Рішення № 25127861, 02.07.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" липня 2012 р. Справа № 8/054-12

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Фармація», ідентифікаційний код: 05415852, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. І.Франка, 38-Б,

до відповідача: Центральна районна лікарня Києво-Святошинського району Київської області, ідентифікаційний код: 01994669, місцезнаходження: 08154, м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, 51,

про визнання недійсним договору оренди,

за участю представників сторін:

від позивача: заступник начальника юридичного відділу комунального підприємства «Фармація»ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від 10.01.2012 року за № 191;

від відповідача: ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності від 05.06.2012 року за № 1016, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

комунальне підприємство «Фармація»(далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсним договору оренди, укладеного Відповідачем з невідомою 3-ю особою.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що між ним та Центральною районною лікарнею Києво-Святошинського району Київської області 01.10.2010 року укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, від 01.10.2010 року (далі за текстом: Договір від 01.10.2010 року) щодо строкового платного користування нерухомим майном у вигляді частини нежитлового приміщення, площею 18,5 кв. м., розташованого на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років жовтня, 51, терміном з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року. Після завершення терміну дії Договору від 01.10.2010 року протягом більше ніж одного місяця Позивач при відсутності будь-якої заяви Відповідача про припинення або зміну умов Договору від 01.10.2010 року продовжував користуватись орендованим майном та сплачувати на користь Відповідача орендні платежі, внаслідок чого відповідно до вимог ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»Договір від 01.10.2010 року вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором від 01.10.2010 року. Проте, Відповідач при продовженому відповідно до вимог ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»Договорі від 01.10.2010 року на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені останнім, уклав з приводу нерухомого майна, яке є об'єктом оренди за Договором від 01.10.2010 року, договір оренди з 3-ю невідомою особою, після чого почав від Позивача на цій підставі вимагати звільнити орендоване приміщення, внаслідок чого порушені речові права Позивача на користування орендованим майном, в зв'язку з чим Позивач просить суд визнати недійсним Договір оренди, який укладений Відповідачем з 3-ю невідомою особою з приводу майна, що є об'єктом оренди за Договором від 01.10.2010 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.05.2012 року порушено провадження у справі № 8/054-12, призначено останню до розгляду на 05.06.2012 року та витребувано у Відповідача договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 18,5 м?, яке знаходиться на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, буд. 51, що укладений між Центральною районною лікарнею Києво-Святошинського району Київської області та невідомою 3-ю особою.

05.06.2012 року в судове засідання з'явився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 18.05.2012 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. В судове засідання 05.06.2012 року з'явився представник Відповідача, який вимоги ухвали суду від 18.05.2012 року не виконав, проти позову заперечував та дав пояснення, зокрема зазначивши, що не може надати суду оскаржуваний договір в зв'язку з тим, що договір оренди з 3-ю невідомою особою щодо майна, яке є об'єктом оренди за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, від 01.10.2010 року, станом на 05.06.2012 року офіційно не укладений та не зареєстрований, внаслідок чого договір з 3-ю невідомою особою він зможе надати суду в наступному судовому засіданні лише у випадку, якщо такий договір буде укладений та зареєстрований. У зв'язку з цим ухвалою суду від 05.06.2012 року розгляд справи відкладено на 02.07.2012 року, зобов'язано повторно Відповідача виконати вимоги ухвали суду від 18.05.2012 року та надати суду договір оренди нежитлового приміщення загальною площею 18,5 м?, яке знаходиться на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, буд. 51, що укладений між Центральною районною лікарнею Києво-Святошинського району Київської області та невідомою 3-ю особою.

