нікчемних ) операціях. Такі висновки підтверджують висновками акта перевірки від 02.11.2010 року №2718/23-209/33981989, складеного ДПІ у Сихівському районі м. Львова за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ПП «Галич Тур», вказано, що постановою господарського суду Львівської області від 24.12.2009 року по справі №31/100-2010 ПП «Галич Тур»визнано банкрутом (Голос України №161 від 01.09.2010 року) та встановлено нікчемність укладених операцій. Також покликаються на висновки акта перевірки від 22.09.2010 року №2384/23-2/30444793,складеного ДПІ у Залізничному районі м. Львова за результатами позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Союз Плюс Сервіс», якою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків.

Відповідно до п. 1.7. Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" із змінами і доповненнями (далі -Закон 168), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 7.2.3. Закону 168, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п.7.4.1. Закону 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.7.4.5. Закону 168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.7.7.1. Закону 168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

27.08.2009 року між позивачем (замовник) та ТзОВ «Союз Плюс Сервіс»(підрядник) укладено договір №113/09 СП, відповідно до умов якого сторони погодили, що підрядник бере на себе зобов'язання своїми силами і засобами виконати підготовчі роботи для нанесення вогнезахисного покриття на металеві конструкції в межах REI 30 в приміщеннях ТЦ «Кінг Крос Леополіс»(надалі -об'єкт) поетапно, що знаходяться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська,30, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Відповідно до п.4.1 договору вказано, що виконання робіт фіксується двостороннім актом виконаних робіт.

На підтвердження реальності операцій по вищевказаному договору, позивачем подано копії отриманих від контрагента податкових накладних від 26.11.2009 року №1126000016 (ПДВ в сумі 66350,40 грн.), копія документа про погодження договірної ціни, довідки форми №КБ-3 за листопад 2009 року та форми №КБ-2в за листопад 2009 року, копію акта прийняття в експлуатацію робіт по вогнезахисту будівельних конструкцій від 25.02.2010 року №01037, копію експертного висновку правильності і повноти виконання протипожежних вимог нормативно -правових актів на вогнезахист металевих конструкцій ТЦ «Кінг Крос Леополіс», копія ліцензії на проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів серії АВ №399422 та серії АГ №506026, копія проекту проведення робіт, копію регламенту робіт по вогнезахисту склад для вогнезахисного покриття «Ендотерм 400202».

У підтвердження оплати за вказані послуги (в тому числі ПДВ )згідно договору позивачем подано копії платіжних доручень (а.с.130-134).

03.08.2009 року між позивачем (покупець) та ПП «Галич Тур» (постачальник) укладено договір №03/08 поставки партії товарів, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товари, а покупець зобов'язується прийняти тат оплатити товар. Відповідно до п.1.2 договору вказано, що найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються видатковою накладною. Відповідно до п.2.2 вказаного договору, товар поставляється постачальником в місце вказане покупцем.

На підтвердження реальності операцій по вищевказаному договору, позивачем подано копії отриманих від контрагента податкових накладних від 12.11.2009 року №1112000018 (ПДВ в сумі 35916,33 грн.),від 05.11.2009 року №1105000024 ( ПДВ в сумі 1440 грн.), копії видаткових накладних від 05..11.2009 року №РН-11-0525 на суму 8640 грн. (в тому числі ПДВ 1440 грн.), від 12.11.2009 року №РН-11-1222 на суму 215497,96 грн. (в тому числі ПДВ 35916,33 грн.)

У підтвердження оплати за вказані послуги (в тому числі ПДВ) згідно договору позивачем подано копії платіжних доручень (а.с. 127-129).

Як вбачається з акта перевірки, на сторінці 14 якого вказано, що контрагента позивача ПП «Галич Тур»було визнано банкрутом, рішення про що опубліковане у01.09.2010 року, відтак на момент операцій по описаному договору з ПП Галич Тур», останній був зареєстрований суб'єктом господарської діяльності.

Як вбачається з акта перевірки та матеріалів справи (бухгалтерська довідка №1 від 25.06.2012 року, копії податкової звітності з додатками), вищенаведені операції між позивачем та контрагентами ПП «Галич Тур»та ТзОВ «Союз Плюс Сервіс»відображені у податковому та бухгалтерському обліку ПП «Львівтехмонтаж».

