Постанова № 25126004, 27.06.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а- 4999/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2012 р. м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

при секретарі - Нікітенко Л.Ю.,

за участі представників: позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом виробничого кооперативу "Майстер" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ВК «Майстер», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.04.2011р. № 0000182220, №0000172220 винесені Державною податковою інспекцією у Московському районі міста Харкова.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач зазначив, що на час проведення перевірки мав в наявності документи, які податкове законодавство пов'язує з правом платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Стверджує, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс»склалися в межах звичайної господарської діяльності, мали реальний характер та підтверджені належними документами.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про його задоволення в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги адміністративного позову не визнав. В обґрунтування заперечень вказав, що позивач в складі валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість задіяв суми по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», які мають ознаки фіктивності. З посиланнями на неможливість проведення зустрічних звірок контрагента позивача вважає, що операції ВК «Майстер»з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс»носять безтоварний характер, реальність здійснення господарської діяльності з вказаним контрагентом документально не підтверджена, оскільки документи, які містять недостовірні відомості, не є належними. Просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Суд, вивчивши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, з'ясувавши фактичні обставини, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за наслідком аналізу змісту норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з таких підстав та мотивів.

В ході розгляду справи судом з'ясовано та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Московському районі м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ВК «Майстер»щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків ТОВ «Бізнес консалтинг плюс»(код за ЄДРПОУ 37093546) за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 року, результати якої оформлені актом №113/23/21266251 від 28.03.2012р.

Як свідчать матеріали справи, висновками акту документальної позапланової невиїзної перевірки №113/23/21266251 від 28.03.2012р. встановлено порушення ВК «Майстер»п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, ст.4, п.2 ст.3, ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 69075 грн., п.п. 198.3, п.п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 60065 грн.

На підставі висновків акту документальної позапланової невиїзної перевірки №113/23/21266251 від 28.03.2012р. та згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України ДПІ у Московському районі м. Харкова 12.04.2012р. винесено податкові повідомлення-рішення № 0000182220, №0000172220 про збільшення суми грошового зобов'язання ВК «Майстер»з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення про збільшення суми грошового зобов'язання ВК «Майстер»з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті перевірки, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Як з'ясовано в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи висновки відповідача про порушення ВК «Майстер»вимог податкового законодавства, ґрунтуються на доводах про безпідставність включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес консалтинг плюс».

Суд з такими висновками ДПІ у Московському районі м. Харкова не погоджується, вважає їх помилковими та такими, що документально не підтверджуються та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку. Такий висновок узгоджується з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, якими визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За приписами п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано в ст. 138 Податкового кодексу України. Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. За приписами п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. При цьому суд зазначає, що за змістом п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням наведених норм суд зазначає, що визначальною ознакою валових витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають були фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Разом з цим суд відмічає, що податкова накладна, як підстава для нарахування податкового кредиту, має бути складена за наслідками реального виконання господарської операції особою, яка має необхідний обсяг податкової правосуб'єктності, в іншому випадку такий документ не може мати сили первинного документа у розумінні ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та підтверджувати факт здійснення господарської операції навіть за наявності у такого документа усіх формальних реквізитів.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому суд звертає увагу, що дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

В ході дослідження операцій, на підставі яких позивачем були сформовані дані податкового обліку, судом встановлено, що взаємовідносини ВК «Майстер» з ТОВ «Бізнес консалтинг плюс»склались на підставі договору поставки №14-0310 від 03.10.2011р., згідно якого продавець (ТОВ «Бізнес консалтинг плюс») зобов'язується поставити товар (канцелярські вироби, іграшки та їх комплектуючі), а покупець (ВК «Майстер») прийняти та сплатити за товар на підставі рахунків, що є невід'ємною частиною договору.

Суд зазначає, що згідно довідки АА№590968 Головного управління статистики у Харківській області видами діяльності за КВЕД-2005 ВК «Майстер», серед іншого, є виробництво ігор та іграшок.

Позивачем до матеріалів справи надано рахунки -фактури, видаткові та податкові накладні, належним чином оформлені, що свідчать про господарські відносини між позивачем та ТОВ «Бізнес консалтинг плюс». Розрахунки між вказаними суб'єктами господарювання відбувались у безготівковій формі, про що свідчать банківські виписки. Доставка товару від продавця до позивача здійснювалась власним автомобільним транспортом ВК «Майстер», про що свідчать товарно-транспортні накладні, договір оренди автомобіля, реєстраційні посвідчення транспортних засобів.

В ході розгляду справи судом з'ясовано, що придбаний позивачем у ТОВ «Бізнес консалтинг плюс»товар реалізований ДПзІІ «Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», ТОВ «ІВБ Енергія плюс», УДППЗ «Укрпошта», ТОВ «Київоблпреса»в межах укладених цивільно-правових угод, копії яких разом з первинними документами, складеними в межах їх виконання (видаткові, податкові накладні), долучені до матеріалів справи.

Вищевикладені обставини придбання товару позивачем та його транспортування (фізичного переміщення), відомості щодо якості придбаного товару та можливостей зберігання, підтверджені належними та допустимими доказами, не викликають у суду будь-яких сумнівів в реальності здійснення ВК «Майстер»господарської діяльності та тих операцій, в межах яких сформовано валові витрати та податковий кредит при обчисленні податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес консалтинг плюс». При цьому суд зауважує, що долучені до матеріалів справи та досліджені судом копії документів позивача по взаємовідносинам з ТОВ «Бізнес консалтинг плюс»були досліджені ДПІ у Московському районі м. Харкова при проведенні перевірки позивача, про що зазначено в акті перевірки без встановлення будь-яких недоліків щодо їх складання або достовірності даних.

З цього приводу суд зазначає, що положеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі за текстом - Порядок), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. № 984 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За приписами Порядку результати документальних перевірок у разі встановлення порушень оформлюються у формі акта, який є носієм доказової інформації та має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства. Порядком визначено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, які підтверджують наявність факту порушення Вказане дозволяє стверджувати, що будь-який висновок акта перевірки органу державної податкової служби щодо оцінки повноти та своєчасності виконання платником податків зобов'язань перед бюджетом має ґрунтуватись на відповідних доказах, отриманих у ході перевірки.

Натомість, акт перевірки №113/23/21266251 від 28.03.2012р, складений відповідачем, вказаним вимогам Порядку не відповідає. Відповідачем не наведено жодних належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за угодами з контрагентами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача з його контрагентом чи про несумісність предметів угод з напрямом господарської діяльності ВК «Майстер». Суд зазначає, що висновки ДПІ у Московському районі м. Харкова про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується виключно на судженнях про фіктивність діяльності ТОВ «Бізнес консалтинг плюс»та неможливість проведення щодо них зустрічних звірок. В зв'язку з цим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України та ст. 70 КАС України доказами факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст. 212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст. ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, в акті перевірки позивача не зазначено жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача чи його контрагентів або за викладеними в акті фактами їх діяльності, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

В силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»ВК «Майстер»та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а отже, за змістом Податкового кодексу України, - окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податку на додану вартість, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим. Висновок про те, що платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд визнав, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в ст. 83 Податкового кодексу України наведено матеріали, що є підставами для висновків під час проведення перевірок, серед яких: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами. За приписами п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків, що полягає в співставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів, за результатами якого складається довідка. З цих підстав суд дійшов висновку, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок не є тим самим, що і результати проведених зустрічних звірок, які є джерелом отримання податкової інформації, що положеннями ст. 83 Податкового кодексу України визначена в якості підстави для висновків під час проведення перевірок. Сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок ТОВ «Бізнес консалтинг плюс»не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства ВК «Майстер».

За встановлених в ході судового розгляду обставин щодо реальності здійснених позивачем господарських операцій, які підтверджені належним чином складеними первинними документами суб'єктів господарювання, що на час вчинення спірних господарських операцій мали необхідний обсяг правоздатності та були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, за відсутності фактів вчинення позивачем нікчемних угод або угод, які суперечать інтересам держави та суспільства, інші доводи заперечень відповідача на висновки суду не впливають.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем на підставі п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, за змістом яких контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків, якщо дані перевірок результатів діяльності такого платника податків свідчать про заниження зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях. Натомість, з досліджених в ході судового розгляду справи письмових доказів, пояснень представників сторін судом встановлено відсутність в діях позивача порушень положень Податкового кодексу України та, відповідно, відсутність факту заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток. Висновки відповідача викладені в акті перевірки ВК «Майтер»не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, не підтверджені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 9, ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За встановлених в ході судового розгляду обставин суд дійшов висновку про невідповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України оскаржуваних податкових повідомлень-рішень ДПІ у Московському районі м. Харкова, що дає суду підстави для задоволення позову та скасування оскаржуваних правових актів індивідуальної дії.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов виробничого кооперативу "Майстер" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.04.2012 року №0000182220, №0000172220, винесені ДПІ у Московському районі м. Харкова.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги.

Повний текст постанови виготовлено 02 липня 2012 року.

Суддя Шевченко О.В.