02.07.2012 року в судове засідання з'явився Позивач, який дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи належним чином, вимоги ухвал суду від 18.05.2012 року та від 05.06.2012 року не виконав. У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування раніше наданих пояснень представників Позивача та Відповідача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 02.07.2012 року.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи надані представниками Позивача і Відповідача пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши представників Позивача і Відповідача та дослідивши подані докази, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Цивільний кодекс України у ст. 4 передбачає, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Відповідно до вимог ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства. Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Господарський кодекс України у ст. 179 передбачає, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 2 ст. 759 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до преамбули Закону України «Про оренду державного та комунального майна», цей Закон покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна»у ч. 1 ст. 1 передбачає, що цей Закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 6 передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Також, Цивільний кодекс України у ст. 628 передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Цивільний кодекс України у ст. 762 передбачає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою ст. 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

01.10.2010 року між комунальним підприємством «Фармація»та Центральною районною лікарнею Києво-Святошинського району Київської області укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, від 01.10.2010 року, відповідно до п.п. 1.1., 2.1., 7.1. якого Центральна районна лікарня Києво-Святошинського району Київської області надає комунальному підприємству «Фармація»в строкове платне користування нерухоме майно у вигляді частини нежитлового приміщення, площею 18,5 кв. м., розташованого на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років жовтня, 51, терміном з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року включно.

На виконання умов п.п.2.1., 2.4. Договору від 01.10.2010 року, сторони підписали Акт прийому-передачі приміщення за договором оренди від 01.10.2010 року, згідно з яким Відповідач передав, а Позивач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно у вигляді частини нежитлового приміщення, площею 18,5 кв. м., розташованого на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років жовтня, 51.

В ході розгляду справи встановлено, що Позивач в період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року включно своєчасно та належним чином виконував свої обов'язки орендаря, які передбачені п.п. 1.1., 3.4., 3.6., 5.2. Договору від 01.10.2010 року, що Відповідачем не заперечувалось та не спростовувалось.

Сторони під час укладання Договору від 01.10.2010 року дійшли згоди у п. 8.5., що у випадках непередбачених цим договором, сторони керуються нормами чинного законодавства.

Цивільний кодекс України у ст. 764 передбачає, що у випадку, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Господарський кодекс України у ч. 4 ст.284 передбачає, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна»у ч. 2 ст. 17 передбачає, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судом встановлено, що протягом місяця з 01.10.2011 року по 31.10.2011 року з наступного дня після дати закінчення терміну дії договору оренди від 01.10.2010 року, якою є 30.09.2011 року, Позивачу не надходило від Відповідача будь-який усних або письмових заяв про припинення або зміну умов Договору від 01.10.2010 року та Позивач продовжував користуватись нерухомим майном у вигляді частини нежитлового приміщення, площею 18,5 кв. м., розташованого на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років жовтня, 51, виконуючи при цьому своєчасно та належним чином обов'язки орендаря, передбачені п.п. 1.1., 3.4., 3.6., 5.2. Договору від 01.10.2010 року, проти чого Відповідач не заперечував та даний факт по суду не спростовував, внаслідок чого суд приходить до висновку, що Договір від 01.10.2010 року в силу вимог ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 764 Цивільного кодексу України з 01.11.2011 року вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором від 01.10.2010 року.

Цивільний кодекс України у ч. 3 ст. 205 передбачає, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Суд вважає істотним для вирішення спору факти: 1) у встановлений ст. 364 Цивільного кодексу України одномісячний термін, - Відповідачем не було направлено Позивачу передбачений ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 764 Цивільного кодексу України документ про відмову від продовження Договору, що підтверджено не наданням учасниками провадження, зокрема Відповідачем доказів зворотнього, - доказів надсилання у встановлені строки відмови від Договору; в судових засіданнях даний факт (факт не надсилання Позивачу відмови від продовження договору) Відповідачем заперечений не був; Відповідачем не надано інших доказів, що спростовують дану обставину; судом встановлено, що Лист від 16.11.2011 року за № 1862, на який посилається Відповідач і який відправлявся Відповідачем Позивачу було складно та направлено Позивачу після спливу встановленого Законом, - ст. 374 Цивільного кодексу України терміну; 2) згідно матеріалів справи, строк дії Договору від 01.10.2010 року завершувався 30.09.2011 року. Позивач продовжував користуватись нерухомим майном у вигляді частини нежитлового приміщення, площею 18,5 кв. м., розташованого на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років жовтня, 51, на умовах Договору від 01.10.2010 року наступний місяць та на належне виконання його умов сплатив Відповідачу суму орендної плати за жовтень 2011 року на підставі розрахунку плати за базовий місяць оренди за жовтень 2011 року, який був здійснений та наданий Відповідачем Позивачу для сплати Відповідача суми орендних платежів, що підтверджено копією розрахунку плати за базовий місяць оренди за жовтень 2011 року та рахунку-фактури за № 240, що відбулось після встановленого Законом України «Про оренду державного та комунального майна», Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України терміну для направлення Позивачу відмови від продовження Договору; вказані орендні платежі сплачені Позивачем та були прийняті Відповідачем, проти чого Відповідач не заперечував та не спростовував.

