Постанова № 25079464, 14.06.2012, Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2012 р. № 2-а- 5140/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Бабаєв А.І.

при секретарі судового засідання Свіргун О.О.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 (довіреність від 25.08.2010 року)

представника відповідача ОСОБА_2 (довіреність № 463/8/10-10 від 18.04.2012 року)

представника відповідача ОСОБА_3 (довіреність № 91/9/10-12 від 09.04.2012 року)

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом іноземного підприємства "Еолія" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До судді Харківського окружного адміністративного суду Бабаєва А.І. надійшла адміністративна справа за позовом іноземного підприємства "Еолія" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. ІП "Еолія" просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції: № 0000052340/0 від 02.06.2008 року; № 0000052340/1 від 06.08.2008 року; № 0000052340/2 від 12.09.2008 року; № 0000062340/0 від 02.06.2008 року; № 0000062340/1 від 06.08.2008 року; № 0000062340/2 від 12.09.2008 року.

В обґрунтування позовних вимог підприємство зазначило, що в межах своєї господарської діяльності з метою отримання доходів здійснювало продаж ТМЦ через комісіонера, при цьому понесені витрати на оплату послуг комісіонера були правомірно віднесені підприємством до складу валових витрат.

Позивач стверджував, що отримані послуги від комісіонерів ТОВ фірми "Пранк" та ПФ "Орнатус" використовувались у господарській діяльності підприємства, а тому правомірно включало суму ПДВ до складу податкового кредиту підприємства.

Представник позивача в судове засідання прибула, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов.

Відповідач, Харківська об'єднана державна податкова інспекція Харківської області Державної податкової служби України, проти позову заперечувала та зазначила, що ІП "Еолія" в межах позовних вимог порушено:

- п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (діяв на час виникнення спірних правовідносин) в результаті чого: 1) донараховано податок на додану вартість за перевіряємий період у сумі 1 133 173 грн. у т.ч.: червні 2006 року на суму 29 560 грн.; в вересні 2006 року на суму 1 004 035 грн.; в грудні 2006 року на суму 99 578 грн.; 2) зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (значення цього рядка переноситься до рядка 23.2 податкової декларації наступного звітного періоду) за грудень 2007 року на 8 681 грн.;

- п.п. 5.2.1 п. 5.2., п. 5.1. ст. 5 з урахуванням п.1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 року)" № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (діяв на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого донараховано податок на прибуток за перевіряємий період податку на прибуток у сумі 1 427 318 грн. у т.ч.: за 2 квартал 2006 року у сумі 36 950 грн.; за 3 квартал 2007 року у сумі 1 262 085 грн.; за 4 квартал 2007 року у сумі 128 283 грн.

Представники відповідача в судове засідання прибули, проти позову заперечували та просили відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, іноземне підприємство "Еолія" пройшло державну реєстрацію та зареєстроване Чугуївською районною державною адміністрацією Харківської області 03.05.2006 року (а.с. 25-26).

ІП "Еолія" взято на облік до Харківської ОДПІ у Харківській області за № 2257 з 04.05.2006 року та є платником податку на додану вартість (а.с. 21-22).

Фахівцями Харківської ОДПІ у Харківській області з 27.03.2008 року по 21.05.2008 року було проведено планову виїзну перевірку ІП "Еолія" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з 03.05.2006 року по 31.12.2007 року.

За результатом перевірки було складено Акт "Про результати планової виїзної перевірки іноземного підприємства "Еолія" (код ЄДРПОУ 34330143) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з 03.05.2006 року по 31.12.2007 року" №1847/23-321/34330143 від 21.05.2008 року (надалі - акт перевірки).

