Рішення № 25040696, 02.07.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" липня 2012 р.Справа № 5017/1188/2012

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський завод керамічних виробів";

До відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області;

про визнання права власності

Суддя Меденцев П.А.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю);

Від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю);

СУТЬ СПОРУ: 18.04.2012 року за вх. №1796/2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський завод керамічних виробів" (далі -Позивач) звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі -Відповідач) про визнання права власності.

Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі, надаючи при цьому уточнення позовних вимог.

Відповідач у судових засіданнях проти позову заперечував, посилаючись на підстави викладені у відзиві на позов.

Відповідно до положень норми ст. 69 ГПК України строк розгляду справи було продовжено до 03.07.2012 року Ухвалою суду від 13.06.2012 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

Відповідно до договору купівлі-продажу державного майна від 26.11.1993р. № 27 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області (далі - Регіональне відділення) продало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський завод керамічних виробів" (далі - ТОВ „ОЗКВ") купило державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства „ОЗКВ", яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Багрицького, 12 А.

Згідно п. 4.5 плану приватизації орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів", затвердженого розпорядженням Регіонального відділення від 04.11.1993 р. № 55-р, до переліку об'єктів, що передаються безоплатно віднесено, зокрема, об'єкт соціально-побутового призначення - спорткомплекс за адресою: м. Одеса, вул. Багрицького, 12 А.

Площа спорткомплексу, на момент приватизації, цілісного майнового комплексу відповідно до технічного паспорту підприємства станом на 1982 рік складала 415,68 кв. м., а саме: 337,00 кв. м. - спортивний зал, 7,25 кв. м. - кімната тренера, 21,42 кв. м. (4,20x5,10) - гардеробна, 17,95 кв. м. (3,52x5,10) - кімната сторожа, 9,69 кв. м. (5,10x1,90) -роздягальня, 3,34 кв. м. (1,39x2,40) - душова, 3,34 кв. м. (1,39x2,40) - душова, 3,00 кв. м. (2,40x1,25) - уборна, 3,00 кв. м. (2,40x1,25) - уборна, 9,69 кв. м. (5,10x1,90).

У серпні-вересні 1998 року ТОВ „ОЗКВ" була проведена реконструкція спорткомплексу, внаслідок чого останній було збільшено до 806,00 кв. м за рахунок приєднання належної ТОВ „ОЗКВ" площі виробничої будівлі механічного цеху в розмірі 390,32 кв. м., що підтверджується актом виконаних будівельно-монтажних робіт за серпень-вересень 1998 року та технічним паспортом підприємства від 14.07.2010 р.

З урахуванням наведеного, ТОВ „ОЗКВ" звернулося до Регіонального відділення з листом від 02.11.2010 р. № 358, в якому просило дозволити приватизацію шляхом викупу спорткомплексу з інвентарем за адресою: м. Одеса, вул. Багрицького, 12 А та надало необхідний пакет документів.

Листом від 05.03.2012 р. № 8 ТОВ „ОЗКВ" звертало увагу Регіонального відділення на необхідність проведення процедури приватизації шляхом викупу спорткомплексу за площею 415,68 кв. м. у зв'язку з тим, що площа спорткомплексу була збільшена за рахунок приєднання вже належної ТОВ „ОЗКВ" площі виробничої будівлі механічного цеху підприємства.

Проте, листом від 15.03.2012 р. № 11-03-01404 Регіональне відділення відмовилося проводити приватизацію шляхом викупу ТОВ „ОЗКВ" спорткомплексу за площею 415,68 кв. м. з тих підстав, що в діючому на даний час технічному паспорті від 14.07.2010 р. відображений спорткомплекс площею 806,00 кв. м., а також тим, що рішенням господарського суду Одеської області від 19.05.2010 р. № 33-16/39-09-1303 ТОВ „ОЗКВ" було відмолено у визнанні за ним права власності на будівлю спорткомплексу площею 806,00 кв. м.

Таким чином, з наведеного Позивач робить висновок, що Регіональне відділення не визнає та оспорює право власності ТОВ „ОЗКВ" на частину спорткомплексу площею 390,32 кв. м., що проявляється у намірі проводити приватизацію об'єкту приватної власності.

На даний час, спорткомплекс є спільною частковою власністю ТОВ „ОЗКВ" та держави в особі Регіонального відділення в долях 48,43% (390,32/806,00) та 51,57% (415,68/806,00) відповідно.

