Постанова № 25121952, 15.06.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2012 р. № 2а-1551/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого -судді Костецького Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Голоднікова О.В.

представника позивача Балича Ю.І.

представника відповідача Базарник Б.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКА ЛТД» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

ТзОВ «АКА ЛТД» звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.01.2012р. №0000322321 та №0000312321.

13.06.2012р позивачем подано уточнення до позовної заяви, в я кому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.01.2012р. №0000322321 та №0000312321.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та прийнятими з порушенням вимог чинного законодавства.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позові, просив позов задовольнити.

14.06.2012р. в судовому засіданні представник відповідача надав суду письмове заперечення на позовну заяву, просив суд відмовити в задоволенні позову, покликаючись на акт перевірки ДПІ в Вишгородському районі Київської області від 08.11.2011р. №2462/23-1/36832340 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Опт-Бест».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова проведено виїзну позапланову перевірку з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «Опт-Бест»за період з 01.10.2010р. по 30.09.2011р., за результатами якої складено акт № 87/23-209/23268389 від 23.01.2012 року.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000322321 від 30.01.2012р., яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 35667 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних санкцій (всього 35668 грн.), та №0000312321 від 30.01.2012р., яким визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 30601 грн. основного платежу та 3039 грн. штрафних санкцій (всього 33640 грн.).

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що ТзОВ «АКА ЛТД»порушило ч.1,5 ст. 203, п.1.2 ст. 215, ст.. 228 Цивільного кодексу України при укладенні нікчемних правочинів, п. 138.1, 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в розмірі 35667 грн., а також п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит в сумі 30601 грн. грн., що призвело до заниження ПДВ на суму 30601 грн.

Підставою для такого висновку відповідача є те, що в результаті проведеної перевірки встановлено, що підприємством відображено у бухгалтерському обліку господарські операції з ПП «Опт-Бест», які фактично не відбувались, а, отже, на думку відповідача, є нікчемними. Як вбачається зі змісту акту, такі висновки відповідача ґрунтуються на акті ДПІ в Вишгородському районі Київської області від 08.11.2011р. №2462/23-1/36832340 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Опт-Бест», яким встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів, що, на думку відповідача, вказує на неможливість фактичного здійснення господарської діяльності із надання послуг.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч.2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Закріплений у ч.1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «АКА ЛТД»зареєстроване 22.11.1995р. виконавчим комітетом Львівської міської ради, що підтверджується Довідкою АА №060847 з ЄДРПОУ.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ПП «Опт-Бест»зареєстроване 26.11.2009р. Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ «АКА ЛТД»(покупець) та ПП «Опт-Бест»(постачальник) укладено Договір поставки товару №24/1 від 24.01.2011р., згідно якого постачальник зобов'язується передати покупцю товар (канцелярські вироби, комплектуючи до оргтехніки, електронне обладнання), а покупець зобов'язується прийняти такий товар та оплатити його.

Виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними від 28.01.2011р. №РН-0000048, від 04.04.2011р. №РН-0000102, від 01.07.2011р. №000005, а також податковими накладними від 28.01.2011р. №48, від 04.04.2011р. №5, від 01.07.2011р. №5, товарно-транспортні накладні.

Вартість придбаних товарів (робіт, послуг) позивачем включено до складу податкового кредиту в сумі 30601 грн., а також відображено у розділі ІІ додатку 5 до податкової декларації з ПДВ за січень 2011р., за квітень 2011р., за липень 2011р.

В п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 вказаного Кодексу передбачено, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 вищенаведеного Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як передбачено п. 201. 10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, позивачем сформувало податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 30601 грн. на підставі належно оформлених податкових накладних, обов'язковість ведення і збереження яких передбачена правилами податкового обліку.

Як передбачено п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно з статтею 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документами, які містять відомості про вищевказані господарські операції та підтверджують їх здійснення є договори на придбання продукції, податкові накладні, видаткові накладні та платіжні документи, які були предметом перевірки, та які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В обґрунтування правомірності формування валових витрат, позивачем долучено до матеріалів справи видаткові та податкові накладні, копії довіреностей на отримання товару внаслідок реалізації придбаного у ПП «Опт-Бест»товару контрагентам, а також акти приймання виконаних робіт.

Отже, включення позивачем до складу валових витрат, витрат по придбанню товарів у ПП «Опт-Бест»за вищезгаданими видатковими накладними є правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, суб'єкт владних повноважень, відповідно до ч.4 ст.71 КАС України повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач також в акті перевірки стверджує, що господарські операції щодо передачі товарів та послуг фактично не відбувались, що товари (послуги) не були фактично отримані Позивачем, а тому правочини між вказаними суб'єктами є нікчемними.

При цьому в акті перевірки зазначено про порушення Позивачем ч.5 ст.203, ч.1.2 ст.215. ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах при придбанні та продажу товарів, робіт, послуг. Крім того, як вбачається зі змісту згаданого акту також встановлено і факт нікчемності таких правочинів з посиланням на ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України, передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В свою чергу, Відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

При вирішенні даної справи судом враховано аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 року № 21-500во08, від 01.06.2010 року № 21-573во10 та від 31.01.2010 року.

Додатково суд звертає увагу на те, що в акті перевірки позивача та під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цієї операції для учасників операції, збитковості спірної операції, або інших обставин, які б в окремо або сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, сукупність вищенаведених встановлених обставин підтверджено документально, що дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими, доведеними матеріалами справи, і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору (693,08 грн.), відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14,17,18,49,51,158,160-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Державної податкової служби від 30.01.2012р. №0000322321 та №0000312321.

3. Зобов'язати Головне управління Державного казначейства у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКА ЛТД»693 (шістсот дев'яносто три) грн. 08 коп. судових витрат.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 18.06.2012р.

Суддя /підпис/ Костецький Н.В.

З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили.

Суддя Костецький Н.В.