Як вказано на сторінці 3 акта перевірки, до основних видів діяльності позивача відносяться електромонтажні роботи, діяльність в сфері інжинірингу, оброблення та нанесення покриттів на метал, лісопильне та стругальне виробництво, просочування деревини, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, роздрібна торгівля іншими непродовольчими і товарами, не віднесеними до інших групувань.

Відтак описані вище операції пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Відображення операцій, які досліджуються, у податковому обліку та бухгалтерському обліку позивача свідчить про те, що він прийняв участь у господарській діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України "Господарська діяльність та господарські відносини", оскільки проведені операції направлені на розширення діяльності товариства, у майбутньому матимуть вплив на стан його активів і, відповідно, зростання власного капіталу, що підпадає під визначення господарської діяльності, яка направлена на отримання доходу.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. п.2.4 п.2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року за № 168/704: "Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа".

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період що перевірявся були надані податкові накладні, які не мали недоліків та, прядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством. Відтак, дані обставини спростовують заперечення органу державної податкової служби, оскільки норми Закону України «Про податок на додану вартість»не містять жодної вимоги щодо включення або не включення податкових накладних до складу податкового кредиту того чи іншого звітного періоду покупцем.

Системний аналіз вищезазначених норм та документів, наявних в матеріалах справи (накладних, податкових накладних, видаткових накладних) дає підстави зробити висновок, що документи, відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази, подані позивачем переконують у підставності позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) покликається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Відповідно до статей 49,70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з купівлі у контрагентів товарів та послуг, на які платник податку покликається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростована.

По суті даного спору Закону України «Про податок на додану вартість»не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь -яких зустрічних перевірок. Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету у разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця в складі ціни товару. ПДВ, яке включене в ціні товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту чи бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також; за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

При цьому, слід зазначити, що правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Усі суб'єкти господарської діяльності, з якими позивач мав взаємовідносини були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість).

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно ч.1 ст.138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону України «Про податок на додану вартість», всі вимоги відносно порядку формування податкового кредиту позивачем виконані.

Щодо посилань органу державної податкової служби на нікчемність правочинів та безтоварність господарських операцій.

Такі висновки органу державної податкової служби ґрунтуються на положеннях ч.2 ст.228. ст.215 ЦК України.

Обставини, на які покликається відповідач не можуть вказувати на безтоварність господарських операцій в сукупності з іншими доказами, які наявні в матеріалах справи (договорів, податкових накладних актів, довідок, експертних висновків та інші), оскільки відповідачем не надано доказів та необґрунтовано обставин, що передані контрагентами товарно-матеріальні цінності та надані послуги потребували наявності неабияких офісних та складських приміщень, транспортних засобів.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

У разі кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України повинна враховуватися вина, яка полягає в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, ухвалений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо.

В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків.

Таким чином, фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податку -ПП «Львівтехмонтаж»права на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення податкових зобов'язань та права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана позиція по суті узгоджується із висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 22.06.2011 року у справі №К-10512/08, ухвалі від 06.07.2011 року у справі №К-25786/08, ухвалі від 12.07.2011 року у справі №К-40582/09.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно ч.1 ст.138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платником податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи вищенаведене, орган державної податкової служби прийшов до помилкового висновку про порушення позивачем ст.203, 208, 215, 228, 216 ЦК України, п.1.7, 7.2.3, 7.4.1, 7.4.5, 7.7.1 Закону України «Про податок на додану вартість»та завищення ним податкового кредиту за листопад 2009 року на 37003,32 грн.

Враховуючи наведене, перевіривши обставини передбачені ч.3 ст.2 КАС України, суд прийшов до висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 87, 94, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задоволити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення -рішення від 23.11.2011 року №0000592340, винесене ДПІ у Франківському районі м. Львова.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ПП «Львівтехмонтаж»(адреса:79053, м. Львів, вул. Перфецького, 11 офіс 147, код ЄДРПОУ 34167976) 462 (чотириста шістдесят дві) гривні 54 копійки судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України:

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя -підпис, з оригіналом згідно.

Постанова не набрала законної сили.

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 03.07.2012 року.

Суддя Карп'як Оксана Орестівна