Рішення № 250764, 29.09.2006, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 19/64

29.09.06

За позовом відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Кримської філії

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

про стягнення 172 121, 65 грн.

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від позивача Колючка О.І., Бородіч М.В., Самосуд В.О. - предст. за дов.,

від відповідача Брега Т.М. –предст. за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство „Укртелеком” в особі Кримської філії звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення з Державного комітету України з державного матеріального резерву 172 121, 65 грн. витрат на зберігання матеріальних цінностей у зв’язку з неналежним виконанням вимог договору № 373/16 від 04.12.03.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.05 було порушено провадження у справі № 19/64 та призначено судове засідання на 06.12.05.

05.12.05 від Позивача надійшло клопотання про уточнення позовних вимог, а саме: у зв’язку з тим, що позивач продовжує здійснювати збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, сума боргу по договору № 373/16 від 04.12.2003 р. збільшилася і за період з 01.04.2005 р. по 31.10.2005 р. склала –41 923, 17 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.12.05 зупинено провадження у справі та призначено судово - бухгалтерську експертизу, а її проведення доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

17.08.06 справа повернута до господарського суду міста Києва з відповідними висновками Київського НДІ судових експертиз.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 23.08.05 №19/64 справу передано для подальшого розгляду судді Пасько М.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2006 суддя Пасько М.В прийняв справу до свого провадження та поновив провадження у справі № 19/64.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що він включений до переліку підприємств, установ, організацій, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву і на виконання договору № 373/16 від 04.12.2003 р. про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від року за період з 01.11.2003 по 31.10.2005 р. поніс витрати на утримання та зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які за розрахунком позивача, складають 214 044, 82 грн.

Позивач вказує, що відповідач, в порушення згаданого договору не відшкодував витрати на зберігання і на підставі розділу 4 договору, п. 5 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв”, ст.ст. 526, 610, 623 Цивільного кодексу України просить стягнення зазначеної суми.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, представник відповідача в судовому засіданні проти задоволених вимог заперечував з тих підстав, що позивачем не доведено той факт, що здійснені позивачем витрати дійсно пов’язані із зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Крім того, відповідач зазначає, що кошти з Державного бюджету України на фінансування витрат про зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в достатній мірі не виділялися.

В судовому засіданні 29.09.2006, за згодою сторін, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 3 ст. 11 Закону України „Про державний матеріальний резерв” позивач є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про державний матеріальний резерв” для позивача зберігання цінностей державного мобілізаційного резерву є обов’язковим.

Підприємствам, що здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, відшкодування витрат з державного бюджету передбачене п. 5 ст. 11 Закону.

При цьому, законодавством передбачено відшкодування тільки витрат, а не оплата послуг зі зберігання, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним.

Обов’язок поклажодавця (відповідача) відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі при безоплатному зберіганні передбачений ст. 947 Цивільного кодексу України.

На зберіганні відповідача знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву. Цей факт підтверджується актом - збережувальним зобов'язанням, актом перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні позивача.

За рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.04 сторони, зобов’язані укласти договір № 373/16 „Про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

За умовами цього договору позивач здійснює відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та зобов’язаний щорічно подавати відповідачеві зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей.

Відповідач, в свою чергу, зобов’язаний відшкодовувати витрати на зберігання цінностей, а відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та зберігачем.

Тобто, відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачеві понесені останнім фактичні витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.11.2003 по 31.10.2005.

Позивач своєчасно надіслав відповідачеві кошторис витрат на утримання мобілізаційного резерву на вересень-грудень 2004 року та 2005 рік з розгорткою планових витрат кошторису відповідно до умов договору та порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.02 №532.

Також позивач надіслав відповідачеві звіт фактичних витрат, пов’язаних з утриманням мобілізаційного резерву.

Зазначене підтверджується наданими суду згаданими кошторисом, довідкою про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Причина виникнення спору полягає в тому, що позивач, виконуючи свої обов’язки зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, вимагає відшкодування витрат, пов’язаних з таким зберіганням.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

За спірний період позивач поніс витрати по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в сумі 214 044, 82 грн.

Вказані витрати підтверджуються первинними документами, дослідженими в судовому засіданні, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Додатково, розмір згаданих витрат підтверджується висновком судово-бухгалтерської експертизи.

Таким чином, витрати позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період з 01.11.2003 по 31.10.2005 в розмірі позивач поніс витрати по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в сумі 214 044, 82 грн.

Відповідач письмових заперечень або документів, які підтверджують заперечення проти позову не надав.

Відповідно до статей 4, 151 Цивільного кодексу Української РСР договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (статті 14, 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Сторони спору не погодили між собою графіку відшкодування витрат із зберігання цінностей, як того вимагає договір, а тому суд застосовує звичайні умови настання строку виконання зобов’язань.

Виходячи з Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до відносин з визначення строку виконання зобов’язань підлягає застосуванню ст. 530 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

30.05.2005 позивачем надіслано відповідачеві претензію, в якій він вимагав відшкодувати витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідач у строк своїх обов’язків не виконав, відповідь на претензію не надав, чим порушив норми Цивільного кодексу України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Не звільняють відповідача від виконання зобов’язання й норми Бюджетного кодексу України.

Тому посилання відповідача на те, що відшкодування витрат повинно здійснюватися виключно в межах фактичного бюджетного фінансування судом не приймається.

З врахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на нормах матеріального права, підтверджуються матеріалами справи, отже, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, р/р 3111189900001 в ОПЕРУ НБУ м. Києва, МФО 300001, код ЄДРПОУ 20055032) на користь відкритого акціонерного товариства „Укртелеком” в особі Кримської філії (95000, м. Сімферополь, вул.. Р.Люксембург, 1, р/р 260032257 у КРД АППБ „Аваль” м. Сімферополь, МФО 324021, код ЄДРПОУ 22236588) 214 044, 82 грн. основного боргу, 2337, 00 грн. витрат на проведення експертизи, 2 140, 46 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Суддя

М.В. Пасько