За таких обставин суд вважає встановленим той факт, що з 01.11.2011 року Договір від 01.10.2010 року в силу вимог ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 764 Цивільного кодексу України вважається таким, який продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором від 01.10.2010 року.

З 01.10.2011 року по 02.07.2012 року Позивач продовжує користуватись нерухомим майном у вигляді частини нежитлового приміщення, площею 18,5 кв. м., розташованого на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років жовтня, 51, виконуючи при цьому своєчасно та належним чином обов'язки орендаря, передбачені п.п. 1.1., 3.4., 3.6., 5.2. Договору від 01.10.2010 року, в тому числі сплачував орендну плату на підставі отриманих у Відповідача рахунків-фактур за № 240, від 07.12.2011 року за № 252, від 07.12.2011 року за № 274, від 07.02.2012 року за № 5, за № 28, від 09.04.2012 року за № 45.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Позивач в період з 01.11.2012 року по 02.07.2012 року належним чином виконує договірні зобов'язання за Договором від 01.10.2010 року.

Відповідно до вимог ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: - господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; - громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом. Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Згідно вимог ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Господарський кодекс України у ст. 49 передбачає, що підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна»у ст. 28 передбачає, що орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Конституція України у ч.ч. 1, 3, 4, 5, 6 ст. 41 передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Цивільний кодекс України у ч.ч.1, 2 ст. 386 передбачає, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до вимог ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Господарський кодекс України у ч. 1 ст. 43 передбачає, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Відповідно до вимог ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі: - вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; - самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; - вільного найму підприємцем працівників; - комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; - вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; - самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Згідно із вимогами ч.ч. 1, 3, 4 ст. 47 Господарського кодексу України, держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом. Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Цей же Кодекс у ст. 5 передбачає, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

В ході розгляду справи встановлено, що Відповідач з 16.11.2011 року по 06.01.2012 року в порушення вимог ст.ст. 5, 43, 44, 47, 49, 55 Господарського кодексу України, ст.ст. 386, 391 Цивільного кодексу України, ст. 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 41 Конституції України почав вимагати від Позивача негайного повернення нерухомого майна у вигляді частини нежитлового приміщення, площею 18,5 кв. м., розташованого на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років жовтня, 51, яке знаходиться в платному строковому користуванні у Позивача на умовах оренди згідно діючого Договору від 01.10.2010 року, мотивуючи свою вимогу тим, що Договір від 01.10.2010 року з 30.09.2012 року припинив свою дію та вказане нерухоме майно передано в користування на умовах оренди іншій 3-й особі, внаслідок чого укладення Відповідачем з Позивачем щодо нерухомого майна у вигляді частини нежитлового приміщення, площею 18,5 кв. м., розташованого на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років жовтня, 51, нового договору оренди або продовження дії Договору від 01.10.2010 року на новий термін є неможливим, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами у вигляді листів від 16.11.2011 року за № 1862, від 29.11.2011 року за № 07-23-6152, від 06.01.2012 року за № 07-23-111. У зв'язку з цим Позивач просить суд визнати недійсним договір оренди з 3-ю невідомою особою щодо нерухомого майна у вигляді частини нежитлового приміщення, площею 18,5 кв. м., розташованого на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років жовтня, 51, з тих підстав, що він в силу вимог ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є таким, який порушує публічний порядок через те, що спрямований на заволодіння належним Позивачу на праві платного строкового користування майном.

Цивільний кодекс України у ч. 1 ст. 203 передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із вимогою ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Суд погоджується з доводами Позивача, що при наявності діючого Договору від 01.10.2010 року Позивач правомірно володіє та користується нерухомим майном у вигляді частини нежитлового приміщення, площею 18,5 кв. м., розташованого на першому поверсі поліклініки Києво-Святошинського району Київської області за адресою: м. Боярка, вул. 40 років жовтня, 51, внаслідок чого укладення Відповідачем з будь-якою невідомою 3-ю особою договору оренди з приводу цього ж нерухомого майна при наявності діючого Договору від 01.10.2010 року та при відсутності судового рішення про вилучення з користування і володіння Позивача такого майна призводить до грубого порушення Відповідачем вимог ст.ст. 5, 43, 44, 47, 49, 55 Господарського кодексу України, ст.ст. 386, 391 Цивільного кодексу України, ст. 28 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст. 41 Конституції України, що в свою чергу призводить до порушення публічного порядку і наслідків передбачених ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України через те, що такий договір з невідомою 3-ю особою при наявності діючого Договору від 01.10.2010 року є таким, який спрямований на заволодіння належним Позивачу на праві платного строкового користування майном і як наслідок є не чинним та недійсним.

Вказаний Кодекс у ст.216 передбачає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Цей же Кодекс у п.5 ст.216 передбачає, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Судом береться до уваги, що поясненнями представника Відповідача, які він дав суду в судовому засіданні 05.06.2012 року спростовується зміст листів від 29.11.2011 року за № 07-23-6152, від 09.12.2011 року за № 3066/03-07, від 06.01.2012 року за № 07-23-111, відповідно до яких Відповідач посилався на наявність укладеного і зареєстрованого нового договору оренди з невідомою 3-ю особою без зазначення найменування такої особи та без зазначення номеру і дати договору, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що така позиція Відповідача у переписці з Позивачем свідчить про бажання Відповідача ввести Позивача в оману щодо наявності нового договору оренди з невідомою 3-ю особою.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги Позивача про визнання недійсним договору укладеного Відповідачем з невідомою 3-ю особою є обґрунтованими, однак в їх задоволенні слід відмовити в зв'язку з тим, що станом на 02.07.2012 року договір оренди з 3-ю невідомою особою щодо майна, яке є об'єктом оренди за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, від 01.10.2010 року, офіційно не укладений та не зареєстрований, що підтверджено поясненнями представника Відповідача, які він дав в судовому засіданні 05.06.2012 року та повідомив суду, що у випадку укладення і реєстрації такого договору надасть останній суду 02.07.2012 року, а також підтверджено письмовими доказами у справі, зокрема перепискою Позивача та Відповідача у вигляді листів від 29.11.2011 року за № 07-23-6152, від 09.12.2011 року за № 3066/03-07, від 06.01.2012 року за № 07-23-111, в яких є систематичне посилання на укладення та реєстрацію договору оренди з невідомою 3-ю особою без зазначення її назви, дати та номеру нового договору та зміст яких щодо наявності такого нового договору оренди з невідомою 3-ю особою спростований вищевказаними поясненнями представника Відповідача.

Відповідно до вимог ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем та Відповідачем суду в якості доказів, можуть вважатися належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору та обставин справи.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У судових засіданнях надані Позивачем докази частково спростовані за допомогою належних і допустимих доказів та заперечувались Відповідачем протягом судового розгляду справи.

Господарські витрати у вигляді судового збору у сумі 1073,00 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 00 коп.), відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Відповідача в повному обсязі, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову комунального підприємства «Фармація», ідентифікаційний код: 05415852, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. І.Франка, 38-Б, до Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району Київської області, ідентифікаційний код: 01994669, місцезнаходження: 08154, м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, 51, про визнання недійсним договору оренди, -відмовити повністю.

2. Стягнути з Центральної районної лікарні Києво-Святошинського району Київської області, ідентифікаційний код: 01994669, місцезнаходження: 08154, м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, 51, на користь комунального підприємства «Фармація», ідентифікаційний код: 05415852, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. І.Франка, 38-Б, судовий збір у сумі 1073,00 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 00 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Рішення підписано 02.07.2012 року