Ухвала суду № 25008925, 22.06.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

22 червня 2012 року № 2а-8483/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Погрібніченко І.М., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

Товариства з обмеженою відповідальністю «Санта-Л ЛТД»

до

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби

про

скасування акта № 130/22-90/37270695 від 13 квітня 2012 року про результати документальної невиїзної перевірки в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за березень, квітень, травень та червень 2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось ТОВ «Санта-Л ЛТД»з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування акта № 130/22-90/37270695 від 13 квітня 2012 року про результати документальної невиїзної перевірки в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за березень, квітень, травень та червень 2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви та вирішення питання щодо відповідності такої заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу, з’ясовує чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Справа в адміністративному суді може бути порушена за наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки в розумінні ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції, це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 цього Кодексу компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, вирішуючи питання про те, чи поширюється компетенція адміністративного суду на даний спір, суд має врахувати правовий характер рішення, що оскаржується позивачем.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що є врегульованими ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що ТОВ «Санта-Л ЛТД»оскаржує до суду акт «Про результати документальної невиїзної перевірки в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за березень, квітень, травень та червень 2011 року»№ 130/22-90/37270695 від 13 квітня 2012 року.

При цьому на момент виникнення спірних правовідносин оформлення результатів документальних планових і позапланових (виїзних/невиїзних) перевірок суб'єктів господарської діяльності-юридичних осіб з питань дотримання ними норм податкового законодавства України здійснювалося відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. № 984 (далі –Порядок № 984) (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772).

Згідно п. 1 Порядку № 984 цей Порядок розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»для застосування посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - юридичними особами (резидентами і нерезидентами) та їх відокремленими підрозділами (далі - платники податків).

Абзацами першим і другим п. 3 Порядку № 984 передбачено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (п. 4 цього Порядку).

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби (п. 5 цього Порядку).

Виходячи з наведеного в сукупності, акт документальної позапланової виїзної перевірки, який містить висновки органу державної податкової служби України щодо результатів перевірки, не набуває статусу рішення в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, не є актом державного чи іншого органу в розумінні цього Кодексу, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся, оскільки не містить обов’язкового припису для нього, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії.

В спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для позивача (актом індивідуальної дії), в даному випадку є рішення органу державної податкової служби України у вигляді податкового повідомлення-рішення, прийняте за результатами проведеної перевірки, що в цілому узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009р. по справі 09/143, де зокрема, зазначено, що акт перевірки не має обов'язкового характеру і не встановлює для суб’єкта господарювання будь-яких обов'язків, а тому він не є рішенням у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ та його оскарження не може бути предметом розгляду у суді.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого адміністративного суду України від 04.11.2010 у справі № К-13106/07, від 28.10.2010 у справі № К-16536/07.

Саме в цьому контексті слід розглядати положення п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України про можливість оскарження рішення контролюючого органу в судовому порядку, тобто в контексті процесуальних правил та приписів, визначених Кодексом адміністративного судочинства України - закону з питань адміністративного судочинства, відповідно до якого здійснюється адміністративне судочинство, провадження в адміністративних справах (ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, підстави для відкриття провадження в адміністративній справі відсутні.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 109, ст. 160, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Санта-Л ЛТД»у відкритті провадження в адміністративній справі.

2. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.

3. У випадку оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі у частині позовних вимог позовні матеріали будуть скеровані до апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.

4. Роз’яснити позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя І.М. Погрібніченко