Рішення № 25117475, 02.07.2012, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

02.07.2012

Справа № 2011/2040/2012

2/2011/2884/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.07.2012 р. Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді Шестака О.І.

за участю секретаря Гармаш К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 і просив

- визнати недійсним з моменту укладення договір займу між ними, посвідчений 14.12.2009 р. приватним нотаріусом ОСОБА_3;

- визнати недійсним з моменту укладення договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.12.2009 р., укладений між ними, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3;

- визнати недійсною нотаріальну дію «заборона відчуження»реєстровий номер 5045 і зобов'язати нотаріуса ОСОБА_3 зняти заборону;

- зобов'язати ОСОБА_2 повернути йому документи, що підтверджують право власності на житловий будинок літер «д»по АДРЕСА_1;

- стягнути з відповідача судові витрати по сплаті державного мита.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги і просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача і представник третьої особи, приватного нотаріуса ОСОБА_3, проти задоволення позову заперечували і просили відмовити позивачеві.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

14.12.2009 р. між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір займу у відповідності з яким ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 49 450 доларів США, а останній зобов'язався повернути зазначену суму частками до 14.06.2010 р.

В той же день договір був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 за реєстровим номером 5034.

Також 14.12.2009 р. між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який було посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_3 за реєстровим номером 5045.

Договір було укладено на забезпечення договору займу. Сторони домовились, що у разі невиконання боржником зобов'язань за договором позики вчиняється виконавчий напис, після якого право власності на житловий будинку літер «д»по АДРЕСА_1 переходить до іпотекодержателя.

Договір займу до теперішнього часу виконано не було. Також не було реалізовано договір про забезпечення вимог іпотекодержателя.

Як на підставу своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що укладені договори протирічать вимогами діючого законодавства.

Суд визнає зазначені підстави обґрунтованими виходячи з наступного.

Договір позики було укладено в супереч вимогам діючого законодавства, оскільки суду не надано доказів того, що сторони мали право на здійснення між собою позики в іноземній валюті -доларах США.

Доводи представника відповідача, що здійснення таких угод в Україні не заборонено, не відповідають дійсності.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, тому статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, здійснення угод, пов'язаних із застосуванням іноземної валюти, може відбуватись лише в разі якщо це врегульовано діючим законодавством.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства регулюються декретом Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Декретом до валютних операцій віднесено :

- операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

- операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Ст. 5 вказаного декрету наведені операції, які також можуть здійснюватися учасниками валютних правовідносин, але для цього потребується спеціальна ліцензія, однак здійснення позики між фізичними особами не передбачено.

Таким чином, зазначений декрет не передбачає можливості здійснення такої валютної операції, як позика валютних цінностей фізичними особами.

Сторони не навели суду жодних доказів того, що їм було надано право укладати договір позики в іноземній валюті, тому суд дійшов висновку, що вчинена сторонами угода не передбачена діючим законодавством, тому вона протирічить закону.

Доводи представника відповідача про те, що згідно судової практики, договори позики, укладені у іноземній валюті не визнаються недійсними, не відповідає дійсності, оскільки в наданих ним копіях рішень Верховного суду України мова йдеться про позику не іноземної валюти, а про суми, еквівалентні грошовим одиницям іншої держави.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи з наведеного, спірний договір позики слід визнати недійсним і застосувати наслідки передбачені абз.2 ч.1 ст. 216 ЦК України, згідно якого у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тобто ОСОБА_1 повинен повернути ОСОБА_2 отримані від нього валютні кошти у сумі 40 450 доларів США.

На забезпечення зобов'язань визначених договором позики, сторони уклали договір про забезпечення вимог іпотеко держателя, хоча сам договір іпотеки ними не укладався. Договором визначений порядок переходу права власності на належний ОСОБА_1 будинок літер «д»по АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 у разі невиконання першим прийнятих на себе за договором позики зобов'язань.

Зазначений договір має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання -договору позики -характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, тому визнання недійсним договору позики, тягне недійсність укладеного в його забезпечення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки він забезпечував незаконне зобов'язання, яке визнається недійсним.

Недійсність договорів тягне за собою скасування вчиненої приватним нотаріусом в день посвідчення договорів заборони відчуження , оскільки згідно ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. З наведених причин заборона повинна бути скасована особою, яка її вчинила. Відповідно позивачеві повинні бути повернуті правовстановлюючі документи на належний йому будинок.

Оскільки позовні вимоги задоволено у повному обсязі, відповідач повинен відшкодувати позивачу судові витрати по сплаті судового збору.

На підставі ст.ст.192, 203, 215, 216 ЦК України, керуючись ст. ст. . 8, 10, 11, 15, 57, 58, 60, 79, 88, 209, 212 -215, 218 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Визнати недійсним з моменту укладення договір займу від 14.12.2009 р., укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 за реєстровим номером 5034.

Визнати недійсним з моменту укладення договір про задоволення вимог іпотекоутримавача від 14.12.2009 р., укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 за реєстровим номером 5045.

Визнати недійсною заборону відчуження будинку літер «д»по АДРЕСА_1 накладену приватним нотаріусом ОСОБА_3 за реєстровим номером 5046.

Зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 документи, що підтверджують право власності на будинок літер «д»по АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму еквівалентну 49 450 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 107, 3 грн.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції протягом 10 днів.

Головуючий