Згідно висновків Акту перевірки, яким в межах позовних ІП "Еолія" порушено:

- п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (діяв на час виникнення спірних правовідносин) в результаті чого: 1) донараховано податок на додану вартість за перевіряємий період у сумі 1 133 173 грн. у т.ч.: червні 2006 року на суму 29 560 грн.; в вересні 2006 року на суму 1 004 035 грн.; в грудні 2006 року на суму 99 578 грн.; 2) зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (значення цього рядка переноситься до рядка 23.2 податкової декларації наступного звітного періоду) за грудень 2007 року на 8 681 грн.;

- п.п. 5.2.1 п. 5.2., п. 5.1. ст. 5 з урахуванням п.1.32 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 року)" № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (діяв на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого донараховано податок на прибуток за перевіряємий період податку на прибуток у сумі 1 427 318 грн. у т.ч.: за 2 квартал 2006 року у сумі 36 950 грн.; за 3 квартал 2007 року у сумі 1 262 085 грн.; за 4 квартал 2007 року у сумі 128 283 грн. (т. 1 а.с. 45-111).

З актом перевірки директор та головний бухгалтер підприємства ознайомилися, але від підпису його відмовились (а.с. 45-111).

На підставі висновків акту перевірки 02.06.2008 року Харківською ОДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення: №0000052340/0 по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 854 636 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 427 318 грн. та за штрафними санкціями -1 427 318 грн.) та № 0000062340/0 на суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 699 760 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 133 173 грн., за штрафними санкціями -566 587 грн.) (а.с. 7-8).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, ІП "Еолія" оскаржило їх в адміністративному порядку. Рішенням заступника начальника Харківської ОДПІ про результати розгляду первинної скарги № 10858/10/25-009 від 05.08.2008 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення (а.с. 11-20).

За результатами адміністративного оскарження Харківською ОДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення: №0000052340/1 від 06.08.2008 року по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 854 636 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 427 318 грн. та за штрафними санкціями -1 427 318 грн.); № 0000062340/1 від 06.08.2008 року на суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 699 760 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 133 173 грн., за штрафними санкціями -566 587 грн.); №0000052340/2 від 12.09.2008 року по податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 2 854 636 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 427 318 грн. та за штрафними санкціями -1 427 318 грн.); № 0000062340/2 на суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 699 760 грн. (у т.ч. за основним платежем -1 133 173 грн., за штрафними санкціями -566 587 грн.) (а.с. 9-10, 120-121).

Судом встановлено, що ІП "Еолія" у червні 2006 року, вересні 2006 року та грудні 2006 року були здійснені операції з придбання товарів у приватного підприємства "Таргет". В свою чергу, продаж, придбаних у ПП "Таргет" товарів, здійснювався позивачем через комісіонерів: ТОВ фірма "Пранк" та ПП "Орнатус".

Так, між комітентом ІП "Еолія" і комісіонером ТОВ фірмою "Пранк" було укладено договір комісії № 132/06 від 01.06.2006 року на реалізацію товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ). За умовами договору, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента, за плату здійснювати від свого імені, та за рахунок комітента в строк і порядку, які встановлені договором, правочини з продажу товарів комітента. Комісіонер має право на отримання комісійної винагороди і відшкодування витрат пов'язаних з виконанням доручення комітента. Розмір комісійної винагороди зазначається в актах виконаних робіт. На виконання умов договору комісіонер здійснює реалізацію ТМЦ, надає комітенту звіт про виконання доручення та передає останньому все отримане за укладеними угодами (а.с. 220-223).

У червні 2006 року ІП "Еолія" було придбано у ТОВ фірма "Тагіт" ТМЦ на загальну суму 6 034 710 грн., у тому числі ПДВ 1 005 785 грн. Ці витрати ІП "Еолія" включило до складу валових витрат підприємства на суму 5 028 925 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 1 005 785 грн.

За договором комісії товар на суму 6133350 грн., в тому числі ПДВ 1022225 грн., було передано на реалізацію комісіонеру ТОВ фірма "Пранк". Після отримання звіту комісіонера та коштів, до валових доходів ІП "Еолія" включило суму 5 111 125 грн. та до податкових зобов'язань з податку на додану вартість суму 1 022 225 грн. Комісійна винагорода, визначена актами виконаних робіт, складає 276 000 грн., у тому числі ПДВ 46 000 грн. До складу валових витрат була включена сума 230 000 грн. та до податкового кредиту з податку на додану вартість суму 46 000 грн.