На підставі викладеного, Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський завод керамічних виробів" просить суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів" та державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області право спільної часткової власності на спорткомплекс площею 806,00 кв. м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Багрицького, 12 А в наступних частках: 48,43% належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів", 51,57% належить державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області.

23.05.2012 року за вх. №15766/2012 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області надало до суду письмовий відзив на позов, відповідно до якого вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський завод керамічних виробів" такими, що не відповідають дійсним обставинам справи та не підлягають задоволенню, посилаючись на наступне.

Таким чином, у зв'язку з тим, що у позові ТОВ „Одеський завод керамічних виробів" по справі №33-16/39-09-1303 щодо визнання права власності на 806 кв. м. було вже відмовлено, то провадження у справі №5017/1188/2012 щодо визнання частини спорткомплексу у розмірі 390,32 кв. м. за товариством підлягає припиненню, так як частина спорткомплексу розміром 390,32 кв. м., на яку претендує Позивач, входить до загальної площі спорткомплексу 806 кв. м.

25.06.2012 року за вх. №19779/2012 Позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів" та державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області право спільної часткової власності на спорткомплекс площею 802,00 кв. м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Багрицького, 12 А в наступних частках: 37,94 % належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів", 62,06% належить державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Досліджуючи матеріали справи, оцінюючи докази, що представлені сторонами, та їх пояснення, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" звертається увага на те, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При постановлені рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 28 і 29 ЦПК України про їх належність і допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

За змістом ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вище встановлено господарським судом, 26.11.1993р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та організацією орендарів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів" було укладено договір купівлі-продажу державного майна, згідно якого регіональне відділення продало, а організація орендарів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів"

придбало державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства

„Одеський завод керамічних виробів", що розташоване за адресою: м. Одеса, вул.

Багрицького, 12 А.

Згідно рішення виконкому Малиновської районної ради народних депутатів від 04.02.1994р. № 137 орендне підприємство „Одеський завод керамічних виробів" перереєстровано у Товариство з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів", яке на підставі Статуту є правонаступником вищевказаного орендного підприємства.

12.10.1993р. було затверджено акт оцінки вартості майна цілісного майнового

комплексу орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів", що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Багрицького, 12 А та спосіб приватизації державного майна. Розпорядженням регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області від 12.10.1993р. № 40-р було передбачено здійснення приватизації державного майна шляхом викупу організацією орендаторів орендного підприємства „Одеський завод керамічних виробів".

План приватизації був затверджений 04.11.1993р. № 55-р. У п.2.2 та 3.1 даного плану зазначено, що до складу орендного підприємства входять: керамічний цех, транспортний цех, ремонтно-механічний цех та паросиловий цех (котельня).

Однак п. 4.1.7 зазначеного плану, надає перелік та вартість майна, яке виключається із вартості цілісного майнового комплексу. У даному пункті визначені об'єкти соціально-культурного призначення, що знаходяться на балансі підприємства та введені в експлуатацію за рахунок фондів соціального розвитку, у тому числі спорткомплекс.

Вимоги ч.2 ст. 24 Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, яка діяла на момент приватизації цього підприємства, а саме від 04.03.1992р. №2163-ХП), передбачала, що „товариству покупців, створеному працівниками підприємства, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами".

Вимоги ч.2 ст. 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), в редакції, яка діяла на момент приватизації підприємства, не допускалося безоплатна передача у власність будівель (споруд, приміщень). Тому у відповідності до діючого законодавства Позивач не міг отримати безоплатно (без сплати коштів) у власність вищевказаний спорткомплекс, так як вимоги ч.2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, яка діяла на момент приватизації державного підприємства) передбачає передачу майна тільки у користування, а не у власність.

Тобто, спірний спорткомплекс - об'єкт соціально-культурного призначення, по якому встановлено пільги, при приватизації не увійшов до складу приватизованого майна ТОВ „Одеський завод керамічних виробів" та залишився державною власністю. Таким чином, передача державного майна у користування Позивача, не є зміною форми державної власності об'єкту.

Після приватизації, спорткомплекс залишився та перебуває на балансі Позивача „Одеський завод керамічних виробів" як правонаступника організації орендарів та є державною власністю. У власність господарському товариству це майно регіональним відділенням не було передано. Акту приймання-передачі у власність майна, яке не увійшло до складу приватизованого майна при приватизації та залишилося на балансі підприємств, між регіональним відділенням та підприємством не складалося.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про приватизацію державного майна", приватизація належного державі майна підприємств визначається як спосіб відчуження майна на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, згідно з цим Законом, з метою підвищення соціально-екологічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

У частині 1 статті 15 Закону України „Про приватизацію державного майна", законодавець визначив вичерпний перелік способів приватизації майна: а саме продаж частини державного майна кожному громадянину України за приватизацію папери; продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, у тому числі із застосуванням приватизаційних паперів; продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та в інший спосіб, що передбачає загальнодоступність та конкуренцію покупців; продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства; викуп майна державного підприємства, згідно з альтернативним планом приватизації. При цьому, жодною нормою Закону України „ Про приватизацію державного майна" інших нормативних актів не передбачено, що зміна державної форми власності на майно може відбуватися у будь-який інший спосіб, крім приватизації державного майна.

Положеннями ст. ст. 20-22 діючого у 1993 році Закону України „Про власність" визначено, що право колективної власності виникає на підставі добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств і об'єднань; викупу трудовими колективами державного майна; надання державних підприємств в оренду; перетворення державних підприємств у акціонерні та інші товариства тощо.

Суб'єктами права колективної власності, поряд з іншими, є колективи орендарів, об'єктами права власності яких є вироблена продукція, отримані доходи та інше майно, набуте на підставах не заборонених законом.

Господарським судом встановлено, що Регіональне відділення відповідно до діючого законодавства соціальної сфери, до яких відноситься спорткомплекс, пропонувало ТОВ „Одеський завод керамічних виробів", як балансоугримувачу цього об'єкту, що підтверджується листуванням між керамічним заводом та регіональним відділенням, використати своє першочергове право приватизації шляхом викупу при наявності документів, які підтверджують, що ТОВ „Одеський завод керамічних виробів" утримувало за рахунок власних коштів зазначений об'єкт не менш ніж 5 років.

Однак, ТОВ „Одеський завод керамічних виробів" не використало своє право, а звернулося до господарського суду з позовною заявою від 17.03.2009р до Регіонального відділення ФДМУ по Одеській області про визнання права власності на нерухоме майно: котельню, загальною площею 442,2 кв. м та будівлю спорткомплексу, загальною площею 806 кв. м., які розташовані по вул. Багрицького, 12-А у м. Одеса.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2010р. рішення Господарського суду Одеської області від 19.05.2010р. по справі № 33-16/39-1303 (у задоволені позовних вимог про визнання права власності на будівлю спортивного комплексу, розташованого по вул. Багрицького, 12 А - відмовити) залишено в силі. У цій постанові вказано також, що будівля спорткомплексу - загальною площею 806 кв. м.

Позивачем у справі не надано будь-яких доказів правомірного придбання будівлі спортивного комплексу, зазначеного у технічній документації, площею 806 кв. м., розташованого по вул. Багрицького, 12 А, міста Одеси.

Щодо посилань у листі ТОВ „Одеський завод керамічних виробів" від 05.03.2012р. № 8 стосовно збільшення площі спорткомплексу за рахунок площі механічного цеху, то господарський суд одеської області встановлює наступне.

У технічному паспорті за 1982 рік, який було надано Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів" до матеріалів справи №5017/1188/2012, як додаток до листа від 15.12.2011р. №29, площа механічного цеху становить - 316,45 кв. м.

Після здійсненої у 1998 році реконструкції, площа механічного цеху (за даними техпаспорту 2010р.) становить 321,2 кв. м. Тобто, площа механічного цеху майже не змінилася (різниця складає 4,75 кв. м.), що не може вплинути на розмір спорткомплексу, який підлягає приватизації.

Тобто, враховуючи вищенаведене відсутні жодні правові підстави щодо зменшення площі спорткомплексу, у зв'язку з чим приватизація державного майна - спорткомплексу може здійснюватися тільки по його загальній площі - 806 кв. м.

Що стосується уточнень Позивача, відповідно площі спірного об'єкту, від 25.06.2012 року за вх. №19779/2012, суд встановив наступне.

Вимоги Позивача щодо, визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів" та державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області право спільної часткової власності на спорткомплекс площею 802,00 кв. м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Багрицького, 12 А в наступних частках: 37,94 % належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Одеський завод керамічних виробів", 62,06% належить державі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, жодними письмовими доказами не підтверджується, а також не зазначається склад саме такої площі, а не 806 кв. м., як це міститься у позові.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі, як не обґрунтовані, не підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок Позивача, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 04 липня 2012 року.

Суддя Меденцев П.А.