Постанова № 25135907, 02.07.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2012 р. Справа № 2а/0570/3951/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Зінченко О.В.

при секретарі Паращевіній О.О.

з участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Донецького міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_3 про стягнення коштів, виплачених як матеріальне забезпечення на випадок безробіття, у розмірі 8 609,35 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Донецький міський центр зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 (далі відповідач або ОСОБА_3) про стягнення коштів, виплачених як матеріальне забезпечення на випадок безробіття, у розмірі 8 609,35 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_3 перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю з 03 грудня 2010 року по 27 листопада 2011 року, але як встановлено при перевірці, відповідач в період перебування на обліку у центрі зайнятості працювала за договором доручення, укладеним із Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування», та отримувала дохід. Просив стягнути з ОСОБА_3 суму незаконно отриманих коштів на випадок безробіття у розмірі 8 609,35 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Відповідач надала письмові заперечення проти адміністративного позову (арк. справи 32), в обґрунтування незгоди із позовом відповідач вказала, що позивач не надав жодних доказів про отримання нею доходу, а факт укладення договору доручення не свідчить, що вона була працевлаштована.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала. Зауважувала на тому, що позивачем, як суб'єктом владних повноважень, пропущений строк звернення до суду із даним позовом.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 28 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року №803-XII та відповідно до п.п. 1,3,4 ст. 22, п.1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», п.2.1 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №307 від 20 листопада 2000 року, ОСОБА_3 перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна та отримувала допомогу по безробіттю з 18 листопада 2010 року по 05 грудня 2011 року (арк. справи 5).

Зокрема, відповідачем 18 листопада 2010 року позивачу подана заява про надання статусу безробітної, згідно якої відповідач зобов'язалась надавати інформацію, яка впливає на виплату матеріального забезпечення (арк. справи 6).

З метою перевірки обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Донецьким міським центром зайнятості за наслідками здійснення обміну інформацією з Державною податковою адміністрацією України встановлено, що ОСОБА_3 під час перебування на обліку у центрі зайнятості отримувала дохід від Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування», за укладеним договором доручення, про що складено 14 листопада 2011 року акт №1149, копія якого міститься в матеріалах адміністративної справи (арк. справи 7).

Факт укладення відповідачем договору доручення із Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» підтверджується його копією, що міститься у матеріалах справи (договір № 0037/11/08-ДОФ від 04 січня 2010 року) та додатковим договором № 6 від 01 січня 2011 року, укладеним між відповідачем та вказаним товариством (арк. справи 8-11).

Згідно пунктів 1.1, 1.2 вказаного договору повірений (ОСОБА_3), який є страховим агентом, зобов'язується від імені та за дорученням довірителя (Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування») виконувати частину його трудової діяльності, у свою чергу довіритель зобов'язується сплачувати повіреному винагороду за виконання ним вищезазначених дій на умовах цього договору.

Як встановлено судом з отриманої від Державної податкової інформації у Кіровському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби України інформації, ОСОБА_3 під час перебування на обліку у центрі зайнятості отримувала дохід від Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (арк. справи 67-68).

Сума виплаченого матеріального забезпечення ОСОБА_3 в період перебування її на обліку у центрі зайнятості складає 8 609,35 грн., що підтверджується довідкою Донецького міського центру зайнятості (арк. справи 13), і дана обставина не є спірною між сторонами.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року №803-XII (далі - Закон) в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство".

Статтю 2 цього ж Закону визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Частина 2 статті 36 Закону покладає на застрахованих осіб, зареєстрованих в установленому порядку як безробітні, обов'язок своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Підпунктом 2.1 п. 2 «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №307 від 20 листопада 2000 року передбачено, що застрахованим особам - найманим працівникам; особам, які виконують роботи (надають послуги) згідно з цивільно-правовими договорами здійснювали підприємницьку або іншу діяльність; військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної спеціальної служби транспорту, особам рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, особам начальницького складу податкової міліції, а також особовому складу воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань), створених відповідно до законодавства на постійній основі (далі - військовослужбовці), крім військовослужбовців строкової служби, фізичним особам - підприємцям, особам, які забезпечують себе роботою самостійно, а у випадках, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", іншим особам (громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття, які втратили роботу з не залежних від них обставин і визнані в установленому порядку безробітними та протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня), проходили службу або виконували роботи (надавали послуги) згідно з цивільно-правовими договорами здійснювали підприємницьку або іншу діяльність не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески та/або єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), допомога по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу) або середнього грошового забезпечення залежно від страхового стажу.

Підпунктом 5.5 пункту 5 вказаного Порядку визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою діяльністю або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт за цивільно-правовими угодами).

Відповідач під час постановки на облік у центр зайнятості, останньому не повідомила про те, що нею укладений договір доручення, який на момент постановки на облік був чинним, а також про отримання доходу від Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» під час перебування на обліку у центрі зайнятості, тобто відповідач не повідомила центр зайнятості про обставини, які впливають на призначення та виплату допомоги по безробіттю.

Відповідачу листом № 576 від 22 грудня 2011 року пропонувалось добровільно сплатити отриману допомогу по безробіттю, однак добровільно отримана допомога по безробіттю відповідачем не сплачена (арк. справи 14-15).

Частиною 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання послуг.

Статтею 39 вказаного Закону визначено, що спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.

Отже, встановлені обставини у справі спростовують доводи відповідача про те, що вона не отримувала дохід під час перебування на обліку у центрі зайнятості.

При цьому, судом доводи представника відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду не приймаються до уваги, оскільки як свідчать матеріали адміністративної справи позивачу стало відомо про необґрунтованість виплати відповідачу матеріального забезпечення з моменту складення акту №1149, тобто 14 листопада 2011 року. Позивач звернувся до суду 02 квітня 2012 року, що підтверджується штампом канцелярії Донецького окружного адміністративного суду на позовній заяві, отже позивач звернувся до суду у межах шестимісячного строку, визначеного ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня виникнення підстав, що дають йому право на пред'явлення позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що відповідач не подала відомості про обставини, що впливають на умови призначення та виплати матеріального забезпечення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Донецького міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_3 про стягнення коштів, виплачених як матеріальне забезпечення на випадок безробіття, у розмірі 8 609,35 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

З огляду на наведене, керуючись статтями 2, 7-12, 69-72, 87-98, 122-163, 254, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Донецького міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_3 про стягнення коштів, виплачених як матеріальне забезпечення на випадок безробіття, у розмірі 8 609,35 грн., - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3 (83011, АДРЕСА_1) на користь Донецького міського центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (р/р 37176002002327 в ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, ОКПО 25671511) кошти, виплачені як матеріальне забезпечення на випадок безробіття у розмірі 8 609 (вісім тисяч шістсот дев'ять) грн. 35 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 02 липня 2012 року.

Повний текст постанови складений 05 липня 2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зінченко О.В.