В 3 кварталі 2006 року ІП "Еолія" було придбано у ТОВ фірми "Тагіт" ТМЦ: в липні 2006 року на загальну суму 13 000 028 грн. у т. ч. ПДВ 2 156 168,78 грн. та товар звільнений від ПДВ на суму 63 015,89 грн.; в серпні 2006 року на суму 1 499 999,24 грн. у т.ч. ПДВ 249 999,88 грн.; у вересні 2006 року на суму 1 799 900 грн. у т. ч. ПДВ 299 983,33 грн..

В подальшому вказані ТМЦ за договором комісії було передано на реалізацію комісіонеру ТОВ фірма "Пранк". До валових доходів ІП "Еолія" включило суму у розмірі 14 095 434 грн. та до податкових зобов'язань з ПДВ суму у розмірі 2 806 483 грн. Комісійна винагорода за реалізацію цього товару склала 5 550 000 грн. До складу валових витрат ІП "Еолія" була включена вартість придбаного товару та комісійна винагорода у загальному розмірі 19 143 775 грн. та до податкового кредиту з ПДВ включило суму у розмірі 3 816 151 грн.

Крім того, в грудні 2006 року ІП "Еолія" було придбано у ТОВ фірма "Тагіт" ТМЦ на загальну суму 16 000 365,31 грн., у тому числі ПДВ 2 666 727 грн. Ці витрати ІП "Еолія" включило до складу валових витрат підприємства на суму 13 333 637,71 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 2 666 727,54 грн.

В подальшому вказані ТМЦ за договором комісії було передано на реалізацію комісіонеру ТОВ фірма "Пранк". До валових доходів ІП "Еолія" включило суму у розмірі 13 500 506,85 грн. та до податкових зобов'язань з ПДВ суму у розмірі 2 700 101,37 грн. Комісійна винагорода за реалізацію цього товару склала 816 000 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 136 000 грн. До складу валових витрат ІП "Еолія" була включена сума у розмірі 680 000 грн. та до податкового кредиту з ПДВ включило суму у розмірі 136 000 грн.

Суду був наданий договір комісії № 256/06 від 01.08.2006 року укладений між ІП "Еолія" та ПФ "Орнатус". За умовами договору ПФ "Орнатус" (комісіонер) зобов'язується за дорученням ІП "Еолія" (комітента), за плату здійснювати від свого імені, та за рахунок комітента в строк і порядку, які встановлені договором, правочини з продажу товарів комітента. Комісіонер має право на отримання комісійної винагороди і відшкодування витрат пов'язаних з виконанням доручення комітента. Розмір комісійної винагороди зазначається в актах виконаних робіт. Конкретні умови договору, ціни зазначені у додатках до договору.

За договором комісії № 256/06 від 01.08.2006 р. ПФ "Орнатус" (комісіонером) були реалізовані продукти харчування (кетчуп, консерви, цукор, торти та ін.) на загальну суму 1 600 442 грн., у тому числі ПДВ 266 740, 38 грн.

За надані послуги ПФ "Орнатус" було видано ІП "Еолія" податкову накладну в сумі 660 000 грн., у тому числі ПДВ - 110 000 грн.

Сплата була здійснена згідно платіжного доручення № 212 від 30.11.2011 року у сумі 660 000 грн.

Судом встановлено, що позивач в червні, вересні та грудні 2006 року здійснював операції по придбанню товарів у ПП "Тагіт". Продаж цих товарів проводився не самостійно, а через комісіонерів: ТОВ фірма "Пранк" (договір комісії № 132/06 від 01.06.2006р.) та ПФ "Орнатус" (договір комісії № 256/06 від 01.08.2006 року). Витрати по придбанню товарів разом з витратами по сплаті комісійної винагороди на користь комісіонерів значно перевищують доходи від продажу цих товарів. Грошові кошти постачальнику за придбані товари не сплачувались. В рахунок оплати як із постачальником, так і з комісіонерами, ІП "Еолія" видавало векселя (емітенти ТОВ фірма "Пранк", ПФ "Орнатус", ПП "Апія").

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 року)" № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (діяв на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон № 334) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, Визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними.

Судом встановлено, що 21.05.2008 року Харківською ОДПІ у Харківській області до ІП "Еолія" був надсипаний запит № 7231/10/23-318/3469 щодо обґрунтування рівня договірних цін (а.с. 225). Листом № 27-90 від 22.05.2008 року ІП "Еолія" повідомила відповідача, що доводи будуть викладені у запереченнях до акту перевірки. Обґрунтування рівня договірних цін не надано (а.с. 225).

Аналіз вказаних законодавчих норм дозволяє стверджувати, що у податковому обліку до валових витрат відносяться не будь-які витрати, здійснювані платником податку, а лише ті витрати, які використані (направлені) ним на отримання доходу. В свою чергу податковий кредит складається не з будь-яких сум нарахованого податку, а лише з тих сум, які в подальшому використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, за відсутності доказів у позивача щодо використання послуг для потреб власної господарської діяльності - отримання доходу та доказів використання таких послух в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності (направленої на отримання доходу) витрати, здійснені на отримання таких послуг, не повинні відображатися у складі валових витрат платника податку на прибуток підприємств та у складі податкового кредиту платника податку на додану вартість.

Вищевказані операції ІП "Еолія" не є господарською діяльністю в розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (діяв на час виникнення спірних правовідносин), оскільки позивачем не надано доказів того, що вони призвели до отримання прибутку - головного чинника господарської діяльності.

Суд зазначає, що витрати, господарський (економічний) зміст яких є необґрунтованим, не повинні відноситись на результати саме господарської діяльності платника податків і, відповідно, у платника податків не виникає права на податковий кредит, оскільки відсутні обставини витрат, заснованих на компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, що визначені у Законі валовими витратами. Спірні суми, віднесені позивачем до валових витрат та податкового кредиту, не є компенсацією вартості товару (робіт, послуг), втратами у підприємницькій діяльності позивача та не містять ознак отримання прибутку від укладання таких угод (від отримання таких послуг).

Цей висновок не суперечить п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (діяв на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності ж регулярною, постійною та суттєвою.

Поняття доходу визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №1 затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року № 87 "Доходи -збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників)".

Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільною виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями.

Відповідно до статті 42 Господарського Кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Щодо обґрунтування ділової мети укладання договорів комісії № 132/6 від 01.06.2006 року та № 256/6 від 01.08.2006 року суд зазначає, що позивач не довів наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети) укладення договорів.

Суд зазначає, що розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що позивач має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок необґрунтованого завищення валових витрат та податкового кредиту. Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету.

Відповідно до ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства.

Таким чином вищевказані операції позивача (здіснення комісійної торгівлі, результатом якої є отриманий збиток) не передбачають отримання прибутку і були укладені виключно для мінімізації підприємством своїх податкових зобов'язань по податку на прибуток та податкових зобов'язань по ПДВ.

Відсутність обґрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети) при здійсненні збиткових операцій є підставою для створення умов, за яких вищезазначений платник податків мав намір не одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а сформувати "штучний" податковий кредит та валові витрати шляхом проведення операцій без сплати грошових коштів та податків від цих операцій - тим самим нанести шкоду державі та суспільству.

Правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому в силу ст. 216 ЦК України не створює ніяких юридичних наслідків, в тому числі і щодо збільшення валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Отже, правочини позивача суперечать інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними.

Враховуючи вище зазначене суд вважає, що відповідач під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяв, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 163, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову іноземного підприємства "Еолія" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бабаєв А.І.

Повний текст постанови виготовлений 19.06.2012 року.