Рішення № 25033985, 27.06.2012, Докучаєвський міський суд Донецької області

Номер провадження 2/0515/148/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2012 року місто ДОКУЧАЄВСЬК

ДОКУЧАЄВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого -судді СЄЛІНА Є.В.,

при секретарі -ПАНІХІНОЇ Г.С.,

з участю: позивачів -ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивачів -ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

третіх осіб - представника КП «Волноваське бюро

технічної інвентаризації»- ТЕЛЛИ В.Г.,

приватного нотаріуса Докучаєвського

міського нотаріального округу -

ПЯТОВСЬКОГО О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Докучаєвська Донецької області цивільну справу № 2/0515/148/2012 за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_6, виконавчого комітету Докучаєвської міської ради Донецької області та ОСОБА_4, треті особи -Докучаєвська міська рада Донецької області, Комунальне підприємство «Волноваське бюро технічної інвентаризації»та приватний нотаріус Докучаєвського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 про розірвання договору купівлі-продажу недобудованого жилого будинку, визнання права власності на нього за померлою особою; встановлення факту прийняття спадщини спадкоємцем після смерті спадкодавця, визнання права власності на цей будинок за спадкоємцем; визнання правочину укладеним, визнання осіб такими, що добросовісно придбали це нерухоме майно, визнання за ними право власності на нього,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2012р. до суду звернулись ОСОБА_1 і ОСОБА_2 із позовом до ОСОБА_6, виконкому Докучаєвської міської ради та ОСОБА_4, де просили поновити строк на звернення до суду; розірвати договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1 (40 відсотків готовності), посвідченого 25.04.1997р. приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Скудіним Євгеном Олександровичем та зареєстрованим в реєстрі за № 6; визнати будинок власністю ОСОБА_8; встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті чоловіка ОСОБА_8; визнати за ОСОБА_4 право власності на будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1; визнати правочин таким, що відбувся, а саме те, що ОСОБА_4 передала будинок, а вони їй гроші за нього, гроші знаходяться у останньої, вони вселились з родиною у будинок та облаштували його; визнати їх добросовісними набувачами будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1; на користь ОСОБА_6 стягнути 8011грн, які начебто були передані померлому; визнати їх власниками будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що рішенням апеляційного суду Донецької області від 31.01.2012р. ОСОБА_6 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про виселення останніх з будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1 з тієї підстави, що позивачка не є власником всього цього будинку. У зв'язку з цим, гадають за необхідне перед судом поставити питання про розірвання договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1 від 25.04.1997р. з посиланням на наступне: вказаний договір був укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Скудіним Євгеном Олександровичем та зареєстрований в реєстрі за № 6, за який ОСОБА_6 сплатила ОСОБА_8 -8011грн. Згідно п.4 Договору, ОСОБА_6 взяла на себе зобов'язання, передбачені договором про надання у безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку на праві особистої власності, який був укладений між ОСОБА_8 та виконкомом Докучаєвської міської ради народних депутатів. За останнім ОСОБА_8 зобов'язаний був на земельній ділянці площею 600кв.м. на протязі трьох років побудувати жилий будинок площею 57,1кв.м, що складається з чотирьох кімнат, веранди, прихожої та кухні-столової загальною площею 94,4кв.м, а також надвірні побудови: літню кухню площею не менше ніж 10кв.м., сарай площею 10кв.м., гараж площею 10кв.м., огородити земельну ділянку, висадити дерева. Відповідно до п. 16 Договору, він має силу лише після його нотаріального посвідчення. Останній був посвідчений державним нотаріусом Докучаєвської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 за реєстром № 1061 лише 22.04.1997р., отже саме з цього часу договір набув чинності. А 25.04.1997р. вже відбулося відчуження недобудованого будинку (40 відсотків готовності) за мізерну суму у розмірі 8011грн. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Скудіним Є.О., тоді як нерухоме майно знаходилось у місті Докучаєвську, яке не входить до Волноваського району. Таким чином, приватним нотаріусом Скудіним Є.О. порушені вимоги ст. 25, ч.4 ст. 55 Закону України «Про нотаріат»від 02.09.1993р. та п.п. 7, 54 Інструкції «Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України»від 18.06.1994р., а відтак за цією підставою договір купівлі-продажу повинен бути розірваним. Крім того, в п.3 Договору купівлі-продажу зазначено, що продаж здійснюється зі згоди Докучаєвської міської ради народних депутатів на підставі рішення № 114 від 26.03.1997р., однак в останньому не йдеться річ про це, крім того, згода повинна даватись виконавчим комітетом а не самою радою, отже згода від 26.03.1997р. є фікцією, що також є підставою для розірвання договору. В ході розгляду попередніх справ, ОСОБА_6 неодноразово заявляла, що ОСОБА_8 зі спірного будинку не виселявся, продовжував в ньому проживати у якості наймача, з цього слідує, що передача майна у власність ОСОБА_6 не відбулось. 07.06.1997р. ОСОБА_8 вступив в шлюб з ОСОБА_4, вони продовжили будівництво будинку, однак ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_8 помер. Оскільки ОСОБА_4 на момент смерті свого чоловіка проживала та була прописана у будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, то фактично прийняла спадщину після його смерті. ОСОБА_4 із дотриманням вимог закону оформила на своє ім'я недобудований будинок, добудувала його, здала в експлуатацію, отримала свідоцтво про право власності на нього, зареєструвала його в бюро технічної інвентаризації та отримала державний акт на земельну ділянку, після чого 25.08.2004р. продала спірний будинок їм за 47221грн. Ці грошові кошти взяті із сімейного бюджету, частина яких отримана в результаті продажу квартири у місті Донецьку. Оскільки з їх сторони жодних порушень закону не було допущено, вони в силу ст.ст. 328, 330 ЦК України є добросовісними набувачами. Вважає, що окрім всього іншого, договір купівлі-продажу недобудованого будинку ще необхідно розірвати і тому, що ОСОБА_6 не надала жодного документа про витрати на придбання будівельних матеріалів, оплату проведених робіт та витрат на утримання будинку та земельної ділянки. Також вони вимушені звернути увагу суду на те, що підпис ОСОБА_8 в договорі про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва жилого будинку на праві особистої власності та договорі купівлі-продажу недобудованого будинку, на їх думку різниться. Крім того, в акті-приймання індивідуального домоволодіння, виданого виконкомом Докучаєвської міської ради на титульному листі зазначений 1997р., на другому аркуші в лівому вуглі вказаний № 271 (рішення) від 24.12.1997р. і 25.12.1997р., акт підписаний керуючим виконкому, і на цьому ж аркуші в п.1 зазначено, що будівництво будинку закінчено в 1998р., отже виходячи з цих документів слідує, що будинок прийнятий в експлуатацію 24.12.1997р. на підставі рішення № 271, а фактичне його будівництво завершене лише в 1998р., що не може бути. Оскільки ОСОБА_6 на даний час не є власницею будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1, враховуючи те, що саме за ними зареєстровано це право в передбаченому законом порядку, виходячи з зазначених вище обставин, просять позов задовольнити /а.с. 6-13/.

Ухвалою Докучаєвського міського суду Донецької області від 26 квітня 2012 року, залучено до участі в справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору -Докучаєвську міську раду Донецької області, Комунальне підприємство «Волноваське бюро технічної інвентаризації»та приватного нотаріуса Докучаєвського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 /а.с. 80/.

Предмет та підстава позову, а також розмір позовних вимог позивачами не змінювались.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити з підстав зазначених у поданому позові /а.с. 161-164/.

Представник позивачів - ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала вимоги позивачів, викладені у позовній заяві та просила її задовольнити у повному обсязі /а.с. 161-164/.

Відповідачка -ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилась, надавши письмову заяву, де просить справу розглянути в її відсутність, з позовними вимогами не згодна у повному обсязі, просить у їх задоволенні заявникам відмовити /а.с. 77/.

Відповідач -представник виконавчого комітету Докучаєвської міської ради Донецької області та третя особа -представник Докучаєвської міської ради Донецької області ОСОБА_13 у судове засідання не з'явилась, надавши письмову заяву, де просить справу розглянути в її відсутності, рішення залишає на розсуд суду /а.с. 81/.

Відповідачка ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивачів та просила їх задовольнити, пояснивши, що останні правомірно придбали у неї спірний будинок та у передбаченому законодавстві порядку оформили на нього на своє ім'я право власності, а отже є його законними власниками /а.с. 161-164/.

Третя особа -представник Комунального підприємства «Волноваське бюро технічної інвентаризації»ТЕЛЛА В.Г. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивачів та просила їх задовольнити, пояснивши, що останні згідно Реєстру прав власності на нерухоме майно є власниками будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1, а тому їх вимоги є правомірними /а.с. 161-164/.

Третя особа - приватний нотаріус Докучаєвського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивачів та просив їх задовольнити, пояснивши, що останні у відповідності до норм діючого законодавства вчинили правочин, на підставі якого набули право власності на спірний будинок, а відтак їх вимоги є законними.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні вказаного позову позивачам необхідно відмовити з огляду на наступне:

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 квітня 1997 року ОСОБА_6 за згодою Докучаєвської міської ради народних депутатів (рішення № 114 від 26 березня 1997 року) купила у ОСОБА_8 незакінчений будівництвом (40% готовності) жилий будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1, який належав останньому на підставі договору про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для побудови жилого будинку на праві особистої власності від 22 квітня 1997 року, що підтверджується договором купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, посвідченого 25 квітня 1997 року приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Скудіним Є.О. та зареєстровано в реєстрі за № 6.

Право власності на зазначений будинок зареєстровано 15 січня 1998 року (запис в реєстровій книзі за № 3548) у встановленому порядку за ОСОБА_6, що підтверджується відповідним штампом Комунального підприємства «Волноваське бюро технічної інвентаризації»на зворотному боці договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку від 25.04.1997р.

ОСОБА_8 уклав 07.06.1997р. шлюб з ОСОБА_4, яка після того, як він ІНФОРМАЦІЯ_1. помер, без укладення відповідного договору найму жилого приміщення із його власником ОСОБА_6, вселилась та прописалась у будинку НОМЕР_1, розташованому по АДРЕСА_1.

26 серпня 1998 року рішенням Докучаєвської міської ради за № 193, незакінчений будівництвом (70% готовності) жилий будинок НОМЕР_1, що розташований по АДРЕСА_1, був переоформлений зі ОСОБА_8 на ОСОБА_4

На підставі рішень Докучаєвської міської ради за №№ 219, 220 від 23 вересня 1998 року був затверджений акт приймання будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1 в експлуатацію, за ОСОБА_4 визнане право власності на нього, їй видано свідоцтво про право власності на жилий будинок від 28 вересня 1998 року, яке зареєстроване у Волноваському бюро технічної інвентаризації за 28 червня 1998 року в книзі № 26, запис № 3548.

Рішенням Докучаєвської міської ради від 21 жовтня 1998 року за № 253, рішення цієї ж ради за №№ 219, 220 від 23 вересня 1998 року були скасовані.

ОСОБА_4 на підставі рішення Докучаєвської міської ради за № 385 від 29 липня 1999 року отримала державний акт про право власності на земельну ділянку (серія І-ДН № 082846), розташовану по АДРЕСА_1 НОМЕР_1 у місті Докучаєвську Донецької області.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 серпня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Докучаєвського міського нотаріального округу Донецької області та зареєстрованого в реєстрі № 1201, ОСОБА_4 продала ОСОБА_2 жилий будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1 та земельну ділянку за тією же адресою загальною площею 0,0648га., для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель. Даний договір був зареєстрований в Волноваському бюро технічної інвентаризації 27 серпня 2004 року, про що зроблено запис в книзі 26 під № 3548.

03 вересня 2004 року ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 НОМЕР_1 у місті Докучаєвську Донецької області.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 22 грудня 2006 року задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_2 та Докучаєвської міської ради про виселення, визнання недійсними рішень виконавчого комітету Докучаєвської міської ради, свідоцтва про право власності, державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, угоди купівлі-продажу будинку, стягнення моральної шкоди та платні за проживання.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на жилий будинок НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, видане Докучаєвською міською радою 28 вересня 1998 року за № 219 на ім'я ОСОБА_4, а також державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_1 НОМЕР_1 у місті Докучаєвську Донецької області, виданий на ім'я ОСОБА_4 виконкомом Докучаєвської міської ради за № 385 від 29 липня 1999 року.

Визнано недійсними рішення № 193 від 26 серпня 1998 року виконавчого комітету Докучаєвської міської ради про переоформлення недобудованого жилого будинку по АДРЕСА_1 НОМЕР_1 у місті Докучаєвську зі ОСОБА_8 на ОСОБА_4, а також рішення № 161від 28 липня 1999 року виконавчого комітету Докучаєвської міської ради про виділення та передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам в частині виділення та передачі у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,0648га. ОСОБА_4

Визнано недійсною угоду купівлі-продажу будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 та земельної ділянки за тією же адресою площею 0,0648га., укладену 25 серпня 2004 року ОСОБА_4 з ОСОБА_2 та посвідчену нотаріально приватним нотаріусом ОСОБА_5, а також державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_2 03 вересня 2004 року та зареєстрований під № 010417300755.

Виселено без надання іншого житлового приміщення з будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_2

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди та платні за користування будинком -відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судові витрати в розмірі 2500грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання недійсними угоди купівлі-продажу недобудованого будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 в місті Докучаєвську від 25 квітня 1997 року, рішень виконавчого комітету Докучаєвської міської ради за № 114 від 26 березня 1997 року, № 134 від 23 квітня 1997 року, № 271 від 24 грудня 1997 року, а також стягнення моральної шкоди -відмовлено.

Арешт з будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, накладений ухвалою Докучаєвського міського суду від 28 жовтня 1998 року знято.

Додатковим рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 20 квітня 2007 року доповнене рішення даного суду від 22 грудня 2006 року, а саме:

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 -47 221грн.

Стягнуто з ОСОБА_4 збір за ІТЗ у розмірі 30грн.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2007 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 22 грудня 2006 року та апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на додаткове рішення цього ж суду від 20 квітня 2007 року відхилено. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 22 грудня 2006 року і додаткове рішення цього ж суду від 20 квітня 2007 року залишено без зміни.

Ухвалою Верховного Суду України від 08 лютого 2008 року касаційні скарги ОСОБА_2 та виконавчого комітету Докучаєвської міської ради відхилено. Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 22 грудня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2007 року залишено без змін.

Згідно частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням зокрема у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

09.02.2010р. ОСОБА_2 звернулась до Докучаєвського міського суду Донецької області із позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_4, треті особи -приватні нотаріуси Докучаєвського міського нотаріального округу Скудін Є.О. та ОСОБА_5, КП «Волноваське бюро технічної інвентаризації», де просила визнати договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку за серією ААІ № 997605, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, посвідчений 25 квітня 1997 року приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Скудіним Є.О. (реєстр № 6) та зареєстрований 15 січня 1998 року в Волноваському бюро технічної інвентаризації (запис в реєстровій книзі за № 3548), - недійсним через його фіктивність; визнати за нею право власності на це нерухоме майно, яз за добросовісним набувачем.

Рішенням Докучаєвського міського суду Донецької області від 20 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2011 року, у задоволенні вказаного позову ОСОБА_2 було відмовлено у повному обсязі через ненаведення підстав для визнання договору недійсним у відповідності до вимог ЦК Української РСР (в редакції 1963 року), а також через ненадання жодних належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог в частині визнання за нею, як добросовісним набувачем право власності на 40 відсотків будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1 та право власності на 60 відсотків цього ж будинку, як на знов створене майно /а.с. 128-129/.

Як неодноразово зазначалось в судових рішеннях, ОСОБА_2 на підставі рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 22 грудня 2006 року, яке у передбаченому законом порядку набуло законної чинності, втратила право власності на будинок НОМЕР_1, що розташований по АДРЕСА_1 та правомірності володіння ним в судовому порядку не довела.

Не дивлячись на це, ОСОБА_2 та її чоловік ОСОБА_1, які не були сторонами за договором купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку за серією ААІ № 997605, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, посвідченого 25 квітня 1997 року приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Скудіним Є.О. (реєстр № 6) та зареєстрованого 15 січня 1998 року в Волноваському бюро технічної інвентаризації (запис в реєстровій книзі за № 3548), звернулись 27.02.2012р. до місцевого суду з черговим позовом, де поставили головною вимогою, від вирішення якої залежать доля інших вимог, - розірвання даного договору з посиланням зокрема на статті 128 (Момент виникнення права власності у набувача майна за договором), 224 (Договір купівлі-продажу), 549 (Дії, що свідчать про прийняття спадщини) ЦК Української РСР (в редакції 1963 року).

Як вже судом зазначалось вище, предмет та підстава позову, а також розмір позовних вимог позивачами не змінювались.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 5 ЦК України (в редакції 2003 року), акти цивільного законодавства, основним з яких згідно частини 2 статті 4 цього ж Кодексу є Цивільний кодекс України, регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно абзацу 3 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року), за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 128 цього ж Кодексу, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. За частиною 2 цієї ж статті, передачею визнається вручення речей набувачеві, до такої передачі прирівнюється передача розпорядчого документа на речі.

Як було встановлено зокрема рішенням Докучаєвського міського суду Донецької області від 20 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 жовтня 2011 року, 25 квітня 1997 року ОСОБА_6 за згодою Докучаєвської міської ради народних депутатів (рішення № 114 від 26 березня 1997 року) купила у ОСОБА_8 незакінчений будівництвом (40% готовності) жилий будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1, який належав останньому на підставі договору про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для побудови жилого будинку на праві особистої власності від 22 квітня 1997 року, що підтверджується договором купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку, посвідченого 25 квітня 1997 року приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Скудіним Є.О. та зареєстровано в реєстрі за № 6.

Право власності на зазначений будинок зареєстровано 15 січня 1998 року (запис в реєстровій книзі за № 3548) у встановленому порядку за ОСОБА_6, що підтверджується відповідним штампом Комунального підприємства «Волноваське бюро технічної інвентаризації»на зворотному боці договору купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку від 25.04.1997р.

Враховуючи дану обставину, а також той факт, що продавець ОСОБА_8 отримав до підписання цього договору від покупця ОСОБА_6 грошові кошти у повному обсязі за будинок (пункт 7 договору) а правовстановлюючий документ на незакінчений будівництвом жилий будинок - Договір про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для побудови жилого будинку був переданий покупцю ОСОБА_6 (пункт 9 договору), суд прийшов до висновку, що фактично відбулась передача майна, тобто угода була укладена реально.

Згідно частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням зокрема у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до підпунктів «а»та «ж»пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок»та підпунктів «а»та «г» пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», судам підвідомчі спори, пов'язані з правом приватної власності на жилий будинок, зокрема про визнання права власності на будинок або його частину (частку), витребування цього майна з чужого незаконного володіння, усунення будь-яких порушень зазначеного права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння і відшкодування заподіяних цим збитків; про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, міни, дарування будинку і т.ін.; про визнання недійсними угод про відчуження майна та дійсними -у випадках, передбачених ч.2 ст.47 ЦК, а також про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном.

Позивачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 при зверненні до суду із вказаним позовом не наведені конкретні підстави розірвання договору купівлі-продажу у відповідності до вимог цивільного законодавства.

Крім того, з заявленою вимогою про розірвання договору купівлі-продажу погодитись не можна, оскільки:

Договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом жилого будинку за серією ААІ № 997605, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, посвідчений 25 квітня 1997 року приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Скудіним Є.О. (реєстр № 6) та зареєстрований 15 січня 1998 року в Волноваському бюро технічної інвентаризації (запис в реєстровій книзі за № 3548) -не передбачає випадків його розірвання.

Статтями 229 та 234 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) передбачена можливість розірвання договору лише за позовом покупця, як санкції за допущені продавцем порушення умов договору.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року), до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Стаття 651 ЦК України (в редакції 2003 року) визначає основні способи зміни або розірвання договору. Ними є зміна і розірвання договорів за згодою сторін, а також інші способи, передбачені законом або договором. Частина 2 цієї статті встановлює характер порушень договору однією стороною, що дають іншій стороні цього ж договору можливість захищати своє цивільне право в суді у такий спосіб як пред'явлення позову про розірвання договору.

Отже, виходячи з системного аналізу норм цивільного законодавства вбачається, що вимога про розірвання договору може бути пред'явлена лише однією із сторін цього ж договору.

Однак, у цій справі з вимогою про розірвання договору купівлі-продажу звернулась не сторона договору, а інша особа, яка жодного відношення до його укладення не має.

Оскільки правомірність заявлення вимоги про розірвання договору купівлі-продажу позивачами не доведена, а підстав, передбачених законом для його розірвання останніми у поданій ними позовній заяві не зазначено, а ті підстави на які вони посилаються, законом як такі не передбачені, місцевий суд вважає доводи позивачів щодо розірвання договору купівлі-продажу необґрунтованими, а тому підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Крім того необхідно зазначити, що пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції 2003 року) передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до статті 71 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року), загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності згідно зі статтею 76 цього ж Кодексу, починається з дні виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін. Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Сторони спірного договору не порушували у передбаченому законодавством порядку питання про його розірвання в судовому порядку.

Відносно іншої частини позовних вимог щодо визнання спірного будинку власністю ОСОБА_8; встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті чоловіка ОСОБА_8; визнання за ОСОБА_4 права власності на будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1; визнання правочину таким, що відбувся, а саме те, що ОСОБА_4 передала будинок, а вони їй гроші за нього, гроші знаходяться у останньої, вони вселились з родиною у будинок та облаштували його; визнання їх сумлінними набувачами будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1; стягнення на користь ОСОБА_6 суми у розмірі 8011грн, які начебто були передані померлому; визнання їх власниками будинку НОМЕР_1, розташованого по АДРЕСА_1, то і в цій частині заявникам необхідно відмовити, оскільки:

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при розгляді справ, пов'язаних з правом приватної власності громадян на жилий будинок, слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про власність»від 07.02.1991р., громадянин, якому належить право приватної власності на жилий будинок (частину будинку), має право розпоряджатись цим майном на свій розсуд: заповідати, продавати, обмінювати, здавати в оренду, передавати його в тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі (статті 4, 15, 19 Закону).

ОСОБА_8 розпорядившись своїм правом та продавши спірний будинок ОСОБА_6, втратив своє право власності на нього, а тому на день його смерті, останній (будинок НОМЕР_1, що розташований по АДРЕСА_1) не міг входити до складу спадкового майна, на яке мали б право його спадкоємці.

Обставини набуття (припинення) права власності спочатку ОСОБА_4, а після неї і ОСОБА_2 на будинок НОМЕР_1, що розташований по АДРЕСА_1 встановлені рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 22 грудня 2006 року, що набрало законної сили, а тому відповідно до частини 3 статті 61 ЦПК України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За останнім як вже зазначалось вище, ОСОБА_2 втратила право власності на спірний будинок і земельну ділянку та правомірності володіння ним у судовому засіданні не довела.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 1 статті 11 цього ж Кодексу, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Доказами відповідно до частини 1 статті 57 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 60 цього ж Кодексу передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивачами недоведено правомірності заявлення цього позову, не надано жодних належних та допустимих доказів на його підтвердження, у зв'язку із чим, відсутні законні підстави для задоволення останнього.

Слід також зазначити, що заявляючи вимоги щодо визнання спірного будинку власністю ОСОБА_8; встановлення факту прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті чоловіка ОСОБА_8; визнання за ОСОБА_4 права власності на будинок НОМЕР_1, розташований по АДРЕСА_1, позивачі звернулися до суду за захистом чужих а не своїх прав чи інтересів, не маючи при цьому відповідних правових підстав.

Відповідно до частини 2 статті 27 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Дану норму закону, суд на виконання частини 4 статті 10 цього ж Кодексу, роз'яснював сторонам, як під час попереднього розгляду справи, так і під час початкової стадії судового її розгляду, що зафіксовано у відповідних журналах судового засідання.

На цих стадіях процесу та в ході надання пояснень під час розгляду справи по суті, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, їх представник ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 не заявляли жодних клопотань про виклик свідків чи долучення до матеріалів справи додаткових документів, однак перед початком дослідження доказів у справі, позивачка ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_4 заявили відповідні клопотання, які суд був вимушений відхилити, по-перше, через порушення процесуального строку на їх заявлення та подання; по-друге, через ненадання оригіналів документів для злічення та посвідчення їх копій; по-третє, через наявність документів в матеріалах справи, щодо яких знову порушувалось питання про їх залучення до справи.

На зауваження представника позивачів ОСОБА_3 щодо неправомірних дій суду в цьому конкретному випадку, які на її думку порушують права особи на судовий захист, що передбачено Конституцією України, необхідно наголосити наступне:

У частині 2 статті 27 ЦПК України законодавцем чітко визначено, що особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. При цьому, як зазначено у частині 3 цієї ж статті, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Положення частини 2 статті 27 ЦПК України щодо строків подання сторонами спору доказів у справі визнано конституційним згідно з рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011р.

Як зазначив останній в своєму рішенні, у процесуальних кодексах, зокрема і у Цивільному процесуальному кодексі України, лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України.

Виходячи з цього, суд при розгляді вказаних клопотань та прийняття по ним відповідних рішень, жодних порушень закону, а також прав та інтересів осіб, що беруть участь у розгляді справи - не допустив.

Відповідно до підпункту 8 частини 1 статті 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема питання, чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Докучаєвського міського суду Донецької області від 20 квітня 2012 року з метою забезпечення позову накладено арешт на нерухоме майно, а саме на будинок НОМЕР_1, що розташований по АДРЕСА_1, 40 відсотків якого згідно Договору купівлі-продажу не закінченого будівництвом жилого будинку, посвідченого 25.04.1997р. приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Скудіним Є.О. та зареєстрованим в реєстрі за № 6 -належить ОСОБА_6 /а.с. 73/.

Згідно частини 5 статті 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Виходячи з цього, заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Докучаєвського міського суду Донецької області від 20 квітня 2012 року - підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 10, 57-60, 130, 174, 213-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 4-6, 41-61, 100-101, 128, 151-154, 161-162, 216, 224-240, 524-530 ЦК Української РСР, ст.ст. 15-16, 316-317, 319, 321, 325, 328, 330, 334, 346, 386, 392 ЦК України, вимог постанови Пленуму Верховного Суду України НОМЕР_1 від 28.04.1978р. «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_6, виконавчого комітету Докучаєвської міської ради Донецької області та ОСОБА_4, треті особи -Докучаєвська міська рада Донецької області, Комунальне підприємство «Волноваське бюро технічної інвентаризації»та приватний нотаріус Докучаєвського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5 про розірвання договору купівлі-продажу недобудованого жилого будинку, визнання права власності на нього за померлою особою; встановлення факту прийняття спадщини спадкоємцем після смерті спадкодавця, визнання права власності на цей будинок за спадкоємцем; визнання правочину укладеним, визнання осіб такими, що добросовісно придбали це нерухоме майно, визнання за ними право власності на нього -відмовити у повному обсязі.

Заходи забезпечення позову, у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, а саме на будинок НОМЕР_1, що розташований по АДРЕСА_1, вжиті на підставі ухвали Докучаєвського міського суду Донецької області від 20 квітня 2012 року у цій цивільній справі -скасувати.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Докучаєвський міський суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя