Рішення № 25055570, 25.06.2012, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №908/714/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е МУ К Р А Ї Н И

25.06.2012 р.

м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано Франківської області

в складі: головуючого судді Бойка М.Я.

секретаря Пукіш В.В.

з участю : позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калуші справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання недійсним договорів дарування домоволодіння незавершеного будівництва та земельної ділянки,

в с т а н о в и в :

що позивач звернулась до суду із зазначеним позовом. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона та ОСОБА_6 є колишнім подружжям. Шлюб між ними розірвано 03.03.1999 року. За час одруження вони розпочали будівництво будинку по вул. Врубеля 32 в м. Калуші. Ще до смерті ОСОБА_6 їй стало відомо, що він подарував ОСОБА_5 земельну ділянку та незавершене будівництво будинку.

Вважає, що це є спільно нажите майно подружжя, а тому просить визнати договори дарування недійсними та стягнути з відповідача судові витрати по справі. У звязку з тим, що здійснює догляд за хворими батьками просить поновити строк звернення до суду.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позов та підтвердили наведене. Позивач також пояснила, що після розірвання шлюбу ОСОБА_6 не допускав її до спільного майна. Протягом 3-х років після розірвання шлюбу із позовом про поділ майна вона не зверталася.

Представники відповідача позов не визнали та пояснили, що згідно ст. 331ЦК України, право власності на новостворене майно виникає з моменту завершення будівництва, а отже право власності на зазначене майно ОСОБА_6 набув після розірвання шлюбу, тому це не є спільно набутим майном подружжя. Перед розлученням ОСОБА_6 та ОСОБА_5 дійшли згоди, що незавершене будівництво житлового будинку залишиться за ОСОБА_6, про що зазначила сама позивач у позовній заяві про розірвання шлюбу. Окрім цього, позивач визнала, що про зазначені договори дарування їй стало відомо ще у 2009 році, однак вона не зверталась до суду за порушення свого права до цього часу. У 2008 році вона зверталася до суду із позовом про поділ майна подружжя та сама ж подала заяву про залишення позову без розгляду. Просять відмовити позивачу у задоволенні позову у звязку із пропуском строку позовної давності.

Суд, вислухавши доводи сторін, пояснення свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 є колишнім подружжям. Шлюб між ними розірвано 03.03.1999 року (а.с. 5).

За час перебування у шлюбі вони розпочали будівництво будинку по вул. Врубеля 32 в м. Калуші.

Згідно копії свідоцтва про смерть (а.с. 8), 17.10.2010 року ОСОБА_6помер.

У судовому засіданні встановлено, що згідно договорів дарування від 08.04.2008 року (а.с. 6 7), ОСОБА_6 подарував ОСОБА_5 земельну ділянку та домоволодіння незавершене будівництво, про яке позивачу стало відомо ще у 2009 році.

Як вбачається із матеріалів справи у позовній заяві про розірвання шлюбу від 27.11.1997 року зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 дійшли згоди, що спір про поділ майна подружжя відсутній (а.с. 66).

Окрім цього, позивач визнала, що про зазначені договори дарування їй стало відомо ще у 2009 році, однак вона не зверталась до суду із позовом про порушення свого права.

У судовому засіданні встановлено, що 19.12.2008 року ОСОБА_1 зверталася до суду із позовом про поділ майна подружжя, а саме земельної ділянки та незавершеного житлового будинку, та після того, коли дізналася про те, що майно подароване, про що ствердила у судовому засіданні, сама ж подала заяву про залишення позову без розгляду (а.с. 37).

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пояснили що, будинок і літню кухню будувало подружжя ОСОБА_9 під час перебування у шлюбі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_6 було укладено договори дарування з дотриманням чинного законодавства України.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У судовому засіданні встановлено, що шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було розірвано 03.03.1999 року, договори дарування укладено 08.04.2008 року, а позивач звернулася до суду за захистом порушеного права 27.01.2012 року, та пропустила при цьому строк позовної давності, який сплив 08.04.2011 року.

Підстав для його поновлення суд не вбачає і позивачем та її представникком не наведено поважних причин його пропуску. Їх покликання на те, що позивач пропустила строк звернення до суду, оскільки 15.01.2012 року її мати ОСОБА_10 поступила на лікування, що підтверджується виписками медичного закладу (а.с. 59-60), та те, що батько також хворий і вона здійснює догляд за ним, суд не приймає до уваги як доказ поважності причин пропуску позовної давності, оскільки позивач не визначена органами соціального захисту такою, що здійснює догляд за батьком чи матір»ю, а працює оператором ДАТ «Укрспецтрансгаз».

Відповідно до ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за пропуском строку позовної давності.

На підставі ст. ст. 203, 215, 256, 257, ЦК України, й керуючись ст. ст. 209, 213 215 ЦПК України, суд,

р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів дарування домоволодіння незавершеного будівництва та земельної ділянки від 08.04.2008 року відмовити за пропуском строку звернення до суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Івано Франківської області через Калуський міськрайонний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Головуючий: