Рішення № 25068275, 22.06.2012, Брянківський міський суд Луганської області

22.06.2012

Справа № 2-29/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2012 року. м. Брянка

Брянківський міський суд Луганської області у складі: головуючого судді Снегірьова В.А. при секретарі Дуванській А.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Брянка справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Брянківське управління шахтобудмеханізації», третя особа без самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2, про поновлення на роботі стягнення сум за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся у Брянківський міський суд з позовом до ПрАТ «Брянківське управління шахтобудмеханізації»про скасування наказу Голови Правління ПрАТ «БУШСМ»про звільнення його з роботи за власним бажанням і поновити на посаді, яку займав до звільнення (охоронець); стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2011 року по день поновлення на роботі за рішенням суду; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку (вимушеного прогулу) і видачі трудової книжки, тобто з 01.09.2011 року по 15.09.2011 року.

У судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та просить суд: поновити його на попередній роботі охоронця у Приватному акціонерному товаристві «Брянківське управління шахтобудмеханізації»; стягнути з відповідача ПрАТ «БУШСМ»на його користь суму заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.09.2011 року по час поновлення на роботі, тобто дату постановлення судового рішення в сумі 9971,50 грн.; стягнути з відповідача на його користь

В обґрунтування позову позивач посилається на таке:

Вважає своє звільнення незаконним, оскільки звільнятися не бажав, а заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення строку звільнення та дати подачі заяви написав в липні 2011 р. на вимогу керівництва, разом з іншими працівниками та вважав цю заяву недійсною через відсутність в ній дати написання заяви та строку, з якого він нібито просить його звільнити.

01 вересня 2011 р. він дізнався про звільнення, але з наказом про звільнення він не був ознайомлений, розрахунок з ним не проведений, трудова книжка йому не були вручена; йому було запропоновано продовжити працювати на тому ж самому об'єкті, але ж в іншому підприємстві. Та він не бажаючи втрачати засоби до існування приступив до виконання трудових обов'язків на ПП «Контрактпром»без належного оформлення на підприємстві, де працював до 12.09.2012 -доки не зламав ногу та не потрапив до лікарні. Трудова книжка і належні кошти в сумі 1600 грн. були видані його сестрі ОСОБА_4 -15.09.2012 за що вона власноруч розписалася.

Щодо відшкодування 10 000,00 грн. моральної шкоди за наслідками незаконного звільнення, вказує на моральний тиск до написання заяви про звільнення за власним бажанням в той час коли дійсно йшлося про скорочення чисельності працівників; незаконне звільнення призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього зусиль для організації життя. Незаконне звільнення позбавило його можливості повноцінно лікуватися за відсутності можливості отримувати матеріальне забезпечення в разі тривалої непрацездатності, так як складний перелом нижньої кінцівки потребував довготривалого лікування та витрат значних коштів.

Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали свої позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини зазначені в уточненому позові та письмових поясненнях до нього, звертають увагу суду, що в нього ніколи за час роботи у відповідача не виникало бажання звільнитися та за власною ініциативою вона ніколи не писала заяви про звільнення за власним бажанням. Заява, якою скористався директор ПрАТ «БУШСМ»ОСОБА_2 для його звільнення нібито за власним бажанням, була написана ним на вимогу заступника директора Карпухи О.А. у липні 2011 р. Він особисто навіть не приділяла написанню вказаної заяви будь-якої уваги, оскільки у вказаній заяві він не вказав ні дати її написання, ні строку, з якого бажає нібито звільнитися. Без будь-яких перешкод він відпрацював до 31.08.2011 року, та саме в цей день йому повідомили, що він звільнений, але з наказом про звільнення він ознайомлений не був, трудову книжку йому не видали та розрахунок не провели. Через відсутність джерел до існування він був вимушений стати до роботи на ПП «Контрактпром», але оформитися офіційно не міг, так як відповідач не видавав йому трудову книжку. Трудова книжка була видана лише 15.09.2011 року його сестрі, так як він особисто її отримати не міг через перелом ноги. Наполягають на задоволені позову у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні, позовні вимоги не визнали у повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 працював сторожем відділу постачання ПрАТ «БУШСМ»та був звільнений 31.08.2011 року за наказом № 17-у, згідно ст. 38 КЗоТ України за власним бажанням,. Але до відділу кадрів підприємства не прибув, трудову книжку не отримав, з наказом не ознайомився; 31.08.2011 року ОСОБА_1 за графіком не працював, а з 01.09.2011 року став до роботи до ПП «Контрактпром», 12.09.2011 року стало відомо, що ОСОБА_1 поламав ногу, за місцем його проживання виїхала Карпуха О.А. -заступник директора ПрАТ «БУШСМ», котра запропонувала сестрі ОСОБА_1 -ОСОБА_4 приїхати до підприємства та отримати розрахункові кошти та трудову книжку позивача. 15.09.2011 року -ОСОБА_4 отримала на підприємстві трудову книжку та грошові кошти належні ОСОБА_1 Вважають звільнення ОСОБА_1 законним, як здійсненого на підставі заяви, зареєстрованої 17.08.2011 року, що на їх думку є передумовою видання наказу про звільнення від 31.08.2011 р. та відповідає. Вимогам ст. 38 КЗпП України. Наполягають на відмові у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримав думку відповідача по справі і просив відмовити у задоволенні позову.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що є сестрою ОСОБА_1 її брат ОСОБА_1 працював ПрАТ «БУШСМ»з липня 2008 року. У липні 2011 рок вона від брата дізналася, що його вимусили написати заяву про звільнення нібито за власним бажанням, але на заяві не ставити дати. ОСОБА_1 написав таку заяву, але звільнятися не бажав, так як розмів, що роботу найти буде важко. У вересні 2011 року вона від брата дізналася, що його все ж звільнили за раніше написаною заявою, але гроші та трудову книжку не повернули. Їй відомо,що ОСОБА_1 з 01.09.2011 року, без належного оформлення став працювати сторожем на ПП «Контрактпром».

15.09.2011 року, після того як її брат зламав ногу, вона особисто, на пропозицію заступника директора Карпухи О.А., у відділу кадрів ПрАТ «БУШСМ»отримала розрахункові в сумі 1600 грн. та трудову книжку ОСОБА_1 За що розписалася.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1, згідно наказу 54-п від 14.07.2008 р. був прийнятий на роботу сторожем у відділ постачання Закритого акціонерного товариства «Брянківське управління шахтобудмеханізації»(а.с.6, 15, 16) на підставі направлення Брянківського міського центру зайнятості та його особистої заяви про прийняття на роботу, де вказана дата написання заяви (а.с.16) та був звільнений з роботи 31 серпня 2011 р. наказом директора Приватного акціонерного товариства «Брянківське управління шахтобудмеханізації»№17-у від 31 серпня 2011 р. за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України на підставі заяви ОСОБА_1 (а.с.6, 13, 14).

Закрите акціонерне товариство «Брянківське управління шахтобудмеханізації»з 16.03.2011 року перейменовано в Приватне акціонерне товариство «Брянківське управління шахтобудмеханізації»(а.с. 21-25).

Згідно із книгою реєстрації заяв, заява ОСОБА_1 про звільнення зареєстрована 17.08.2011 року за № 21 (а.с.45-46)

Згідно графіку виходів працівників відділу постачання на серпень 2011 року, ОСОБА_1 останній день виходив на роботу 29 серпня 2011 р. (а.с.75)

Відповідно до записів в особовій картці, ОСОБА_1 прийнятий на роботу сторожем 15 липня 2008 року, звільнена 31 серпня 2011 р. за власним бажанням ст. 38 КЗпП України (а.с. 73); трудову книжку ОСОБА_1 одержала ОСОБА_4 за заявою без дати, а також ОСОБА_4, розписалася в особовій картці ОСОБА_1 про ознайомлення про звільнення. Дата ознайомлення встановлена у судовому засіданні 15.09.2011 року, а не вказана в особовій картці 31.08.2011 року (а.с. 17, 73)

Як вбачається з журналу прийму та здачі змін по ПП «Контрактпром», ОСОБА_1 виходив на роботу 01.09.2011, 03.09.2011, 06.09.2011.

Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на попередній роботі, вказуючи, що був звільнений начебто за власним бажанням, що не відповідає і ніколи не відповідало його власному волевияву, бо він не бажав звільнятися з роботи.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 р. з наступними змінами та доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів», по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Сам факт того, що на вказаній заяві про звільнення ОСОБА_1 не вказав жодної конкретної дати, тобто те, що на вказаній заяві відсутня як дата її подачі так і дата, з якої він просить його звільнити, визнаний сторонами та іншими особами, які брали участь у справі, а отже на підставі ст. 61 ч.1 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Вказана обставина сама по собі підтверджує пояснення позивача, що вказана заява була написана позивачем не за його власним бажанням та волевиявом, а на вимоги адміністрації підприємства, так би мовити про всяк випадок та тільки цим, на погляд суду, можливо пояснити відсутність дати подачі заяви та відсутність вказівки на строк, з якого позивач просить звільнити її.

У відповідності зі ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Згідно зі ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю ,є недійсними.

Оскільки в трудовій книжці позивача та наказі ПрАТ «БУШСМ»№17-у від 31 серпня 2011 р. вказано про звільнення позивача з 31 серпня 2011 р. на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, то суд вважає єдино можливим при вирішенні вказаного позову визначити чи були законні підстави звільнення позивача 31 серпня 2011 р. за ст.38 КЗпП України за його власним бажанням.

Згідно ст.38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник . Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою , крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Розірвання трудового договору за власним бажанням працівника здійснюється на підставі одноособового волевияву працівника та реалізується шляхом подачі письмової заяви. Характерною особливістю права працівника на розірвання трудового договору як секундарного права є те, що воно повинно бути реалізовано у повній відповідності з волею працівника, без будь-якого тиску з боку власника чи уповноваженого органу. Властивість секундарного права, яким визнається (як складова частина суб'єктивного права) можливість здійснення одноособових актів, які безпосередньо тягнуть за собою зміну чи припинення правовідносин в інтересах його учасників, проявляється не тільки в праві одноособово розірвати трудовий договір, а й ще в праві одноособово визначити строк його розірвання. Основополагаючою крапкою у відліку строку попередження є саме дата подачі заяви про звільнення.

Відповідно до ст. 241-1 КЗпП України , строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк, тобто з наступного дня після дня подачі працівником заяви.

Без визначення дня подачі заяви працівником, а ОСОБА_1 не висловив свою волю на подачу заяви на звільнення в будь-яку конкретну дату, неможливо визначити день відліку відпрацювання та неможливо визначити дату звільнення без відпрацювання, бо не вказана крапка відліку, не відтворена воля працівника на подачу ним заяви про звільнення в конкретну дату, а все інше є лише припущенням посадових осіб. Так, представниками ПрАт «БУШСМ»стверджується, що якщо заява зареєстрована в журналі заяв 17.08.2011 р., то слід вважати, що сама з цього числа повинний відлічуватися час відпрацювання, проте це є лише домислами представників відповідача, від волевияву та тлумачення яких не залежить право працівника на звільнення за власним бажанням, бо це лише право працівника, а сам ОСОБА_1 не вказав в заяві ні дату її подачі, ні строку, з якого бажає бути звільненим.

До того ж, не треба забувати, що мова йде про власне бажання саме працівника на звільнення, який навіть після закінчення двотижневого строку (при відсутності його чітко визначеного прохання про звільнення раніше двох тижнів), якщо він продовжує роботу та не вимагає розірвання договору, не може бути звільненим без наявності певних підстав.

Таким чином, з вказаної заяви очевидно, що у сторін не відбувся договірний принцип звільнення в частині зазначення строку звільнення, що сталося перш за все у зв'язку з тим, що визначальним при цьому є саме строк, з якого просить його звільнити працівник за власним бажанням, а ОСОБА_1 не вказував конкретного строку, з якого просить його звільнити і не робив цього, як сам він пояснив, тільки тому, що не мав бажання взагалі звільнятися, не проявляв ініціативи до звільнення з займаної посади (позивач спростовує навіть існування в неї бажання розірвати трудовий договір за власним бажанням).

Отож, ст. 38 КЗпП України надає право працівникові на роздуми відносно його звільнення за власним бажанням і строк цих роздумів , якщо працівник не просить звільнити його раніше двох тижнів, не може бути меншим за два тижні.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (в редакції наказу Мінпраці та соціальної політики України №259/34/5 від 08 червня 2001 р.) власник або уповноважений ним орган зобов'язані були видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Проте, незважаючи на те, що сторонами визнано факт роботи ОСОБА_1 з 01 по 12 вересня 2011 р. на ПП «Контрактпром»(який орендую майно у Відповідача, тобто знаходився фактично на території Відповідача) і нічого не заважало вручити ОСОБА_1 його трудову книжку в день звільнення, цього не було зроблено з вини власника або уповноважденого органу, оскільки за свідченням ОСОБА_4 трудову книжку їй було видано лише 15.09.2011 року, проставивши в особистій картці дату 31.08.2011 р.

Згідно того ж п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (в редакції наказу Мінпраці та соціальної політики України №259/34/5 від 08 червня 2001 р.) при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки працівника; про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника, а раніше внесений запис про день звільнення визнається недійним у порядку, встановленому п.2.10 цієї Інструкції.

Таким чином, звільнення ОСОБА_1 з роботи 31 серпня 2011 р. за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України було проведено без законних підстав :

- без власного волевияву позивача на розірвання трудового договору за власним бажанням;

- без просьби ОСОБА_1 про його звільнення з конкретно вказаного ним строку;

- неможливість визначити день подачі заяви про звільнення за власним бажанням через невказання дати подачі заяви працівником ОСОБА_1, що є відправною крапкою відліку двотижневого строку;

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом після спливу одного місяця, з моменту видачі йому трудової книжки, (яка була йому видана 15.09.2011 р.), встановленого ст. 233 КЗпП України, а саме 19.10.2011 року, посилаючись на те, що пропустив строк звернення до суду через знаходження на лікуванні з переломом ноги та просить поновити пропущений строк звернення до суду.

Суд, знаходить причини пропущення строку звернення до суду з позовом поважними (а.с. 5) та вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з зазначеним позовом.

У зв'язку з викладеним суд вважає, що є достатньо підстав для визнання звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України 31 серпня 2011 р. здійсненим без достатніх підстав, у зв'язку з чим на підставі ст. 235 КЗпП України суд вважає необхідним поновити ОСОБА_1 на попередній роботі сторожа відділу постачання Приватного акціонерного товариства «Брянківське управління шахтобудмеханізації.

Одночасно з поновленням на роботі, суд вважає необхідним на підставі ст. 235 КЗпП України стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2011 р. до 22 червня 2012 р. включно.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону «Про оплату праці»від 24.03.1995 р., порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. №100 (з наступними змінами) при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 місяці роботи, що передують випадку, з яким пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів.

Позивача звільнено у серпні 2011 р., тому попередніми двома місяцями є червень та липень 2009 р. Заробітна плата за вказані місяці становить : за червень 1079,03 грн. при кількості 20 робочих днів ; за липень - 1130,96 грн. при 21 робочих днях.

Таким чином, середньоденний заробіток згідно п.8 Правил становить: (1130,96 грн. + 1079,03 грн.) : (20+21) = 53 грн. 90 коп.

Кількість днів вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2011 р. по 22 червня 2012 р. (день поновлення на роботі рішенням суду) відповідно становить 205 днів (22 дні за вересень 2011 р. + 21 день в жовтні 2011 р. +22 дні у листопаді 2011 р. + 22 дні у грудні 2011 року +20 днів у січні 2012 року + 21 день у лютому 2012 року + 21 день у березні 2012 року +20 днів у квітні 2012 року + 20 днів у травні +16 днів у червні 2012 року станом на 22.06.2012).

Загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 9971,50 грн. (53,90 грн. х 205 днів), яку слід стягнути з відповідача на користь позивача, оскільки позивач вихідної допомоги та допомоги по безробіттю не отримував.

На погляд суду, позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, задоволенню не підлягають, так як позивачем не доведений її розмір, не зазначено з яких розрахунків він виходив визначаючи саме такий розмір відшкодування моральної шкоди, не наведено жодного доказу на обґрунтування її наявності та розміру, оскільки лише факт порушення права, не може вважатися достатньою підставою для відшкодування нібито заподіяної моральної шкоди.

Згідно ст. 88 ЦПК України якщо сторона, на користь якої постановлене рішення, звільнена від сплати судового збору, то судовий збір стягується з іншої сторони на користь держави. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 214 грн. 60коп.

Суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1, на попередній роботі та в частині стягнення заробітної плати за один місяць у сумі 1105,00 грн.

Керуючись ст. ст. 38, 116, 117, 232, 233, 235, 236, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 212-215, 218, 367 ЦПК України, суд , -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 місячного строку звернення до суду та поновити ОСОБА_1 строк звернення з позовною заявою про поновлення на роботі.

Поновити ОСОБА_1 на попередній роботі сторожа відділу постачання Приватного акціонерного товариства «Брянківське управління шахтобудмеханізації»(код ЄДРПОУ 00181438) м. Брянка, Луганської області.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Брянківське управління шахтобудмеханізації»(код ЄДРПОУ 00181438) на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01 вересня 2011 року по 22 червня 2012 року включно, тобто по день поновлення на роботі, у сумі 9971 (Дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят одну) грн. 50 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Брянківське управління шахтобудмеханізації»(код ЄДРПОУ 00181438) судовий збір в сумі 214,60 (Двісті чотирнадцять) грн. 60 коп. на користь спеціального фонду Державного бюджету України (код ЄДРПОУ суду 05380728, пункт 1.1, ККД 22030001, одержувач: УДК у м. Брянка, рахунок: 31219206700017, код ОКРО отримувача 37780550, МФО 804013, банк отримувача ГУДКУ у Луганській області).

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі сторожа відділу постачання Приватного акціонерного товариства «Брянківське управління шахтобудмеханізації»(код ЄДРПОУ 00181438) та в частині стягнення заробітної плати за один місяць у сумі 1105,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на подання апеляційної скарги.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Брянківський міський суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, що беруть участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 209 ЦПК України, у судовому засіданні 22 червня 2012 року проголошена лише вступна та резолютивна частина рішення. Повний текст рішення викладений та підписаний 27.06.2012 року.

Суддя: