Рішення № 25124242, 02.07.2012, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 2-1412/11

(2/401/435/12)

РІШЕННЯ

Іменем України

02.07.2012 року

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого -судді Спаї В.В.,

при секретареві - Коньковій А.О.,

за участі представника позивача -Гайворонського О.Г.,

за участі відповідача -ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки розірваним, про визнання зобов'язання поручителя за договором поруки припиненим,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що відповідно до умов укладеного 14.08.2007 р. договору відповідач-1 отримав кредит в розмірі 25 600,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 17,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14.08.2013 р. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється за Графіком погашення кредиту та процентів, та, укладаючи договір, сторони за ним погодили, що погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за відсотками, комісією, і також інші витрати згін умов. Зазначаючи у позові про те, що на порушення ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України та умов договору зобов'язання з боку позичальника за кредитним договором не виконані, як й не виконані з боку відповідачів (поручителів), у позові й заявлено відповідну вимогу про стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2007-ПМ-93 від 14.08.2007 р. в розмірі 78 994,82 грн., та пр. вирішення питання про розподіл судових витрат.

У судовому позивач в особі представника за довіреністю повністю підтримав вимоги позову, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просив суд повністю задовольнити поданий позов.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, не надали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, у зв'язку з чим суд за згодою інших учасників цивільного процесу розглядає справу у відсутності відповідачів, які не з'явилися.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала та звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання договору поруки розірваним, в його обґрунтування посилаючись на те, що 14.08.2007 р. між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки, предметом якого є надання поруки позивачем перед відповідачем за виконання відповідачем -1 зобов'язань за кредитним договором. 01.12.2008 р. ОСОБА_2 звернулася із запитом до банку пр. розірвання договору поруки у виді письмової заяви з пропозицією розірвати договір поруки, яка була зареєстрована ; на засіданні кредитного комітету, яке мало місце 12.12.2008 р., було прийнято рішення про розірвання договору поруки №2007-ПМ/93/1 від 14.08.2007 р., про що ОСОБА_2 було надано письмове повідомлення.

Пункт 14 договору поруки встановлює, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін; запит ОСОБА_2 (письмова заява про розірвання договору), який є однією із сторін цього договору поруки, містить пропозицію цієї сторони щодо дострокового розірвання договору поруки. Письмову згоду на цю пропозицію банку, який є іншою стороною цього договору, містить повідомлення, якому вказано про те, що банк на відповідний запит ОСОБА_2 прийняв рішення розірвати договір поруки №2007-ПМ/93/1 від 14.08.2007 р. Отже, з цієї дати відповідний договір поруки є розірваним за письмовою згодою сторін у відповідності до п. 14 договору поруки.

Інших вимог щодо дострокового розірвання, окрім письмово згоди сторін, закон або договір поруки не місять.

Разом з тим, заперечуючи проти вимог позову, ОСОБА_2 наголошувала на тому, що банк жодним чином не пред'явив вимоги про виконання забезпеченого порукою зобов'язання.

Заслухав пояснення учасників цивільного процесу та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, суд дійшов до висновку про баяніст підстав для ухвалення про задоволення позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» частково, та про наявність підстав для ухвалення про відмову в задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України), та ці підстави зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, та за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (ст. 2 закону України «Про банки та банківську діяльність»); за ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 ЦК).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Отже, позичальник зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та вимог закону.

Як було встановлено судом за розгляду справи, відповідно до умов укладеного 14.08.2007 р. договору відповідач-1 отримав кредит в розмірі 25 600,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 17,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 14.08.2013 р.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється за Графіком погашення кредиту та процентів, та, укладаючи договір, сторони за ним погодили, що погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за відсотками, комісією, і також інші витрати згін умов.

Утім, на порушення ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України та умов договору зобов'язання з боку позичальника за кредитним договором не виконані, як й не виконані з боку відповідачів (поручителів); розмір заборгованості станом на 16.03.2010 р. становить 78 994,82 грн.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, та за урахуванням того, що на виконання ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, для суду вбачаються підстави для задоволення позову та присудження до стягнення заборгованості за договором на користь позивача з відповідача -1 заборгованості за кредитним договором у зазначеному вище розмірі.

Разом з тим, приймаючи рішення щодо заявлених позивачем вимог, суд враховує, що кредитний договір є дійсним і неоспореним, є актом волевиявлення сторін, що підтверджує їх згоду виконувати умови, які вони для себе передбачили.

Водночас, для суду не вбачається підстав для ухвалення рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором з кредитора та поручителів, як солідарних боржників, виходячи з наступного.

Правові відносини щодо порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, регулюються статтею 554 ЦК України, зі змісту якої вбачається можливими встановлення поруки щодо виконання одного й того ж зобов'язання одночасно з боку декількох осіб. Однак, така порука виникає на підставі її спільного надання у формі укладення одного договору. Тільки в такому разі поручителі відповідають перед кредитором солідарно.

З матеріалів справи вбачається, що з поручителями укладені окремі договори поруки. Укладення декількох договорів поруки на виконання того самого зобов'язання відповідає принципу свободи договору, але в цьому випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може. Поручителі не несуть в такому разі солідарної відповідальності, оскільки не можна сказати про їх спільну поруку, та за таких обставин кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, але поручитель, що виконав зобов'язання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором.

Розв'язуючи вимогу за зустрічним позовом, суд виходить з наступного.

За ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Утім, вимоги до суду про розірвання договору заявлено не було.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж правовою нормою визначений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Утім, ані законом, ані договором не передбачений такий спосіб захисту прав як визнання договору розірваним та з певної дати, через що зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Щодо письмових заперечень інших відповідачів у справі, зокрема, щодо наявності підстав для залишення заяви без розгляду з передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 207 ЦПК України підстави, то суду не було надано доказів у відповідності до ст.ст. 57-59 ЦПК України, у зв'язку з чим суд мав би змогу дійти до іншого висновку у справі; разом з тим, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.06.2011 р. заява Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ПАТ «Акцепт Банк», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості була залишена без розгляду з передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України підстави.

Питання про розподіл судових витрат вирішено за первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк»у відповідності до приписів ст.ст. 88 та 215 ЦПК України; з огляду на результати вирішення зустрічного позову справи питання про розподіл судових витрат за ним не вирішується.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер фізичної особи НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк»(ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження юридичної особи: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) заборгованість за кредитним договором від 14.08.2007 р. №2007-ПМ-93 в розмірі 78 994,82 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер фізичної особи НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»(ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження юридичної особи: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 789,95 грн. та оплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі 120 грн.

В задоволенні решти вимог позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя