Постанова № 25080227, 14.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 червня 2012 року 17:06 № 2а-6361/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., при секретарі Литовка Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової службидоТовариства з обмеженою відповідальністю «Молочнік», Приватного підприємства «Продторгсистема»про визнання договору недійсним та стягнення коштів, за участю представників сторін:

від позивача -Ткач С.С., Тислюк Ю.П.

від відповідача 1 -Кравченко М.В.

від відповідача 2 -Юрков М.О.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 14 червня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту -позивач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочнік»(далі по тексту -відповідач 1, ТОВ «Молочнік»), Приватного підприємства «Продторгсистема»(далі по тексту -відповідач 2, ПП «Продторгсистема») про визнання недійсним договору від 03.01.2011р. №7-10/01/11, укладеного між ТОВ «Молочнік»та «Продторгсистема»та стягнення з кожного з відповідачів в дохід держави грошових коштів у розмірі 4 609 365,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що договір купівлі-продажу, який був укладений між відповідачами 03.01.2011р. за №7-10/01/11 є недійсним, а саме таким, що укладений з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, в зв'язку з чим до нього мають бути застосовані наслідки, передбачені частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 21 травня 2012 року.

Судове засідання, призначене на 21 травня 2012 року, судом відкладалось на 6 червня 2012 року, у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів у справі.

Судове засідання, призначене на 6 червня 2011 року, судом відкладалось на 14 червня 2012 року за клопотанням представник відповідача 1 про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 14 червня 2012 року представники позивача наполягали на задоволенні позову у повному обсязі, представники відповідача 1 та відповідача 2 проти заявленого позову заперечували з підстав, викладених в письмових запереченнях, приєднаних до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

3 січня 2011 року між ПП «Продторгсистема» (продавець) та ТОВ «Молочнік»(покупець) укладено договір купівлі-продажу №7-10/01/11.

Відповідно до умов цього Договору, продавець зобов'язується поставити у зумовлені договором строки молочну сировину та продукцію, інші молочні товари, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вказаний товар. Право власності на товар та ризик випадкової загибелі або псування товару переходить до покупця з моменту передачі його для перевезення перевізнику для доставки покупцю.

Перелік (асортимент) товару, який може бути поставлений за цим договором, ціни на одиницю товару, кількість та загальна вартість визначаються сторонами у видатковій накладній на кожну партію товару, яка є невід'ємною частиною договору. Загальна вартість договору визначається як сума вартості фактично постановленого товару в партіях згідно накладних на товар протягом терміну дії договору.

Відповідно до пункту 5.3. Договору усі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару бере на себе покупець.

Оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем на розрахунковий рахунок продавця грошових коштів за попередньою оплатною або протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару.

На виконання умов названого договору відповідачем 2 було виписано видаткові накладні ПС-00001 від 03.01.2011р. на суму 252000,00 грн., ПС-00002 від 12.01.2011р. на суму 144000,00 грн., ПС-00003 від 24.01.2011р. на суму 191750,00 грн., ПС-00004 від 01.02.2011р. на суму 380475,00 грн., ПС-00005 від 01.02.2011р. на суму 400500,00 грн., ПС-00006 від 02.02.2011р. на суму 672840,00 грн., ПС-00007 від 02.02.2011р. на суму 211400,00 грн., ПС-00008 від 14.02.2011р. на суму 302000,00 грн., ПС-00009 від 21.02.2011р. на суму 302000,00 грн., ПС-00010 від 09.03.2011р. на суму 226500,00 грн., ПС-00012 від 14.03.2011р. на суму 154000,00 грн., ПС-00013 від 16.03.2011р. на суму 194040,00 грн., ПС-00014 від 17.03.2011р. на суму 154000,00 грн., ПС-00015 від 22.03.2011р. на суму 231000,00 грн., ПС-00016 від 22.03.2011р. на суму 308000,00 грн., ПС-00017 від 30.03.2011р. на суму 308000,00 грн., ПС-00018 від 31.03.2011р. на суму 176860,00 грн., а також податкові накладні на аналогічні суми.

Загалом за договором купівлі -продажу від 3 січня 2011 року №7-10/01/11 відповідачем 2 поставлено відповідачу 1 товар на загальну суму 4609365,00 грн.

Контролюючий орган стверджує про наявність у відповідачів умислу на укладання названого вище договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, про що, на його думку, вказує наступне.

Актом від 07.06.2011р. №6795/22-01/37377949, складеного працівниками ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Продторгсистема»з питань правильності визначення податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 28.02.2011р. встановлено, що у названого підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, а саме підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

Окрім того, на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог позивачем надано копії пояснень фізичних осіб, згідно яких транспортні засоби, зазначені у товарно-транспортних накладних, перевезення придбаного за договором товару не здійснювали, а обов'язкові для здійснення перевезень санітарні паспорти на автомобілі не отримувалися.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний правочин укладений між відповідачами 3 січня 2011 року, тобто у період дії Податкового кодексу України та Цивільного кодексу України зі змінами, внесеними до нього Законом України від 02.12.2010р. №2756-VI.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

У той же час, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину містять серед іншого і таку, як зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 215 названого Кодексу закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, якою названа правова норма доповнена саме Законом України від 02.12.2010р. №2756-VI, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, чітко визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до частини третьої названої статті, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З аналізу наведеної правової норми вбачається, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Отже, обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Аналогічна позиція викладена в постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Проте, надані позивачем докази на обґрунтування заявлених позовних вимог не підтверджують наявність умислу у посадових осіб відповідачів на укладення угоди, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Натомість, основним аргументом позивача на підтвердження нікчемності оспорюваної угоди є неможливість її виконання з боку відповідача 2 та укладення з метою зменшення податкового навантаження відповідача 1.

Однак, порушення з боку суб'єктів господарювання правил ведення податкового обліку та безпідставне віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість сум, сплачених за оспорюваним договором, не є належним доказом його нікчемності з підстав порушення публічного порядку.

Окрім того, відповідачем 1 на підтвердження реальності договірних відносин суду надано копії платіжних доручень з відмітками банку про проведення розрахунків з відповідачем 2, первинні бухгалтерські документи, які підтверджують отримання суб'єктом господарювання придбаного товару, постановлення його на облік, використання у господарській діяльності, яка полягає у виробництві молочної продукції, а також реалізацію виробленої продукції.

Також відповідачем 1 надано копію договору перевезення вантажів автомобільним транспортом від 03.01.2011р. №0301, укладений з суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_5, на підставі якого здійснювалось перевезення придбаного у відповідача 2 товару.

Надані позивачем копії пояснень, відібрані у власників транспортних засобів, зазначених у товарно-транспортних накладних оформлених СПД-ФО ОСОБА_5, судом оцінюються критично, оскільки в них не зазначено у якій якості були опитані фізичні особи та чи попереджались вони при кримінальну відповідальність за надання неправдивих пояснень.

Разом з тим, двоє з чотирьох опитаних осіб, а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не спростували факту використання їх автомобілів під час здійснення перевезення товару, а останній в своїх поясненнях навіть підтвердив вчинення з його боку таких дій.

У той же час, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження неможливості здійснення перевезень автомобільним транспортом СПД-ФО ОСОБА_5

Посилання позивача на відсутність у перевізника дозвільних документів на здійснення ним перевезень придбаного за оспорюваним правочином товару, судом до уваги також не приймаються з тих підстав, що предметом розгляду у справі є договір купівлі -продажу, укладений між відповідачами, а не договір перевезення.

Відповідно до положень частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Під час розгляду справи відповідачами підтверджено вчинення дії, спрямованої на набуття, зміну або припинення їх прав та обов'язків, тоді як позивачем іншого не доведено.

Окрім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Перевіряючи правомірність твердження відповідача 1 щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з посиланням на частину 1 статті 250 Господарського кодексу України, суд приходить до висновку про його помилковість з огляду на наступне.

Так, названою правовою нормою встановлено обмеження строків застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій, передбачених положеннями Господарського кодексу України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи правовою підставою для звернення до суду із названим вище позовом стала частина 3 статті 228 Цивільного кодексу України, а тому при визначенні строку звернення до суду з вимогою про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення відповідних санкцій слід керуватися загальними правилами, передбаченими статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, що становить шість місяців. Зазначений строк обчислюється з дня, коли податковий орган дізнався або повинен був дізнатися про порушення інтересів держави внаслідок вчинення відповідного правочину з протиправною метою. Таким днем може бути або день проведення відповідної перевірки або день надходження до органів державної податкової служби інших документів, які свідчать про вчинення відповідного правочину з протиправною метою, наприклад даних зустрічних перевірок контрагентів платника. Враховуючи те, що виявлення укладення спірного правочину мало місце під час проведення перевірки відповідача 1, за результатами якої ДПІ у Печерському районі м. Києва складено акт про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Молочнік» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Продторгсистема»за січень, лютий, березень 2011 року від 09.12.2011р. №326/22-03/37202012, а позов поданий до суду у травні 2012 року, суд приходить до висновку про дотримання позивачем строків, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

З частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Доказів, які б спростовували доводи відповідачів позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя А.І. Савченко